Те, що до нейровідмінних людей (і до нейровідмінних транс* людей зокрема) у багатьох людей є упереджене ставлення – аж ніяк не таємниця. Проявлятися воно може купою різних способів, це буквально ті самі 50 відтінків неприємної субстанції, але сьогодні ми поговоримо лише про один з них, дуже типовий – інфантилізацію.
Інфантилізація – це ставлення до певної особи (або соціальної групи) як до дітей чи неповносправних, незалежно від їхнього віку, здібностей, дієздатності тощо. У цьому явищі, на жаль, немає нічого нового. Наприклад, до здобуття звичних вже для нас прав і свобод у XX ст., до жінок ставилися саме так. Вони не мали права розпоряджатися своїм майном без дозволу батька чи чоловіка, голосувати, бути на керівних посадах. Відголоски такого ставлення до жінок, на жаль, і досі існують. Подібне ставлення також існувало у «золоту добу» колоніалізму по відношенню до корінних народів Америки, Африки та інших завойованих європейцями територій. У цьому випадку інфантилізація була складовою расизму та зручним «обґрунтуванням» завоювань – мовляв, ці народи недостатньо розвинені, не можуть подбати про себе – і ось ми несемо ім «прогрес».
Як проявляється інфантилізація по відношенню до транс* людей?
Насамперед, через патологізацію, тобто сприйняття трансгендерності як психічного розладу. Таке сприйняття донедавна домінувало у медичних системах, ЗМІ та уявленнях пересічних людей. На жаль, воно поширене і досі. Це уявлення, ніби транс* люди або не розуміють до якої статі насправді належать (таке от у них викривлене сприйняття реальності), або розуміють, але нездатні це прийняти і займаються несвідомим самообманом. А раз ці люди не здатні «адекватно» спиймати та приймати «об’єктивну реальність» своєї статі – хіба ж можна їм довіряти щось важливе, що вимагає тверезого розсудку та відповідальності? Наприклад, виховання дітей, чи роботу на відповідальній керівній посаді, чи службу в поліції та армії тощо.
Є й інший відтінок інфантилізації, який поширений здебільшого у середовищі трансексклюзивних феміністок по відношенню до транс* чоловіків. Типовий наратив звучить приблизно так: «Транс* чоловіки (особливо молоді) – це жінки, яким «промило мізки» страшне «транс-лобі» і які через тиск патріархату вирішують «калічити» свої тіла, замість того, щоб ставати до наших лав. При цьому абсолютно не береться до уваги позиція самих транс* чоловіків, чимало з яких були у феміністичному русі задовго до переходу, лишаються в ньому надалі і аж ніяк не підтримують мізогінію чи гендерну нерівність.
Що відбувається, якщо додати до цього неапетитного коктейлю нейровідмінність? Нічого хорошого, скажемо прямо.
Дорослих аутичних людей, на жаль, інфантилізують постійно та систематично. Як це проявляється? Наведемо кілька прикладів:
— Спілкування як з малою дитиною. З дорослими аутист_ками, особливо з невербальними або тими, що мають суттєві проблеми з комунікацією, починають говорити як з дворічними дітьми, використовуючи максимально спрощену лексику, сюсюкаючи і не торкаючись «дорослих» тем, таких як наприклад секс. Само собою, для частини аутичних людей, які мають серйозні інтелектуальні порушення, такий спосіб комунікації у певні моменти може мати сенс, але вони становлять дуже невеликий відсоток аутист_ок. Всі інші абсолютно не потребують такого ставлення і відчувають його як патерналістське та зневажливе. Важливо знайти комфортний та доступний спосіб комунікації з конкретною дорослою людиною, а не зводити її до позиції немовляти.
— Ігнорування думок аутичних людей, їхніх бажань та вподобань. Родичі аутичних людей, а також медики, педагоги та чиновники досить часто не прислухаються до їхніх думок, знецінюють їхні емоції та не беруть до уваги їхні вибори, бо вважають, що аутичні люди просто нездатні приймати серйозні рішення щодо власного життя.
— Гіперопіка. Часто батьки та інші близькі люди тривалий час обмежують свободу аутичних дорослих і виявляють надмірний контроль, намагаючись «вберегти їх» від небезпек «великого світу».