🎥Christian movies 🎬

« Очікуваний чи нежданний» Коли часом ми кудись йдемо чи їдемо з чоловіком, ми залишаємо дітям список завдань типу прибрати стіл, скласти іграшки, позамітати, помити посуд. І лише після того можна подивитися мультфільм чи пограти визначену кількість часу на комп'ютері. Часом ми говоримо твердо: «Спочатку прибирання, потім – все інше». Іноді вони вмовляють нас: «Будь ласка, можна спочатку пограти, а потім прибрати. Ми все зробимо!» І, як все змінюється, коли вони виконують все якісно! Вони знімають чисту кімнату на відео та надсилають нам. Вони так радіють, коли ми повертаємося, щоб показати як сумлінно виконали свою роботу. Вони цвітуть і стрибають! І все зовсім навпаки, коли вони виявляються не готовими. В хід ідуть безглузді виправдання: «Нам не вистачило часу! Завдання були дуже важкі! Чого ви так рано повернулися? Йдіть ще погуляйте. І т.д.» Все вирішується фактором очікування: якщо я чекаю на когось з усього серця, я буду готова. Христос попередив Своїх учнів про Своє повторне повернення: «Про день же той і про годину не знає ніхто: ні ангели на небі, ні Син, а тільки Отець. Стережіться ж, ПИЛЬНУЙТЕ І МОЛІТЬСЯ, бо не знаєте, коли час той настане. Подібно як чоловік, що від’їхав, і залишив дім свій, і дав слугам своїм владу, і кожному працю свою, а воротареві звелів пильнувати. Тож ПИЛЬНУЙТЕ, бо не знаєте, коли прийде господар дому: ввечері, чи опівночі, чи коли півні співатимуть, чи вранці; щоб, прийшовши несподівано, не застав вас сплячими. І що вам кажу, те всім кажу: ПИЛЬНУЙТЕ!»" Мр 13:32-37 Христос точно повернеться! Ні єдиного випадку в історії немає, коли щось пішло в розріз з тим, що написано в Біблії. Це точно станеться. Все вирішуватиме цей фактор мого очікування: чи чекаю я на Його прихід з нетерпінням? Як чекаю чоловіка з роботи чи відпустки? Чи якогось свята? Чи спочатку хочеться "пограти на комп'ютері", а потім "прибирати кімнату"? Очікуваним чи нежданим гостем стане Христос залежить виключно від стану мого серця, а не від часу Його приходу. Можливо, тому Він вважав за потрібне не озвучувати цю точну дату й час...

« Про пустелю » Я не знаю, чи ви були колись у пустелі, але певно бачили якісь наукові телепередачі про пустелю. Давайте уявимо, що ми в пустелі. Зранку вилазиш з намету, бо сонце пече так, що просто неможливо знаходитися всередині. Пісок всюди: в голові, у взутті, в наметі, часом в тарілці, у вухах, на зубах і... не ловить ніякий зв'язок) Неможлива спека вдень та холод вночі. Пече тіло, пече обличчя від агресивного сонця. Часом в наше життя приходять пустеля. З тією нестерпною спекою і піском всюди. Коли в грудях пече біль. І здається, що виходу вже нема і ніколи не буде. Дивно, але такі місця часом стають самими слушним, щоб почути голос Божий. В книзі Осії є такий вірш: «Тому ось і Я захоплю її, приведу її в пустелю, і буду говорити до серця її. Ос 2:14» Часом Сам Бог захоплює нас і приводить в пустелю, щоб говорити до нашого серця. Так само, коли Він привів туди колись і Самого Господа Ісуса для випробування. Дуже мало людей чує і шукає Господа, коли в житті все супер. Навіщо? Я сама з усім впораюся. Але пустеля – це особливе місце усамітнення та роздумів, аналізу та гострого слуху, коли серце, смиренне болем, відкривається і починає чути Його. Часто наші ж помилки приводять нас туди, в це неприємне місце, коли ми пожинаємо наслідки своїх гріхів. Але в будь-якому випадку, як би не виглядала наша пустеля сьогодні, відкриймо наші серця, щоб почути Його. Можливо, це буде докір, а, може, слова втіхи й любові. Не спіши тікати звідти. Пустеля може стати особливим моментом близькості з Христом.

«Право на емоції» Останнім часом ми все більше чуємо про самовираження, самореалізацію та прояв своїх емоцій. Людина має бути собою замість того, щоб закопувати свої емоції. Чи насправді так і є? І про що говорять наші емоції? Одного разу Ісус з учнями пливли у човні. Почався шторм, хвилі били човен і він почав наповнюватися водою. Учні страшенно перелякалися, а Ісус...спить як ні в чому не бувало. Зо страху вони починають волати: «Учителю, невже Тобі байдуже, що ми гинемо?» Мр 4:38 Наче нормальна емоційна реакція на стрес. Але Ісус реагує по-іншому. 📖 "Він устав і заборонив вітрові, а морю сказав: «Замовкни, перестань!» І вітер ущух, і настала велика тиша. І сказав їм: «Чого ви такі боязкі? Чому у вас немає віри?»" Мр 4:39-40 Ним їхня реакція розцінюється як недовіра Богові. Звісно, Він міг зробити, щоб тієї бурі взагалі не було. Ясно, що Він міг хоча б не спати під час неї. Чи зупинити її одразу після початку. Але всі ці "випадкові" збіги обставин в житті призвані показати, хто ми є насправді. А наші емоції - це лише вказівники на наше серце. Іншим разом Бог послав Ізраїльтян оглянути обіцяну їм землю. Вони повернулися і чесно виказали свої емоції: та земля гарна, але люди, що живуть там справжні велетні, ми - наче саранча в їх очах, нам ніколи не здолати їх! Вони ходили й розпускали недобрі чутки про землю, яку Господь їм запланував дати. І так завжди недовіра народжує ці емоції, а ті своєю чергою призводять до невдоволення та скарг. Тому що це не просто про емоції - це про стан наших сердець. Я думаю, що боятися, сумніватися, сумувати - це нормально. Але ці почуття мають вести нас до Господа. Щоб відкривати Йому своє серце в смиренні та молитві, щоб мої емоції вели мене до Нього, а не в недовіру й страх. Бо Він все ще всемогутній. Він все ще усе знаючий. Він все ще поряд. Все ще любить і дбає. 📖 "Чи є щось важке для Господа?»."1М 18:14.

Я нічого не відчуваю… Читаючи новини, дивлячись фото трагедії. Я нічого не відчуваю, бо боюсь якщо напружу душу і уявлю як воно тій людині, що втратила все вчора чи сьогодні, яка втратила весь світ в загибелі сина, доньки, мами чи тата, чоловікоа, то не зможу зупинити сльози ніколи. Я боюсь вже відчувати, щоб хвиля туги, жалю не зачавила мене… Відсутність почуттів лякає. Може я стала не чутливою? Може мені байдуже? Та ні, відсутність почуттів – це оніміння, один із симптомів травматичного періоду. Що з ним робити? 1. Горе ізолює – шукай спілкування з близькими людьми. 2. Горе піднімає глибокі питання віри. Де Бог, чому він все це допускає? Шукай на них відповіді в Слові. 3. Горе викликає гнів – говори з Богом вголос. «Любов завжди терпить, завжди вірить, завжди сподівається, завжди стійка.» Перше Послання до Коринтян 13:7 .

👑Одного разу я сіла… на трон. І зразу впало в око все, що не так і всі, які стали не такими. І з’явилось багато осуджуючих думок. 🔫Візьмемо ворогів. Як вони могли на нас напасти. Що ми їм зробили? Знайомі. Чого вони не ідуть з лінії фронту? Чому наражають на небезпеку дітей? Друзі. Як вони могли поїхати закордон і не повертаються, коли тут така потреба в допомозі? Я. Чому мені страшно і я не можу сміливо допомагати чи воювати? Чоловіки. Чому він не воює? Дружини. Чому вони залишили чоловіків і поїхали і живуть там так довго? Пастори. Чому вони залишили церкви? Цей список можна продовжувати. У вас є такі думки? Вас заносить в осудженні? Я часто ловлю себе на цих думках. І що ж цими думками робити? Я просто нагадую собі один вірш: «Хто ти, щоб судити чужого слугу? Його господар вирішує, стоїть він чи падає. Але він буде стояти, бо Господь здатний підтримати його.» Римлян 14:4 🔱Ось мої три кроки, які я роблю, коли люблю себе на осуджуючих думках. 1. Встаю з трону. Бо він належить Богу. Є суддя в цьому світі і це не я. 2. Відпустити людей. Господь їх суддя, і мені не потрібно відновлювати справедливість. 3. Прийняти нову реальність і зрозуміти кому Господь хоче, щоб я служила. Служити, а не судити. Милість, а не суд! А що вам допомагає в боротьбі з осудженням?

Яким батьком є наш Бог? Ми часто сприймаємо Бога через призму наших земних батьків. А вони також люди і допускають помилки, навіть якщо не хочуть цього. Вони діяли відповідно до викликів їх часу, відповідно до їх виховання і розуміння. Особливо, якщо це були невіруючі батьки. І навіть якщо віруючи, інколи це також несе свої відбитки і травми. Але наш Бог не такий, як земні батьки. В чому різниця? 1. Діти завжди знають, коли в батьків поганий настрій, коли вони сердяться, і в той момент вони бояться до них підходити зі своїми питаннями чи проблемами. Або, якщо вони нашкодили і батьки злі на них, діти ніколи не підійдуть до розгніваних батьків. Але Господь чекає нас завжди, в будь якому стані! Чи ми щось погане зробили, чи згрішили, Він не буде нас відчитувати. А якщо і облічає, то з любовʼю. 2. Батьки часто проявляють свою любов умовно - якщо ти хороший (зробив, що я просив, добре вчишся, правильно розмовляєш, поступаєш), вони радіють, хвалять і приймають. Якщо щось не так, відстороняються, ображаються. І ми вчимося сприймати Бога, як такого ж самого. Але Він любить безумовною любовʼю! 3. Він готовий підхопити. Чула історію, що земний батько хотів дати сину урок. Той виліз на великий стіг сіна, і батько сказав йому стрибати, і що зловить його. Син стрибнув, а батько відійшов. Син ледве підвівся, а батько каже: Ніколи нікому не довіряй, синку, підведуть! Бог так не зробить! Він обертає на добро навіть те, що ми десь «провтикали», або обставини так склалися… 4. Бог прощає одразу. Йому не потрібен час, щоб простити, Йому не потрібно повторювати двічі, Йому не потрібно «відходити» від образи, яку ми заподіяли своїми діями. 5. Йому завжди є діло до наших емоцій і почуттів. «Не плач…», «не смійся так голосно…», «та це ж дрібниці…», «мені б твої проблеми…» Бог не думає так ніколи! Він приймає наші емоції, допомагає впоратися, і дає свій мир, радість. І ніколи не обезцінює. 6. Його обійми найкращі. Не важливо, чи обіймали вас батьки, чи любили ви їх обійми, але коли обіймає Бог… це не зрівняється ні з чим. Спробуйте попросити Його в молитві обійняти вас, якщо ще ніколи цього не робили. Поспішайте в Його обійми завжди!

Знаєте, останнім часом спостерігаю, як люди намагається закрити дірку розміром з Бога в своїй душі всім, чим тільки можна, але не тим, чим треба. На превеликий жаль. Мережа інтернет кишить рекламою різних тарологів, гадалок і магів. Всеможливими техніками кращого пізнання себе, медитацій, психологічними іграми, картками тощо. Нам обіцяють рішення наших проблем або відповіді на запитання, якщо ми простоїмо скільки то хвилин на гвоздиках. А нещодавно ще побачила в одному жіночому клубі в інстаграмі нову для мене практику - «гіпнооргазм» 🤨 Виглядає це так собі, я вам скажу. 🙃 посміятися є над чим. Але люди просто божеволіють. Ми вже не говоримо про алкоголь чи наркотики. Раніше намагались закрити ту пустоту всередині, залити горе… Зараз це нормальні, адекватні, цілеспрямовані, інтелігентні люди. Але Бог нас так створив, що нам без Нього просто погано. Які б ми не ставили для себе еталони, як би ми не намагались пізнати себе, чи віднайти звʼязок з собою, це все буде пусте. Без Бога, без Його Слова в нашому житті, через призму якого ми можемо пізнавати істину, приводити своє життя в порядок, і приносити свої проблеми і біди до Його ніг, то все марнота. Ми маємо наповнюватися Богом! Ніякі пізнання про себе не наповнять нас! Ніякі практики чи техніки не зможуть замінити нам Ісуса Христа і Духа Святого! Бо тільки Він - дихання життя! Він чекає кожну і кожного! «Сказав їм Ісус: Я – хліб життя! Хто приходить до Мене, – не буде голодувати, і хто вірить у Мене, – ніколи не буде спраглим.» ІВАНА 6:35 .

В цю війну, Бог мене багато чому вчить. А особливо відношенню до життя. Парочкою уроків хочу поділитись з вами: 🫶роби що можеш сьогодні, бо не знаєш яке буде завтра. 🫶фокусуйся на тому, щоб щодня робити добро для інших. Інакше чорна діра відчаю захопить тебе і зруйнує зсередини. 🫶навколо багато чудових людей, цінуй їх і підбадьорюй. 🫶ти ніколи не зрозумієш чому, але це не відміняє твого послуху і вірності Богу в невідомому і незрозумілому. 🫶великого слона краще їсти маленькими кусками, так і велике і неосяжне можна зробити, розбивши його на прості і малі кроки. (Написання книги;) А у вас які уроки накопичились? Поділіться, дуже цікаво їх почитати.

Війна втомлює безмежно. Виснаження емоційне через постійні загрози… Виснаження фізичне через постійні нічні атаки… Втома через відсутність безпеки, через погані прогнози. Ви втомлені? Цікаво, що нам навіть важко про це говорити, бо ж не на фронті, бо не в окопі… нам наче соромно, що ми втомились. Ця втома проявляється в поглядах, у відсутності посмішок і жартів. Памʼятаєте в перші тижні війни ми і плакали, але і сміялись. Бо було безліч мемів. Я от згадую картинки як селяни крали танки в росіян і як ми всі сміялись, хоч і були страшенно налякані. Нажаль вже немає сміху і жартів. Чи можемо ми зупинитись і відпочити? Чи є така взагалі можливість? Думаю так!!! Якщо є можливість, треба їсти, спати і відпочивати, щоб далі працювати, допомагати, служити, воювати. Ми маємо шукати можливості для відпочинку. Ротації, поїздки, перезагрузки, душеопіка, час з Богом, рефлексія, спорт. Інакше ми не виграємо цю війну. «Натомленому сили придає Він, безсилого Він укріпляє вмить. Втомився і зневірився юнак, спіткнутись може молодий хлопчина, впасти. Та той, хто потаємно Господа чекає, знов набереться сил і крила відростить, мов той орел. В бігу вони, не будуть відчувати втоми, в ході їм сили вистачить завжди.» Книга Пророка Ісаї 40:29-31 .

Ми часто ображаємось. І досить часто по досить вагомій причині. У однієї моєї подруги є чорний список людей, які іі образили. У вас є такий списочок? Хто є в ньому? Образа здатна заполонити серце, думки, мрії і плани. Як результат, образа може зруйнувати стосунки, шлюби, бізнес, компанії і церкви. Мене теж ображає зло, руйнування і зради. Ображає те, що ми спокійно не можемо святкувати Різдво без тривог і атак, без хвороб і мігреней. Життя Йосипа- хороший урок для мого серця. Бо по відношенню до нього люди зробили багато зла: ✅ брати ненавиділи його і хотіли вбити. ✅ кинули в яму і продали в рабство. ✅ дружина боса звела наклеп. ✅ начальник не розібравшись, кинув Йосипа знову в яму, в тюрму. ✅ виночерпій після визволення, забув за Йосипа, який розтлумачив його сон. Йосип міг все своє життя витратити на образу і помсту, жаліти себе і ненавидіти всіх в своєму чорному списку! Але коли він зустрів братів, то втішив їх. Бо це Бог привів його в Єгипет для того, щоб врятувати всю родину. Несподіваний поворот. Бо природньо було б посадити їх в ту саму яму, в якій він просидів. Як Йосип так зміг? Тільки по вірі!!! Він довіряв Богу і присвятив своє життя Його справам! Чи довіряю я Богу коли мене ображають?