Ku-bo

був понеділок не спав Христос робочий день починався в сім вода рікою лила з небес вагони йшли колесо в колесі чужую смерть відбивав хірург з таким завзяттям ніби свою бетонні поверхи сотні рук ось я приїхав і ось стою в вагон ступає його нога і за проїзд воздають мужі і порожніє перон і гам і шум і господи поможи читає сонний сусід журнал бог-син воскрес вертикально п'ять втомились ноги болить спина жінок садовить які стоять і раптом добре стає йому у цьому ранці від суєти вазон купи і прости вину сусідці в двері букет вклади підсмаж яєчню а потім тост і дим з вікна видихай під дах а у розмовах мовчи по тім нехай хоч раз омине цей шлях та понеділку вже сім годин і йде на дні великодній лік у вуса тяжко зітхає він ну не святкуйте хоча би рік в папері кава пустий перон цей людський звичай висить над ним  ходою легкою йде в метро Господь що входить в Єрусалим

Їхав сьогодні на Вінницю, і так мене чомусь потягло завернути в Браїлові на Демидівку, проїхати усіми цими місцями, заїхати до Ромчика, подивитися з краю городу, а потім проскочити через Селище, через місток, звідки видно ту саму високовольтку, біля якої він ловив рибу і писав пісні. Доїхав додому і зрозумів, чому саме. Анатолій Секретарьов (30.01.1947. - 24.04.2023.) Сьогодні рік, як він пішов на свою хмаринку. Весна https://youtu.be/Eo0oypx02bo?si=Qc_EKdKs-px5EEfY

не треба не хочеться слів перспектива і далі не хочеться слів покладатись боятись питати тут треба поїхати надовго всерйоз і далеко до друзів від друзів єдиним та вірним маршрутом тож знаєш оцей дивний осад коли ти поїхав та поки іще не дістався є власне дорога де люди не мають ні прізвищ ні номеру в списку та все проступає долоня і скло запітніле димок від цигарки закутав твій ніс сірий попіл що скинув в вікно задуває всередину вітром а швидкіть близька до нуля він поволі кружляє як сніг по салону як перші сніжинки у жовтні і ось відчуття що ця осінь ця осінь віднині навіки в тобі і ніколи не вийде назовні немає імен лиш сітка можливих дистанцій до геть усіх міст де міг би лишитись назавжди одна тільки ніч і зранку піде півготеля до їхніх машин і ось-ось перекинеться жартом і більше ніколи нікого ніхто не побачить і нас до пори не лякає така наша вдача

бережи дітей над усе бережи дітей і дорослих закоханих і оцих щойно розлучених що зненацька тепер ніде бережи людей бережи веселий одвічний шум бережи шульгу окремо не як правшу як останнього із усіх що колись із моря на суходол перейшли завдяки посухам чи от дощу бережи мене бо я твій корабельний щур що покине судно останнім не керуючись судна технічним станом та керуючись власним знанням баркасу це життя прекрасне коли прекрасне та коли негода не відступає кожний ладен ступити на крок до краю та стрибне навряд чи бо й сам не знає який біс це тягне його до краю він черпає воду і носить їжу ось у чім життя твого дивовижа що могутній гине а ниций гнеться що тікає лицар а той що серце найпростіше має той не тікає бережи людей що бояться краю як своєї смерті і мружать очі і іти до нього аж геть не хочуть та коли настане лиха година у дорослім знову живе дитина що не знає смерті і круговерті полюбляє грінки із сиром терті і варення облизує з теплим чаєм ніби щось пусте не життя втрачає і іде до краю сама не знає чи впаде чи відстань цю подолає тож храни дітей бережи у кожнім перевтомленім зламанім подорожнім бережи дітей у очах  старечих залиши малечу як шлях утечі від усього зайвого і лихого освіти дорогу прийми тривогу

Петриченко...

у багні і любові у мерзлих руках у крові безневиних убитих дітей наша стрічка міцна хоч доволі тонка наші янголи вже відкидають хрести бо руками потрібно тримати мечі і Господь кожен ранок на бій ідучи залишається там де і ти 14 квітня 2022 Богдан Куценко In heavily bombed Borodianka, Ukraine, Archangel Michael is still standing. His cross dropped, but he hold his sword tight. Хрест впав, а меч в руках. Бородянка. Архангел Михаїл

- у тебе в голові фчо твій папа дофі тебе фчить? - звісно! - клаф... Демид, 4 роки #дітиростуть #пружинкаіведмідь