Потішная Кліо

Карл Густав Юнг, 1935:

«До Великої війни всі розумні люди казали: "У нас більше не буде війни, ми надто розумні, щоб допустити це, а наша торгівля та фінанси настільки переплетені на міжнародному рівні, що війна абсолютно виключена". А потім ми влаштували найграндіознішу війну, яку коли-небудь бачили. І тепер вони починають говорити цю дурну нісенітницю про розум і мирні плани тощо; вони засліплюють себе, чіпляючись за дитячий оптимізм, а тепер подивіться на реальність! Звісно, ​​архетипові образи вирішують долю людини. Несвідома психологія людини вирішує, а не те, що ми думаємо і говоримо в мозковій камері на горищі».

сьогодні в нашій нерегулярній рубриці «сови, які бачили чимало лайна», — сова з рукопису кінця хіі століття (f. 46v), яка аж подружку привела на це лайно подивитися. тепер їх таких двоє, еммм, вражених. #совоньки

Відтворення первісного виду давньоєгипетських ієрогліфів за допомогою поліхромної світлової інсталяції, Метрополітен-музей, Нью-Йорк

Сучасна людина розкопує досягнення давнини. І якось не спадає на думку, що давні-то й самі могли бути свого роду археологами. У серпні 2023 р. при розкопках Темпло Майор у Мехіко, археологи виявили кам'яну скриньку, всередині якої лежали 15 антропоморфних фігурок (фото 1). Виявилося, що вони належать культурі Мескала, яка жила в 700-200 роках. до н.е. Тобто вже на момент підношення ацтеками фігуркам було понад тисячу років! Ацтеки справді захоплювалися збиранням іноземних та стародавніх предметів, вони навіть проводили розкопки на руїнах великих столиць: Шочікалько, Тули та Теотіуакана. В останньому, наприклад, ацтеки копались у тому числі в головних релігійних спорудах міста: Пірамідах Пернатого Змія, Сонця та Місяця, у їхніх стінах знайдено потривожені ритуальні поховання, але не з ціллю розорення, а переосмислення. Невідомі, однак, ні обставини, за яких проводилися такі дослідження, ні ким були ті археологи. Можливо, це були жерці чи хтось ними спрямований. У Темпло Майор насправді ціла купа знахідок у різних місцях та з різних часів (фото 2) Все, що добувалося, ацтеки так чи інакше використовували у своїх цілях. Деякі виявлені в Темпло Майор теотіуаканські артефакти відносяться до періоду між 100 та 250 pp. н.е., тобто на момент перепоховання в Теночтитлані їм було вже не менше 1200 років. Якісь знахідки допрацьовували ацтекські уммільці: на маски, наприклад, наносили тонкий шар фарби або смоли, зображення людських або божественних атрибутів, гліфи (символи). Ацтеки високо цінували артефакти тольтеків, давнішої цивілізації, їх попередників. ІДавні речі у виставі ацтеків були священними, створеними богами, велетнями чи легендарними героями. Цінувалися вони, отже, не тільки за їхню естетику, а за магію, енергію. Але саме, мабуть, вражаюче, що знайшли в Темпло Майор - це ольмекська маска (фото 4), якій, ймовірно, від 2 до 3 тисяч років було на момент перепоховання у складі ритуального підношення в Теночтитлані!

Btw, до мого сорому, повз мене пройшов дуже крутий канал https://t.me/thousandfacednobody Він дуже влучно відповідає моєму відчуттю світу, де в перепитії постійних змін хочеться відчути якусь сталість! :) та й взагалі, кілька днів тому відкривши його, я підлип на добрі пів години читаючи душноцікаві лонгріди😉

👆 ну що ж, щодо моєї простенької вікторини😉 @flyzerf , дійсно на картинці зображений торговець інтимними перуками з Лондона,середина ХІХ ст. Взаналі, у ХІХ столітті попит на такого роду перуки був дуже стійким. Здебільшого купували повії з дуже простої причини: щоб замаскувати сліди сифілісу. Справа в тому, що ліки від цієї хвороби в ті часи робили на основі ртуті, і через ртуть випадало волосся в інтимних місцях. У ті часи епіляція була не надто популярною, тому відсутність волосся вважалося вірною ознакою венеричних захворювань😋

Що ж, давно на моєму каналі не було розіграшів, вікторин, та вєсьолих шарад😄 що ж, цього разу я розігрую книгу «Йоль. Ніч богів і людей (антологія)», співавтором якої є класний дослідник і наш друг, Віталій Щепанський, автор каналу @obranciduchiv. Це до нього в квартиру прилетіло пару тижнів тому https://t.me/potehaklio/3372, коли він вдруге народився🫡 Так от, його книга - це запрошення до надзвичайно захопливої мандрівки темними лакунами Йольських ночей, де можна зустрітись з богами, одвічно повертаючись до власного коріння https://plomin.club/product/jul-anthology/ Як завжди, розіграш простий як борщ, просто треба найбільш детально розповісти, що відбувається на картинці, і автору найбільш точного та вечерпного коментаря полетить на Нову Пошту історія про першопричини нашого тупцювання в цьому світі😉 P.S. Ну і цей, як його, не користуйтесь всякими сучасними богомєрзкіми гуглами та ейяями.. конєш, я цього не перевірю, але буду заочно засуджувати📵

В Австралії, на стоянці Науваламбіла I у національному парку Какаду на півночі країни, знайшли, можливо, найдавніші у світі свідчення термообробки кременю. Патрік Шмідт і Пітер Хіскок переглянули кілька сотень залишків сколів з печерної стоянки, і виявили на них сліди термічної обробки віком від 45 до 60 тисяч років. Це близько вдвічі старше, ніж вважалось раніше. В чому ж сенс? Технологія така: шматок кременю закопують у гарячий пісок під багаттям чи прямо у вугіллі, повільно прогрівають приблизно до 250-350 градусів, витримують і залишають остигати в золі. З каменю виходить волога, мікроструктура кремню злегка перебудовується, і матеріал стає піддатливішим: легше колеться в потрібну сторону, дає тонкі гострі пластини, наприклад, для акуратних наконечників чи ножів. З цього випливають дві гіпотези. Або термообробку кремені винайшли в Австралії незалежно, що малоймовірно. Або технологія пішла з Африки разом із сапієнсами південним маршрутом розселення, а на стоянках Аравії, Індії та Південно-Східної Азії її досі просто не шукали. Якщо вірна друга версія, перегляду може зазнати весь верхній і значну частину середнього палеоліту Євразії. Виходить, що сучасна людина вже на виході з Африки несла з собою повноцінну пірокультуру і застосовувала її на різних матеріалах.

Дуже скурпольозний, і від того неймовірний проект від "Медиазона"! Станом на зараз, відповідно до OSINT, вони ідентифікували 221 206 тисяч імен загиблих росіян. Коли ви відкриєте карту, побачите купу крапок, але це не значить, що кожна крапка означає походження загиблого, це лише населений пункт, з якого може бути кілька десятків тисяч загиблих! Короче, якщо зазумити, можна побчаити фотку і матеріал OSINT, що підтверджує персональні дані та місце відправки відповідного росіянина в ще гіршу залупу, ніж з якої він виліз, підписавши контракт на сво! Короче, крутий матеріал! https://200.zona.media/?fbclid=PAZnRzaASNQf1leHRuA2FlbQIxMQBzcnRjBmFwcF9pZA8xMjQwMjQ1NzQyODc0MTQAAad7apCVP56OwbJzIa1vy3ghvrn8rUcXxBHE77vBqy0-wM2OdqTkySBc4hvQEw_aem_YWdncwDDUrnmyY8v7U_npn_4foZu&brid=YWdncwFG4K5ZSe-H5K96yKVR8alo

Трохи про циклічність історії: У ході масштабної операції, ЦАХАЛ (Армія оборони Ізраїлю), форсувала річку Літані у південному Лівані, та захопила середньовічний стратегічний замок Бофор, а над ним було піднято прапор Ізраїлю. Завдяки розташуванню на висоті понад 700 метрів над рівнем моря, з території фортеці відкривається панорамний вид на великі території Лівану та північного Ізраїлю. Традиційно це робило її ідеальним опорним пунктом для контролю над регіоном. Фортеця була побудована хрестоносцями на початку XII ст. Вона багаторазово переходила з рук в руки: ним володіли султан Саладін, орден тамплієрів, мамлюки та Османська імперія.

Моє повернення від українських буднів до робочих трудовиєбуднів відбувається під акомпонемент чергового масованого обстрілу, тому трохи відстороненої інформаційної повістки про Мезоамериканські кодекси! Є одна особливість давніх мезоамериканських цивілізацій, про яку майже не говорять: у них були справжні книги. Книжка була фундаментом культури: невипадково на науатлі Мезоамерику називали Амоштляльпан (Amoxtlalpan, «країна книг»). Створення цих рукописів, тлакуілóллі, було заняттям почесним, вважалося мистецтвом: майстри-художники тлакуїло зображували складні релігійні уявлення, пророцтва та історію свого народу. Кодекси створювали навіть знатні жінки: у Кодексі Теллеріано-Ременсіс (фото 1) зліва сидить жінка-художник. Після іспанського завоювання мистецтво тлакуіоллі не тільки не згасло, воно розквітло: корінні громади потребували нових документів для відстоювання своїх прав у соціальних, правових та економічних умовах, що змінилися. Кажуть, конкістадори, побачивши «розписні книги» у Тлашкалі, Тескоко, Тлателолько та Теночтітлані, були вражені. Однак це не завадило їм влаштувати їх варварське їх знищення. До речі, не лише іспанці спалювали кодекси: бібліотеки Тескоко, наприклад, розорили тлашкальтеки, союзники Кортеса. Свою роль відіграла і крихкість матеріалів, з яких було зроблено книжки. У результаті до наших днів дійшло не так багато оригінальних документів. У Мексиці сьогодні зберігається лише один доіспанський кодекс: Коломбіно з Тутутепека (фото 2), що в прибережному штаті Оахака. З 1520 року, як у листі Кортеса імператору Карлу I вперше згадані «розписні книжки», й упродовж наступних століть кодекси масово вивозилися зарубіжних країн. Тепер їх можна зустріти у державних та приватних колекціях у всьому світі. Лише наприкінці ХІХ століття Мексика перейнялася питанням повернення стародавніх книг на батьківщину. Досі неясно, коли саме в Мезоамериці почали виготовляти книги з оленячої шкіри, паперу яматль чи великих тканинних полотен. Кодекси могли бути ще у ольмеків в епоху розквіту їхньої культури (бл. 1250–600 рр. до н.е.). Один із найдавніших відомих зразків був знайдений у похованні майя в археологічній зоні Мірадор у Чьяпасі, однак у такому жалюгідному стані, що розкрити його та прочитати вміст так і не вдалося (фото 3). Артефакт відносять до періоду 250-500 років. н.е.

Друзі, російська ракета вщент зруйнувала житло мого друга та колеги-релігієзнавця Віталія Щепанського. Буду вдячна кожному, хто зможе долучитись до допомоги🙏🏻

Ось так росіяни знищили квартиру, де я мешкав у Києві. Чудом чи волею Бога залишився живий. Втратив всі речі. Якщо хтось хоче допомогти створив банку https://send.monobank.ua/jar/4NnPoxAWud

Мандрівка Грузією, 1970-ті. Є якийсь теплий дух в цьому

"Людина, що гризе колону" - цікаве та досить рідкісне явище релігійної сатири, вирізане на вівтарній перегородці церкви Святого Бавона в Харлемі, Нідерланди. По суті, це середньовічна карикатура, що висміює надміру показушних і лицемірно побожних людей, які намагаються на публіці виглядати благочестивішими за Папку, але не більше

А всі вже чули про середньовічного демона, професійно пов'язаного з текстами? Звали його Тітітвіллус, і він ніс подвійну службу. Перше завдання полягало у тому, щоб слухати церковні служби. Ченці співали псалми, і там завжди знаходилися розбійник, що ковтав склади, поспішав, пропускав слова чи думав про стороннє, якусь грудку сиру з вином на вечерю. Все це Тітітвіллус акуратно збирав у мішок і ніс у пекло, де кожен недогляд фіксувався в рахунок грішника. Друге завдання стосувалося переписувачів рукописів. Робота була монотонною, очі злипалися, рука втомлювалася, і в текст неминуче вкрадали помилки. Саме тут він виявлявся особливо корисним: не писар був винен, а демон нашіптав. Його називали покровителем писарів, хоча правильніше було б назвати його професійним виправданням. Вперше на ім'я він був названий близько 1285 в латинському тексті Іоанна Уельського. Саме ім'я існувало в десятках варіантів написання: Tutivillus, Tintillus, Tantillus, Titivitilarius. Можливо, ця плутанина в написанні власного імені демона помилок є однією з його витівок😄 В анонімному англійському трактаті п'ятнадцятого століття демон представився сам, і з'ясувалося, що щодня він мав приносити пану пекла тисячу мішків, сповнених недбалостей у складах і словах. Зважаючи на все, роботи йому й досі вистачає. У друкарську епоху він перейшов від переписувачів до наборників шрифту. Тепер його вважають покровителем коректорів. Мовляв друкарська помилка, що пережила п'ять вичиток, називається в редакційному середовищі саме його ім'ям, хоча особисто мені про таке не доводилося чути.

Дамаск, Сирія, 1986 рік

Цей золотистий ретривер в Британському парламенті давно про всіх вже все зрозумів🦮

Топ історія: в 2004 р. на прийомку металобрухту в смт. Лужани на Чернівеччині хтось здав бронзову статуетку. Її помітив колекціонер, викупив а потім показав арехологу Миколі Ількову, який і опубілкував знахідку. Статуетка зображує воїна озброєного невеликим круглим щитом та коротким листоподібним мечем. Подібна статуетка свого часу була знайдена на острові Сардинія та зображує Сарда-родоначаильника - епічного героя, який очолив похідів лівійців на острів Сардинія на якому вони лишились жити. Схожі персонажі також фігуруть на давньоєгипетських рельєфах, які зображують один із Народів моря - шардана. Шардана-Сард-Сардинія.

Перший задокументований випадок підлизування до вчителя зберегла нам шумерська словесність. Це, ймовірно, один з найпопулярніших текстів на шумерському - написана близько 2000 року до н.е. невідомим учителем поема про недбайливого учня. Поема називалася "Шкільні дні". Сюжет досить простий і не те що сучасний, а скоріше вічний. Хлопчик щодня ходить у безглузду едуббу, «дім табличок», де дітей навчають клинопису. Він вважає, що там сидять одні підлабузні дурні, які лише бездумно виконують водю вчителя. Щодня його б'ють палицею: за запізнення, за поганий почерк, за те, що встав без дозволу, за те, що розмовляв, за те, що вийшов із двору. Б'ють наглядач, вчитель малювання б'є, вчитель шумерського, брамник. Хлопчик приходить у розпач і навіть хоче покинути навчання, але натомість батько хлопчика запрошує вчителя на обід, садить на почесне місце, годує, напуває, одягає в новий одяг і вручає перстень. Вчитель, отримавши такі вагомі знаки поваги, негайно оголошує учня найкращим у класі та обіцяє йому блискуче майбутнє. Втім, про те, що учень взявся за розум, автор не повідомляє. Семюел Ной Крамер розшифрував повний текст поеми у 1949 році. Поема, як ми сказали сьогодні, стала частиною шкільної програми, її читали вголос, переписували і заучували напам'ять. Ймовірно, не як настанова про шкоду хабарів, а як посібник із функціонування громадських інститутів. Щоб вважатися найкращим, не потрібно ним бути, достатньо мати зв'язки і вчасно де слід підмазати - за чотири тисячі років сутність так званих меритократичних систем не змінилася