Славянский Языческий Фундаментализм (СЯФ)

Не доходя додому була капличка, і він у ту капличку ставив свічку перед святого Николая. А на образах збоку є й фігура чорта. То він клав одну свічку перед святого Николая, а другу перед чорта. Фрагмент з "Як чорт бідному служив" Народна казка Гуцульщини

Персоніфікації чи реальні живі істоти? Купала, Коляда, Авсень, Масляна, Весна — у фольклорі це все реальні живі істоти, які можуть їздити на коні, тримати в руках чарівні предмети і яким робили підношення. Про те, як простий народ сприймав їх, можна прочитати в оригінальних етнографічних збірках, записаних просто з уст селян:

> «Солнце, Мѣсяцъ и Перунъ — существа живыя: у ихъ и свои хатки е, и своя сторона» Романов Е. Р. Белорусский сборник. Вып. 4: Сказки космогоническія и культурныя. Витебск, 1891.

Звичайно, Сонце сприймалося і як жива істота (здебільшого жінка), і як атрибут (колесо), або частина тіла (око), але це не скасовує того, що існує богиня-Сонце.

Українці (Подільська губернія, Ушицький повіт) [Луна – 12 братів-місяців, призначених Богом для виконання своїх обов’язків протягом року]: Чубинський 1872: 8–9; українці (Поділля) [Лютий покликав Березень у гості; Березень: «А на чому доїхати?» Лютий: «Візьми віз, сани і човен»]: Левченко 1918, № 20: 8; українці (Тернопільська обл., Бучацький повіт, 1897): Гнатюк 1902, № 229: 16–19; українці (Катеринославська губернія, Маріупольський повіт) [Драгоманов 1876, № 44: 16–17; Березень покликав Квітень у гості; Квітень поїхав возом — ударив мороз, пішов сніг; повернувся, поїхав саньми — усе розтануло; Травень каже: «Візьми віз і поклади на нього сани»; так доїхав; дізнавшись, хто його навчив, Березень досі мстить Травню (травневі морози)]: Новицький 2007, № 134: 117 (те саме — № 135: 117–118).

Чомусь Аврора, Сол, Терра Матер, Фортуна і Вулкан — це живі істоти з власними тілами, сім’ями та характером, а у випадку нашого фольклору «все одразу не так», хоча сам фольклор говорить протилежне. Достатньо згадати народні замовлення, де детально змальований культ цих богів і де вони описуються як істоти з тілом (руками, ногами, головами), думками й волею. Але «дослідники» все одно записують усіх цих істот, про яких існують міфи й культ, як персоніфікації або містифікації. Адже в їхній уяві язичництво — це віра в Сімаргла, про якого нічого не відомо, і… все. Після хрещення, на їхню думку, язичництво нібито закінчилося. Розпочалося, в кращому випадку, «двовір’я» (де святих називають богами, а Зорю-Заряницю — божою сестрицею чи помічницею). Про релігію балтів і фінів ми знаємо виключно з фольклору. Більшість істот які згадуються у фольклорних джерелах балтів не мають згадок в історичних, але у балтів – розвинутий політеїзм, а у нас лишень персоніфікації. Притому це насправді не щось нове, ідеї про те що боги це лише персоніфікації були популярні ще в язичницькі часи і я продемонструю як давні язичники ставилися до цього. «Скорее всего, некоторые люди будут утверждать, что Мороз — вовсе не языческий бог, а «персонификация природной стихии», так о нём и в научных работах пишут. Но где проходит грань между богом и «персонификацией»? Заря и Огонь, например, тоже явные «персонификации», но при этом никто не сомневается в том, что греческая Эос (Заря) или индоарийский Агни (Огонь) — боги. Я думаю, причина такого рода заявлений — в том, что культ Мороза не зафиксирован в древних письменных источниках. Что поделать, в этих источниках о славянском язычестве вообще почти ничего нет. Потому — обратимся к фольклору и этнографии. Как обычно.» –Мирослав Курганський

Надо признать что революционный потенциал современное язычество уже потеряло. Отчасти потому что просто уже не ново, но в основном благодаря быстрой реакции власть имущих. Они почти сразу наставили "громоотводы" те либо профи на зарплате либо обычных фриков которые отвели от хозяев мира сего потенциальную угрозу стянув на себя обывателя. Теперь язычество окукливается в подполье. Надеюсь лет через 50, когда ни меня ни вас уже не будет, на свет вылетит прекрасная бабочка того самого настоящего язычества и кто знает какие ураганы поднимет взмах её крыльев.

Ну и можно еще прогнать немного ласковых про то что нынче в плане организаций нет ничего, почти буквально. Не то положение в мире что б строить общины. Нет ни денег, ни людей. Одни просто продались (как пример Американские AFA) и превратились в бизнес, другие изначально им и были. Недавно был шумок из Латвии, но всем уже давно понятно что сотрудничество с государством всегда выходит боком. Я лично знаком с некоторыми последователями диевтурибы и ромувы и что-то там мутное начинается с легализацией. Дай Бог обойдётся, но как знать...

Помню кто-то из знакомых в своё время популяризовал лозунг "Хочешь нормальное язычество-сделай его сам". На мой взгляд так ни у кого и не вышло потому как воз плюс-минус и ныне там. Ну может от совсем дикой шизы уровня Хиневич-Задорнов уже и правда отказались, да и Велесову Книгу вроде уже не так читают, но рыбаковщины как было по уши так и осталось. Западные течения пусть и медленно, но тоже расползаются т.е. Викка и феминизм с одной стороны и Прото-Индо-Европейские правачки синкретисты с другой (хотя индийского влияния и раньше было много просто нынче соус другой). Как обычно два стула и на обоих по-сути атеизм только либо с левой, либо с правой повесткой.

Можно задуматься о том как же "лечить" таких людей. Переучивать долго, трудно и если брать взрослых (25+) то вообще бесполезно. Ну вырос он на Славяно-Арийских ведах, рунах, Числобоге и прочей чепухе, что ты ему сделаешь? В седую голову принципиально нового не засунешь. Значит надо работать на молодёжь. Лично мне это даётся с трудом. Уж больно широким водоразделом вышли все эти айфоны, Майнкрафты, ТикТок и тд. Думаю моя аудитория примерно 25-30, а это уже поздновато (хотя и не так грустно как те кому уже за 40).

Избитая банальность, но периодически стоит повторить. Язычество это не бижутерия и тату. Это даже не ритуальная практика потому что повторять движения и звуки можно научить и попугая. Язычество это религия т.е. вера, догма, принципы и ценности. Есть полно хороших ребят которые называют себя язычниками, но как копнуть глубже оказываются вполне себя атеистами просто с придурью. И в какой-то момент такие люди успешно стали большинством. А большинство как водится диктует свои молчаливые законы всему движению.

Свінарьов Віктор Володимирович

Побачити чорта та ввійти з ним у зносини справа зовсім не тяжка. Для того треба вийти вночі на перехрестя доріг та три рази свиснути чи гукнути: «Грицю без п’ят». Чорт негайно з’явиться у вигляді невеликого «панича», і з ним можна скласти умову на продаж йому своєї душі за певні послуги, головно, звичайно, за гроші. Договір цей мусить бути підписаний кров’ю того, хто договорився, і беруть кров з порізаного мизинця. Ніж для цього та перо є завше в запасі у чорта. Цим договором можна «купити» собі чорта в доживотнє розпорядження у вигляді «слуги», «домового слуги» або'«хо­вання». Хведір Вовк

Той, хто купує чорта, иноді дістає його тут-таки у вигляді прачика (головастика) або маленького чортика у пляшці з водою (в одному оповіданні чорт «гумовий», цебто з каучуку), але найчастіше його знаходять у себе вдома, з умовою: ніколи не хреститися та не солити чорто­вої страви, а то він може втекти, перед тим цілком спустошивши хату свого хазяїна. Є, правда, спосіб придбати собі такого «домового чорта» і без допомоги «мудрих людей». Для цього досить здобути так званий «зносок», цебто маленьке яєчко, знесене куркою, що вже перестає нести яйця, та носити це яєчко, не виймаючи, дев’ять день під пахвою лівої руки. Зі зноска вилупиться чортеня, і годувати його треба самими кльоцками без соли. Хведір Вовк

"Народ,— говориться в повір’ї, записаному експеди­цією Чубинського,— має глибоку повагу до землі та зве її матір’ю. "Земля мати наша", тому що вона годує людей і тварин". Бити по землі палицею без потреби вважають за великий гріх. Клятьба землею — найстрашніша клять­ба; при тому звичайно цілують землю, а в деяких місцевостях і з’їдають шматочок землі (мабуть, останки середньовічних ордалій) на доказ своєї правди. Вираз недовір’я: "хоч ти землю їж" — і тепер дуже часто вживають, а побажання — "щоб тебе свята земля не прийняла" — є вираз найбільшої ненависти, і навпаки: "щоби ся мав, як свята земля" — належить до найкра­ щої доброзичливоєти. Хведір Вовк

Так само за святу вважають і воду; в неї не можна плювати, спорожня­ тись тощо, але, однак, найчастіше вода набирає святих та цілющих якостей тільки тоді, коли вона «не почата», не занечищена ще жадним доторканням, або коли вона свячена, особливо в певні дні (наприклад, на Водохрещи). В піснях, особливо обрядових, ставиться вимога, щоб вода для ритуального вжитку була невідмінно з «трьох» або з «семи» криниць тощо. Хведір Вовк Малюнок Вікторії Ковальчук

Вогонь вважають святим; до нього почувають особливу повагу, кожна господиня мусить ставитись до вогню дуже обережно та з пошаною; при ньому не можна говорити щось непристойне, в нього не можна плювати або кидати в нього щось нечисте, з ним не можна гратись, не можна навіть вимітати піч тим самим віником, що ним замітають хату. «Ми шануємо вогонь, як бога; він наш дорогий гість». Переховались навіть деякі сліди колишніх жертов йому: кожна добра господиня повинна перехрестити його та поставити коло нього горщик з водою і поліно, щоб він мав що їсти й пи­ти. Хведір Вовк

Давно їх було багато усюди, так їх було усюди видно, як звір. А тепер они покликані до усьикої служби. Тепер їх не видно так, бо они мають ружні фабрики; они коло тих фірасіу (тартаків), коло колєїв, коло ружних таких…они не мають чьису пустеливати, бо они мают свою службу ліпшу, як уперед, давніще, они ними комендируют, тими фабриками. А уперед було їх більше видно, бо они не мало що робити, не мали служби коло тих машинів. Антін Онищук "Матеріали до гуцульскої демонології"

Ехал как-то ночью один человек с города и догоняет он панка́, который шёл себе посвистывая. И тот панок спросил, не подвёз бы его газда* немного. Газда и говорит: Почему бы и нет? Садитесь! — Так они говорили о чём-то, а потом спрашивает пан: Хорошо ли вам живётся? — Ой беда! — говорит газда. Давно, так ещё было так-сяк, а теперь — совсем тяжко... Так они разговорились, и тот газда и спрашиват, кто он, откуда он. А пан ему и говорит: Я, говорит, тебе не скажу кто я такой, но ты сам догадаешься. Давно, так и нам тоже было хорошо. Что? Ничего мы не делали, только вот так и ходили среди людей, а вот теперь повыдумывали всякие машины, телефоны, колеи и беда знает что ещё, и мы должно около всего этого находиться. Вот, например, колея. Как возьмётся нас по восемь на каждое колесо, так и должны везти эти тяжести. И отдохнуть даже нельзя, потому что надо приехать на назначенную минуту. Или вот те столбы, что при дорогах. На каждом столбе всегда сидит один из нас. И зимой, и когда ветер или метелица, всё равно должны сидеть на столбе, потому что если пан с паном захочет поговорить, то мы один другому передаём голос... Так что, и не вспоминайте, мы теперь очень бедствуем! — Так они ехали и вот внезапно тот панок взял и исчез... Антін Онищук "Матеріали до гуцульскої демонології"

Беручи на увагу ту легкість розмножування чортів, за яку ми вже згаду­вали, треба було б думати, що кількість їх безмежна... Коли вони не трапляються на кожному кроці, то це тільки тому, що вони можуть робитися невидкими, а крім того, згідно з оповіданням у «Знадобах до української демонології» Гнаткжа, останніми часами їх у величезній кількості витребували на ріжні служби: залізниці, телеграф, телефон тощо, які без нечистої сили, звичайно, не обходяться. Хведір Вовк

Мне всегда нравились элементы реализма и изобретательность этих двух героев. Котигорошко перед битвой со змеем готовит себе особое оружие, а кожемяка броню.