uz
Feedback
Славянский Языческий Фундаментализм (СЯФ)

Славянский Языческий Фундаментализм (СЯФ)

Kanalga Telegram’da o‘tish

Канал посвящённый славянскому язычеству

Ko'proq ko'rsatish
Mamlakat belgilanmaganToif belgilanmagan
250
Obunachilar
Ma'lumot yo'q24 soatlar
-27 kunlar
+1630 kunlar
Postlar arxiv
Болгары называют лу­ну дядо Боже 'дед Бог' и пълна свещ 'полная свеча', а молодой месяц — нова свещ, ново ви­дело 'новое све
Болгары называют лу­ну дядо Боже 'дед Бог' и пълна свещ 'полная свеча', а молодой месяц — нова свещ, ново ви­дело 'новое светило' и т.п. Славянские древности Этнолингвистический словарь под редакцией Н.И.Толстого

Там, где большое значение придается целомудрию невесты и его публичному ритуальному засвидетельствованную (особенно на Украин
Там, где большое значение придается целомудрию невесты и его публичному ритуальному засвидетельствованную (особенно на Украине, в Болга­рии, Македонии), дефлорация обязательна в первую Б. н. (хотя бы мануальная). В Болгарии о благополучном завершении супружеского акта жених возвещает выстрелом из ружья. Славянские древности Этнолингвистический словарь под редакцией Н.И.Толстого

На острові Хортиця Іван Фізер
На острові Хортиця Іван Фізер

Наряду с моногамией у славян издревле была известна полигиния (многоженство), чаще бигамия, о чем сообщают различные среднев
Наряду с моногамией у славян издревле была известна полигиния (многоженство), чаще бигамия, о чем сообщают различные средневековые хроники, церковные источники, свидетельства иностранцев. О многоженстве радимичей, вятичей, северян упо­минает «Повесть временных лет». У юж. сла­вян в XVIII в. случаи двое-и троеженства отмечены даже у священников. Славянские древности Том 1

Олександр Івахненко
Олександр Івахненко

Repost from Pagan folklore
#міфи Розсказ про вовкулаків До ряду розсказів про вовкулаків, поміщених у «Киевской Старине» за попередні й поточний роки, п
+1
#міфи Розсказ про вовкулаків До ряду розсказів про вовкулаків, поміщених у «Киевской Старине» за попередні й поточний роки, повідомляю ще один, знайдений мною у старих записах. Розсказ цей записаний мною ще 1891 р. у с. Нагорянах, Кам'янецького повіту Подільської губернії від селянина Карпа Чорного. — Не всі вовкулаки однакові, — розказував мені Чорний. — Вони бувають різні. Є вовкулаки вічні, що він до смерті звіром-вовкулакою, і ніколи до смерті людського образу не бере на себе, і так вовкулакою й умирає. А є й такі, що тільки перед смертю робиться знов людьми. А знов є такі вовкулаки, що вони тільки на деякий час робляться вовкулаками; на скільки літ або що, зробиться звірукою, пробігає в лісі свій час, на який його закляв злий чоловік або відьма, — потім знов робиться чоловіком, вертається до села, до дому і живе, як нічого й не було. То я й чув, що колись дуже давно була така жінка, що не любила свого чоловіка, а другого; вона взяла, злякала свого чоловіка і зробила його назавше вовкулакою, і той, як пішов у ліс, то більше й не приходив. Тільки потім, по якомусь часі, вовки зимою в селі роздерли коханка тієї жінки. А знов, нарешті, бувають такі вовкулаки, що він звірукою робиться або тільки кілька разів на рік, як прийде йому вже та пора, що треба йти до лісу, а то все людиною; або вдень людиною, а кожну ніч робиться звірукою і біжить у ліс. Вовкулаки з вовками живуть у приязні; і вовками, і вовкулаками, як і всіма звірами та птицями, опікується св. Юрій. То був колись давно в одного старого чоловіка син, і той син, літо й зиму, аби вечір, то завше кудись на цілу ніч ходить, а рано спить, що не можна його добудитися: ніби цілу ніч працював. Перше батько думав, що син ходить до дівчат, на вечорниці, але ж літом які вечорниці, а син про те ходить, та й ходить: аби вечір, змерклось — то його вже й нема, і зі свічкою не знайдеш. Нарешті питається батько сина: — Куди ти, синку, кожної ночі ходиш? А син не хоче сказати. «Чекай, — думає собі старий, — і тебе досліджу». От раз увечері, як уже повечеряли, погасили світло і лягли спати, син тихенько встав та й на двір; старий швидко одягся та й тихенько собі за ним. Син вийшов на город, упав на землю, покачався, зробився звірукою, схопився, стрибнув та й побіг до лісу, за село; а старий скільки міг, здаля, на доглядці собі за ним. Прибігли до лісу: син-вовкулака впереді, а батько за ним; а в лісі превелика галява; а на тій галяві звірів, ніби то вовків, видимо-невидимо. Вовкулака прийшов до них та й став. Коли дивиться батько, а посередині між вовками, під деревом, сидить дід; догадався чоловік, що то св. Юрій, та й шапку здійняв. А той дід і каже до звірів: — Ідіть ви тут, у лісі, на дорогу; там буде їхати чоловік з млина; ви його пропустіть і його не чіпайте; а за ним мужик буде вести корову з ярмарку; він ту корову купив обманом; ви ту корову можете з'їсти, а мужика не чіпайте. Звірі побігли на дорогу, побіг з ними й вовкулака; а чоловік поміж деревами тихенько й собі за ними. Тільки вибігли на дорогу — справді їде чоловік з млина; звірі його пропустили. Далі веде мужик на мотузку корову; звірі кинулись, в момент розірвали ту корову і з'їли так, що тільки кістки зосталися, і то тільки котрі великі. Дивиться чоловік, а його син ...вовкулака, рве корову й їсть її цілими шматками не гірше за правдивого вовка. З'їли ту корову та й побігли назад у ліс, на ту саму галяву; чоловік здаля собі за ними. Прибігли, а св. Юрій сидить на тому самому місці, під деревом. — Ну, вже вгамували голод. Тепер розходьтеся, — сказав він. І звірі розійшлися. Вовкулака прибіг у село, на город, покачався по землі та й знов зробився парубком, прийшов тихенько до хати та й ліг спати; а батько раніше нього ввійшов і ліг. На другий день батько й син пішли в поле орати. От батько й каже синові, що він цієї ночі бачив усе. А син і каже: — Як ви все бачили, то ви мене тільки й не бачили. Кинувся до землі, зробився вовкулакою, та як пішов до лісу, то з того дня більше й не приходив, і ніхто його більше не бачив. Повідомив Ів. Бєньковський. Київська старина, 1894 рік

Владимир святой метис Чем знаменит Владимир Святославович? Тем что принёс чужую веру и был полукровкой. Но многие не понимают
Владимир святой метис Чем знаменит Владимир Святославович? Тем что принёс чужую веру и был полукровкой. Но многие не понимают того как связаны эти два факта. То что у Владимира был комплекс неполноценности известно всем, но не стоит забывать что у него еще и не было этнической идентичности. Потому он так легко отверг славянские традиции. Потому что он не был славянином. Не был и германцем. Владимир был никем. Метисы это проклятые Богами люди у которых нет ни рода ни племени. Они везде чужие и в результате склонны к девиантности.

Олег Петренко-Заневский
Олег Петренко-Заневский

Repost from Pagan folklore
#міфи Розсказ про вовкулаків До ряду розсказів про вовкулаків, поміщених у «Киевской Старине» за попередні й поточний роки, п
+1
#міфи Розсказ про вовкулаків До ряду розсказів про вовкулаків, поміщених у «Киевской Старине» за попередні й поточний роки, повідомляю ще один, знайдений мною у старих записах. Розсказ цей записаний мною ще 1891 р. у с. Нагорянах, Кам'янецького повіту Подільської губернії від селянина Карпа Чорного. — Не всі вовкулаки однакові, — розказував мені Чорний. — Вони бувають різні. Є вовкулаки вічні, що він до смерті звіром-вовкулакою, і ніколи до смерті людського образу не бере на себе, і так вовкулакою й умирає. А є й такі, що тільки перед смертю робиться знов людьми. А знов є такі вовкулаки, що вони тільки на деякий час робляться вовкулаками; на скільки літ або що, зробиться звірукою, пробігає в лісі свій час, на який його закляв злий чоловік або відьма, — потім знов робиться чоловіком, вертається до села, до дому і живе, як нічого й не було. То я й чув, що колись дуже давно була така жінка, що не любила свого чоловіка, а другого; вона взяла, злякала свого чоловіка і зробила його назавше вовкулакою, і той, як пішов у ліс, то більше й не приходив. Тільки потім, по якомусь часі, вовки зимою в селі роздерли коханка тієї жінки. А знов, нарешті, бувають такі вовкулаки, що він звірукою робиться або тільки кілька разів на рік, як прийде йому вже та пора, що треба йти до лісу, а то все людиною; або вдень людиною, а кожну ніч робиться звірукою і біжить у ліс. Вовкулаки з вовками живуть у приязні; і вовками, і вовкулаками, як і всіма звірами та птицями, опікується св. Юрій. То був колись давно в одного старого чоловіка син, і той син, літо й зиму, аби вечір, то завше кудись на цілу ніч ходить, а рано спить, що не можна його добудитися: ніби цілу ніч працював. Перше батько думав, що син ходить до дівчат, на вечорниці, але ж літом які вечорниці, а син про те ходить, та й ходить: аби вечір, змерклось — то його вже й нема, і зі свічкою не знайдеш. Нарешті питається батько сина: — Куди ти, синку, кожної ночі ходиш? А син не хоче сказати. «Чекай, — думає собі старий, — і тебе досліджу». От раз увечері, як уже повечеряли, погасили світло і лягли спати, син тихенько встав та й на двір; старий швидко одягся та й тихенько собі за ним. Син вийшов на город, упав на землю, покачався, зробився звірукою, схопився, стрибнув та й побіг до лісу, за село; а старий скільки міг, здаля, на доглядці собі за ним. Прибігли до лісу: син-вовкулака впереді, а батько за ним; а в лісі превелика галява; а на тій галяві звірів, ніби то вовків, видимо-невидимо. Вовкулака прийшов до них та й став. Коли дивиться батько, а посередині між вовками, під деревом, сидить дід; догадався чоловік, що то св. Юрій, та й шапку здійняв. А той дід і каже до звірів: — Ідіть ви тут, у лісі, на дорогу; там буде їхати чоловік з млина; ви його пропустіть і його не чіпайте; а за ним мужик буде вести корову з ярмарку; він ту корову купив обманом; ви ту корову можете з'їсти, а мужика не чіпайте. Звірі побігли на дорогу, побіг з ними й вовкулака; а чоловік поміж деревами тихенько й собі за ними. Тільки вибігли на дорогу — справді їде чоловік з млина; звірі його пропустили. Далі веде мужик на мотузку корову; звірі кинулись, в момент розірвали ту корову і з'їли так, що тільки кістки зосталися, і то тільки котрі великі. Дивиться чоловік, а його син ...вовкулака, рве корову й їсть її цілими шматками не гірше за правдивого вовка. З'їли ту корову та й побігли назад у ліс, на ту саму галяву; чоловік здаля собі за ними. Прибігли, а св. Юрій сидить на тому самому місці, під деревом. — Ну, вже вгамували голод. Тепер розходьтеся, — сказав він. І звірі розійшлися. Вовкулака прибіг у село, на город, покачався по землі та й знов зробився парубком, прийшов тихенько до хати та й ліг спати; а батько раніше нього ввійшов і ліг. На другий день батько й син пішли в поле орати. От батько й каже синові, що він цієї ночі бачив усе. А син і каже: — Як ви все бачили, то ви мене тільки й не бачили. Кинувся до землі, зробився вовкулакою, та як пішов до лісу, то з того дня більше й не приходив, і ніхто його більше не бачив. Повідомив Ів. Бєньковський. Київська старина, 1894 рік

Некоторые восточные авторы называют раздельно русов и славян. У исследователей рождалась мысль о том, что «русы» — не народ (
Некоторые восточные авторы называют раздельно русов и славян. У исследователей рождалась мысль о том, что «русы» — не народ (хотя автор середины IX в. писал, что «русы — племя из славян»), а господствующая социальная группа. Эту мысль, неверную в такой прямолинейной формулировке, следует, очевидно, выразить так: русы — жители наиболее передовой из восточнославянских земель (получившей имя по племени-гегемону), подчинившей себе за три столетия ряд других славянских земель; не все жители Руси были главенствующей социальной группой, но князья и дружинники Русской земли стояли в VII-IX вв. над князьями и дружинами других славянских земель. Б.Рыбаков

По данным императора Константина Багрянородного (середина X в.), Русь еще больше расширила свои владения (включив кривичей и
По данным императора Константина Багрянородного (середина X в.), Русь еще больше расширила свои владения (включив кривичей и словен), но старое понятие исконной, первоначальной Руси (Руси в узком смысле) не исчезло. Константин делит Русское государство на «Внутреннюю Русь», соответствующую Русской земле VI — VII вв., и на «Внешнюю Русь», в состав которой вошел ряд союзов славянских племен, покоренных Русью на протяжении VII - IX вв. Б.Рыбаков

Знание действительной географии Руси VII - VIII вв. объясняет нам некоторые неясности в описании славянского мира восточными
Знание действительной географии Руси VII - VIII вв. объясняет нам некоторые неясности в описании славянского мира восточными авторами: они пишут о славянах или на запад от Руси (приморские уличи и тиверцы) или же только о крайнем восточном союзе племен — вятичах, находившихся между Киевом и Волжской Болгарией. Славянский мир, действительно, был разрезан надвое новым образованием — Русью, владения которой шли в меридиональном направлении к северу на 700 км от степной границы. Б.Рыбаков

В состав собственно Руси, Руси в узком (первоначальном?) смысле, не входили, по этим неполным данным, земли следующих племен
В состав собственно Руси, Руси в узком (первоначальном?) смысле, не входили, по этим неполным данным, земли следующих племен и города: Племена: Древляне, Радимичи, Вятичи, Словене, Кривичи, Тиверцы, Поляне?, Варяги. Города: Новгород, Полоцк, Смоленск, Владимир-Волынский, Владимир-на-Клязьме, Галич, Ростов, Овруч, Суздаль, Неринск, Рязань, Берлад. Таким образом, для Руси остается Среднее Приднепровье с Киевом, Черниговом, Переяславлем и Северская земля, ни разу не противопоставленная Руси. Б.Рыбаков

Если бы лунница была традиционно славянским амулетом вышеуказанной вековой паузы не было бы. Так что пока что лично я не вижу
Если бы лунница была традиционно славянским амулетом вышеуказанной вековой паузы не было бы. Так что пока что лично я не вижу причин считать такие подвески аутентичными. Само собой этот вопрос вообще можно свести к абсурду если настоять на том что в конечном итоге лунницы это просто бабьи цацки у которых не и не было ни языческого, ни христианского значения.

Можно было бы считать что лунница всё же языческий символ, поскольку она олицетворяет Луну и не имеет прямой связи с христиан
Можно было бы считать что лунница всё же языческий символ, поскольку она олицетворяет Луну и не имеет прямой связи с христианством. Но, с другой стороны, на некоторых лунницах встречаются кресты, да и наибольшее распространение они получили уже в эпоху после принятия христианства. Если говорить конкретно о славянском язычестве, то лунницы были в ходу и задолго до христианизации (в III веке), но это не исключает иностранного происхождения, особенно учитывая временной разрыв между находками III-IV веков и женскими украшениями IX–X веков, которые стали популярны под явным влиянием Византии.