РевДем
Відкрити в Telegram
Українська Революційна Демократія Субстак: https://revdem.substack.com Друкарня: https://drukarnia.com.ua/RevDem
Показати більшеКраїна не вказанаКатегорія не вказана
460
Підписники
Немає даних24 години
+107 днів
+3430 днів
Завантажуємо дані
Схожі канали
Немає даних
Виникли проблеми? Будь ласка, оновіть сторінку або зверніться до нашого support-менеджера.
Хмара тегів
Немає даних
Виникли проблеми? Будь ласка, оновіть сторінку або зверніться до нашого support-менеджера.
Вхідні та вихідні згадування
---
---
---
---
---
---
Залучення підписників
листопад '26лист '26
листопад '26
+33
в 6 каналах
жовтень '26
+62
в 5 каналах
Get PRO
вересень '26
+32
в 4 каналах
Get PRO
серпень '26
+48
в 3 каналах
Get PRO
липень '26
+42
в 2 каналах
Get PRO
червень '26
+46
в 2 каналах
Get PRO
травень '26
+39
в 3 каналах
Get PRO
квітень '26
+33
в 2 каналах
Get PRO
березень '26
+263
в 7 каналах
Get PRO
лютий '260
в 6 каналах
Get PRO
січень '260
в 7 каналах
Get PRO
грудень '25
+2
в 2 каналах
| Дата | Залучення підписників | Згадування | Канали | |
| 13 листопада | 0 | |||
| 12 листопада | +1 | |||
| 11 листопада | +3 | |||
| 10 листопада | +1 | |||
| 09 листопада | +1 | |||
| 08 листопада | +2 | |||
| 07 листопада | +4 | |||
| 06 листопада | +2 | |||
| 05 листопада | +4 | |||
| 04 листопада | +6 | |||
| 03 листопада | +4 | |||
| 02 листопада | +5 | |||
| 01 листопада | 0 |
Дописи каналу
| 2 | Немає тексту... | 666 |
| 3 | Немає тексту... | 944 |
| 4 | Немає тексту... | 855 |
| 5 | Немає тексту... | 870 |
| 6 | Немає тексту... | 1 647 |
| 7 | Немає тексту... | 1 021 |
| 8 |  Чергова Поразка Трампізму
#РевДем_Новини
Європейські ультраправі дистанціюються від Трампа, звинувачуючи війну з Іраном у поразці республіканців
— Reuters
Після поразки на виборах, режим Трампа чомусь вмить втратив всіляку підтримку своїх найближчих прихильників. Європейські реакціонери як Вейдель та Сальвіні дистанціюються від Трампа.
В той же самий час, віце-президент Венс збирає навколо себе нове ядро прибічників MAGA, що не підтримують курс Трампа.
Втім, чомусь під час самої війни в Ірані, за яку сьогодні Трампа критикують праві, ніхто не висловлював жодної критики американо-ізраїльського імперіалізму.
Сучасна реакція тримається не стільки на ідейній близькості, скільки на спільних фінансових інтересах, а отже і визнає вона лише дієспроможні сили. Жодної програми крім збагачення власних спонсорів у сьогоднішніх правих немає.
Американський імперіалізм та реакціонери всілякого штибу все частіше будуть терпіти поразки по всьому світу. В довгостроковій перспективі кожен раз реакцію перемагають народні визвольні та революційні сили.
Всі реакціонери — паперові тигри. Зовні реакціонери виглядають загрозливо, але насправді вони не такі вже й могутні. З довгострокової точки зору, справжню владу мають не реакціонери, а народ.
🌟 Мао Цзедун
🌟РевДем | 1 164 |
| 9 | Немає тексту... | 1 086 |
| 10 | Немає тексту... | 984 |
| 11 | Немає тексту... | 1 597 |
| 12 | Немає тексту... | 1 013 |
| 13 |  Революція після Центру
Революція не повинна успадковувати архітектуру світу, який вона прагне зруйнувати. Історія знає чимало випадків, коли ліквідація старих панівних класів супроводжувалася появою нових розпорядників суспільного життя. Влада змінювала своїх носіїв, проте зберігала фундаментальну властивість відокремлювати рішення від тих, кого ці рішення стосуються.
Ключова суперечність революційних рухів, зокрема більшовицького марксизму, є суперечність між політичною консолідацією мас та їхньою подальшою репрезентацією організаційним центром.
Відтворення відчуження стає логічним породженням колективної емансипації, якщо суспільство залишається лише об’єктом власного перетворення:
коли організація, покликана забезпечувати спільну дію, починає претендувати на монополію політичної волі,
коли делегування перетворюється на постійне представництво, а необхідна координація поступово набуває форми управління людьми згори.
Суперечність між горизонтальною самоорганізацією мас та їхньою вертикальною консолідацією яскраво продемонстрована долею марксизму в XX столітті. Відмова від вертикальної системи управління не призвела до утвердження революційної влади, водночас усі приклади успіху революцій, керованих ієрархічною організацією, самі приводили до нищівних наслідків для народних мас.
Ми повинні поставити під сумнів саме розуміння необхідної політичної консолідації як ієрархічної та централістської. Чому координація обов’язково має передбачати підпорядкування? Чому складність суспільного життя повинна виправдовувати концентрацію повноважень? Чому інституції, створені для розв’язання спільних проблем, отримують право визначати межі можливого для тих, заради кого вони існують?
Авжеж, альтернативою не може бути примітивне заперечення будь-якої організації. Суспільство потребує координації виробництва, розподілу ресурсів, інфраструктури, колективної безпеки та вирішення конфліктів.
Нас цікавить не абстрактна відсутність влади, а радикальне переосмислення її соціального існування. Необхідно позбавити інституції статусу недоторканних утворень, зробити їх відкритими до перегляду, демонтажу та повторного конструювання.
Жодна форма суспільних відносин не повинна отримувати імунітет від критики лише тому, що колись виникла в ім’я визволення.
Революційний центр не скасовує суспільний антагонізм, часто навіть посилює. У XX столітті багато разів революційні режими намагалися впоратися з цими антагонізмами або шляхом консолідації центру в бюрократичного Левіафана, або шляхом знищення будь-якої інституційної консолідації. Обидва шляхи мали руйнівні наслідки для всього суспільства.
Зрештою, емансипація передбачає розширення здатності людей самостійно визначати умови власного існування. Вона потребує простору для відмінностей, непередбачуваних об’єднань, нових форм солідарності та способів життя, які ще не мають сталих назв.
Майбутнє не повинно бути завершеним проєктом, затвердженим від імені всіх. Воно має залишатися відкритим процесом творення, в якому жоден суб’єкт, клас, апарат чи політична доктрина не може привласнити собі виключне право говорити від імені цілого.
Еміль Чоран, аналізуючи праці батька французької реакції Жозефа де Местра, помітив важливий парадокс: Реакція знаходить свій ідеал у минулому, Революція розміщує його в майбутньому, але після того, як революція була здійснена, революційна влада стає реакційним інститутом, адже неї революція вже минула.
Революції як події слід протиставити постійний процес революційної емансипації. Революційному центру слід протиставити низову боротьбу народних мас. Після останнього центру починається множинність. Там, де влада прагнула звести життя до єдиного порядку, виникає безліч способів бути разом.
Революція, яка не допускає власного перевершення, рано чи пізно стає охоронцем порядку, проти якого колись повстала.
🌟РевДем | 1 001 |
| 14 | Немає тексту... | 808 |
| 15 | Немає тексту... | 960 |
| 16 |  Фашизму в Ізраїлі — Кінець?
#РевДем_Новини
Вчорашні вибори в Ізраїлі ризикують стати переломними для сучасної ізраїльської політичної конʼюнктури. За попередніми даними, Бенʼямін Нетанʼягу разом зі своєю ультраправою коаліцією втрачають більшість в Кнессеті.
Однак, чи дійсно «сіоністська опозиція» до Нетанʼягу сформує уряд?
На разі, навіть обʼєднані сили всіх сіоністських опозиційних партій в Ізраїлі не складають більшості мандатів. Вже ясно, що на цих виборах значно зросте кількість мандатів від двох арабських партій, без голосів яких опозиція буде не здатна сформувати уряд.
Водночас, лідер сіоністської опозиції Айзенкот виступає майже з таких самих імперіалістичних позицій, що й Нетанʼягу. Лідер партії російськомовних євреїв Ліберман, в свою чергу, сказав що не погодиться навіть на уряд меншості, якщо він буде залежати від голосів арабських партій. Фактично, більша частина сіоністської «опозиції» прагне продовжувати шовіністичну політику уряду Нетанʼягу.
Серед всіх партій, що складають сіоністську опозицію, лише одна відносно ліва партія Демократів Яїра Голана підтримує незалежність Палестини.
До того ж, партія Голана активніше за всі інші партії підтримує Україну та просуває відмову від шовіністичного визначення Ізраїлю як «держави євреїв». Не зважаючи на зростання кількості мандатів на цих виборах, Демократи досі не становлять визначної політичної сили в Ізраїлі.
Основну частину ізраїльського політикуму, що зі сторони влади, що зі сторони опозиції, обʼєднує шовінізм по відношенню до арабів, підтримка геноциду в Газі та неоліберальна економічна політика — підтримка національного та соціального пригнічення у всіх його проявах.
Лиш загнана в кут «опозиція» може піти на співпрацю з арабськими партіями та усунути Нетанʼягу від влади, так чи інакше, шовіністична та фашистська суть держави Ізраїль наврядче зміниться навіть за умови співпраці з арабами.
🌟РевДем | 1 035 |
| 17 | Немає тексту... | 1 212 |
| 18 |  Сучасний Капіталізм Ринок як Фабрика Фетишів
Чому купівля нового ґаджета чи статусної речі приносить інтенсивне задоволення в момент оплати, але миттєво втрачає свою привабливість після розпакування?
Цей феномен сучасного консьюмеризму неможливо пояснити виключно психологією споживання. Відповідь лежить на стику марксистської політичної економії та лаканівського психоаналізу. Обидві теорії сходяться в тому, що сучасний ринок торгує не просто товарами, а сурогатами внутрішньої цілісності людини.
У «Капіталі» Карл Маркс описав цей механізм як товарний фетишизм. У капіталістичній системі продукт праці відчужується від свого творця і вступає у сферу ринкового обміну, де набуває містичних властивостей. Реальні соціальні відносини — важка людська праця, умови виробництва та логістика — приховуються за абстрактними показниками ціни та бренду. На вітрині річ перетворюється на фетиш: вона починає сприйматися як самостійний суб’єкт, наділений власною силою та соціальним статусом, хоча є лише результатом чужої відчуженої праці. Відносини між людьми підміняються відносинами між неживими предметами.
Жак Лакан розширює цю ідею, пояснюючи, на яку саме психологічну вразливість спирається магія товару. Згідно з його концепцією, людська психіка фундаментально травмована базовою, невгамовною нестачею, що виникає в процесі соціалізації та входження в культуру. Ми постійно переживаємо внутрішнє відчуження і шукаємо те, що здатне повернути нам відчуття повноти буття. Капіталізм здійснив геніальний маневр, упакувавши цю метафізичну порожнечу в обгортку матеріального об’єкта. Ринок пропонує річ не заради її утилітарної функції, а як об’єкт-причину бажання. Споживач купує не смартфон чи одяг, а фантазм про самого себе: ілюзію успішності, захищеності чи визнання з боку соціуму, що виступає в ролі лаканівського Великого Іншого.
Парадокс цієї системи полягає в тому, що обіцянка повноти принципово нездійсненна. Щойно товар переходить у власність покупця, його символічна аура випаровується. Екзистенційна нестача всередині суб’єкта залишається недоторканою, а річ знову стає просто шматком пластику чи тканини. Об’єкт бажання вислизає в момент його присвоєння, залишаючи людину наодинці з колишньою порожнечею.
Капіталістичне виробництво спроєктоване так, щоб цей зазор незадоволеності ніколи не закривався. Якби купівля приносила кінцеве, стабільне щастя, економіка розширеного відтворення зупинилася б. Системі необхідний новий виток споживчої тривоги. Сучасні маркетингові алгоритми миттєво вловлюють секундне розчарування суб’єкта після розпакування і тут же пропонують наступну, «покращену» модель. Таким чином, товарний фетишизм сьогодні — це не особиста слабкість індивіда, а системна форма експлуатації несвідомого, де екзистенційний дефіцит людини перетворений на головне паливо для циркуляції капіталу.
🌟РевДем | 1 152 |
| 19 |  Тома Пікетті та проблема нерівності
#РевДем_Економіка
Французький економіст Тома Пікетті є одним з найцікавіших лівих економістів сучасності. Його дві основні роботи - «Капітал у XXI столітті» та «Капітал та ідеологія» є двома полюсами його дослідження капіталізму. Перша — дослідження, в якому він доводить, що капіталізм породжує економічну нерівність по своїй природі, та розвінчує один з основних неоліберальних міфів — що по ходу розвитку капіталізму економічна нерівність спочатку зростає, однак ближче до «зрілого капіталізму» нерівність починає зменшуватися. Друга — аналіз того, як, говорячи класичною лівою мовою, буржуазна ідеологія заперечує ідею перерозподілу благ, та доводить, що усі минулі здобутки у сфері зменшення соціальної нерівності завжди народжувалися з революційних процесів, та досягали успіху.
В роботі «Капітал у ХХІ столітті» Тома Пікетті критикує «Криву Кузнеця» — гіпотезу, яка, не дивлячись на свої суттєві недоліки, які були очевидні майже усім, стала мейнстрімом та однією з головних стовпів неоліберальної парадигми — ідею, що на пізніх стадіях капіталізму нерівність починає зменшуватися, добробут усіх верств населення починає рости. Рівень економічної нерівності можна проаналізувати поглянувши на долю верхньої децилі (найбільших 10%) у національному доході країни. Наразі (на 2025 рік, останні доступні дані) цей показник такий:
США — доля верхньої децилі в національному доході складає 46.8%, тоді як доля сукупного багатства (ціна активів) — 67.2%. Тобто 10% найбагатших домогосподарств (сімей) США володіють більш ніж 2/3 усієї власності країни. Тоді як доля нижньої половини (50% найбідніших американців) складає лише 2.5% національної власності.
У Єврозоні середній показник долі верхньої децилі ~24%, однак доля сукупного багатства в багатьох країнах Європи лише трохи поступається США: Німеччина - ~60%. Франція - ~54%, Іспанія - ~53%. Найнижчий показник по Єврозоні у Словаччині ~44%.
Ці числа нам кажуть про один з найвищих в історії рівнів концентрації капіталу. А це лише підрахунки національного багатства, тобто не враховуються активи за кордоном. Однак ми можемо побачити, що доля в національному доході в США, при хоч і трохи більшій концентрації капіталу, непропорційно більше ніж в Європі.
Чому так?
Тут ми звертаємося до концепції Томи Пікетті. Економічну нерівність можна виразити у вигляді математичної:
r > g
r – норма дохідності капіталу. Це те, скільки в середньому капітал приносить доходу у вигляді дивідендів, орендної плати чи прибутку за рік.
g – показник рівня росту доходів та виробництва в цілому.
Коли r > g нерівність зростає — дохід власників капіталу зростає швидше ніж дохід інших верств населення, отож їх доля у національному доході також зростає.
Крива Кузнеця, концепція яку Пікетті критикує, стверджує, що по ходу розвитку капіталізму, тобто по мірі росту частки капіталу у національному доході, спочатку зростає нерівність, а після цього має тенденцію до спаду. Пікетті ж, аналізуючи дані на які спирався Кузнець, доводить що післявоєнне падіння нерівності пов’язано в першу чергу з факторами, які загалом вплинули на рівень концентрації капіталу: Світові війни, діяльність профспілкового та лівого руху в цілому, яка сприяла введенню прогресивного оподаткування та великому втручанню держави в економіку.
Після ж хвилі дерегуляцій та зниження податків у 1970 — 1980-х роках та до сьогоднішнього дня, концентрація капіталу та доля доходів від капіталу у країнах зрілого капіталізму тільки зростає, що поглиблює економічну нерівність. До прикладу до цього, в часи кейнсіанської, себто соціал-демократичної економічної політики, з 1950-х по 1970-ті роки нерівність у Сполучених Штатах була найнижчою за всю історію країни, та поступалася в тому числі сучасній Європі, з усіма її податками на надвисокі доходи.
🌟РевДем | 1 064 |
| 20 | Немає тексту... | 980 |
