записи под утро.
название и записи принадлежат владельцу. связь: @pitton_bot инфо: @piton_82 реклама: @prais_pit
Показати більше📈 Аналітичний огляд Telegram-каналу записи под утро.
Канал записи под утро. (@python_i27) у мовному сегменті Російська є активним учасником. На даний момент спільнота об'єднує 19 303 підписників, посідаючи 1 260 місце в категорії Мотивація та цитати та 33 941 місце у регіоні Росія.
📊 Показники аудиторії та динаміка
З моменту свого створення невідомо, проект продемонстрував стрімке зростання, зібравши аудиторію у 19 303 підписників.
За останніми даними від 30 вересня, 2026, канал демонструє стабільну активність. Хоча за останні 30 днів спостерігається зміна кількості учасників на -241, а за останні 24 години на -21, загальне охоплення залишається високим.
- Статус верифікації: Не верифікований
- Рівень залученості (ER): Середній показник залученості аудиторії становить 1.59%. Протягом перших 24 годин після публікації контент зазвичай збирає 2.66% реакцій від загальної кількості підписників.
- Охоплення публікацій: В середньому кожен допис отримує 308 переглядів. Протягом першої доби публікація в середньому набирає 514 переглядів.
- Реакції та взаємодія: Аудиторія активно підтримує контент: середня кількість реакцій на один пост – 13.
- Тематичні інтереси: Контент зосереджений навколо ключових тем, таких як chapter, nickname, аву, иль, питоша.
📝 Опис та контентна політика
Автор описує ресурс як майданчик для висловлення суб'єктивної думки:
“название и записи принадлежат владельцу.
связь: @pitton_bot
инфо: @piton_82
реклама: @prais_pit”
Завдяки високій частоті оновлень (останні дані отримано 01 жовтня, 2026), канал підтримує актуальність та високий рівень охоплення публікацій. Аналітика показує, що аудиторія активно взаємодіє з контентом, що робить його важливою точкою впливу в категорії Мотивація та цитати.
я показал мое творение взрослым и спросил, не страшно ли им. — разве шляпа страшная? — возразили мне. а это была совсем не шляпа. это был удав, который проглотил слона. тогда я нарисовал удава изнутри, чтобы взрослым было понятнее. им ведь всегда нужно все объяснять.
и я ненавидела то, насколько он был прав.любовь к нему рвала меня так, будто кто-то голыми руками раздвигает рёбра, чтобы добраться до сердца. я не могла вытравить его из головы — каждое воспоминание о нём царапало изнутри, как ржавый гвоздь, который невозможно вытащить, не разорвав себя ещё сильнее. я ревновала до безумия. сжимала пальцы так, что ногти впивались в кожу, когда кто-то пытался улыбнуться ему или задерживал взгляд. мне казалось, что он — не просто мой. он — часть меня, косточка под кожей, живая боль, без которой я не умела дышать. иногда я боялась себя рядом с ним. от его слов или взглядов я могла вспыхнуть мгновенно — как запал от искры. я кричала, хлопала дверями, могла швырнуть телефон в стену или разбить чашку о пол просто потому, что он улыбнулся не так, как мне хотелось. я превращалась в маленький ураган, а он… он стоял напротив абсолютно спокойный, будто смотрел не на бурю, а на знакомый танец огня. его невозмутимость сводила меня с ума, подталкивала ещё сильнее, ещё болезненнее, но он продолжал держаться прямо, смотря на меня своими внимательными, колющими зелёными глазами. — почему ты не уходишь? почему не боишься меня, когда я… вот такая? мне казалось, что в такие моменты я становлюсь не девушкой, а комком боли и ярости. он подошёл ближе, так спокойно, будто не ступал на минное поле, и сказал: — потому что я знаю, что за всей твоей яростью ты просто хочешь, чтобы тебя держали. я вижу, как дрожит твоя нижняя губа, когда ты говоришь: «уходи». и слышу, как в каждой букве прячется: «останься. не отпускай меня. я не выдержу без тебя». и я ненавидела то, насколько он был прав.
