СИТИЙЗНАМЕНИТИЙ

роль капіталізму досліджуючи напрацювання канта в одній зі своїх ранніх робіт нік ланд знаходить не найбільш очевидне знаряддя для критики капіталізму. так, за його словами, суть людських витрат у тому, що є певні "модні" речі, а те, що ними не є — стримується на етапі реалізації. до прикладу: куди поділися спінери, якщо вони дійсно допомагали від стресу? відповідно, капіталізм має у собі механізми табуювання, де деякі речі відкидаються як такі, що (вже) не цінні. точніше вони вже є тим, що не має цінності, окрім власної собівартості, знищується (забувається) весь їхній смисловий підтекст, їхня суть як така. і так вони стають річчю в собі (воно існує, але з ним нічого корисного вже не зробиш). ланд вказує, що така риса капіталізму відкидає відмінність та інакшість, вона стримує надлишок (який тут можна трактувати як хаос) від "захоплення світу". виходячи з цих роздумів, ланд називає капіталізм "надто людським", себто таким, що орієнтується на натовп і обумовлений не силою, а слабкістю і страхами людини. нікому ж не треба хаос. то хай краще буде три трендових іграшки на полиці в супермаркеті (на які записують огляд пів ютубу) ніж розсип незрозумілих знарядь, в яких потрібно ще розібратися, чи не так? проте пізніше ланд скаже, що ні, не так. він закликає до різноманіття: більше товарів, більше контенту про них, більше знань, реклами, давайте більше пробувати всього, і отримувати ще більше грошової маси за це. це нібито має дозволити нам скинути страхи, слабкості і наблизитися до межі між людським і зовнішнім, а вже там, за успішного збігу подій, осягнути "смерть" або ж "масштабний анігілюючий процес становлення".

by roy lichtenstein

"наша підсвідомість — вона нелінійна, вона... ось така" https://www.youtube.com/watch?v=u-nQb2iZvNU

Збери сам @memofilnya

" — до речі, пані, хочу спитати... — що? — а ви бачили тут одноногого серфера-японця? — одноногого серфера-японця? - саті примружилася. — ні, не доводилося. — а ми разів зо два бачили. з червоною дошкою в руках. ноги звідси немає. — хлопчина провів пальцем лінію сантиметрів у десяти вище коліна. — хотіли поговорити з ним, шукали всюди, тільки не знайшли. віку десь нашого. — а якої ноги не було — правої чи лівої? хлопець трохи подумав. — здається, правої. адже так? — правої. точно, — підтвердив його довгий друг. — гм, — сказала саті. ковтнула вина. глухо забилося серце. — і що — справді японець? — точно. видно з першого погляду. серфер з японії. як ми, — сказав довгий. саті сухо сказала: — дивно. містечко невелике. якби одноногий серфер-японець тут був, то трапився б мені на очі. — так, помітили би. але ми обидва чітко його бачили. довгий продовжив: — ось ви, тітонька, часто сидите на пляжі. причому завжди в одному місці. от трохи осторонь він і стояв на своїй одній нозі. та спостерігав за нами. там, де столи для пікніка, у тіні. саті знов ковтнула вина. — а як він стоїть на дошці на одній нозі? не розумію... тут і на двох непросто, — сказав хлопчина. з того часу саті щодня ходила пляжем туди й назад, з ранку до вечора, розпитувала місцевих, чи не бачив хтось одноногого серфера-японця, але люди зі здивуванням дивилися на неї й хитали головами. і як він стоїть на дошці — на одній нозі? напередодні повернення до японії саті зібрала багаж і лягла у ліжко. слухала шум хвиль. коли вона прийшла до тями, подушка була мокра від сліз. саті плакала і думала: чому ж син не трапляється мені? їй згадався його труп в морзі. якби могла його розбудити — вона потрясла б його за плече і спитала "а тобі не здається, що це вже занадто?!". потім вона згадала як казав місцевий поліцейський з колишніх японців: "справедливо це чи ні, але я повинен приймати все як є". на ранок саті прокинулася здоровою немолодою жінкою. закинувши валізу на заднє сидіння авто, вона поїхала з бухти ханалей" харукі муракамі, "токійські легенди"

костел матері божої ченстохонської, львівщина