RomPonomarenko

Вчора Трамп представив свого потенційного віце-президента – 39-річний сенатор від Огайо Джей Ді Венс. Ветеран Корпусу морської піхоти США, служив в Іраку. Автор спогадів «Сільська елегія», за якими в 2020 році зняли однойменний фільм. Свою політичну кар’єру Ді Венс починав як противник Трампа, а зараз Трамп призначає його своєю правою рукою. Проте всіх нас цікавить ставлення Ді Венса до України. На жаль для інфантильної частки нашого суспільства, це ставлення характеризується холодним розрахунком та безжальною логікою. Наприклад, 12 квітня цього року Ді Венс опублікував статтю в NYT, в якій піднімає низку гострих питань: відсутність у адміністрації Байдена хоча б якоїсь стратегії щодо досягнення перемоги в Україні, проблеми американського ВПК, яке не може задовільнити гостру потребу в боєприпасах та озброєннях, перевага Росії в людях та ресурсах, українські труднощі з комплектацією війська тощо. Звісно, у нас подібне прагматичне ставлення рахується як антиукраїнське. Насправді, ж Ді Венс озвучує те, що і так давно в головах у всіх мислячих людей і про що республіканці говорять вже давно. Бо абсурдно вести війну за виживання з ворогом, який переважає у всьому, за відсутності хоча б якоїсь стратегії перемоги (яка що у нас, що у Байдена, замінена гаслами). Ну і головне для нас – співпрацювати з такими людьми як Трамп та Ді Венс можна і треба. І ця співпраця обіцяє чималі перспективи, на відміну від взаємодії з адміністрацією Байдена, результати якої ми всі бачимо прямо зараз.

Замах на Трампа. Його поранено у вухо, вбитий один з його прихильників. 1. Стрілець 20-річний Метью Крукс, типовий сучасний американський лівак, який «ненавидить Трампа та республіканців». Встиг зробити 5 пострілів. Вбитий на місці охороною – на це їм знадобилося теж 5 пострілів. 2. Найшвидше, стрілець був одинаком, який діяв за власної ініціативи. Не дивно, бо ультраліві прихильники демократів давно вже відкрито фантазують на тему вбивства Трампа. Схожі прецеденти теж були – в 2017 році інший ненависник Трампа розстріляв з АК групу конгресменів-республіканців, поранивши шістьох людей. 3. Замовлення з боку демократів? Якщо брати вищій щабель – Байден, Гарріс, Клінтон, Обама – то це малоймовірно. Проте нижчі рівні демпартії значно радикальніші та плекають традиції лівого тероризму. Тому повністю виключати, що це ініціатива, так би мовити, «молодих демократів» не можна. До речі рівень виконання якраз в їхньому стилі – некомпетентне планування, недолугий, але фанатичний виконавець, і загалом все криво. 4. В чому можна бути впевненим, що це точно не інсценування з боку Трампа. Воно йому не треба, там рейтинги й так захмарні. До того ж, інсценувати замах з завданням зі 120-140 метрів влучити у вухо з AR, коли стрілець явно не Лі Гарві Освальд (тут має бути посилання на культову сцену з FMJ) – завдання з великою зірочкою. І знову ж таки – навіщо?

Як ілюстрацію до моєї тези, озвученої в попередньому пості, про марні сподівання на широкі поставки західної бойової техніки, сьогодні оголосили про новий пакет підтримки від Британії. До нього входить: ▪️ 250 000 боєприпасів 50-го калібру ▪️ 90 протитанкових ракет Brimstone ▪️ 50 малих військових катерів для річкових і прибережних операцій ▪️ 40 машин розмінування ▪️ 10 Самохідних гармат AS-90 ▪️ підтримка раніше наданих AS-90, в тому числі 32 нових стволи і запчастини ▪️ 61 бульдозер для будівництва оборонних позицій Загалом бачите, що не густо, а танків, БМП чи БТР немає взагалі. Але і на тому дякуємо.

Згідно заяві нашого президента у нас є 14 неозброєних бригад. Бо західні партнери досі не дали для них зброї. З заяви не зрозуміло, чи мова йде про вже створені частини, які просто стоять без зброї – тоді це десь 70 000 вояків, які не воюють, але отримують зарплату і забезпечення. Або ж це просто сформовані управління/штаби, які, за наявності техніки, будуть далі формуватись. Обидва варіанти кепські. До того ж, щоб озброїти ці 14 бригад потрібна величезна кількість техніки. Наприклад, якщо вони мотопіхотні, то для їх штатного оснащення треба 600 БТР, 500 гармат та 180 танків. Якщо ж механізовані, то значно більше – 1500 БМП та біля 450 танків. Сподівання на те, що з Заходу ближнім часом надійде така кількість техніки – марні. Згідно відкритих даних за час повномасштабної війни ми отримали 671 танк (з них 521 радянського зразку), 480 БМП та 1280 БТР. При цьому запаси радянської техніки в Європі вже майже вичерпані, в той час як західну нам дають зовсім потроху. Наприклад, сучасних західних БМП ми за минулий рік отримали аж 360 штук – це лише на три бригади. І не забувайте про те, що ця техніка втрачається в боях – згідно даних Oryx 118 з цих 360 БМП ми вже втратили. Шлях до успіху в такій війні як наша – це раціональне використання наявних ресурсів та поповнення і доукомплектування вже наявних бригад, а не формування нових. В наших умовах, в 99% випадків, новостворені бригади себе не окуплять, тільки марно витратиться людський і матеріальний ресурс. Якщо цього досі не розуміють на верху, то у мене для вас погані новини.

На фоні пристрастей навколо української мобілізації (а до кінця року у нас збираються мобілізувати ще 200 000 чоловіків), цікаво подивитися на історичний досвід інших країн. На приклад, на Велику Британію в Першу світову. В 1914 році Об’єднане Королівство було єдиною великою державою в Європі, де не було військової повинності. Думали, обійтися без неї. Проте реалії війни та великі втрати 1914-1915 років змусили внести корективи. Тому в січні 1916 року в Великій Британії прийняли закон про військову службу. Згідно нього мобілізації підлягали холості чоловіки в віці 18-40 років. Виключенням були батьки одинаки, працівники підприємств «національно значення» та священнослужителі. Проте все це тривало не довго, знову ж таки, реалії війни, і, перш за все, величезні втрати. Тому закон часто змінювали, роблячи мобілізацію більш жорсткішою. Вже в травні 1916 року призову стали підлягати жонаті чоловіки. Віковий поріг зростав, поки не зупинився на 51 році. Перелік «національно значимих підприємств» постійно зменшувався. В 1918 році серйозно обговорювали мобілізацію священиків, хоча до цього так і не дійшли. Призов до війська продовжувався до середини 1919 року, тобто ще майже 7 місяців після того, як війна закінчилась. І так, в Британії теж були свої ухилянти, правда, вони не користувалися такою суспільною підтримкою, як нинішні українські. Суспільство було іншим, з зовсім іншими цінностями. Для довідки – в Першу світову Британська імперія втратила тільки загиблими 940 608 вояків.

Щоб ви розуміли всю ступінь деградації, в якій перебуває сучасна американська політика. Вчора з’явилась інформація, що після розгромної поразки на дебатах від Трампа, Джо Байден готовий зняти свою кандидатуру на посаду президента США. За єдиної умови – якщо так вирішить збори його родини. Дружина, син, онуки і так далі. Національні інтереси, масштабні кризи, що стрясають США, низка глобальних геополітичних викликів – на все це байдуже. Головне – родинні збори. Вчора ці збори відбулися. Родина категорично підтримала Байдена в його боротьбі за другий термін у Білому домі. Найбільше старалися в цьому дружина Джіл та син Гантер, наркоман, проти якого відкрита низка кримінальних справ, які зараз трохи пригальмовані. В провалі на дебатах вони звинуватили команду, що готувала до них президента. Традиційним культом у США є культ успішної людини. Проте наразі маразматичний старець, який більшу частину доби перебуває в прострації (кажуть, він більш-менш адекватний тільки в проміжок між 10-16 годинами, а далі все, впадає в ступор), явно в цей образ не вкладається. Втім у нинішній Демпартії взагалі немає іншої фігури, яку можна було б виставити як альтернативу. Взагалі нікого. Подібну кадрову кризу за всю історію США важко пригадати. Тому сьогодні Демпартія просто мовчки ковтає все, що на неї виливають. Це ще гірше, ніж навіть «Дукакіс у танку», над яким реготала вся Америка в 1988 році.

Вчора відбулись дебати в США, в яких Трамп, прогнозовано, вщент розгромив Байдена. Свіжі опитування показують, що Байдена підтримують лише 33% американців. Тому у Демпартії обговорюють можливість заміни Байдена на іншого кандидата. І це за чотири місяці до виборів. Найбільше кажуть про Мішель Обаму, яка чудово підходить під ліберальну повістку Демпартії. Проблема тільки в тому, що сама пані Обама до такого явна неготова, інакше її вже давно б висунули замість Байдена. Загалом, такий собі сценарій для демократів. Інший варіант для Демпартії, більш вірогідний – знову спровокувати «суспільний шок», як в них вийшло чотири роки тому, коли вони ініціювали «погроми БЛМ», які доповнили подальшою фальсифікацією виборів. Загалом, вірогідність приходу Трампа в Білий дім достатньо велика, хоча і не 100-відсоткова. Для нас обидва ці кандидати дорівнюють наступному: 1.Байден (або інший представник Демпартії) – продовження війни на невизначений термін. 2.Трамп – примус обох сторін до перемовин, які гарантовано почнуться. Бо прихід Трампа стане поштовхом, який спровокує радикальні геополітичні зміни в світі. Умови перемовин поки не визначені, та і наразі рано про них говорити, бо занадто багато факторів на то впливають.

У віці 88 років помер Дональд Сазерленд, дійсно видатний актор, творець чималої кількості яскравих образів. Найкращий з них, як на мене, це бойовик ІРА Лайм Девлін в «Орел приземлився» (1976). Проте мій найулюбленіший – це генерал П’єр де Борегар у маловідому в нас фільмі The Hunley (1999; про перше в історії бойове застосування підводного човна; кому цікаво, фільм є у вільному доступі на ютубі). В пам'ять про актора дивимося сцену, як конфедерати співають Bonnie Blue Flag, під час чергового бомбардування Чарльстона. Ну і наспівуємо звісно, бо ця пісня того варта. https://www.youtube.com/watch?v=qb-bgLY96ko

Вчора Путін заявив, що «для России стратегическое поражение означает конец государственности, а значит – мы готовы идти до конца». Тут важливо розуміти, що конкретно мається на увазі під «стратегічною поразкою»? Чіткого визначення росіяни не робили, але найбільш ймовірне припущення, що на увазі мається недосягнення озвучених нещодавно цілей. Отже, існує лише два сценарії завершення нашої війни: 1. Воєнна поразка однієї зі сторін, що в обох випадках рівноцінно втраті державності, ну або принаймні виникненню дуже потужної загрози для неї (бо втрата державності як такої, це не миттєвий процес). 2. Поступове затухання війни, коли конфлікт перетвориться на тліючий, який буде тривати роками, якщо не десятиліттями, поки знову не спалахне, ну або не згасне зі зміною геополітичних чи політичних передумов. Інших варіантів у мене для вас немає. Відповідно, всі маємо працювати на нашу перемогу. Шанси на неї у нас є, і доволі непогані, як не дивно.

Свідомо не хотів нічого писати про суцільні скандали навколо ТЦК, але черговий випадок у Львові занадто промовистий. Не скільки змістом події, скільки коментарями під оригінальним постом, які явно залишили звичайні українці, а не російські боти. Для того, щоб в країні ефективно працювали мобілізаційні заходи під час війни, потрібно, щоб влада та суспільство бачили загальну мету та розуміли спільну відповідальність за державу. А цього у нас немає. Чому? Тут винні об’єктивні та суб’єктивні чинники. Це відверті проколи влади, державної пропаганди та військового командування. Військові всіх рівнів, відповідальні за мобілізаційні заходи, регулярно виявляли та продовжують виявляти явну некомпетентність, яка в нинішніх умовах де-факто стає злочинною. Проте не останню роль відіграє інфантильність та безвідповідальність українського суспільства. Все це комплексі і призвело до відверто ненормальної ситуації на третьому році війни. В результаті люди не ототожнюють себе з державою, а владу вважають ворогом. Ставлення до військових полярне – зараз вони чітко розділяються суспільством на дві групи: ті, хто тримають фронт (хороші, бо вони десь там, далеко) і ті, хто «людолови в тилу», тобто «ТЦК» (погані, причому в цю групу можуть потрапити навіть ті фронтовики, хто є у відпустках чи виконують службові завдання в тилу). Не виправдовую ТЦКкашників, серед них багато сумнівних персонажів, а їхні методи нерідко шкідливі. Проте вистачає там і адекватних людей, які є заручниками системи, вплинути на яку вони ніяк не можуть, а мають коритися наказам. Бо це армія, по іншому тут ніяк. У підсумку маємо проблему, вирішувати яку ніхто не збирається. Тобто вона буде і далі поглиблюватися. Потенційні наслідки спрогнозувати не важко, при чому є декілька різних сценаріїв. Жоден з яких вам не сподобається.