Храм поезії (🖤)

Березень Загорнутися у ковдру вечорову, Щоб приспати розтривожене чекання. Березнева ніч зминає протоколи Незізнань твоїх недоспаних задарма. Втома голову поклала на подушку, До вагань тяжіють скроні в теплий вечір. Ти мене до своїх снів тепер не пустиш, Бо зима пішла сьогодні – захід жеврів. Ароматами постеляться світанки, Де стрічає сонце вчора і сьогодні. Відпускаю всі ілюзії та карму, Що чиїсь гріхи мені кладе в коробку. Я не хочу мати боксів, що даремно Накопичують нове й стирають спогад, Де я вдома засинаю, де безмежжя Загортає сни у ковдру вечорову. 01.03.2024 © @olesya13r

Ті, хто задонатять від 50 грн є можливість виграти приз –прикрасу з глини ручної роботи 💅🏻😘

ранковий донат на 3-5 грн картка банки 5375411215519989

Край між двох світів Де забуті плавні сходяться у луки, У вогнях заграви тоне ковила. Там же споконвіку пісню степу слухав Невгамовний вітер, як весна неслась По просторах краю життєдайним рухом. Та давно в інакший вимір зелентрави Перейшли. Де пращур полював гусей, Водяні потоки спокій увібрали. Та були там доки, поки геть усе Шкереберть не стало у боях без правил. І не поспішає Польовик вертатись У той світ, де шана до природних сил Припадає пилом, та війни лещата Нищать знавісніло те, де  колосив Молоді побіги він колись завзято. Та прохають люди незвичайні квіти, Ні, не від застуди, а щоб мапа мін Проростала ними, щоби хоронитись Від біди щосили, так щоб кожний вмів Убачати пастку, оминати спритно. На своєму вічі радилися довго Жителі одвічні і полів, і рік. Хоч терпіння їхнє зовсім не бездонне, Та долати лихо луків і доріг Краще буде разом. Хай вартує Доля! Чарівне насіння розкида‌ла Вила. Вітер їй відмінно в цьому помагав. Будуть майоріти небезпечні схили Та не тільки влітку, щоби без вагань І сапери жваво справу тут робили. @literospletinnia

ХВИЛИНОЧКУ УВАГИ, АВТОРИ ТА ЛЮБИТЕЛІ ВІРШІВ Запрошуємо кожного і кожну на затишний, крутий і теплий літературно-музичний захід! Проведемо вечір неділі з крутими людьми! А тепер по інформації: Дата: 24.03.24 Час: 17:30 Місце: Кав'ярня-бар Медак Адреса: Межигірська 3/7 (Контрактова площа) Вхід: вільний донат від 150 грн Записатися на захід в якості глядача можна в організатора (просто поставте плюсик в повідомленні) Список еліти, що нас відвідає, ось тут Чекаємо на вас у неділю Щасти)

ХВИЛИНОЧКУ УВАГИ, АВТОРИ ТА ЛЮБИТЕЛІ ВІРШІВ Запрошуємо кожного і кожну на затишний, крутий і теплий літературно-музичний захід! Проведемо вечір неділі з крутими людьми! А тепер по інформації: Дата: 24.03.24 Час: 17:30 Місце: Кав'ярня-бар Медак Адреса: Межигірська 3/7 (Контрактова площа) Вхід: вільний донат від 150 грн Записатися на захід в якості глядача можна в організатора (просто поставте плюсик в повідомленні) Список еліти, що нас відвідає, ось тут Чекаємо на вас у неділю Щасти)

Дуель! Затоплений маяк допоможе не всім, а лише тому, хто краще написав про нього, побачив його світло. Робота штиль Робота шторм Щоб проголосувати — просто напишіть у коментарях під дописом чия робота вам сподобалась більше. Голосування триватиме до 22 березня. Також, ви можете допомогти своєму фавориту отримати більше балів: Звичайний коментар із голосом за фаворита — +1 бал Розгорнутий коментар із голосом за фаворита — +2 бали Розгорнутий коментар до обох робіт із голос за фаворита — +3 бали #вірші #дуель

На спільному шляху до Перемоги🇺🇦відкриваю мікробанку на 1000 грн, щоб допомогти Каменярам @frankanafront і @gamletzinkivsky назбирати на 8 дронів Autel EVO MAX 4T. Наша спільна мета – 2 100 000₴ до 25.03! Наприкінці березня 8 дронів Аутел вже мають відправитись до 4 підрозділів ударних БПЛА: підрозділ «Гострі картузи» загону СП «ОМЕГА» НГУ група БПЛА 46 ОАеМБр ДШВ ЗСУ група ударних БПЛА 225 ОШБ «Чорний Лебідь» Група БПЛА 1ШБ 92 ОШБр «Бешкетники Сірка» Чому не Мавіки? ✅Autel EVO MAX 4T ще краще бачить ворога вночі завдяки потужному ШІ-зору ✅Аутели мають вбудований захист від РЕБ (за 4 місяці роботи не було втрачено жодного дрона) Доєднуйся до збору на спільному шляху до Перемоги! Пиши в директ https://www.instagram.com/frankanafront?igsh=Z3dhOTVucXBweGIw Моно банка https://send.monobank.ua/jar/97rEgnEUzo Картка банки 5375411215519989

підтримайте збір моєї дівчини

моє місто може й не має ніг, але має легéні: робить вдих із кожним світанком - і рік за роком попри біло-синьо-червоні кошмари "вєлікіх ґєнієв" видихає сезонним присмерком рум'янощоким моє місто вже не в депресії, а іноді все ще схлипує і, принаймні, воно має цю змогу – а хтось став спомином мені сняться ті залишки міст з астматичними хрипами і від снів цих немає ліків, крім миру вдома моє місто може й не має рук, але його артерії не зсихались ні разу від заснування до цього березня ціле тіло – з бетонної віри, трави і людської матерії – щоранку вдихає й нагадує: ми йому треба на бéрезі @revanta_notenough #revantapoetry

я гадаю собі кого б почитати: Симоненка Стуса чи може Вакуленка я гадаю собі як багато майбутніх віршів книг премій і нагород розстріляли закатували заморили голодом оті у яких на гербі страшна двоголова курка стоячи на кістках нашої літератури вони звуть нас «братами» і тягнуть до нас руки: в одній - пістолет зведений курок в іншій - томик Пушкіна триста років нічого нового заради Бога заради кожного шістдесятника кожного розстріляного у Сандармосі кожного цивільного і солдата пов‘язані кров‘ю і мовою ми маємо писати @anita_wirszi 28.11.2022р. під час окупації Харківської області росіяни вбили Володимира Вакуленка — дитячого письменника, поета і лауреата численних літературних премій

раз полишивши дім – не зупинитись в дорозі не сказати ніколи вже: кидайте речі, ось, ми прийшли адже кроки – єдина колиска яку ти носиш на спині не маючи права упасти, спинитись, зробити коло, дихання мертвих дерев переспівати тремтінням зап’ястків раз полишивши дім – не сховатись більше від цегли між пальців, з якої будуєш гирло печалі, печатку її накладаючи на фарбу і віск часу, що лущиться, наче горіх з чорним серцем, і під шкіру в’їдається як сонця шершавий язик раз полишивши дім – не відшукати слів для любові до місця, в якому впадеш у дитинства глухий коридор, де речі ще виглядають тебе до гри, яка тоне під кригою щастя, яке потемніло давно, мов бабусин перстень на пальці, і стало важким, як родинний альбом на цвинтарі пам’яті раз полишивши дім – не зазирнути вже у вікно, за яким на тебе чекають розквітлі троянди життя, бо твій сад відпливає разом з тобою, і вода, чуєш, вода забирає в обійми тіло твоє, сповнене спрагою моря, що, як свободу, не перейти Ія Ківа

Я читаю одну з безкінечних "твоїх" молитов, Не пізнавши усі закутки, філософію, грані. Ти, розбавлене медом з корицею, юне вино, Що в розумних і дуже помірних об'ємах — дурманить. Я малюю одними словами твої фантастичні портрети, Хоч ні разу не бачив обличчя. От тільки чув голос. Відчуваю себе споконвічним коханим під змореним небом, І чогось аж так сильно бажаю відчути на дотик волосся. Ти солодка, мов мудрість. І ніжна, як літо, Незбагненна, як всі таємниці Усесвіту разом узяті. О, це щастя - десь поруч палати, яскраво горіти, Як багаття в зимовому лісі, кохання моє не прокляте. У очах — відображення світла далеких зірок, Що осяють дорогу до храму, що зветься душа. Говорити. Важливе. Цілунками строф, До твоєї руки у молитві, мов лицар, припав. Ти холодна, як сутінки світу. Невпинна, мов час, Чарівна, як улюблена пісня, спорідненість душ. І посеред великого міста, у натовпі сірих, тебе відмічав, Невимовно глибоку. Посеред порожніх -  пануй. @dmYmast

ЗМІЄБОРЦІ твоє біле волосся перерите вітрами й снарядами і обличчя бліде не тепліє од сонця й вина тебе вдома купали із травами і обрядами а ти вийшов з води із пластиною замість ребра і у чаї міцному ти ще досі вишукуєш землю і тримає земля твою з болем похилену вісь що не день то новий наростає завив на перстені і чимдалі сильніш уроборос кусає хвіст брате мій ти ж бо знав що в роду у нас так повелося нерозвійний вогонь ходить слідом за станом гінким досі родить сім'я усіх вправними змієборцями що крутіша в них кров — то вродливіші чоловіки то міцніші в сестер їх мечі щойно взяті з ковадел голосніш молитов їм звучить розпашілий метал такий погляд — що ним можна брати — це точно від матері тільки глянь — і отрута сама витікатиме з ран а буває тобі зачудовані маряться гори де ти вглéдів змію — і малим нам розверзнувся ліс хто подужав ту браму то і інші колись поборе бо із серця струмлять і броня й найгостріший спис тільки пáсмо твоє перерите вітрами й снарядами і тепер вже твій син зарум'янів од сонця й вина біла ящірка в нас загніздилася під верандою і ніяк не скінчиться зима @yelagina_poetry

🐱🦊 рекомендують: Канал нашої римосуддині Каті Цимбал❤️

зрізай з мене шкіру починай із плечей і спини здирай з мене написи, шрами й пташині крила спали весь мій одяг, кредитки і телефони скажи, що я вмерла. скажи, що не знаєш, хто я зв'яжи мені руки, збирай мої сльози і крики затягуй петлю на шиї, це зможе мене убити забирай моє тіло свободу забирай плачі і турботи не зможеш мене обдурити. я добре затямила, хто ти. а тоді залікуй мої рани цілуй опіки. плач і молися а тоді вгамовуй кошмари і роби мені мазі із листя викликай зі столиці ворожок і освячуй для мене обійстя я потрібна тобі живою. бо якщо я помру - ти здасися @li_lizka1000

Я штучно запліднюю тобі дітей проти твоєї волі порпаюсь в шкірі, борознами прокладаю тільки мені відому траєкторію. Висушую рідини на тілі твоєму, щоб ти знемагала від спраги і малюю вогнем/нафтою/атомною бомбою чорні плями, як наносять макіяж останній хвойді, не питаючи. Вбиваю дітей твоїх та їм або лагоджу з них ліжко для себе (бог споживацтва вимагає від мене все нових жертв). Вибльовую цілі плантації поліетилену, щоб знали всі хто тут Господар. Аж поки ти, вимучена, не перестанеш битись в агонії. Тоді я зжеру сама себе. І якщо ти воскреснеш, все повториться, бо історія завше рухається по колу. @novakain_poetry

Вірш, який пасує до першого снігу Якби Пітер Брейгель жив на Троєщині Прокидався би вранці, снідав би голубцями тещиними Закусював би маринованим огірком чи кислицею Виглядав у вікно. Бачив, як на сніг виходять мисливці Такі вони наїжачені, сонні, збентежені Ідуть крізь двори, оточені вавилонськими вежами Ідуть, ніби хресна хода, і впихаються до автобусів Пітер думає — «Це достойно живопису» У Пітера в кухні — негуляний пес і гори брудного посуду Пітер проводить ранкову розмову з господом, Каже щось типу: «Господи, глянь же на мене дурного і передчасно сивого Ти правда задумав цей світ із житловими масивами? Із цими бродячими псами і голосними сусідами? Ти правда задумав людей пустоокими, п'яними, ситими Ти правда придумав цю їжу, приправлену глутаматом натрію Господи, хіба не мав би я народитися десь у Фландрії?» Пітеру знову снився Антверпен і вітряки над болотами Пітер плакав у сні над нежитим життям і неписаними полотнами Але зараз п'є чай і не так вже й страшиться прийдешнього Зрештою, люди приблизно однакові — у Фландрії й на Троєщині І все ніби окей, лише на стіні, на шпалерах з рожевими айстрами Красується «Тріумф смерті» пензля невідомого майстра Марина Пономаренко