Храм поезії (🖤)

Бо що тобі, в біса, пам'ять? Мішок з кістками несеш до чужого міста - що горб- на спині. Ростиш поміж ребер птаху - і випускаєш посріблену кулю вранці у сад осінній. Майструєш сопілку - аж кров під ножем бродить. Сопілка голосить про того, хто вбив брата. І голови спіють на груші твого роду. І падають. І приходить їх смерть збирати в поділ фартуха, де тьмяні фамільні персні, де вирвані зуби, висушені троянди, хрести і серпи, хореї і анапести, снаряди, зерно, червоний хмільний диявол... Бо що тобі рід? Холодна, як зброя, пам'ять. Крихкі імена загиблих та незачатих... А птаха крилом посрібленим розсікає осінній туман, блакитне мовчання саду. 27.02.2025

«Під завалами можуть знаходитись діти»… Та як це можливо в сучасному світі?! Чи може хтось Землю на мить зупинити?! Ми з донею зійдем на станції «Липень». Бо більше не хочу брехати дитині: «Ні! Ти не загинеш! І я не загину! Так! Вибухи близько і чути їх сильно… Тримай мене міцно і дихай повільно». Волають машини, завмерли птахи, Стискаються з жахом будинків дахи, Чекають ударів бетон, цегла, плити І діти… Ти бачиш це, довбаний світе?!!! Київ, 08.07.2024 @Ju_Li_Ya_poetry #юлія_кірюхіна

спогади стукають в двері - ми знаєм, ти тут впускай нас у вени, як суміш отрут стели для нас ліжко - червоне й липке склади свої мрії в цей чорний пакет спогади стягують шкіру - росте хай нова вставай, ми ж то знаєм - ти й досі жива розхитують спогади люльку-труну ідіть, - кажу, - звідси, я вас не стягну ідіть, - кажу, - звідси, тримайте межу я вічність без вас у куточку лежу я інші вже спогади пхаю в рюкзак я звикла без вас, тож нехай буде так кажуть: дивись - твоє мирне життя ось сон без тривог - ти тут спиш, як дитя ось світла багато, найперше - в тобі ось сад твій великий - без сліз і гробів ось світ тебе ловить, і ловить, і ло... клянемось, усе саме так і було і тиснуть за горло, і звалюють з ніг не вірю я, зрештою, жодному з них Юлія Шевель #юлія_шевель

я в тобі набухаю, і колю, і тисну, і ріжу, я хронічно існую в тобі як запалена грижа, я тобі заважаю, як шкіра під впливом гангрени. ти не підеш під ніж - ти не знаєш як жити без мене… тобто знала колись, та я трапився гостро та різко: тремор рук, аритмія, безсоння і далі за списком. так приходить любов, в неї кажуть подібні симптоми… моя мила, це інше – я астма, пухлина, саркома. твоє тіло не храм, а для мене - надійний притулок, я стійкий до годин терапії та купи пігулок. ти не виріжеш зовсім, хіба заважатимеш росту, ти існуєш від часу ремісій до часу загострень. не звикай до раптово відчутної мʼякості зліва. я ще тут. я терпляче готую плацдарм рецидива.

Небесні риби пливуть за течією. Їхні білі хвости погладжують сонце, що самотою лежить на небі. Їхні губи цілують зорі і всім стає щемко від того. Взимку риби струшують вниз білу луску на радість дітям. А восени обтріпуються від води, наче собаки - і краплі стікають додолу. Ти сказав, що говориш з небесними рибами про мене. Вони бережно збирають всі розмови, населяють букви на нитку речень, щоб подарувати їх мені. Цікаво, коли наші слова зустрінуться, вони впізнають одне одного? Чи розминуться? @novakain_poetry #новакаїн

ну і де зараз всі твої ангели, мученики й святі? де їхні тіні у цівках диму, в кутках безіменних розбитих квартир? де обгорілі крила, розплавлені німби, залізні хрести? де? я бачила, як твої ангели, мученики й святі зашивають собі роти білими нитками, закривають очі та відвертаються. вдихають повітря, що пахне вогнем, металом та кальцієм, записують імена у списки – їх там багато – і спокійно лягають спати. я знаю усіх твоїх ангелів, мучеників й святих – їм байдуже. їм банально плювати з висоти свого вигаданого раю. їхні одежі не заплямовані, у них не болять стигмати, вони не чують твоїх молитов і тисячі таких самих – просто складають їх у поштову скриню, натискають "прочитано" та відправляють в спам. за їхніми спинами – випалені квартали, міста, від яких залишились лиш назви на гугл-картах. певно, дуже там сильно зайняті всі твої ангели, мученики й святі, а попіл, що тихо падає з неба, їм зручно приймати за сніг. @adapoetry

▪️Від імені....▪️ Бульбашки в каві липнуть до стінки, чашка холодна рівно остільки, щоб полетіти, тріснути, впасти. Темрява родиться в отворі-рані: світлу не вийти з пащі тирана. Люті – лапастий ляпас – не пластир. Видерті фото, зірвані петлі, палу піддай – і вивільниш пекло: тління не спиниш у серці вуглини. Плоті синець – свинцюється серцем, звичний ігнор: «саме розіссеться» – фільтр обернувся згустком смолистим. Кава холодна – точка кипіння, вир розганяє, скручує, пінить. Пізно мостити стіни в облогу. Злам не знести в тобі вже нікому. Ти програєш і хапаєш кухонний… Скажеш собі, з якого ти боку? Щороку був жертвою чи хижаком? 10.04.2025 Copyright: Чурков Максим #віршневий_сад

я — текст і я доживаю останні дні, можливо навіть години колись він створив мене, а тепер залишив помирати, як росіяни свого пораненого солдата і ось я стікаю словами на задвірки історії, клітинки пам'яті марширують повз мене, втоптуючи літери у ґрунт небуття і співзвуччя гуртуються разом, аби дати останній бій вічності колись він любив мене, я був його гордістю, локальним бенґером він тремтливо відправляв мене у почесне турне репостів, начитував мої уривки перед дзеркалом, у душі та у ліжку, як колискову для свого самолюбства він декламував мене на всіх заходах, онлайн і офлайнових на літературниках, батлах і слемах навіть у, прости господи, паші броського (хай забудеться ім'я його) пізніше я став текстом другого плану, а згодом просто масовкою на його каналі мої образи для нього посіріли і рими вже, бач, не такі сильні, ніби сила взагалі може ховатися у двох схожих закінченнях і взагалі троє з п'яти суддів битви поетів мене засрали, тому на мені вічне клеймо і соромно зі мною з'являтись на людях я помираю, але не буду просити багато просто проведіть мене гідно, коли я звучатиму востаннє @virshok #карич

‼️УВАГА УВАГА УВАГА УВАГА ‼️ Цей пост - офіційне запрошення на літературно-музичний івент від PLAIDPOETRY 🤔Що варто знати? Наш мегавибуховий, талановитий, чудовий та надуспішний ЛАЙНАПИЩЕ 🤵Команда організаторів - Бібліотекар - Дездрімер - Саміра - Мурочка 👀Де, коли та як? Дата: 11.05.25 Місце: Art Village Адреса: вул. Набережно-Хрещатицька 39 Час: 17:30 Вхід: донат від 150 грн ✍️Записуватися тут: @plaidpoetrik Приходьте, вечір буде моцний!

Під ракетні дощі прокидається місто нескорене. Дивоквітень спішить, біля згарищ пашіють черешні. Та магнолії цвіт переносить у край нетутешній, Де спокійний політ для пташок поміж лагідні промені. Серед гулу сирен на Великдень збираються кошики. Квітотіні дерев помережали стежку до дому. Хай куди обере приземлитися дрон невідомо, Майоріють меренги пасок і на свято запрошують. І хоч глиняні сльози застигли на стінах потрісканих, І по шкірі морозом крокують думки про минуле, На життєвій дорозі далеко не все осягнули, Тож іти між загрозливих злив залишається тільки-но.

Так дивишся на великодній цвіт – і знов дитинство, знову всі живі, а не життя спливло до половини страшним руслом жадань та перемін. І храм гойдає повнотілий дзвін над усіма малими та живими. Злічи своє утрачене. Тепер воскресне Той, хто в п'ятницю помер, і поведе – угору все та вгору. Пелюстки солі сиплються з дерев. І, мов ніхто з вас більше не помре, дивися, як сміється той, хто поруч. Катерина Калитко #марор

Небесні риби пливуть за течією. Їхні білі хвости погладжують сонце, що самотою лежить на небі. Їхні губи цілують зорі і всім стає щемко від того. Взимку риби струшують вниз білу луску на радість дітям. А восени обтріпуються від води, наче собаки - і краплі стікають додолу. Ти сказав, що говориш з небесними рибами про мене. Вони бережно збирають всі розмови, населяють букви на нитку речень, щоб подарувати їх мені. Цікаво, коли наші слова зустрінуться, вони впізнають одне одного? Чи розминуться?

Раніш просив у Бога – збережи, Живими поверни усіх додому. А нині стрілки часу, мов ножі, Що і Всевишній відчуває втому: За котрим лютим – лютая весна, Де все цвіте – тіла, пліснява, квіти, І пятниця – страшна, а не страсна, Труни, труни, під саванами діти, Донат, донат, на дрон, на РЕБ, на гріб, На посошок, допили і погнали – Не розбереш, де регіт, а де хрип, Де Лазареві склепи, де підвали, Сирени виють, виють матерІ, Марія плаче миррою над тілом. Летить над домом з ночі до зарі Примушення до миру із тротилом. Христос воскрес! Воістину, скажи? Кагор і паска, крашанка і квітка. Раніш просив у Бога – збережи. Тепер прошу: нехай все буде Швидко. facebook.com/share/12H2YzdjJPC Darwin Tremor #skladno

гралися з тобою, перебирали молекули від тендітно-близького до червоно-далекого я вода ти вода просочимося поміж формули доклітинно-фотонними теплими формами ізотопи довго живуть серед проникаючих сховай мене в свій широкий рукав, буду тобі росою, сльозами, туманом я вода ти вода інших поруч немає почергово дихати - народимо солоне зайве перетече крізь нас мінорними актиноїдами в глибоководні сенси першоматерії доторками хвилями проривним стерео принцип народження — подих, слово, електрика виплюнув нас, мов риб — мертвих, солоних, даремних з шансом на соті піднятись нестримною силою дамб, де два на два вода @viknapoetry #верле

джерело: @Mr_James_Bond

Стільки потрібно виправити. Не напасешся червоних чорнил в прозорій в’язниці ручки. Час іде, і вже не старанний учень – невдаха-мученик з вигаданою правдою проповідує, ким тобі треба бути. Він веде щоденник, закреслює. І спочатку: з чистого аркуша, нової вкладки, а краще вікнa, невинно розкритого в очікуванні. Не так! Все мало бути як в рекламі курячого бульйону: де у мами, доньки і навіть курки усміхнені личка-смайлики. Ми всі в очікуванні, до приходу Ґодо не смійте нічого чіпати. Як це, забули покликати? Усміхнені личка спілкуються нині вигуками: «Розітни!» — причмокує невідомий свідок, в попкорнових жвалах прожовуючи акцент. Бульйоном розмита межа, а між втратами і витратами – різниця майже відсутня. І доки ховаєш синицю в кишені сукні, журавель начищає дзьоба — збирати падаль, починаючи із очей.