Храм поезії (🖤)

У вас є час знайти мені одного підписника до 6 числа, щоб побачити щось класне 😎

мене качає від цього ритму — кульгавим сніг пече. початку мало для рівня гри, ми по факту ніби чем- піони слова в червоних стрічках — до біса зв'язані, і фонетично пливем в узбіччя кривими фразами. і синтаксичні зупинки в скрипі трамваїв ріжуть сни на "я" і "ти". ніби крил колібрі, чекає рішень сніг, щоб перейти через колії, не розбивши світ в друзки‌. зійшлись мости, але ми — ніколи, і де горище — там прусаки. мене зтинає, як шкірку яблука, часовий ланцет хоч навсікая забуде як зника, ти живий. і сцен життя з кіото ніхто не згадує, лиш тумана плащ. в місцях,  де води ламають пагоди, ніхто не плаче. @viknapoetry #верле

👀 Хіханьки та хаханьки У Всесвітній день сміху (і пранків над вашими друзями) ми підготували для вас підбірку мемів. Побільше вам усмішок🤍 @lehit

Півонія світиться карміновим ранком, крап... крап... крапає дощ. Ліктями чіпляюся за спогади, босоніж біжу в травень. Голоси друзів, піжмурки, лазалки, гойдалки, суниці, ще не зовсім стиглі, засмаглі обличчя — ягідки, листя подорожника — печать пригоди на коліні. — Ти квач! Затінок дихає літом, мрії розчісують трави. Муркіт кошеняти хилитає вітер, мурашник виростає у вежу, тінь драбини малює рейки й шпали — потяг ось-ось вирушить у мандрівку, з рогатки жбурляю камінчик, і він котиться до наступної станції. Виходжу, а там — пишні голівки квітів п’ють сонце, розливають аромат, пелюстками затуляють небо, сміються кольором фламінго. Крап… крап… настоянка з півонії в склянці. Теплі спогади тануть, наче сонячні відблиски в тиші травня. #оксана_лихогляд @Khvyliastyi_notatnyk

ніжність повільна лінива нахабна лізе під шкіру кличе у трави то віртуозна а то незграбна берег є лівий берег є правий нас береже перестиглий серпень нас береже недозрілий травень падає хустка котиться перстень і намистини біжать по краю ніжність манірна смішна навмисна то сміхотлива а то печальна як соло гітарне вгорі зависне як мед до чаю на дні розтане ніжність – алергік вона дитинна рветься на волю і капризує завжди під кайфом завше на нервах завше в перервах здебільшого всує ніжність без відліку ніжність без даху така мала – і така бездомна! але без пустки тривоги і страху і безнадії і без утоми берегом лівим і берегом правим руслом ріки сірим асфальтом пристрасть тече вулканічною лавою сіючи паніку й хаос вокзальний всіх спопелить – дальніх і ближніх все рознесе – рано чи пізно виживуть тільки ніжні й ліниві виживуть тільки ліниві і ніжні Юрій Іздрик #юрій_іздрик #іздрик

Сирени зривали ранок, мов мальву вогненно-багряну. Десь бризки зі скла — свіжі рани. Російська почвара та свита зжирали добро, щоб давитись. Гатили в міста, в мирний стогін. Робили сміття зі святого. Минуле життя десь за рогом ставало розмито-чудовим. Як далі? Як страшно. Як довго. Підвали ставали нам домом, що наче нора в невідомість. Хоч пісня лікує від втоми. Ми з вами в молитві й у мові. «Ви як?» — «Ще живі та здорові». Вовки позбиралися в зграї. Туман клубочиться й ковтає всі кроки, що вигадав каїн. Розквітне свобода священна: ми знищимо шлях до геєни. Державо з вождем божевільним, мерці, що підживлюють війни, раби, що у чергах до стійла, брехнею роками вас пестять, не браття ми вам і не сестри! Нескорений рід вам не вбити: ми — фенікси жовто-блакитні! Олена Галунець 🇺🇦 @virshoplitkarka  #олена_галунець

якщо наважитися і цього разу переплатити за квиток: аби не економ-, а бізнес-класу! можливо, з-за ілюмінатору майорітиме казка. можливо, світло з-під шторки стане яскравішим за темряву під повіками, можливо… та де там. вкривається небо світлими смугами від набутих крил. виходить золотий переріз — кесарів. з нього дістають плоди трудів, і не приклавши до матері везуть на ринок праці. кожен може скуштувати! тільки долетіііі- — ти ж на місці? ти ж десь губишся. * тиждень. вулиці-пастки. гудуть, жужжать. ти чужжжа. зі словника, з язика не слова — медоноси, та, знаєш…. це просто майбутній гербарій. вдарити в землю чолом недостатньо, як ти не в ударі. дивне бажання — дістати солодке життя із вулику з шершнями. все не за планом, та... визнати? ще чого! хай швидко крокуй-лети, час не перегнати. хай по годинах, хай днями відкладай життя під найбільший відсоток його спалить інфляція. вкладники прорахувався, але де? Copyright: Чурков Максим @cherry_poetry #літературне_горнило

тік так ток цок-цок Годинник чи стукіт кісток? цок-цок З кожним цоком секундної стрілки смерть робить крок на зустріч. тік так ток цок-цок Як ти її зустрінеш? Хлібом-сіллю озброєний чи з транспарантом кам'яних принципів? Голий, поїдений, в дірах чи з полем едельвейсів за ребрами? Коли на годиннику близько третьої вона підходить з-за спини, закриває раптово очі своїми твердими руками і каже «Куку! Не чекали?» цок-цок тік так ток Стрілка вже заплила за шостий буйок. Розпочнімо куртуазне листування з заграваннями і скиданнями хтиживок «Дивися, який я живий!» Смерть, як сіль. Без неї не так смачно. цок-цок А коли коло крейдою майже докреслено, повиснеш на її кістяних ключицях майже з полегшенням, як при зустрічі з близьким на вокзалі. І навіть квіти будуть. Як при зустрічі на вокзалі. тік так ток цок-цок Від півночі до півночі. цок-цок За уроком урок. цок Кажуть «memento mori» і десь гірко плаче Агасфер. *** Безсмертні ті, хто не живе з Дамокловим мечем у серці. Не чутно кроків смерті, поки я співаю, броньована тканиною мелодій. Коли вона прийде, тоді піду я — розминулися. Можна мені не безсмертя, а вічне життя?

Декому краще вдаються приголосні, декому голосні. На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялася уві сні. Я подумав: вона так легко вгризається в шкіру, не знаючи, що ця шкіра моя. Якщо вона коли-небудь прокинеться – добре було б дізнатись її ім’я. Добре було б знати, звідки вона прийшла й куди поверталась вночі, хто живе за тими дверима, до яких підходять її ключі, чому вона нічого не може згадати й звідки в неї всі ці знання. Якби наряд перевірив її кишені – хтось би точно отримав нове звання. Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран, її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран, чоловіки читали б цю дивну книгу, відчуваючи власну вину, і палили б її на площах столиці, перш ніж почати війну. Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин. Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим. Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє. З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є. Але вона прокидалась і все починалося саме тоді. Вона добре трималась на сповідях, на допитах і на суді. Вона говорила, що краще зброя в руках, аніж хрести на гербах. Коли вона вимовляла слово любов, я бачив кров на її зубах. Стережіть її, янголи, беріть під крило легке. Скажіть їй хай зберігає спокій, коли входить в чергове піке, хай поверне мої рукописи, моє срібло й моє пальне, до речі, спитайте її при нагоді, чи вона взагалі пам’ятає мене. Сергій Жадан #сергій_жадан

Вона дзвонить до Бога і палить гашиш. А ти собі маєш все те на увазі, Ти нормально їси і достатньо спиш І не переймаєшся в жодному разі Що там у неї – нежить чи сказ, чи є цигарки і чи тепло в хаті. І дзвониш до неї як бог кожен раз О восьмій чи часом о пів на дев’яту Вона тобі сниться і мабуть дарма Ти думаєш що тобі не потрібно Знати чи спить сьогодні сама, Чи з кимсь до бога для неї подібним Ти маєш життя що такого хотів, І все, чого ще дозволяєш хотіти. Вона має рибу і двоє котів І мрію хоч якось дожити до літа. Що скажеш їй? Дівчинко, час, він мина. Підеш, перетворишся в мокру дорогу. Ти зник як помер, але буде вона За двох набирати щовечора Бога. Ви навіть окремо врятуєте світ, В вас є ж бо усе що для цього треба: У тебе – вона, а у неї – дріт До телефонної лінії неба.   Катерина Бабкіна #бабкіна

Зміна декорацій У приміщенні церкви відкрито вокзал: почекальні, лампади, ікони, кабіни. Перелюднені хори гудуть, мов казан, a в касирок вуста, як фальшиві рубіни. Туалети і фрески. Колишня зоря закотилась у тлін, мов Марія у чорнім. Відчиняєш, як двері, врата вівтаря – і виходиш, і ходиш по першій платформі. А на ній – протяги, паротяги. Свічок пересохлі світла, як пісні на бенкеті. Облягаєм вагон. І свистить у сюрчок пролетарський пророк у червонім кашкеті. У приміщенні школи відкрито готель: там завжди хтось із кимсь укладається спати. Сталактити волого пульсують зі стель, старшокласниці прагнуть солодкої вати і, сплітаючи русла заламаних рук, опановують суть природничих наук. У приміщенні замку відкрито шпиталь: там гуляє лицарство в потертих піжамах, мов побите вогнем чи познімане з паль, і діагноз готують на них, ніби замах. Адже в кожній з нічних півосвітлених веж їх лікують від стиду. І цвяхами теж. У приміщенні цирку відкрито завод: там летить над верстатами гордий народ у блискучому гримі – від вуха до вуха. У приміщенні неба відкрита тюрма. У приміщенні тіла відкрита пітьма. У приміщенні духа відкрита розруха. Юрій Андрухович #андрухович

"Шшшш",- шептали нейрони мозку. Аксонів синапс хвилею. Стікаю гарячим воском. Я - ніби маленька проскура в долонях гріховно-сильних. Серцевий м'яз защемило. Окситоцин тихо дрейфує. Палає в панікадилі пристрасть. Нашими жилами поширюється дифузія. Зойк, що вирвався з фінішем дзвони скують оковами. Падаєм пальмовим фініком. Стомлені. Любовна хімія на дні потúра похована. Плейоф на "Tears2" я не пройшла, але дякую OWL за можливість написати щось цікаве.

Саша Інколи вони ображаються - думають, що один на одного - інколи можуть сваритись. Але завжди засинають спокійними. Саша знає, що злиться не на маму, а на те, шо в нього немає рук. Мама знає, що хай би на кого Саша злився, зранку вона його голитиме. Артур Дронь

На відновлення житла Сергія і Оксани Приходченко 🔗 Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/7gzb6omBL 💳 Номер картки банки 4441 1111 2392 4759 (при натисканні копіюється)

Якби ти знав, рудий мурахо, Як страшно серед коноплі, Зустріти роги й тіло куцелапе Якоїсь травоїдної біди? Тим більше, коли ти Красунчик шоколадний 💜💜💜💜💜 Олеся Репа

мені легше коли ти спиш бо мені здається що коли ти спиш ти не можеш померти адже вві сні ти і так надто близько до того, іншого світу де вже ніхто не стріляє тим паче коли ти спиш я не сплю а отже в певному сенсі стою на варті якщо не тебе (ти так далеко) то цього дня цього світла на шість годин попереду тебе несу це ранкове сонце як стяг що розвівається і над країною живих і над країною мертвих їхні прикордонники розвісили гвинтівки на деревах полягали ліниво на траві ці дві країни ще не розірвали дипломатичних відносин #Ірина_Шувалова

і вони стали такими зрілими ці досвіди що годі казати про себе тільки слухати як брунька на гілці розпускається в горішніх плавнях як гірчить полином збентежене юністю надвечірʼя чи стаєшся вперше собі близьким в спільну макітру засипані пережитки минулого Тижня Року Дня тримай розітри до байдужості все скошене поневолене вічністю випрасувана кремезність дикого поля і ці втомлені носії дорослих облич риплять під натиском годинникових черевиків поки березень ретроградить неповерненнями і протягом завіса / в цій реальності мені бракує тільки твоїх привіт @nlitvinovapoetry #літвінова

краса від Олі Ритик * це ж можна оголити ще окрім плечей, власні ключиці, не програв таку можливість

Я знаю твій смуток й усі безкінечні печалі – Корінням густим заплітають квітучі надії. Твій погляд порожній: тоді на даху ти мовчала І довго дивилася вниз, у пекельне провалля. Нам сонце пускало на плечі проміння – не гріло. На заході ніч розгортала товсте покривало – Не зорі на ньому, а стигми та шрами згрубілі. Душа зоставалася привидом в мареві згарищ. Ти з домом зруйнованим... бігла і не попрощалась... Тепер дотліваєш... ще крок – і провалля поглине, Ковтне, заплете корінцями. До денця, до краплі Спустошить дотла, не залишить легеням повітря. Тримай мою руку, неначе по діагоналі, Єднатимем те, що лишилось, бо поряд не марно З тобою я тут і сьогодні, у цій терапії. Тепер говори, бо нема порятунку в мовчанні. Довіра відновиться з попелу, болю та тиші. Ти теж воскресай, розгортай білі крила, мов птаха. Тобі допоможу зцілитися і не боятись, Щоб знову могла посміхатися щиро частіше. Ми знайдемо разом прихований сенс в афордансі – Де безліч можливостей, навіть, якщо ти вразлива. Не бійся себе й почуттів, що нуртують ночами, Тобі розфарбую цей світ, щоби знов став яскравим, Загояться рани, і з'являться радості миті. 28.03.2025 Олеся Репа @olesya13r Костянтин Ватульов https://t.me/kostiantynvatulyov

Присвята Дніпру Вітаю, мій мінливий, мільйоноликий друже! Тобою неможливо насититися вдосталь. Нехай співає злива, крізь  каламутний простір Ходімо разом нині. Ти охоронець дужий. Нам щось нове постійно в стосунки час приносить. Давай, неначе вперше, веди мене по схилах, Нехай води нашестя бруківку умиває, Як вершниця сучасна здолаю на трамваї Крутий підйом, де свідки історії застигли. У них сплелись події щасливі та криваві. У згадку лине, як ти ховав мене з коханим У лоні парку. З тактом у бесіду втручався, Коли являв на очі скульптури незвичайні. Дніпро хвилястий розчерк виписував старанно, А тишу відганяли нахабно-спритні чайки. Твої ракети-гірки колись шукали радо. Дитячим щирим сміхом просякнуті подвір'я. Від обстрілів хоч гірко, у силу світла вірю. Очистимо від скотчу шибки, зашиєм рани, Тобі, мій невгамовний, подекуди манірний. Хай кажуть: "Промисловий". Та стільки тих куточків, Де запашні розмови підсніжники заводять. Де неводи із віття в небесну синь-безодню Закидують столітні дерева. Місяць точно Не раз в них попадався, не раз і дим заводів. Пробач, що на побаченнях усміхнена не завжди. Буває, що розпачливих мелодій ллється більше Ніж зараз крапель. Знаю, що підкажеш низку рішень. Зберу думки у зграю я, на зміни врешті зважусь, А ти мене фасадами із жабками потішиш. @literospletinnia #приходченко