Храм поезії (🖤)

поезія це не те про що ти подумав вона не голос знедолених і не забавка для еліт поезія це коли пальцем торкаєш зуба який болить це коли в розпачі від власної німоти вчишся писати як немовлята повзти це не те що ти подумав це не перформанс не жест це дим від пожеж які зчорнили тобі нутро це нотатки на телефоні написані у метро це вогні які ти бачиш у вікнах коли стоїш вночі на балконі поезія це ніщо це коридор між дзеркал це бозодня під крилом літака м'яка як кінчик котячого хвоста важка як ім'я покійника поезія це не заклик до бою і не хвалебний гімн це кімната де ми з тобою нагі і не знаю що робити з собою це не вікно в минуле і не путівка в майбутній час це імовірно все що залишиться від мене - від нас тому я гарячково записую все що ще не забула поезія це не прокляття не дар просто ти складаєшся з неї на дев'яносто відсотків так наче вона вода і ти сама не знаєш як на цій чорній воді розцвітає таке біле латаття поезія це коли діти точно знають що вміють літати навіть тоді коли дорослі наказують їм: ходіть поезія це коли ти кажеш: так, я кимвал, я мідь, не знаюсь на мовах ангОльських і заледве говорю людськими але я не вмію мовчати, тому прости мені що я маю робить коли мій язик підвішено в тілі як било у дзвоні торкнеш його - і дзвенить дмухнеш - і навіть тростина співає Ірина Шувалова #ІринаШувалова

Капібара-капібара! Незабаром-незабаром! В Закапелку, в Закапелку! Їсть цукерку, їсть цукерку! Цієї п'ятниці капібарний лірник в книгарні «Zakapelok» на Подолі 🤩 На вас чекає: - неймовірна творча атмосфера - виступи молодих поетів та музикантів - наймиліша капібара Року - фото та відеозйомка - інтерактив Регламент: Поети ‒ 3 вірші Музиканти ‒ 2 композиції Мова виконання: солов'їною 🕊 Запис артистів та слухачів: Андрій Буремний ✍️ Коли? П'ятниця (30.05) о 18:30 Де? книгарня «Zakapelok» вул. Верхній Вал, 62 Скільки? 150 грн – по передплаті 200 грн – в день заходу! Оплата при вході або на банку: https://send.monobank.ua/jar/3fgW6FaTxY Арт: grameo.s

[Дівчинка з Північного] літо на вигині потрісканих доріг приховує невраховане листя осені і закінчується закінчується зремонтована від техніки та воронок дорога але не життя дівчинки з Північного дівчинка веде велосипед уздовж загнутої кутом дороги Північного і рожевий одяг виглядає суворіше за камуфляж небезпечніше за залишену касетним снарядом міну Скільки вас загинуло серед тиші світу? Звичність війни ніби скрип гойдалки на капанірних подвір’ях сіл Звичність війни наче вірш без образів "ніхто не забутий ніщо не забуте" залишається просто висловом серед тиші світу і скрипить ланцюг на прифронтовій гойдалці і ніхто не помічає звичність війни як утримати вас у собі серед тиші світу? коли для кожного з тисячі живих залишається навіки живим лиш один з тисячі загиблих? як не відпустити вас, коли закінчиться життя живих і тих із вас, хто вижили і хто вбивали в ім’я життя? хто візьме за вас плату? землею, водою, повітрям, "вогнями вільних міст"? хто скаже, що плата потрібна? Досі. хто не забуде жодне з ваших імен? Серед тиші світу перекопані терикони легко вбирають у себе сонце і час. Правда так довго шукається і сходить на сході. Моєю мовою. Нехай щомісяця в ім’я любові досі закінчується життя у сімох із нас. Головне — не закінчується життя дівчинки з Північного. Ярина Чорногуз

▪️ким▪️ сховатись під ковдрою, кривдою, крайністю, покрити кадаверну правду неправдою; коли б пережити ментальне зараження: монстри танцюють у тінях, що падають у променях фар, які зазирають у дім. стеля дрижить і пружини поскрипують. напружено пнуться машини на викрики по скиртах маршрутів, розкиданих вирвами; звивається пульс між ровами уривчасто. на тишу вкладається порохом скривджений грім. зникає в журбі журавець під покрóвами тривожної ночі, чий день скореговано. порепаний ґрунт лише схлипом окроплений: сльозам – прорізáтись, та ріжеться око мені: зростає курган чисто тіл з перекопаним всім. сховатись під ковдрою, кривдою, правдою вистрибують монстри із променів марева, потвори танцюють у тінях зі зради. в наступному кадрі: а що буде завтра якщо буде завтра прокинусь я? ким? 29.01.2025 @cherry_poetry Copyright: Чурков Максим #віршневий_сад

Катрю навчили стріляти із пістолета. Катря чатує на ближньому березі Лети, міцно тримає живих, не пускає їх далі. В сумці у неї монети — про всяк, на невдачу, щоб не лишати відкритими небу зіниці. В сумці у неї знеболювальні і тканина, скручені смужечки для перев’язок.  Катрі шістнадцять — вона має сміятись, має ходити до школи. Натомість спить вже одягнена, завжди готова. Темно у хаті, світити не можна. Бинт у неї на шиї — ґердáн переможця. Катря — воїн зі смертю, гуляє по вістрю. НКВС-ники били її, як дорослого чоловіка, «Я тєбя пропущу чєрєз вєсь гарнізон, ах ти сука!» Катря дивилася на горизонт, міцно тримаючи сумку. Сонце заходило в Лету. Катрі вдалося втекти. Мала псевдо — «Олеся». Вміло ховала сліди, як у дитинстві «штафети». Ніч береже таємниці, наче поранених — фельдшер. Катря бинтує наосліп. Коли би всі порятовані Катрею принесли‌ їй двійко монет, що не стали в нагоді для переправи — вийшла би горда, дорогоцінна об’ємиста сáлба. Катря б її не носила, «не для мене» — сказала б. 30.01.2024 * Історію Катерини Бережанської я прочитала у книзі #Моя_УПА, автор - Любов Загоровська. Це збірка свідчень, записана зі слів людей, які були в УПА і вижили. Дуже рекомендую книгу, це страшні свідчення, але нам потрібно їх пам‘ятати. @buryanpoetry #хопта

ROLLING STONES (paint it black) за що ми воюємо? ясна річ за що за свої будинки з дитячими малюнками на стінах за тих кого любимо і за те у що віримо за спокій спальних районів і за тихий сон найрідніших людей якось ввечері під час телефонної розмови вона сказала: знаєш я б хотіла тут залишитися тут соціальні гарантії і виплати впевненість у завтрашньому дні до того ж у мене був час подумати і я вирішила що не маю обмежувати свою особисту свободу безкінечним очікуванням я прагну бути відкритою світу хочу перетворюватися проявлятися розкриватися тобто ти не повернешся? я ще не вирішила а діти? вони підуть у німецьку школу вчитимуть мову наступного дня він попросив командира відправити його на промку – щоб поближче до пекла але отримав відмову тоді вирішив кинути все й повернутися у своє рідне місто втім із цим було ще складніше якщо тобі навіть не дають шансу красиво померти - як жити далі? сира осінь зривала шкіру з териконів він заварив собі кави увімкнув ролінг стоунз хороша музика для такого моменту подумав він і пофарбував усе в чорне згадав пацана з житомира який так хотів потрапити в нашу бригаду і втратив руку в перший день штурму згадав мехвода який вивозив поранених посеред білого дня три контузії десятки врятованих життів погляд голодного вовка за що ми воюємо? за черги на польському кордоні? за стійкість європейської демократії? за лють генералів? за віру загиблих? за хрипіння у наших легенях? за себе за нього за них ранок човгає у брудних черевиках перебинтований ландшафт випалює очі… і крізь імлу він починає шепотіти: як же я хочу пірнати у теплу глибину купатися голим у безмежному океані як же я хочу нарешті дійти до себе! як же я хочу нарешті пізнати своє справжнє призначення! як же я хочу як же я хочу - проявитися розкритися засяяти зсередини!.. що ти почуєш в глухому куті? з ким ти ночуєш на цій висоті? чорна земля на моєму взутті чорна петля на чиємусь житті чорний лелека літає вночі буду мовчати ти також мовчи Дмитро Лазуткін #лазуткін

Міста* і між перевалами днів, і нічними портами вантажать незасклені драми, сузір’я гортають аморфні міста міста — ми, місцями так боляче, горнеться втома, рахує драбинки-хребці, пошрамовані громом, вмирає до ста достатньо галонів чужих співчуттів замість корму, голодний для ситого — фото із sensitive content, знецінена сталь іржаві деталі намащують “Машу і свині” собі та дитині. — Невже ви не бачите синій? Чи моря не стало? — Як байдуже, бавтеся в аквамаринових барвах, червоні убивці нам золото дали та право на вир із повстань! мілинні надії, мільйонні замори у морі, земля розповзлася, сміються вуста у мінорі, реве чорнота оброблені тиском тіла, і до сьомого поту знесилює змора, але на відлуння роботи виходять міста © Олена Галунець 🌃 *Вірш, натхненний Олексієм Каркачовим, Максимом Чурковим та Іляною Лисицею. Дякую вам, поетичні друзі!🫰

Тум Тум Тум Тум Лисичка Іляно Лисицяно, верлібробазіні. Каналіо ла підписато: тум Віршіні ла фаворіто: Тум Тум Тум *Версілія а-ля OWL HUBіні **Всі віршіто - фаворіто Добірко Буон аппетіто! #тралалелоOWLHUB

Астральні проекції гонять по колу неони, Від чистого серця хотілось глядацьких поклонів Від кицьок у платтях відвертих та подив холодний Нагадує: труд від митця є Сизіфова доля... Нетоптаним полем у мозок врізаються рими, Що лозами в'ються, хоч хтось не фанат, не прихильник. Це зброя моя, це набої до шутінгу в клубі, Це м'ясо із кров'ю, угору здіймає як к'юпід. Багряні коктейлі благають те серце тремтіти Під лінію басу зникає тривога, кульбіти Охоплюють тіло природнє і тіло з безодні І, діями алко, бокали ментальні тепер не порожні. Зав'язую вузол, Цілуючи губи. Тепер ти послухаєш вірші про зиму, лебідко, Манери так рідко присутні в розмові бо впертий Не тільки я ззовні, моментами криють позорні Думки про кохання безбожне. Слова ці прозорі Не втомлюють? Лячно стає як до цього доходить, Але ти читаєш, дивлюся питання не роблять погоди. Тим часом петлю енергійну потиснула хвиля Романтики, знову ми в центрі, обійми нарешті вкололи у скроні. Це віскі і кола, тепліше розмова, під диму Туманним покровом даруєш нарешті реальний Свій погляд і сталася магія, духом єдиним Сплелися ці два під впливом мого амфібрахія. Пробила вже третя, адміни відверто говорять Про вихід, ти думаєш зникну, хоч доки я поряд. Вщухає на вулиці злива, ми йдемо вологі і п'яні. За руку тримай мене міцно, ліхтарне проміння - докучливі плями... @kildun4ikchanel #ставицький

Доки падає сніг, сумні дракони на будинках пам'ятатимуть нас, бо це тільки Річард заскочив до Києва, щоб побудувати замок і піти, а ми лишаємось тут назавжди. - Аттила Могильний з твоїм днем, любий🤍

Літо міліло лілеями білими. Біля багаття сиділи замріяні: іскри між нами летіли суцільними злитками золота, з полум'я зірвані — Крим засинає. Ріки стрічками збиралися в лінії. Долю в долонях шукали. Суцільними плавнями бігли, піднесені цілями. Зерна довіри між нами посіяли хвилі Дунаю. Води по краплях збиралися в озеро. Липкість рутини разом не вивозили. Пара котилася з чашок молозивом. Рваними ранками ринув у роздуми Світязь туманний. Степ прокидався найпершим у променях сонця, що кряж освітляли наповнений. Наче бабак у норі закарбовую твій силует, ковилою огорнутий. Берег Лугані. Тóвтри Подільські лісами закутані, пасма коралові сяяли рутою. наші обійми запахли розлукою, холод вдирався у серце під курткою. Збруч відпускає. Київське море роздмухало спогади. Наші маршрути засипано, сховано у комірчині старенькій під сходами. Контури мрій, що розсипались порохом рідного краю. Вірш на 3й тур Ліги поетів. Р. S.Вид з Вінницької вежі на Південний Буг.

На жаль, після Києва сьогодні тільки такий рондель... Ховається за усмішкою біль, Свідомість сьогодення не приймає, А все навколо дихає розмаєм, Кричить безшумно яра голубінь, І покликів хрипких все більш і більш, Недужий світ на сцені в ролі Кая. Ховається за усмішкою біль, Свідомість сьогодення не приймає, У пам'яті старий забутий фільм З гірким остиглим недопитим чаєм, Здіймається у невідь димна зграя Із голосом пропащих поколінь. Ховається за усмішкою біль.

Літературний Слем All Stars — це як фінал Євробачення: обов'язково знайдеться виступ, який запам’ятається на роки. Щоправда, замість пісень — вірші, а на сцені змагатимуться найсильніші автори з різних куточків України за перемогу та звання чемпіона сезону 2024–2025 рр. Змагатимуться цьогоріч за чемпіонство наступні учасники:

Мар'я Терція Влад Радченко Нікіта Лютий Антон Нестеренко Ія Ко Естер Невінчаний Тетяна Хоронжук Марк Синій Деніза Глезіна Дисонанта Сергій Савченко Роман Єрмілов Артем Сергієнко

Окрім того, що ця подія буде справжнім святом поезії, ми також допомагатимемо збору Того Самого Письменного на потреби окремого батальйону 108 бригади ТрО, на який буде передано 50% прибутку з події. Коли: 31.05.2025, 17:00 Де: «Мистецьке укриття», культурно-громадський центр «DRUK», Гончарівський бульвар 10/2, Харків Вхід: 200 гривень Кличте друзів, готуйтеся голосувати за своїх фаворитів і пам'ятайте, що все буде Слем!

<вир> ⠀ якщо людина складається з води, чого шукаєш у землі з висохлого болота? тремтяче море вібрує дитячі прихистки кордонів, засмальцьовані любов'ю римські імперії, що виринають зеленим вибухом для тих, хто не боїться води (проростайте водоростями із шипами — світ не любить прісність). кам'яні серця із кобальту показують версифікацію покоління: привілейовані медузи обернено пропорційні білим акулам — всі з одного дна. невизначеного. ⠀ якщо людина складається з води, чому її прах ділить ґрунт у спадок? цементуючи історичні кордони від гирл заяложених зсувів — рожевий спадень сміється з них червоно-чорними бликами (білі ж вицвіли з каламутного річища народження). забинтовані мурами водоспади псуються на гравітаційній близькості від печер, які пробирає людське жало. ніби фугу стало їжаком на кістках тих, хто заповнює кривдою дно. невизначене. ⠀ якщо людина складається з води, чому створюють стіни на безстихійній терпимості? розваляться же при перших сльозах з ока грозами — ніби з них задубілий в емоціях скат (зовні білуга) закип'ятив фонтан електризованості, овації —  й море чисте. так обачний роумінг розділив навпіл перекритий піском мул вседозволеності. кожній рибці в душі надано (не записано в морському рєєстрі!) дістатися дна. невизначеного. * ⠀ скільки б не робили досліджень, мов танці важливого, чи прокрустове ложе — глибинна людська матерія невпинна й нетлінна. тільки твій храм-водяник знає визначення глибини. @tendernal_archive #летаргія

Війна вириває з мене спогади паленькі пазли, з яких складаєтся пам'ять мозаїка сиплеться з мокрих очей більше її не складеш, не намагайся Малий товстощокий Ярик з дитсадочку "Будеш ковбаску? В мене ще є" Його тато валютчик, тому він при грошах За двадцять п'ять років я пам'ятаю його М'який помаранчевий светр із цифрою 59 Сім'я його виїхала десь у четвертому класі Ми зустрілись через дванадцять років І я злякалась його татуйованих рук Хто ж знав, що скоро я теж вся заллюся чорнилом Мама дзвонила, каже — пам'ятаєш Ярика, який тебе годував ковбасою? Кажуть, вернувся із-за кордону, коли почалася війна Кажуть сказав "а шо про мене подумають пацани?" Кажуть, загинув Круглощокий Сашко був закоханий в мою подругу Аню Смішний і вертлявий, ми у восьмому класі Пили втіхушку пиво після школи на Танковому мосту Мама дзвонила, каже — а пам'ятаєш Сашу? Кажуть загинув. Мама дзвонила, каже — а ти знаєш...? І в мене холоне усе всередині, Бо кажуть загинув той, з ким ходили гуляти і одне одного недолюблювали зараз би так не було зараз би сиділи за цигаркою в барі ділились би болем і розуміли б одне одного але вже не будемо Війна вирвала в мене дитинство, коли загинули ті, кого я знала Війна вирвала в мене юність коли загинули ті, кого я любила Війна назавжди забрала мою щасливу старість Покуримо? Оленямка

танцюй голодна на подих бо не перевести його не воскресити у цій крижаній течії танцюй і від танцю цього здичавій ритмічно з боку в бік мов розлючений бик — з налиплим мулом на копитах морозним пір'ям оповита покажи їм свою войовничу пику а ще танцюй — як заповідав пра і пра пра і дід і баба це така гра без правил це твоя спроба кривава лишити слід на корогві прийдешнього чи давноминулого нехай усі нарешті поснули і мовчать відкинувшись у безодню нехай твої рухи невідворотні а дикість — їхня основа танцюй смиканим духом босанови бо це втеча якщо усе довкола — погоня танцюй вигинаючись від агоній або як підбита птаха — падай на воду архіпелагом відкашлюючи спів зі свого жерла танцюй над світами які померли ти — ні і тому викручуйся простягайся на нігтях своїх обморожених пальцях над прорубом хвора але зміцніла танцюй не кидаючи своє тіло тоді — розвидняється і біліє — сонце викупане в олії а ти поступово танеш танеш бо це і був твій останній танець Заполярне сяйво

всі щось знаходять в тобі, але гадки не мають що пофігу: вдягнута в майку чи сукню, штани, світшот повагом ти розділяєш життя згідно «до» і «без» знають: зламаєш їм дах, та кого, власне, це їбе. все, що лишаєш по собі — це пахощі і біду та все одно за тобою, мов цуцики, всі ідуть слину пускають пропащі і скімлять тобі у слід відьма ж все грається, бавиться, стелить на них муслін. стелиться марево, видно, що краще від хтивих снів парубок-забавка ковена, розумом геть змарнів бірка на шиї, мов вироком, чутно: сичить кажан нерви лоскочуться кігтиком, станув всілякий жах краще сьогодні і зараз вгатити в новий обряд краще скінчатись в обіймах, де нутрощі всі горять краще у відьминій пастці торкатись жаданих ніг ніж зрозуміти: не відьму кохати б не зміг anastasiiith

1 червня розпочнеться набір на літній конкурс «Плейлист», який уперше буде прозовим, а не поетичним. 7 найкращих творів озвучать талановиті декламатори «Віршопліткарка FM». ⏳✍️ Щоб у вас був запас часу на ідею сюжету вашого твору й, власне, на написання, я даю завдання уже сьогодні. Якщо коротко, то вам треба вибрати жанр і тему з переліку, детально про завдання за цим посиланням ➡️ клік сюди Увага, кількість місць у наборі на конкурс буде обмежена, тобто якщо раптом 35 людей здадуть свої роботи в перший день набору, то він одразу й буде завершений.😐 Бажаю натхнення на цікаві ідеї! 🥰 @virshoplitkarka #плейлиствіршопліткарки