Храм поезії (🖤)

Друзі, найближчим часом ні лотерейок ні зборів я не робитиму, тому дуже прошу долучитися максимально! Через пару днів Оля Новак закриває банку, тому всі кошти з мого розіграшу будуть передані на збір Вероніки! Давайте зберемо хоча б половину запланованих коштів 🙌 https://send.monobank.ua/jar/7iFs6f8u2Z 4441111125234736 Мене любити необовʼязково, давайте не підводити бригаду для якої цей важливий збір на реб🥲

… Надія Агафонова загинула? Раніше, у минулі часи поезія шифрувала могили імен, всі ці запилені присвячення, прикопані цитати, зворушлива графоманія акровіршів, а я кажу: її звали Надія Агафонова, вона народилася у лютому 1978 року — під завалами ОДА вона загинула. За даними «Суспільного» було 36 загиблих станом на 17:35 другого квітня >> Не дозволити зашифрувати смерть серед римованих рядків, дешифруємо та свідчимо: вона була поеткою, народилася 1978 року, загинула. Все це слова, важка цегла семіотики, отже: нам ще розміновувати слова, словосполучення, неологізми, словники. Анна Грувер #анна_грувер

З першим днем липня! 😎 Літо продовжується, і наш конкурс разом з ним. Запрошуємо всіх долучитися до другого етапу "Літо(та)OWL" — з не менш крутими суддями та темою! ❗️Щоб узяти участь, потрібно:

— написати вірш на тему «Між зливою та засухою» 🌥 Крайчас: 31 липня включно; — викласти його на сторінку в інстаграм з відміткою @_owl_hub та тегом #літотаowl та отримати +2 бали до оцінок суддів або — надіслати вірш нам в директ чи @yr_lilium — надіслати нам скриншот-підтвердження донату від 20 грн на картку (5375 4112 1518 6805) або за покликанням; — cлідкувати за оновленнями та чекати на результати. Переможець/ниця отримає приз у розмірі 200 грн та публікацію переможного вірша на нашій сторінці 😍 *Весь залишок з донатів буде виділений на призовий фонд майбутніх конкурсів ))

P.S. Вірші за перший етап передаємо суддям на розгляд, і вже 17.07 покажемо вам переможця першого етапу ❤️‍🔥 Бажаємо натхнення 🤗 ✨

*** Посейдоне, навіщо ці хвилі мій спокій порушують? Я ж казала собі, що за штóрми сильніша тепер, Що розбитого серця ніхто не торкнеться, бо мушлею Закривала його, доки раптом не стріла тебе. Не кради, не чіпай рівновагу душі вже усталену. Не бентеж мене шквалом, бо серце моє заслабке. Ти ж стихія така, від якої загину чи стану я Тільки бризками піни, що ранена іклами скель. Відпусти мене, чуєш? Звертаюся, ніби молюся: ми ж — Протилежні світи. Надто різні земля і вода. Тільки пізно тікати, бо й сильні здаються молюсками Там, де поряд є ти: ніби світ тобі краще віддав... Мій володарю моря, безодне моя невідома ще, Розмивай без жалю все пусте, що раніше було. Потонути нелячно. Твій вир – грандіозне видовище. Шторм вже близько — це ти, а тому це найліпший полон. @virshimashi #чекарьова

*** Посейдоне, навіщо ці хвилі мій спокій порушують? Я ж казала собі, що за штóрми сильніша тепер, Що розбитого серця ніхто не торкнеться, бо мушлею Закривала його, доки раптом не стріла тебе. Не кради, не чіпай рівновагу душі вже усталену. Не бентеж мене шквалом, бо серце моє заслабке. Ти ж стихія така, від якої загину чи стану я Тільки бризками піни, що ранена іклами скель. Відпусти мене, чуєш? Звертаюся, ніби молюся: ми ж — Протилежні світи. Надто різні земля і вода. Тільки пізно тікати, бо й сильні здаються молюсками Там, де поряд є ти: ніби світ тобі краще віддав... Мій володарю моря, безодне моя невідома ще, Розмивай без жалю все пусте, що раніше було. Потонути нелячно. Твій вир – грандіозне видовище. Шторм вже близько — це ти, а тому це найліпший полон. @virshimashi #чекарьова

Ось я пливу повз місто над Дніпром. Ось я сідаю в потяг, що на схід несе мене торкатися чолом чола всіх тих, хто вистояти зміг. Ось я вбираю в себе гострий біль усім, чим здатна відтворити світ. Ось він в мені згортається до хвиль і відступає. Більше не болить. Не відчуваю опіків і ран північних вулиць і південних стін. Бо все, що тіло - загрубілий шрам. Бо все, що тліло - звільнено від мін. І я пливу повз цей новий каркас нового світу, що ховає шов. Бо щось померло. Щось померло в нас. Але натомість щось нове зійшло. Віддай тепер любов свою туди, де рани омива містам ріка. Ось твої очі - з солі і води. Ось моє серце. Ось моя рука. @catushan #поезія

коли я була маленькою коли я була великою в маленькому тілі коли було маленьке тіло а я була відсутня в ньому жила ялинка що тягнулась колючими пальцями в моє вікно і стукала три коротких і стукала три довгих і знову три коротких в її косах майже коло шиї жили дві голубки кольору кави з молоком кольору холоду з відчаєм моїй матері вони подобались мене вони не боялись якось до їх дому прилетіли сороки і дім став домовиною вони викрали яйце вони викрали голос і голубки пішли далеко аж на каштан і почали боятись а мати лаялась я хотіла прогнати сорок але голубки з того часу не повернулись з того часу я розівчилась відчаю відчай розівчився заходитись мною розівчився топити мене в собі як тільки ледь не захлинувся в мені та й притих у гілках залишився тільки клекіт та сирена @sunny_malaria

Розливала себе по келихам ніби безмежні запаси мала в діжках поки сама не відчула сухість у роті ... Сонце велике величне дай винограду набратися щедрим будь не шкодуй своїх променів як не жаліла своїх молитов я щоби ти сходило й шло на спочинок щодень ... Келих найважливіший маю наповнити келих з якого напитися має той хто під сонцем мене трима @veronda_djokonda #веронічка

Хлопчик, замість якого я народилася, Не фарбує волосся, не палить, лягає рівно в десятій, Заповнював прописи без помилок і без жодного примусу, Мамі зовсім неважко було його колисати. Хлопчик, чиє я зайняла ліжечко з ґратками, В лоба пальцями тицяє - чого добилась ти? Йому личить піджак, моє прізвище і краватка На обкладинці Форбса «Тридцять до тридцяти». Хлопчик, що я проти нього - китайська репліка (про підробку свідчать усі /фенотипні, первинні/ ознаки) Моя Римська імперія - мозок дбайливо виплекав І пустив поміж звивин ховатись довічним сталкером. Хлопчик, який програв мені в дурня народження, Виграє з нищівним рахунком кожну подальшу партію. Помиляються тільки живі. Невидимки з уяви - не можуть, Отже, завжди в руці тримають козирні карти. @Ma_ri_ua #марися

І от до мене доїхала книга від літературного журналу «Легіт», а в ній – вірш про Лун-Чанга та його зелену, як листя чайне, дружину. Дуже тішуся, бо бачу серед поетів збірки Карича, Юрія Ліщука, Джессі, Василя Капцю, Єву Верле та Олену Галунець. Тобто конкретно тих поетів, вірші яких я читаю та знаю, з ким спілкуюся, кого поважаю. Це надзвичайно потужне відчуття потоку, який я люблю, потоку сучасного слова. А ще інші там, от і почитаю. Дякую, Леготе. (...качка в курсі, в темі, в долі...) #до_читача #дорожнє_життя ***

Відсмокчу за пів ляма

князі живуть на Золотих, спускаються на каву на Поділ якщо не зміг, якщо не встиг спіймати світломить у решето — зникає тінь, зникаєш ти у водокрутиві подій, як ворон Крум із дворику на Рейтарській князі живуть на Золотих, ганяють на електросамокатах бруківка задає мотив церковні дзвони відбивають біт трек від Unknown Artist в кадрі зведи усі доріжки — це тобі зведи усі дороги — буде Київ князі жують на велотреці паффіни леді-консьєржка трусить килим говорить: тейк іт ізі — сім разів леді-консьєржка трусить, з неба падають забуті речі та розгублені князі 2.07.24 @buryanpoetry /Колись давно я проводила лоторею для збору Ola 🖤 , у цій лотореї виграв мій друг музикант і фотограф @fryziuk, і ось нарешті я написала вірш, присвячений йому/ #хопта

Скоро я буду робити паузу щодо збірки наших поетів, вже є двадцять учасників, ще є десять місць, а там подивимося. Хочу сказати, що приклади в коментарях — дуже широкого спектру вірші, виключно для того, щоб пояснити одну штуку. Не хочу використовувати слово "післясмак", бо "смак" по відношенню до слова, вірша, книги мені здається дещо дискомфортним. Але комусь так буде зрозуміліше. Якщо не треба простіше — то ось: Після прочитання будь-якого тексту лишається відчуття, тінь, присмак, внутрішній стан. Він залежить від людини, що прочитала, так само, як і від автора тексту. Це спільна праця над невловимим простором, який виникає між ними двома в межах (і за ними) тексту. Так от. В усіх текстах, що я поки що виклала в коментарях, віршах та верлібрах, написаних нашими поетками та поетами, є оця тінь післявідчуття. В кожного тексту різна. Але загальний контекст все ж існує — спокій, ніжність, тепло, надія, увага до близького, любов, сенс контакту з іншим. Лірика стосунків, надія на зустріч, відчуття родини, спокій в пейзажі — все це може стати частиною книги. Тобто вірш, припустимо, про воїна, що повернувся до дому з пекла полону, і вірш про любов до свого чоловіка, і вірш про хатинку в селі, кота та квітку, і вірш про ще один прожитий день, і вірш про початок будівництва, і вірш про свою маму, бабцю, батька, дитину, і вірш про дзвінок додому чи до родичів, і казка, і есей, і верлібр, і реалістичне змальовування власного виходу з депресії — все це може стати частиною нашої книги. #подорожня_книга ***

Ксандрик та Джессі, які зібрались до Олі, у майбутньому

Дельфіни не бачать синій                    несправедливо. Південні моря вдосвіта   кобальтово-шмальтові                    ультрамарин!                                 індиго!                                     ціан! Потім — юхуу!    — електрик блю!                             щедро! вдосталь! Після сонячного вибуху кожен раз однаково прекрасного кожен раз різного води стають лазурними та бірюзовими                       силадоновими    кольору гаїті та купоросу ніжно затікають мені в очі до самої шиї заповнюють груди       це  синітний об'єкт медитації        жити легко, якщо немає вибору. Дельфіни, чому ви не бачите синій? Ви могли б у аквамаринових барвах бавитись. Пласт північних морів лякає            навіть                        досвідчених сміливі зможуть побачити   блакитний брістольський                   берлінську лазур,                       та синьо-бусий. Айсберги — опалово-перваншеві. Полярне сяйво — море, що живе на небі волошково-силкове, сапфірне. Дельфіни, ви стільки могли б побачити... Невже ваш світ БЕЗСИНІЙ? @lysychkazlisu #лисичка

Останній день здати вірш про червиве сонце

Вечоріє. Насичений день на дні чашки блищить, Мов духмяний бульйон —  зігріває натомлену душу. Сонце сушить намоклу одежу. Спалахує дужче Перша зірочка-родимка десь на засмаглім плечі. Слабнуть чари зими, із останніх тримаються сил, І весна прокрадається у сновидіння частіше, Щоб залишити згадку яскраву про себе в час тиші, Пробудити бажання тепла, доброти і краси. Золотим кривим рогом виблискує зоряна ніч, Із-під срібних копит вибиває морозні іскрини. Я із скрині дістану світлину (де літо їсть дині) І вигадливу мушлю, даровану морем мені. Обійнявши подушку, ти дивишся сонячні сни. Що тобі ніч зимова? Вона неодмінно розтане. І світанок наш обрій забарвить у біле востаннє, Щоб на білому тлі розлилася веселка весни. Таланна #таланна

ти була найгарнішою рибою в цьому озері в цьому вимірі залягала на дно і слухала як нам сутінки в вікна стукали ти була колисково-ніжною ніби з світу якогось іншого залягала мені під шкірою і по тілу всьому шепотілася ти була всепроникна витівка але з часом ти з тіла витекла залишила мене на березі і на картах озера стерлися ти весняним бувала поспіхом а тепер я сиджу удосвіта і ні кроку ні в бік ні в сторону все зникає між нами створене ти була ідеальним контуром малював я тебе закохано але як мені все це стримати? коли ти залишилась рибою найгарнішою в цьому озері найгарнішою в цьому вимірі @diominpoetry #дьомін