Храм поезії (🖤)

*** Світ, здається, учора тонув у відтінках осінньо-строкатих, Та від віяння холоду згас листопад, як знесилений геній. Дід-скрипаль, що на вулицях грав, кілька діб не виходить із хати, Захлинається кашлем дедалі частіше, бо хворі легені. Смолоскип сподівань у морозних тенетах безсилля остигнув. Дід-скрипаль до смирення й молитви не звик, зауважує їдко: «‎Краще впасти без сил від мечів, що встромив супротивник у спину, Ніж терпіти недугу – звірюку, в якої загострені ікла»‎. Дід-скрипаль п'є домашнє червоне вино на вечерю та вранці. Часто палить, а часом грішить, наливаючи чарку горілки. Фтизіатри казали: «‎Як хочете жити, шановний, то варто Про спиртне й цигарки позабути, бо це вас ще більше калічить»‎. Від іронії кривляться губи старечі: «"‎Як хочете жити..." Є велика різниця між "жити" та "довше чекати на страту". Заборон не існує, коли доживанням по вінця вже ситий, Той, хто кров'ю стікає, гадаю, навряд чи спроможний на наступ»‎. Дід-скрипаль у депресію впав ще тоді, як не стало дружини, Та майстерно ховаючи відчай, за музику вперто тримався. Тож щодня на бульварі відверто дрижали в риданнях нестримних Струни скрипки, допоки смичок тріпотів і злітав, наче в танцях. Той, хто гідно на світі прожив, гордо йтиме й у "царство Аїда", Втім шкода: просто неба не можна вже грати, бо форма відкрита. Дід ледь чутно шепоче: «‎Стрімкий ураган ця хвороба огидна... Я ж слабкий, наче пил, що невдовзі розвіється вітром»‎. У старого музики немає дітей. Співчутлива сусідка Пообіді приходить: приносить тарілку гарячого супу. Хворий каже: «‎Спасибі... Колись із тобою подовгу базікав... Йди додому, рідненька. Ці стіни всотали заразу підступну»‎. Де ж тут кинеш палити... Маестро десь чув, що вино надихає, Та в похмурому мареві днів ні краплини, ні крихти натхнення. Скрипка змовкла відтоді, як грав музикант перехожим востаннє, У футлярі під ліжком сховавшися, думає, певно: «‎А дé я???»‎ Дід багатий, бо має з утрат і думок-хижаків бестіарій, За плечима – не крила легенькі, а хрест тягарем незавидним. Тільки сліз вже нема, наче зроблено серце зі справжньої сталі, І стискаються міцно вуста, щоб від низки "багатств" не завити. *** Залишúлася осінь позаду. Невдовзі сніжитиме довго. Притискаючи хустку до рота, кахикає кволий... Не дивно... Та здригається раптом, тамуючи подих: жахливий автограф Плями крові зоставили вперше, тому червоніє тканина. Дід шепоче: «Амінь» – і спустошує повний настоянки келих: «‎Кров, мов краплі вина, на підлогу стікає... Хворобі не здамся – Краще сам...»‎ Лиш сусідка заплаче, побачивши те, як померлий Скам'янів зі слідами порізів на майже прозорих зап'ястях. ©Марія Чекарьова 11–15 листопада 2023 року Вірш для марафону #винонадихає @poetry_ua за мотивами поетичного завдання від СУП.

отак ти стоятимеш посеред міста - розхристана і щаслива. і лягатиме ранок тонкою ліскою, і крізь тебе плистиме. кожен спогад, неначе мала намистина - нанизуєш невагомі. і радієш стоїш, як дитина. бо ти вдома, ти в себе вдома. хочеться все до грудей прислонити, кожен куток притиснути. сюдою ходила до універу, повз Агатангела Кримського. тудою колись ішла і ревіла, зневірена з папкою віршів. куди ті часи поділи ми? стоїш і щемко радієш. і пропливають кудись перехожі, несуть під одежею справи. стоїш і безслівно ділишся кожному: я щойно побачила маму, я щойно за довго побачила тата. і раптом хтось обернеться. і ти побачиш, як в нього так само під курткою тріпотить серце. вдома такі відчуття щоразу - зворушені всі клітини, як павутиння вузлиться радість і сум у одне єдине. до всього так хочеться прислонитись, завмерти отак на трішки. і укрити все теплим віршем. і забрати з собою у вірші. Олена Левченко #олена_левченко

поки нарід у Формулі-1 та інших перегонах змагається за кубки й доводить, хто кращий, я приєднуюся та збору «Formula-ДШВ», щоб якнайшвидше закрити потреби тих, хто і  так завжди перші - наших чудових десантників!🤌🏼🏎 отже… кому збираєм + на що? - 79 ОДШБр(цим позашляховик) та 46 ОАеМБр(цим ремонтуємо пікап) напрямок? - Донецький загальна мета? - 400 000грн моя ціль? - 5 000 грн реквізити? here they are: Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/45xXvBtNmN 4441 1111 2539 5750) Приват: 5168 7451 6947 2955 АвальБанк: 4149 5001 3136 8485 звітність за попередні збори організаторів є у тгк «deshovikopat»🫡 Мої звіти можна знайти в актуальних в інстаграм (w_wanghtf) якщо хочете відкрити допоміжну або менторську банку, то пишіть в особисті @zorzorchik🫙 ваша підтримка збору = збережені життя захисників та захисниць! Слава Україні!🇺🇦 ❗p.s. тре ще десь ~40 людей по 100 грн, щоб закрити збір 🔥 Ще можна поширити збір в інст. https://www.instagram.com/p/DL2fB1tIBB7/?igsh=dXhkZWU5c2gxYmx0

🏖️ Відпустка 🏖️ Небо, відпустка, зелені хвилі, гриб парасольки, сонця ласо, До горизонту хмари застиглі, полудень в землю ронить висок. Нас пам’ятають чужі світлини, зроблені кимось із-за спини, Світ – твоя справа, любов, провина, радість, надія, ковток війни. Світ – білі чайки та бруд на пляжі, літніх панамок опукла в’язь, Місто в долоні, вітрило в пляшці, вулиць гарячих трамвайний брязк, Тістечка, піца та чебуреки, сльози, утоплені у вині, Світ – це і пам'ять, і сотня треків, сотня історій про те, що ні. Тільки з десяток, а може, двадцять – казка про те, що збулось колись, Звірилось, вижило, мало рацію, вдало скрутило життєву вісь. Цих навіжених історій досить, аби по маківку в них зайти, Кожен на світі вродився гостем, вміє палити часи й мости. В синій бандані, дзвінкий, кумедний, будеш на себе як завше злий, Що забагато у діжці меду, що надто пізно все почали. Вітру стакато над естакадою тягнеться хвилями навкруги: Не досміятися, не доплакати до замурованих берегів. Море, відпустка, засмаглі руки. Стежка закручена в голові. Треба перчити, коли не цукор, спеції в тему завжди, повір. Сип безсумнівно ризик та вдачу, жарти, прогулянки у дощі. Небо прозоре, живе, тремтяче – сповнений сміху високий щит. Друже, агов, підіймайся вище, доля вставатиме на крило, Де та відпустка, була та вийшла, щось там траплялось, кудись пішло. Замість відпустки – шляхи та небо, люди, історії, сотні справ. Нумо плекати життєвий ребус дихотомії добра й добра. Червень 2025 р. #збірка_Слово_Скриптора ***

Цієї неділі (30.07) капібарний літник відбудеться в Art Village 🤩 На вас чекає: - неймовірна творча атмосфера - виступи молодих поетів та музикантів - наймиліша капібара Року - фото та відеозйомка - інтерактив Регламент: Поети ‒ 3 твори Музиканти ‒ 2 композиції Прозаїки ‒ 1 твір Мова виконання: солов'їною 🕊 Запис артистів та слухачів: Андрій Буремний (ведучий) ✍️✍️ Коли? Неділя (20.07) о 17:30 Де? галерея-бар Art Village вул. Набережно-Хрещатицька, 39 Скільки? 150 грн – по передплаті 200 грн – в день заходу! Оплата при вході або на банку: https://send.monobank.ua/jar/3fgW6FaTxY Арт: grameo.s

Місто спить. Його накриває ковдрою кольору попелу сиза пітьма. Його огортає спокоєм, сповненим стишених сполохів. Скроні посивіли мереживом споминів: солодко пахло з пекарні за рогом, коли спозаранку бредеш іще сонний, за кави зчорнілим шовком і дрібкою сходу – кунжутом посипаний коржик... плотом розкроєний парк, а кронами – просинь небес, на мурах міських залишає спотворену творчість непевна юнацька рука – когось з перехожих проймає незрілий стріт-арт... потиском рук одне одному вітаються постарілі сусіди по двору, порпаючись у новинах, неспішно плетуть розмову, обурені на погоду та влади похибки... сонце околицю пестило променем, ввечері крадучись гілками сосен, що проросли крізь узбіччя, а в душу пустили корені... хтось невдоволений школою, де вчаться діти, й своєю розмовою по телефону про це сповістив півмаршрутки – не шутки ж: попкорнові пристрасті, чи буде з дітей там толк... пара іде коридорами: молодість і закохані погляди, скоро вже стануть дорослими, в спільносімейному просторі роститимуть нових людей... озеро гладь затамовану стелить в одному з районів, щоб омивати холодом в спеку, а поночі зоряне борошно вмішувати до гомону, що розчиняється у його водах повністю, бо час додому... Повзають спогади містом, що спить. Його накриває попелом пітьма і війна. Місто, якого на мапі більше нема... 16.07.2025 @olesya13r Для конкурсу "Птахи летять додому" від @uapoets

«Є люди, які ніколи б не закохалися, якби не почули, що таке буває». — Франсуа де Ларошфуко * ніби шукаю себе – не знаходжу ні форми, ні місця: місця́ позаймали, а форма хіба що робоча. ніби шукаю шляхи… не знаходяться, звісно, лінія долі зухвало підморгує з мапи, скидається на неохайно окреслену низку із прочерків. стежкою вʼється гора знов, що жодного разу /ніким!/ не бувала підкорена. я ж цього разу не здамся, руками слабкими, руками слабкими, виведу кілька рядків, щоб залити у скло. запечатаю короком. крок за пороги /хіба на папері/ — до скорого! якості добропорядних: себе протиставити кату; стояти за всіх, навіть черствих на вид. наша логістика – «cherchez la vie» — піддалася накалу, розплавилась вщент. ляканим долею вже не звикати, вони суджені бути сім'єю, де той хто волав би — щез. звуки мішають з картеччю, пускають у вуха цей шал недоречний. тільки вчергóве доводять: значення мають слова, але сенс залишається реченню. що за мисливець смиренно чатує, як з лісу робота виходить до вовка… і вéрне назад: поза лісом лиш токс і понти, дим в кружечках чужих нафарбованих /блюрених?/ писків, скандали і ницість. і не приміришся жертву в собі чи у жертві себе віднайти: леопардову шкуру вдягає не вовк, так, типова совєцька левиця. тут ховай-не ховай/ся — від себе куди б втекти? …лінія доль оперізує руки, ланцюг із барвистих прочерків… кут, під яким споглядаєш колиску життя, він незмінний. міняєшся ти. як не гостри язика, огризнутись не вийде, всі ляси колись та й сточаться. * текст на третій раунд мтб-2, семпл чужих віршів. автори у порядку використання цитат у тексті: Немаксим, Качмар, Кілдунчик, Ніколассон, Мур Каметов.

Дім - це там, Де можна сховатись, коли сльота Де валяється шерсть твого кота І всіх попередніх твоїх котів Це - дім Дім - це щось, Що для тебе саме обжилось І на старому килимі лось Дивиться так, наче з ікон святі Це - дім Дім - це те, Що бере і просто росте Проростає у річку, в гори, у степ Проростає у час, у "тепер" і в "тоді" Це - дім Це дім Це мій дім Він дістався мені від бабів і дідів Разом з умінням ходити в походи й шинки Різати по живому і зшивати шматки Стріляти з рушниць, вишивать рушники Вішати рушники між ікон і картин Рвати ці рушники на бинти Влаштовувати вечірки й бунти Знаходити істину у вині Лишатись холодними у вогні Вбивати ворога на війні - І тоді Встигати до холодів Відбудувати дім Цей дім мій У найглибшій пітьмі У найхолоднішій зимі Стіни його теплі й тверді Це мій дім. Марина Пономаренко #пономаренко

коли ми були дітьми ми не боялися падати падало листя з дерев падала злива із неба ми любили дощі сонце спілі черешні ми бігали по паркету ми лазили по деревах коли ми були дітьми світ не здавався скінченним світ тягнувся парканом, а потім вилазив у поле світ тягнувся дорогами світ був дуже маленьким а потім, бувало, ми їхали аж до моря коли ми були дітьми усе здавалось яскравим кожні щасливі миті, кожні удари болю ми вбирали їх в себе, вбирали мов фарби, і тепер всі ті фарби вирішують нашу долю @k2920pm

🌊🐚 Водний Тур офіційно починається! Пірнаємо у хвилі уяви — вперед до підводних історій, мокрих рим і глибоких сенсів 🐠✨ 🧜‍♂️ Теорія жанрів: Терапевтична казка Легенда Деталі завдання КОНКУРС АНОНІМНИЙ! ДЕАНОН=ДИСКВАЛІФІКАЦІЯ Судді також можуть брати участь у конкурсі, але не у своїй категорії. Якщо ви вже написали вірш, але хочете ще один, то можна здавати поза конкурсом. Ці вірші не будуть судити судді, але учасники чату можуть прокоментувати. 🕰️ Крайчас — 1 серпня, 23:59 📚 Основні критерії для оцінювання робіт — зміст та враження, бо дитяча поезія — це не тільки рими, а ще й повчальність, наочність, щирість і магія 🧸💭 Про техніку теж не забувайте, але проста техніка не є помилкою, а надскладні тексти можуть бути важкими для сприйняття. Попереду — глибина. Хапай ласти і віршуй! ✍️🌊

Допоміжні баночки для збору Вероніки https://t.me/c/1718515598/3050 на реб які потребують донатів: https://send.monobank.ua/jar/4ehrTucqdq Тані Осіпенко😽 https://send.monobank.ua/jar/YiYTD25CU Яни Мороз 🎤

​Кажеш рано... (remastered) Кажеш рано... А я вже встиг купити банку огірків і втратити віру в людство біля прилавку з акційними бичками. Кажеш — рано любити, а я вже тричі зробив пропозицію пластиковому манекену з секонд-хенду (він мовчить краще за тебе). Кажеш — рано думати про смерть, але баба Галя з третього поверху вже третій рік кличе мене на сороковини її кота. Він, до речі, живий, але дико сумний. Кажеш — рано каятись? А я вже сповідався перед касиром в "Близенько", зізнався, що їв паштет пальцями, і купував «Мівіну» за останні 12 гривень, бо любов’ю не наситишся. Кажеш — рано… а я вже написав тобі листа на туалетному папері, і вкинув його в поштову скриньку твого гуртожитка. Кажеш — рано кохати а я вже двічі мив підлогу під твій плейлист. Сусідка знизу подякувала — каже, давно вже не чула, як хтось плакав під «Тартак». Кажеш — рано думати про майбутнє а я вже прикинув, скільки коштує квиток до Франківська і чи варто починати знову дихати, якщо на вулиці пахне твоїм шампунем. Кохати — це не романтика. Це коли тримаєшся за пластикову ручку в маршрутці наче за останню нитку до нормального життя. Кажеш — рано А я вже вкотре хапаюсь за теплі речі, що пахнуть тобою, і ніяк не викину твою валентинку, хоча вона ще з безтурботних, доковідних часів. Любити, мила, ніколи не рано Навіть коли в кишені порожньо, і лиш любов залишається без здачі. Кудлатий #кудлатий

Андрієві К., "Журналіст" Я пишу братові – він десь з побратимами Тримає небо над східним кордоном і над всією країною. В мене немає рідних братів, але є він, Наразі це неважливо, аби лише відповів. Питаю: "Як ти? Холодно?", але ж надворі лютий, Як і три роки тому. Треба діждатись "плюсика". Пишу якісь дурниці: щось із новин, погоду... Це все так неважливо, розмова якась порожня. Він мав би писати статті, шукати до них ілюстрації, Натомість він чистить зброю і з фото мені посміхається. Отримую: "Привіт, все добре, просто зв'язок "лежав", Читаю твої повідомлення, добре, що десь є сестра". Обмінюємося смайлами, стає спокійнішим день, Бо брат мій тримає небо над тисячами людей. 28.02.2025 @olesya13r #репа

/Я би врятувався, якби мене закрили на Тральфамадорі, десь так...на годинку. Тут можна знову стати дитиною/ Часто чуєш: – Вище своєї голови не стрибнеш. Але хто ж заважає спробувати? Може, слабкі коліна? Проблеми з хребтом? Може спогади? Може, ти просто зламався під чужим натиском? Чужим проводом? Ну ж бо, давай Спробуй. Я не спробував, було важко про це навіть думати, навіть дихати. Важче зважитись на перший крок, ніж потім радіти виходу. Можна стати водою і витекти під порогом. Можна стати собою, а можна повірити в Бога. Дякувати йому щоразу, як робитимеш новий крок. Тільки спазми у ногах не знімуть навіть тисячі ікон. Тільки зв'язаний кулак і пил у ніздрях. Тільки... Гул у вухах... І я в дитинстві... Хотів стати корабликом І звали б мене "Пілігримом". За бортами гриміла б вода, набились вітром вітрила. І наді мною зірка світила. Казала: – Пора додому! Бо буде злива! Життя красиве. Коли ходити маєш сили. /Колись ми мали, були малими Казав мій батько: – Послухай, сину, літай і плавай у теплім морі./ Пустились сльози, І крик звіриний. Хоч я на Тральфамадорі Хоч я – дитина. @maLvaaaaaaaaa #мальва

Перший сезон Ліги Поетів нарешті закінчився! І з результатом 43:36 (за перевагою суддів — 5:0) переможницею фіналу і Ліги Поетів стає 🥇🥇🥇 N.Litvinova 🥇🥇🥇 Срібною призеркою стає 🥈🥈🥈 Вувузела 🥈🥈🥈 Щиро вітаємо фіналісток із цими досягненнями! І заодно дякуємо їм за участь та круті вірші, написані протягом Ліги Поетів! Повна таблиця з коментарями — отут. #ЛігаПоетів

Нам потім перевинайти слова. Ще цей кілок у грудях безіменний. Та поки я лишаюся жива – вичерпуй чорну силу просто з мене. Каміння міст. Нічні тіла ракет. І лють сурмить у кості серед хаосу. І – смак води. І світло ще таке, в якому притулявся і всміхався. І помста вже дозріла до сівби. Господь із дому виніс дві валізи. Любити, бути, вистояти, вбити. Ми трохи поле. Трохи ближній ліс, оця земля, з якої все росте, уперта кров, що з рани зірве пластир і потече рікою через степ – у море впасти. Ми пам'ять. Але тут, де стоїмо, нічого не лишається позаду. Дивися – це любов. Я ще жива. Це час, де все насправді називається. Ось укриття в самому серці мови, в яке ти зáйдеш. Катерина Калитко #калитко

Відвертатись від світла, тримати його позаду. Це як спосіб нарешті втекти в нічних жахіть. Це як завжди боятись зустріти стару примару, Що завжди за спиною, впродовж десяти століть. Не чекати весну, а любити холодну зиму. Сніжна ковдра - можливість почати усе з нуля. З першим квітом лютневих троянд я усе покину І тоді вже нарешті спаде і моя броня. Не боятися йти. Залишатись на місці - злочин. Час іде і приносить з собою чимало втрат. Не боятися йти, не тікаючи світ за очі, Бо для кожного в цьому світі є свій маяк. @dariiach #лісіч

Говорять, що жінка - найкраще Господнє створіння, На тебе дивлюсь і завжди розумію чого. Ти - квітка тендітна. Мадонна в своїм поколінні, До рук твоїх прагну припасти губами й чолом. У дні, коли тучі крадуть собі сонце в кишеню, І сірим туманом спадає на голови пил. То наші усмішки. Яскраві й такі навіжені, Врятують любого. І навіть, якщо не просив. Коли наше місто відкриє обійми вітрам, Холодні цілунки збентежать і душу, і тіло.  Збери із уламків комфорту новенький вітраж, Ти будеш натхненням моїм. Таємничо-вцілілим. Танцюй, ніби вперше. Так ніби весь світ - то мара, Принось наше літо у днину холодну і сіру. На стомлено-ніжних. Маленьких, тендітних крилах, Коли буде важко, згадай, що в тебе завжди вірю. @dmYmast #дим

Ухопити би кут серед сутінків, Коли суконьки хмар переплутані, Та їх контражуром окутує Всюдисущий незримий митець. Чи загоїть смертельні проталини, Де думки про майбутнє ристалились? Та шкода, коли барви проґавлено, Ідучи перехрестями тез. Почуття в невагомості споминів, Огортаюся раз у раз полум'ям. Та чи ж сонце розлюблюють сповнені Жаровинням жаги до життя? І шукаючи нахил із соняхом, Сотні сумнівів яро спресовую, Щоби всупереч дронам безсовісним Розвивати квітучості стяг. Часом кутики губ ніби зціплені, Все одно догори сумно ціляться. Обираючи засоби зцілення, Тятиву хтось надвечір напнув. Розростається темінь меланжева, Баламути-зірки собі зважує, Сипле, сипле вона зауваження, Що забуто про другу стіну . У млині три кути, тільки зайняті. Як би свій віднайти? На екзамені Розрахунки прості та вгризаються У папір норовливим пером. Розриваючи миті на клаптики, Пробираюся пилом Галактики. Нехай серце в кожусі заплатанім Та надійне, чутливе стерно. Використоано фрагменти з: "загоїть смертельні проталини", Юрій Іванов (https://t.me/black_white_house_poetry) "Почуття в невагомості» Оля Ритик (https://t.me/in_vino_vino) "Та чи ж сонце розлюблюють" Микола Вороний («Ти не любиш мене» https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=4503) «Жаровиння» - Марина Дубовик (Жаровиння https://www.youtube.com/watch?v=JpMMc-0yMpA&ab_channel=ALLMOR) «Тятиву» «напнув» Дмитро Павличко (Лук https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15579) "Сипле, сипле вона зауваження" Оксана Мовчан (https://t.me/sarahwatsonrhymes) "У млині три кути" Яна Мороз (https://t.me/zapyskyneofitky) «Розриваючи миті на клаптики» Олександра Хопта (https://t.me/buryanpoetry) «в кожусі заплатанім» Микола Вінграновський (Бабунин дощ https://osvita.ua/school/literature/v/67170/) #мтб2 P.S. Було завдання написать вірш, використовуючи семпли з інших віршів