Ольга Бовкун.

Вчора під ворожий обстріл попала друкарня видавництва "Віват" у Харкові. Типографія "Фактор-друк" виготовляла також продукцію багатьох інших видавничих компаній — пишуть в Інстаграмі. Знову багатостраждальний Харків, і знову під ударом — культура нашої країни. Книги, література. Місто в жалобі, загинули прості люди, які всього лише виконували свою роботу. На сьогоднішній день в Харкові не тільки писати книги і видавати їх — свого роду подвиг, але й просто їздити на роботу і працювати. Бо невідомо, чи ти повернешся взагалі. 😔 Видавничий бізнес сьогодні — такий собі міцний горішок. Який, попри труднощі, попри збитки та от такі терористичні атаки, як нинішня, продовжує існувати, аби донести до нас книги — джерело знань. Хочу сказати вам, дорогі друзі, що обрати шлях письменника — це служіння. Служіння своїм ідеалам, своїм принципам, своїм переконанням. Це часто (майже завжди) неприбуткова діяльність, виключно альтруїзм. Це також виклик для людей наполегливих, терплячих, які готові жертвувати теперішнім заради майбутнього. Але все ж таки дар писати — щастя. Хоча й доволі гірке. 🤷‍♀️🤔

Чому творчість може "не йти", і що з цим робити? Чому іноді, навіть якщо виникає бажання, важко себе спонукати написати щось нове? У чому можуть бути причини. ♒️ Я вирішила проаналізувати можливі фактори, які впливають на нашу нерішучість і неготовність починати творити нові книги або інші продукти творчості. Причина номер 1. Перевтома, виснаження, немає ресурсу. Зазвичай, якщо виникла перевтома, стрес, хвороба тощо, писати може бути складно. Хоча й під час хвороби, якщо стан дозволяє, людина може, навпаки, відволікати себе, намагаючись сконцентруватися на позитивній діяльності, і це зрештою сприяє навіть одужанню. Як така собі терапія. Якщо ресурс відсутній — не варто себе примушувати, творіть лише тоді, коли до цього є потяг, і ви відчуваєте реальне полегшення від творчості. Причина номер 2. Страх осуду, нерішучість та невпевненість. Часто трапляється таке, що людина нібито й хоче щось написати від себе, але страх критики та неготовність це представити на суд публіки блокує бажання. А інакше навіщо тоді? Мотивація зникає, як і настрій, і натхнення. Будьте сміливіші! Якщо спершу важко показати свій твір комусь — напишіть його для себе. Оцініть. Зрідніться з ним, подивіться на нього збоку. Запропонуйте такому ж початківцю влаштувати взаємні читання, і оцінюйте старання одне одного. Так вам буде морально легше почати виносити своє дітище на широкий загал. Причина номер 3. Незнання, як представити і де свій твір, усвідомлення того, що тебе все одно не помітять, і ти загубишся на тлі багатьох інших авторів. Величезна проблема автора сьогодні: конкуренція і дещо зменшений попит на літературу, що становить перепону, деморалізує і часто позбавляє бажання взагалі творити. Ставте собі малі цілі, хваліть себе за кожен невеличкий крок. Пам'ятайте, що великі творці також починали з малих досягнень, і навіть десять щирих читачів — це краще, аніж нічого. Причина номер 4. Невпевненість в своїх ідеях і знецінення себе. Іноді видається, що те, про що ми пишемо, це не актуально, недостатньо талановито задумано або просто позбавлене сенсу. Але з огляду на те, яка іноді маячня знаходить попит і успішно розкручується, думаю, авторові треба мати здорову зухвалість, і не боятися себе просувати. А які ще фактори сюди ви можете додати? Пишіть!

Книга, яка змусила забути про все на світі... "Гаррі Поттер"! Ось там я кожного року чекала, як манни небесної, нове видання, а потім поглинала з шаленою швидкістю всі пригоди юного чарівника. На Новий рік-2024 дивилась по телебаченню всі фільми цієї епопеї, вже через призму дорослого сприйняття. Звісно, вже тепер постфактум багато чого видається нелогічним та притягнутим за вуха, але, о боги, в мої юнацькі літа це була та книга, якою я жила і марила. Виросла на цих романах. У рейтингу найбільш незрозумілої та дивацької книги перемагає "Вероніка вирішує померти". Ось там я взагалі не збагнула, для чого і заради чого автор писав свій твір. Ще й відверті сцени якось зовсім бачилися зайвими і недоречними. Хоча, справедливості заради, вони й витягнули для мене досить спірний та не надто динамічний і цікавий сюжет. Щиро прошу вибачення, якщо зачепила чиїсь уподобання.

Здрастуйте, дорогі читачі! Легкого понеділка, вдалого тижня, мирного довкілля.♥️💜♥️🙏 Давайте у коментарях покажемо свої фото? Можна селфі.

Любі мої читачі, друзі! Інколи ви пишете мені з запитаннями стосовно мого настрою, справ та ситуації в Харкові. Дякую, рідненькі, я тримаюся, Харків живе та працює. Все не добре, але терпимо. Ми боремося. Також інколи мені пишуть пропозиції реклами, розкрутки, просять підтримати пости активністю. Фізично я не здатна і не встигаю відреагувати на все. Робота в мене за компом, в тому числі, через Телеграм, тому практично весь день я помічена, як "онлайн". На жаль, в мене робочий графік 10—18, пн-пт, перерва буває десь годинку, я роблю її в зручний для себе час. Тому не ображайтесь і не хвилюйтесь, якщо я не відповіла або відповіла коротко. Це не навмисне, не тому, що я не бажаю спілкуватися.💜🙏🙏♥️🙏 У вільні хвилини я завжди намагаюсь вам приділити увагу. Всім цьом.❤️🫂❤️

Здрастуйте, любі підписники! Чи є у вас така книга, яку ви довго вже хочете прочитати, але ніяк не наважуєтесь? Або ж книга, яку ви колись читали, кинули "на півдорозі", однак маєте план повернутися? Давайте про це поспілкуємось! Хочу сказати, що нині я активно міркую над продовженням твору "Це моя людина". Ви ще можете придбати у мене примірник, всі подробиці — в особистих повідомленнях. Мені хотілося б в новому оповіданні більше розказати про минуле Аліни, і чому вона прийшла до ідеї стати психологінею (хто читали — ті знають, про що я). Також своїм твором я хочу дати надію людям, подібним до мене. Ви зрозумієте сенс, коли прочитаєте. Це не буде прямо в чистому вигляді продовження, я хочу зробити так, аби це читалося, як окремий незалежний твір. Втім, якщо ви ще не ознайомилися з моєю повістю, то краще почати з неї, аби не порушилась інтрига. https://t.me/olga_bovkun2022/524 — вся інформація тут.

Дорогі читачі, подяка всім, хто долучився до збору! Разом ми — сила!👌👌👌 https://t.me/olga_bovkun2022/594

Вчора у Тіктоці виклала ось це відео: https://t.me/olga_bovkun2022/621 Більше 2000 переглядів за добу, більше 90 лайків, збереження допису... Одна з дівчат лишила комплімент. Кумедно, що серед чоловіків не було коментарів. Але прийшла одна малолітня дурепа (вибачте, інакше не назвеш), яка написала буквально, що "тепер з мене ще й сміються". І це залайкали 8 людей. Мені от чисто цікаво: а ми точно заслуговуємо на перемогу? Колись настане момент, коли українці перестануть жерти одне одного? Тобто, якщо тобі 33, і ти просто робиш відео про себе, то ти — обов’язково щось комусь доводиш і заздриш молодим. І взагалі ти — посміховисько. Ну не може молодь прийняти той факт, що після 30 життя існує.🤣 Я пішла до цієї особи в особисті. Боже, що там почалося.🤦‍♀️🤦‍♀️😆😆 Мені порадили і до психолога, і назвали старою, і розказали, що в мене проблеми зі сприйняттям. Хоча я нікому ніколи не пишу хейтерські зауваження. Я кажу людині, що просто виклала відео про себе. Але вона не заспокоїлась, і ще відписала мені там купу бруду. Я їй кажу: не факт, що ти доживеш до такого віку. Вона мені пише: я доживу, а ви от назад більше не повернетесь. Піду заплачу через це. Нє, ну а шо?) Жінка в 30: просто існує. Суспільство: як ти посміла???? Коротше, дорогі друзі, я розумію, ситуація дріб'язкова, але мене дивує така величезна кількість неадекватів у країні. Ну здавалось би, війна мала б трохи людей привести до тями. Але ні.

Новини виводять з рівноваги... Півтора роки тому наші воїни важкою ціною деокуповували Харківщину, щоб зараз знову все втрачати через те, що хтось вчергове про*...ся (слово додумайте самі). В мене немає слів. Лише: 🤦‍♀️. Живеш повним життям — всередині думка, що це якось не на часі. Живеш, стримуючи себе — всередині думка: а навіщо себе стримувати, життя одне. Та й те намагаються відібрати. Настрій стрибає згори вниз, активність чергується з пофігізмом. Від почуття ентузіазму до відчуття "нащо я взагалі це все роблю". Такі справи, друзі. Намагаюсь таки просунути нарешті книгу на Амазон, а крім того — почати писати нове. Але часто видається, що ніби я — завжди мимо каси і ні до чого. А у вас які роздуми?