Ремовська Дайджест

Повертаюся до дискусії Портникова, Латиніної і в принципі дискусій між українцями і росіянами в умовах повномасштабної війни. Запитання, яке я собі ставлю у розвиток цих роздумів: а хто ще, крім Портникова, з української сторони міг би бути конструктивним та впевненим учасником такої дискусії? І бажано ще щоб вмів/вміла англійською 😏 Поділіться. Як думаєте? До речі, не менш важливий момент — це власне готовність людини до такої дискусії. Наприклад, я не відчуваю жодних сил і бажання брати участь у таких дискусіях на рівні медійників, якби мене покликали. І, припускаю, дуже багато українських публічних діячів відчувають +- те саме. Але чисто гіпотетично ми з вами можемо поуявляти, хто б це міг бути. І з ким доречно було б вступати в таку дискусію, за яких умов — це теж питання.

👩‍💻 Пересилила себе і подивилася участь Віталія Портникова в ефірі у Марка Фейгіна, в якому опоненткою Віталія була Юлія Латиніна. (Не можна аж так розслаблятися у відпустці, хоча паузу у споживанні новин, відео і великих текстів я усе-таки зробила.) "Пересилила" — бо Латиніна викликає в мене вкрай неприємні емоції, зокрема через її неабияку зверхність. Ефір, як виявилося, мав чітко окреслену тему — "суперечка щодо імперської спадщини". Що я можу сказати. Чи здивувала мене Латиніна? Ні. Чи здивувало, що Віталій Портников може дати відсіч такій спікерці? Ні. Але все ж моральну сатисфакцію від того, що Віталій очевидно заткнув Латиніну за пояс у цій розмові, я отримала. Дуже кумедно було спостерігати, як Латиніна намагалася добитися від Портникова визнання того, що не лише Росія — "погана" імперія. Мовляв, інші імперії також наробили справ. Доволі дивний підхід — переводити стрілки на інших, якщо, як я розуміла, розмова планувалася саме довкола Росії та її імперськості, зокрема — війни в Україні як спроб продовжити цій імперії життя. А ці запитання Латиніної Віталію так, ніби він студент на іспиті — уточнення про якісь історичні факти, щоб показати, хто краще знається на історії 🤨 Короче кажучи — я пережила емоції, які не переживала вже впродовж тривалого часу, бо дуже скоротила споживання контенту з Росії. В моїй стрічці в фейсбуці багато схвальних відгуків про цю дискусію. Деякі мене відверто здивували, бо ці люди загалом виступали проти будь-яких діалогів із росіянами до того, наскільки я пригадую (мабуть, тріумф Віталія за підсумками цього діалогу приніс моральну сатисфакцію не лише мені 😏). Я зі свого боку нагадаю те, що, здається, вже тут писала. Якщо українці погоджуються на діалог із росіянами щодо російсько-української війни, то, на мій погляд, цей діалог має бути саме дискусією і бажано отакою — коли українська сторона готова дискутувати максимально чітко, аргументовано і на мінімумі емоцій. Росіяни — в тому числі ті, про кого ми звикли говорити як про "лібералів" — мають свій погляд на те, що робить Росія з Україною і українцями. Переважно він не є релевантним щодо дійсності, оскільки вкрай мало росіян (принаймні на моїй пам'яті) визнають публічно в повній мірі те, що Росія робить із Україною — завжди знаходиться якесь "не все так однозначно". Тож ті з наших інтелектуалів, хто готовий вступати в такі дискусії, мають бути максимально конструктивними і дозволяти собі мінімум емоцій. Латиніна в цьому ефірі намагалася кілька разів тиснути на те, що українці зайняли позицію жертви, що не є конструктивним. Погодьтеся, перша реакція, яку це викликає: а чи ти не о**їла? Бо здоровий глузд говорить про те, що так, українці таки є жертвою воєнної агресії Росії. Для мене ж цей підхід Латиніної дуже показовий. По-перше, це маніпуляція — ми ніби як маємо почуватися винними за те, що не є конструктивними. Адже хіба може "жертва" бути конструктивною — вона ж заангажована, вона too emotional! По-друге (і це найголовніше, бо нас-то її думка мало цікавить), ця маніпуляція дуже добре працює в комунікації росіян з іноземцями закордоном. Мовляв, українці, звичайно, страждають, але. Тут можна підставити багато різних варіантів, що можна сказати після цього "але" — наприклад, "але хіба це правильно, відмовляти такому поважному фестивалю в запрошенні взяти участь у дискусії про Росію та Україну?! Ох, ці українці вже зловживають своєю долею жертви, вони вже too emotional!" І я не маю жодного сумніву, що це працює, щонайменше на тих іноземців, які не надто заглиблюються в тему російсько-української війни. Українці виходять надто емоційними, надто некомфортними, тоді як росіяни досі лишаються тими, з ким хочеться говорити і кого хочеться слухати (і зачудовуватися їхньою загадочною душою, від чого очевидно не втрималося і журі Каннського кінофестивалю цього року).

🤔 А тим часом Newsweek пише, що в команді Карлсона нічого не знають про «його» шоу на російському телеканалі: https://www.newsweek.com/tucker-carlson-launches-show-russian-state-tv-russia-24-1903045

💬Американський журналіст Такер Карлсон, який взяв інтерв'ю у Путіна, став ведучим на російському телебаченні Свою програму TUCKER він почав вести на телеканалі «Росія 24», це їхній спільний проєкт. У першому випуску він обговорює з експертом кліщів і хворобу Лайма. Такер Карлсон – американський телеведучий та блогер, якого постійно цитують кремлівські ЗМІ, а українська влада звинувачує у маніпуляціях. Колишній коментатор Fox News у лютому 2024-го взяв інтерв'ю у Путіна, а згодом – у прокремлівського діяча Олександра Дугіна і засновника Telegram Павла Дурова ❤️Радіо Свобода. Підписуйтесь

Суспільне матиме власний інформаційний ефір на каналі Перший у межах проєкту «Єдині новини», йдеться в релізі компанії. Свій контент на Першому Суспільне почне транслювати від сьогодні. Інші учасники телемарафону його не транслюватимуть, втім мовник продовжить ділитись із ними регіональними історіями, фільмами власного виробництва та розслідуваннями.

Сьогодні слухаю професора Еша на “Львів Медіа Форумі”. І виявила, що його нова книга вже є українською! Можливо, вам теж буде цікаво: https://vivat.com.ua/avtory/timoti-garton-esh/ Саме ж публічне інтерв’ю британського історика, професора Оксфордського університету, можна послухати тут: https://www.facebook.com/share/v/CBxxeAxGDiGHuJSM/?mibextid=KsPBc6

😍 Дивіться, хто підтримує українські сили оборони. Британський історик Тімоті Ґартон Еш задонатив 50 тисяч канадських доларів (майже півтора мільйона гривень), отриманих як премію Lionel Gelber Prize, фонду «Повернись живим»: https://t.me/savelifeua/2579 «Я не можу уявити собі кращого застосування премії, отриманої за книгу про новітню європейську історію, ніж пожертвувати її на оснащення Збройних Сил України для перемоги. Адже на кону в цій війні стоїть не що інше, як майбутнє Європи»

Якщо коротко по тексту. Згоден із тими, хто стверджує, що цілі Московії тут і зараз обмежені на північ і північний-схід від Харкова - а саме зайти і закріпитися на глибину в 10-15 км. Для створення так званої «буферної зони», яка одночасно буде створювати загрозу для самого Харкова через можливість робити вогневий вплив із ствольної і реактивної артилерії. Щоб досягнути більшого треба мати більше ніж 35 тисяч (бойовий склад плюс забезпечення) того що зібрали московити на 10 травня. При цьому це дійсно може бути частина спроб ворога розбалансувати увесь наш фронт. В гру «змусь іншу сторону перекидати додаткові сили на інший напрямок» можна грати в двох. Ну що ж. Пожинаємо плоди того, що Сили оборони України із жовтня 2023 року тримали на голодному пайку по БК і артилерії і як наслідок Сили оборони не нанесли такого ураження як могли б коли ворог перехопив ініціативу і наступав, та як наслідок ворог отримав можливість потроху нарощувати угруповання і діяти на нових напрямках.

Мої 5 копійок щодо того, що відбувається на Харківщині із 10 травня. https://www.atlanticcouncil.org/blogs/ukrainealert/putin-expands-invasion-as-outgunned-ukraine-waits-for-western-weapons/

🎙 "Ще після виходу з полону у мене була психологічна проблема — я боявся Донбасу. Чомусь здавалося, що як тільки приїду, скажімо, в Донецьку область, мене знову арештують і кудись кинуть. Тому я ніколи сюди не приїжджав і не збирався. До 2022 року", — каже письменник і журналіст Станіслав Асєєв. У 2017 році Станіслава в Донецьку затримали бойовики. На той момент він як журналіст, під псевдонімом, розповідав про життя в окупації для кількох видань, зокрема — для Радіо Свобода. Асєєв потрапив до концтабору, на який перетворили колишній мистецький простір "Ізоляція". Цей страшний досвід чоловік описав у книзі, посилання на яку залишу нижче. Станіслава Асєєва звільнили з полону в 2019 році. Нині він — військовослужбовець 109-ї окремої бригади ТРО. Служить солдатом у піхоті. Підрозділ Станіслава тримає оборону на Авдіївському напрямку. Про 109-ту бригаду часом кажуть, що вона "донецька", оскільки люди, які там служать, переважно з Донецької або Луганської областей. Колись я запитувала в Станіслава, чи він уявляє для себе повернення в Донецьк одного дня. Він відверто казав: ні, бо це місце закарбувалося в пам'яті, перш за все, страшним досвідом полону. І зараз, каже Станіслав, страх полону лишається для нього одним із головних. Чому за цих умов він обрав підрозділ, який служить на Донеччині? Та ще й службу в піхоті? Чому взагалі вирішив служити, якщо міг не йти до війська, з огляду на пережите? Місцями історія Станіслава незбагненна. Але точно заслуговує на увагу. Станіслав Асєєв — гість нашого нового випуску інтерв'ю. Запрошую до перегляду! Відео Текст (скорочений) Книга "Світлий Шлях": історія одного концтабору" — Поки ми монтували інтерв'ю, Станіслав потрапив до шпиталю з контузією. Відразу після цих новин ми зв'язалися з ним — Станіслав запевнив, що почувається нормально. Днями він приїжджав до Києва зі шпиталю — презентував нове, доповнене, видання своєї книги "Мельхіоровий слон, або Людина, яка думала".