сродність ліри й тону

Ретроспектива текстів. Вирішив підсумувати усе важливе, що було написано протягом року — сформувавши дохідливо-навігаційний допис. • Усе ридає — альманах українського емо, видозміни жанрової сцени крізь час, рефлексія війни. • Магія саунд-дизайну, саундтреки нової української хвилі кіно. • Музична айдентика, аудіовізуальне мистецтво, артистичні образи, обкладинки альбомів. • Кліпи "середньої сцени", контекстуальний український відеоарт. • Ля палісіада, "Вівці, ж мої вівці", саундтрек пост-радянської пітьми. • Колезький асесор — мета-іронія до пост-інтернету, "знущання з номенклатурного бидла” • Дискографії лейблів як простір для дігінгу: Liky Pid Nohamy, erythroleukoplakia.rec, Muscut та Shukai • Підбірка улюблених обкладинок альбомів: від мене, від Андрія Печаткіна (White Ward), від Polje. • Закордонні релізи року. • Відбиток часу: найкращі українські альбоми 2023 + регулярні відбитки (можна шукати за конкректним місяцем)

Жахливі фотографії помаранчевого будинку, які ви могли споглядати у всіх новинних каналах — це дім одеського лейблу Система. На лейблі видавалась музика Віктора Polje, Ганни Свірської, undо despot, та низки інших авторів та авторок, імена яких регулярно лунають на сродності. Важко підібрати слова. Мої щирі співчуття.

Відбиток часу — найкращі українські альбоми 2023 Десять найкращих українських альбомів року + релізи, які варто згадати. Щодо перших, все цілком зрозуміло. Кожен альбом з десятки — жанровий флагман, який з легкістю виокремлюється серед сотень інших вітчизняних релізів. Цікаве відбувається у площині хонорбл меншіонс, які вийшли дещо еклектичними. Деякі з альбомів, банально не дотягнули до статусу найкращих, але є ті, що на перший погляд клеймуються як невдалі. З більшістю рецензій даного відбитку, уважні читачі/ки будуть добре знайомі, оскільки левова частина альбомів вже оглядалась у регулярних відбитках. Тож, даний допис варто сприймати як остаточний підсумок року, лиш з додатковими нарисами та мінімальними корекціями. Починаючи формувати фінальний Відбиток часу, я не очікував зіштовхнутись зі складністю вибору того чи іншого альбому. Було дуже багато музики, як хорошої, так і поганої. Протягом усього року, я намагався висвітлювати більшість важливих робіт, що заслуговували на увагу, проте завжди щось хороше може пройти повз. Для розширення світлогляду у рамках української сцени — раджу переглянути минулі Відбитки часу, бо вагома частина з оглянутого, на щастя чи на жаль, у підсумковий відбиток не потрапила. Плейлисти Відбитку з найкращими релізами року: Apple Music, Spotify, Youtube Music.

Хочеться пом’янути Рюічі Сакамото, великого композитора, який помер у березні цього року. На власний день народження, 17 січня, Рюічі видав свою прощальну сольну роботу — 12 скетчів окуті у форму меланхолійного аудіо-щоденника. Говорячи про майстра, неможливо обійти стороною його внесок у кіно-саунддизайн. Останньою композиторською роботою Сакамото, якою можливо буде насолодитись під час перегляду, лунатиме у картині Monster японського режисера Hirokazu Kore-eda. Вже затронувши мою любу тему саунддизайну, не можу не згадати декілька інших аудіо-супроводів року. Композиторська робота японки Eiko Ishibashi для Evil Does Not Exist Хамагучі. Музика фільму стала його ключовою основою, ніжною та крихкою. Непогано постарався Tim Hecker для Infinity Pool Кроненберга молодшого — тривожно-обрядовий трайбл перетікаючий у дезорієнтований ембіент. Мінорні згадки. Саундтреки Perfect Days з Redondo Beach Патті Сміт на передньому оповідальному плані. Саунддизайни серіалів Copenhagen Cowboy Рефна та The Curse Нейтана Філдера у співпродюсерстві з братами Сафді, які відчутно вплинули на загальну естетику та концепцію кюрсу.

Підбірка закордонних релізів року як препарейшн до підсумкового відбитку часу. ㅤ У цьому році мені не вдалось віднайти особистого гейм ченджер альбому, але й сказати, що tier 1 повноформатних релізів протягом 23-го не видавалось — буде вкрай помилково. Усі відмічені альбоми, тією чи іншою мірою, активно супроводжували мене протягом року. Нетривіально-ломані альбоми Raven від Kelela та Gentle Confrontation від Loraine James. Артурассоловщіна — ретроспектива самого Артура, Blue Car від Joanne Robertson, Follow The Colonnade від Febueder. Абстрактний коншус реп — Burning Desire від Mike, Quaranta Денні Брауна та гіперактивність billy woods’а (Maps + Арманд Хаммерівський We Buy Diabetic Test Strips). Також, видавались експериментальні нео-солові полотна від Live.e, Sampha та Yazmean Lacey, камбекались скрімо-ветерани Jerome Dreams, а Alfa Mist та Yussef Dacey грались в еклектичний джаз фюжн. Серед нішевих цікавинок року, виділю два релізи. Перший, Red Hair Girl at the Lighthouse Beach, спільна ембіент-робота італійця Gigi Masin та легенди даб-техно Рода Моделла, що увійшов в історію як cпівзасновник іконічного жанрового проєкту DeepChord. Другий, дроун метал альбом To Be Cruel відродженого гурту Khanate. Це перша видана робота колективу за останні 15 років, а що найцікавіше, у незмінному складі з чотирьох людей. Серед них виокремлюється гітарист Stephen O'Malley, учасник більш широко відомого Sunn O))). Стівен зовсім нещодавно одружився на іншій шанованій артистці — Kali Malone. Її крайній альбом, Does Spring Hide Its Joy, видавався на дотичному до Стівена лейблі Ideologic Organ. Мабуть, пара настільки вдало замєтчилась через спільну любов до органу. Перлини року, які ліпше за інших лишили відбиток у пам’яті: Lost Girls — Selvutsletter Довершена музична форма норвезького дуету, яка набула ще витонченіших чутливих контурів. Якщо Menneskekollektivet постав пустирним полотном для реалізації початкових нарисів мінімалістичної медитативності, пронизлового споукен ворду та холодних вібрацій, то Selvutsletter транслює переосмислення, певне вдосконалення вже запроваджених жанрових наративів. Альбом вийшов зрілим та попри свою скандинавську холодність — емоційно-субтильним. Model/Actriz — Dogsbody Моделі майстерно перевиконали норматив по успішному виданню дебютного жанрового альбому. Гурт, що підпадає під класифікацію new shiny thing, вмить зайняв власну нішу серед новітньої касти модних бендів. Щодо самого альбому, то Dogsbody дихається як свіжий ковток повітря серед англомовного хіпстер-панкового різноманіття, у яке гармонійно підмішали ненав'язливий нойз та хорні індастріал.

Відбиток часу — Жовтень/Листопад 2023 Двомісячний відбиток холодної осені перед очікуваними підсумками року. ㅤ Флагманський арт-хардкор від Mauser, стримана ексцентричність від Монтеск’є, даб-лефтфілд від noorj, ювілейне перевидання від The Nietzsche та об’ємна селекція локального diy інді. Плейлисти оглянутої музики: Apple Music, Spotify, Youtube Music.

Візуальні айдентики та дискографії лейблів як простір для дігінгу — Muscut, Shukai. ㅤ Перше спешл зануренння у дискографії видавництв, що супроводжується пильною увагою до їхнього естетичного — здійснюється на фундаменті лейблу Muscut та його саб-видавництва Шукай, діяльність яких, мінлива та непередбачувана. Нарис висвітлює злагоджену музекосистему, в якій співіснуюють процеси збереження культурної спадщини та втілення сучасних експериментальних підходів, насамперед візуальних — логотипи, шрифти, обкладинки релізів, related проєкти або будь-які інші медійні прояви. Віднаходження та переосмислення, ретроспектива та хонтологія, тандем інді-студії та видавництва.

Музично-оффлайнове: Чорноморський бриз, Конструкція. ㅤ Куратор серії Miasma of The Real прочитав мої думки та втілив у життя насичений одеськими вершками лайнап — непідробний чорноморський бриз. Івент доречно розглядати у вигляді шоукейсу лейблу Liky Pid Nohamу. У лайнапі присутній як фаундер лейблу, в обличчі Polje, так і харизматичний представник дискографії, Вічний Гандж. За сусідню частину одеського звуку відповідальні Vixiii та Bryozone (учасниця сьорф-тріо Chillera), композиції обох авторок можливо віднайти на дебютній компіляції лейблу. Захід відбудеться вже завтра ввечері, тому раджу ближче ознайомитись з концепцію та загальною сутністю лейблу крізь мій ретроспективний огляд, а вже після, наживо зануритись у прослуховування. Через тиждень у місті Дніпро відбудеться масштабний фестиваль Конструкція, музичну програму якого курують Олена Погонченкова та Андрій Палаш. Серед лайнапу присутня левова частина артистів згаданих у контексті чорноморського бризу, зокрема Chillera. Також, попри насичене різноманіття імен артистів, хочеться зробити окремий акцент на присутності Ігоря Цимбровського. Можна сміливо заявити, що це один з найцікавіших локальних фестивалів за довгий час, який при можливості, не варто пропускати.

Улюблені обкладинки альбомів від українських артистів — Polje Підбірка арткаверів від майстра еклектично-одеського саунду — Віктора Константінова. New Order — Technique Візіонерське передбачення вейпорвейв естетики Пітером Сейвілом у 1989 році. Поза активною роботою з ню ордер, портфоліо Севіла також включає культові обкладинки для альбомів Joy Division, арт-дірекшен для Bjork, Goldie та низки інших артистів. Caetano Veloso — Araçá azul Обкладинка до альбому ключового рушійника контркультурного руху Тропікалія, що реалізовувався на бразильских теренах 60-х років. Хоч основою руху і виступала авангардно-музична бульбашка, загальне дійство нею не обмежувалось. Протягом досить короткотривалого періоду, сформувався вельми широкий пласт ідеологічно дотичних авторів. Тропікалія тісно співіснувала з соціально-політичними ідеями опозиції, що транслювались крізь усебічні арт-тропімувмент прояви, насамперед у межах Cinema Novo хвилі, найяскравішим представником якої став Глаубер Роша. Muscut/Shukai: Arthur Mine — Urania та Shapoval Sextet — Kobzareva Duma, 1976 Дві обкладинки з дискографії братерських лейблів Muscut та Shukai. Другу, Кобзареву думу, я аналогічно висвітлював як одну з найулюбленіших українських обкладинок у власній підбірці. Фото даної обкладинки — Віктор класифікує як квінтесенцію слова фірмач. Океан Ельзи — Модель Взірець вишуканого мінімалізму. Естетична перлина мейнстріму 2000-х. Степ — Ти не пожалкуєш ”Дизайнерська елегантність” та завуальована лімінальність.

Ля палісіада, "Вівці, ж мої вівці", саундтрек пост-радянської пітьми. Експериментальне кінополотно Ля Палісіада, що вдалось споглянути на київському тижні критики — баланс між новітньою епохою, фантомним совдєпом і сімейними традиціями. Безкомпромісно холодний, пост-радянський нуар з неореалістичним присмаком, окутий в особистісні історії життя та їхні страдницькі розгілля. Суцільно-сірий вимір, цинічна дійсність, індиферентність менталітету, тотожність мусорського та бандитського. ㅤ Яка композиція здатна поставати гармонійним саундтреком до подібної картини? На думку авторів Ля Палісіади — арт-рокове виконання пісні Вівці мої, Вівці від ВІА «Ватра», що очолював легендарний музикант і композитор Ігор Білозір. На перший, дещо поверховий погляд, пісня сумнівно корелює з витриманою концепцією фільму, а з огляду на почутий мною зверхній смішок з сусіднього крісла залу, композиція може помилково зчитуватись глядачем як суто пост-іронічний ґеґ. Втім, вдумливо занурившись, віднаходиться міцно завуальована спільність сенсів. Ключові сюжетні складові, а саме вбивство і феномен смертної кари, підкріплюються побутовим роздумом ліричного героя пісні — вибудовується прямолінійна паралель у площині осмислення смерті. "Вівці та отари, Хто ж вас буде пасти, Як мене не стане, гей-гей? Як мене не стане, гей". Занурившись ще глибше, насамперед у біографію лідера гурту Ігоря Білозіра, можливо досягнути певного катарсису. Український митець, у травні 2000-го року, був вбитий двома росіянами “блатного гатунку” посеред людного центру Львова. Попри суспільний резонанс, через наявність мусорської криші та корупційної присутності, злочинці так і не понесли цілковитого покарання. Чи не є ця трагічна подія, найвлучнішим опосередкованим супроводом до кінорепрезентації суворих пост-радянських років? Років, що увібрали накопичене розмаїття жахливих девіацій вивільненого деградуючого суспільства. Років, що активно романтизувались росіянами крізь форми токсичного шансону та бригадних серіальчіків. Років, що інтуїтивно тягнули за собою антилюдяну структуру буття минулого.