Начитані сенси

💥 25 КНИГ ЗА ДОНАТ Збираємо на пікап для нашого знайомого, який служить у 56 ОМПБр. Машина вже є, лишилось зібрати кошти. Це Nissan Navara, який ви можете бачити на фото у коментарях. Умови: 🔸Вартість одного квитка - 200 грн. Можна купувати необмежену кількість квитків. За 200 гривень ви купите один квиток, а за 600 вже три квитка тощо. 🔸Розіграш закінчиться при досягненні мети у 170 тисяч грн. Переможця обере рандом. ❗️Розіграш буде проводитись за допомогою функціоналу Монобанку, тому якщо переказуєте кошти з картки іншого банку ОБОВ'ЯЗКОВО вказуйте ваш нік в телеграмі/іншій соцмережі. Для певності можна кинути плюсик у коментарі. ПОСИЛАННЯ НА БАНКУ: https://send.monobank.ua/jar/6RFDgCKhFM ⚡️Поширюйте збір-розіграш серед друзів та у особистих соцмережах. Дякуємо всім за вашу підтримку! P.S. Дякуємо Dodo, за надані призи для розіграшу!

Такі справи

Ну ви знаєте, що робити — підкинути на збір нашим Збройним Силам. Банка тут. Збираємо останній тиждень. in book we trust

Це про 27 річну жінку Між нами Соломія Томащук

Мала за вчора і сьогодні дуууууже багато думок через той скрін зі сторіз Емми Антонюк. Врешті-решт, ми читаємо книжки, аби збагатити розум в тому числі. Тому дуже рекомендую прочитати книгу "Мертва жива вода", особливо спостерігати деталі створення шоу, а потім ще раз глянути на сторіз і скласти враження повторно. Я випадково прочитала книгу просто перед тим, як побачила той срач і не можу тепер розбачити те, що в цьому бачу.

Перший текст із невеличкої серії #щось_казкове Навіть не знаю чи можете ви уявити, як важко було бути жінкою в мій час. З дитинства я жила звичайним міським життям, у нас було все, що треба і навіть більше. Потім мене віддали заміж за дуже заможного чоловіка. Звісно, переїхала на його ферму, народила двох дочок, все управління будинком та господарством було на мені. Ми і виноградники тримали, і коней у нас було багато, і велика ферма. Виробництво, продаж, персонал – це все тримала я. А чоловік банально скотився у ігрову залежність. Грав, як ненормальний. Думав, що я не знаю, але ж розуміла, що рано чи пізно так і буде. Його вбили за борг і зухвалість. Звісно, все майно у нас забрали. Добре, що мене з дівчатами не прихопили. Ми поїхали до моєї тітки в село. Та не схотіла, щоб я допомогла з господарством і швидко сплавила мене заміж. Домовилась, знайшла вдівця, порішала, ага. Так ми в його домі й опинилися. Я була нажахана. Його дружина нещодавно померла, все ще траур, і все в такому запустінні. А ще ця дівчинка. Дивна до жаху. Всядеться десь та миє все, до чого дотягнеться. Або сортує те, що бачить, за якоюсь своєю логікою. Якщо забрати ганчірку чи запропонувати погуляти – таку істерику влаштовувала! Я махнула рукою. Намагалась щось зробити з господарством. Новий чоловік постійно їздив на закупівлі. Тільки заїзди в нього були по півроку. А мені самій його майно треба тримати. Звичайно, слуги мене не злюбили. Вперше в житті їх змусили працювати, та робити роботу якісно. «Ось перша дружина господаря з нас так не вимагала», – казали. До міських стандартів їм ще стрибати і стрибати було, але стогнали так, ніби я їх за рабів тримала! Хоча кожному й оплату підвищила, і допомагала сім'ям, але ж тому і вимагала на рівні. Перші кілька років я майже не спала -- так втомлювалася, що заснути не було сил. Потім трохи звикла, але й досі не можу повірити, що моє життя так змінилося. І дівчинка ця – господи! Дивна! Я її навіть боялася. Проходжу мимо – а вона тре тією ганчіркою і з-під лоба як гляне, не піду, не вигониш, каже. Наче я їй щось казала. Хіба що запропонувала у парку погуляти кілька разів на початку. І не дарма ж боялася. Вона не випускала з рук ганчірку і не давала навіть на свіжішу замінити – все ото вошкає нею то по підлозі, то по вікнах, а то якось підходить – «я з вами на бал поїду!» Я аж заклякла від несподіванки. Так у тебе сукні немає, кажу. І слуги відразу рознесли на всю округу, що я їй сукню не дала. Хоча до цього одягнути на неї щось нове взагалі було неможливо. А вона продовжує, мовляв, і так нормально, у неї ця улюблена сукня, а вона чула, що на бал треба йти в улюбленому вбранні. І, каже, зачекайте, доки я рис із зерном посортую, тоді разом поїдемо. Ти б ще 100 кущів троянд перед балом посадила, вже не витримала я. Так теж підслухали і роздули, ніби то серйозно була моя ідея. А вона – о, до речі, так, 100 кущів, точно. І пішла! Я так розлютилася, що не стала її кликати. І ми поїхали без неї. Гадки не маю хто до неї приїхав і вмовив у ту сукню переодягтись. І всю цю історію так обставили, що я бідну дівчинку мало не на ланцюзі тримала. Після балу Принц ото ж приїхав. Вона ще довго не виходила до нього, а я не можу принца кинути і її вмовляти! Ось дочки й міряли туфель, щоб його чимось зайняти. Коли її в замок вже забирали, підійшла і така: я вам, мамо, прощаю. Наче я її образила хоч раз. Я розумію, що ви там зараз знаєте про виховання, психічні хвороби і таке інше. А звідки я знала? І так пощастило, що рахувати-писати навчили. Про виховання, кохання та довіру я майже не знала. І мені своїх дівчаток треба було за добрих чоловіків прилаштувати. Не в цьому ж убогому селі їм жити. А ще будинок підняти, і слуг тримати в тонусі, і виглядати нормально, незважаючи на те, що не сплю, не їм, видихнути ніколи і тільки шепіт за спиною – вся моя підтримка. Казку потім на цьому вигадали. Має бути хтось один злий, так? А насправді хтось не хотів працювати, хтось мав проблеми з головою, а хтось тікав із дому під прикриттям рейсів та закупівель. І тільки я одна зла виявилася.

Потихеньку перекладаю та редагую свої тексти і весь час дивуюсь, як багато писала і як сильно вигоріла в тому фейсбуці. Здається, то все було не в минулому, а тричі минулому житті, хоча загалом ось зараз працюю з текстами 2021 року. Сподіваюсь, завтра викладу один з них :)