Олег Шарп | Oleg Sharp

🍀🇺🇸🇫🇷 Поліція Нью-Йорка зупинила кортеж президента Франції Макрона, оскільки дорога була закрита для Трампа. 👀 Макрон вийшов, зателефонував Трампу та жартома попросив його «розчистити дорогу».

🍁 Трамп завтра проведе двосторонні зустрічі з Генсеком ООН, а також лідерами України, Аргентини та Європейського Союзу — The White House.

🍄‍🟫 Сполучені Штати намагаються запобігти потраплянню запчастин для літаків до російських авіакомпаній після скасування санкцій на "Белавіа" - Politico Білий дім зняв обмеження з білоруського авіаперевізника 11 вересня після звільнення Лукашенком 52 політв'язнів, що дає йому можливість знов купляти запчастини для ремонту свого авіапарку. Міністерство торгівлі Сполучених Штатів наголосило, що дозвіл на продаж запчастин не поширюється на ті рейси, які здійснюють польоти до росії, окупованих нею територій та ще низки підсанкційних країн, як то Північна Корея та Сирія, що не завадило "Белавіа" на радостях скинути ціни на квитки до Санкт-Петербурга на 50%. Усе ж немає кращої забави у урядів популістів, ніж героїчна боротьба з проблемами, створеними власноруч. Ефективні менеджери Зеленського у часи пандемії COVID збрехати не дадуть. Також, це ніяк не завадить Мінську передавати деталі росіянам, замовляючи їх начебто для ремонту власних літаків.

🍁 Міноборони Латвії оголосило про плани відновити раніше висушені болота на кордоні з рф та Білоруссю. Природні перешкоди мають посилити оборону країни та стати частиною будівництва Балтійської лінії оборони. 👉 Росіяни одразу почали висміювати цю новину, але насправді балтійці вчиняють дуже мудро - я б назвав цю операція «Іван Сусанін. Бумеранг.»

🍁 Мене спитали, навіщо цей сарказм стосовно механізму прийняття рішень в рамках НАТО, якщо ми ставимо за мету стати членом Альянсу. Винесу свою відповідь у чаті сюди. Тому, що до цієї війни ми не уявляли, наскільки це бюрократична та різношерста структура. Де якісь політично крихітні Словаччина чи Угорщина можуть накласти вето на будь-які рішення, спрямовані проти росії. Для того, щоб Альянс став дійсно ефективним, треба міняти, перш за все, принципи прийняття оперативних рішень - хоча б більшістю у 2/3 голосів. Саме тому основну допомогу ми наразі отримуємо від окремих країн Альянсу, я не від самого Альянсу, як єдиної структури. Треба для початку стати членом ЄС, а потім вже думати про НАТО. Єдині мої побоювання, що серед 32 членів Альянсу завжди знайдуться 2-3 (як мінімум), країни, які не захочуть нас там бачити. Тому ще раз: для початку нам треба вступити в ЄС та створити регіональний оборонний союз. Наразі кулуарно йдеться про такий союз у складі Британії, Швеції, Польщі та України. А потім вже повернутись до теми Альянсу, неухильний рух до якого чітко прописаний в нашій Конституції.

🍁 Посли країн НАТО завтра обговорять вторгнення російських літаків у повітряний простір Естонії — AFP. Переговори відбудуться на п’ятий (!) день після інциденту, коли три російські МіГ-31 порушили кордони Естонії. Про що я й кажу - ті російські літаки вже іржою покриються, а посли Альянсу все ще обговорюватимуть, під яким кутом, за яких умов і якими засобами треба було їх збивати. А також вимірюватимуть по карті, скільки сантиметрів зальоту на територію країни НАТО не вистачило для того, щоб їх знищити. Потім поцокають язиками і приймуть рішення «потужно консультуватись» у подальшому. Треш.

🍁 Зеленський запропонував Раді дозволити відправку за кордон підрозділів ЗСУ. На сайті Ради з'явився відповідний законопроект. 👉 Не розумію, з якою метою це робиться саме зараз (ми раніше і так відправляли своїх військових за кордон в рамках миротворчих місій ООН, а також на навчання), але наразі, коли дефіцит особового складу не заперечує навіть Сирський, цей крок виглядає, мʼяко кажучи, недоречним. Чи хтось пояснить мені, яку мету переслідує цей законопроєкт?

🍁 Польща і Швеція вперше в історії розпочали військові навчання SNEX Gotland Sentry. Вони пройдуть в районі Балтійського моря. Їх метою є демонстрація здатності військових обох країн оперативно розгортати спеціалізовані компоненти у морі, повітрі та на суші, а також працювати над вдосконаленням процедури колективної оборони. ❗️Предтеча того, про що я пишу останнім часом: майбутнє не за громіздким, бюрократичним та різношерстним Північноатлантичним Альянсом, а за мобільними двох-, чотирьохсторонніми військовими союзами, які взмозі реагувати на загрозу швидко та оперативно, а не скликати «консультації», добиватись «консенсусу» та місяцями вмовляти умовного Орбана тоді, коли треба діяти миттєво.

🍁 Нічне. Сьогодні у В. Рашкована прочитав українську інтерпретацію статті у The Atlantic про сучасні проблеми шлюбу. Ось її скорочений виклад. Багато друзів наразі розлучаються. Дуже багато. Масово. Ніби епідемія якась. Ті, хто здавалися ідеальною парою. Ті, хто нещодавно постили спільні фото. Причини на поверхні. Непевність завтрашнього дня. Довгі дістані. Нові міста і нові кола. Листування не заміняє дотик. Несинхронний досвід: один бачить фронт, інший тримає тил, дітей, дім. Так зникає спільний ритм. Час розсував людей. Всі на різних "нулях". Вона з дітьми в Німеччині, він – на фронті або в Києві, Одесі, Дніпрі. Втома обриває розмову. Вона повернулась з фронту іншою – мовчазною, втомленою, навіть чужою. Він не розуміє, вона не може пояснити. У кожного свій біль. Ці травми роблять нас іншими. За роки розлуки люди будують побут в інших місцях, знаходять нову роботу, нових друзів. Іноді - нові стосунки, нову родину, поки були далеко.

"Я ж не залізний", – виправдовується він. «Мені ж треба влаштовувати життя», - каже вона. Це не завжди про зраду. Часто це про потребу в теплі та підтримці тут і зараз, коли твій партнер фізично недоступний.

Війна ламає все – плани, мрії, людей. Важко кохати на відстані. Важко чекати. Важко пробачати. Важко бути опорою, коли сам або сама ледь стоїш на ногах. Але треба триматися. Шлюб це зусилля. Це не про минуле. Це про майбутнє. Це про практику турботи. Це про вміння вибачати щодня. Про те, щоб писати "люблю" навіть коли злий. Про те, щоб дзвонити, коли немає сил говорити. Родина - це мережа підтримки, яку роками будували. Не лише почуття. Руйнувати її зараз – як підривати міст під час відступу. Не кажу терпіти токсичні стосунки, аб’юз чи зраду. Триматися не означає терпіти все. Це означає мати сміливість говорити, міняти правила та не знімати з себе відповідальність. Але якщо є хоч щось, за що можна чіплятися – чіпляйтеся. Діти і старші тримаються на стабільності, навіть крихкій. Діти варті того, щоб триматися. Вони й так бачать забагато, і вони мають право на обох батьків. Навіть недосконалих. Навіть втомлених війною. Коли батьки разом – у них є ґрунт під ногами. Хай тріснутий, хай нестабільний. Але є. Вони запам'ятають не ідеальну картинку, в якій батьки боролися, не здалися. Що війна забрала багато, але не все. Це й буде їхньою моделлю на майбутнє. Як вони будуватимуть свої сім'ї? Що розкажуть своїм дітям? Хотілось би: мої батьки пройшли через війну разом, і я теж впораюсь зі всіма складнощами. Війна закінчиться. Обов'язково. Повернуться люди, вже інші. Доведеться заново збирати ритуали. Дати місце радості і втратам. Хтось не впорається. Це нормально. Але ті, хто протримався, матимуть перевагу. Вони вже знають найгірше одне про одного. Бачили слабкість. Бачили страх. І все одно поруч. Після перемоги треба буде не просто будувати нові міста. Нам треба буде відбудовувати довіру, любов, здатність бути разом. І добре, якщо ми збережемо хоч щось з довоєнного життя. Хоч якісь острівці нормальності. Тримайтеся, друзі. Це теж фронт. Сімейний фронт. Цікаво, у кого з читачів який досвід у цьому сенсі? Якщо не боляче, звісно про це писати на загал… ©️ Via FB V.Rashkovan

🍁 Нічне. Сьогодні у В. Рашкована прочитав українську інтерпретацію статті у The Atlantic про сучасні проблеми шлюбу. Ось її скорочений виклад. Багато друзів розлучаються. Дуже багато. Масово. Ніби епідемія якась. Ті, хто здавалися ідеальною парою. Ті, хто нещодавно постили спільні фото. Причини на поверхні. Непевність завтрашнього дня. Довгі дістані. Нові міста і нові кола. Zoom і листування не заміняють дотик. Несинхронний досвід: один бачить фронт, інший тримає тил, дітей, дім. Так зникає спільний ритм. Час розсував людей. Всі на різних "нулях". Вона з дітьми в Німеччині, він – на фронті або в Києві, Одесі, Дніпрі. Втома обриває розмову. Вона повернулась з фронту іншою – мовчазною, втомленою, навіть чужою. Може, поранена. Він не розуміє, вона не може пояснити. У кожного свій біль. Ці травми роблять нас іншими. За роки розлуки люди будують побут в інших місцях, знаходять нову роботу, нових друзів. Іноді - нові стосунки, нову родину, поки були далеко. "Я ж не залізний", – виправдовується він. «Мені ж треба влаштовувати життя», - каже вона. Це не завжди про зраду. Часто це про потребу в теплі та підтримці тут і зараз, коли твій партнер фізично недоступний. Війна ламає все – плани, мрії, людей. Важко кохати на відстані. Важко чекати. Важко пробачати. Важко бути опорою, коли сам або сама ледь стоїш на ногах. Але друзі, треба триматися. Шлюб це зусилля. Це не про минуле. Це про майбутнє. Це про практику турботи. Це про вміння вибачати щодня. Про те, щоб писати "люблю" навіть коли злий. Про те, щоб дзвонити, коли немає сил говорити. Родина - це мережа підтримки, яку роками будували. Не лише почуття. Руйнувати її зараз – як підривати міст під час відступу. Я не кажу терпіти токсичні стосунки, аб’юз чи зраду. Триматися не означає терпіти все. Це означає мати сміливість говорити, міняти правила та не знімати з себе відповідальність. Але якщо є хоч щось, за що можна чіплятися – чіпляйтеся. Діти і старші тримаються на стабільності, навіть крихкій. Діти варті того, щоб триматися. Вони й так бачать забагато, і вони мають право на обох батьків. Навіть недосконалих. Навіть втомлених війною. Коли батьки разом – у них є ґрунт під ногами. Хай тріснутий, хай нестабільний. Але є. Вони запам'ятають не ідеальну картинку, в якій батьки боролися, не здалися. Що війна забрала багато, але не все. Це й буде їхньою моделлю на майбутнє. Як вони будуватимуть свої сім'ї? Що розкажуть своїм дітям? Хотілось би: мої батьки пройшли через війну разом, і я теж впораюсь зі всіма складнощами. Війна закінчиться. Обов'язково. Повернуться люди, вже інші. Доведеться заново збирати ритуали. Дати місце радості і втратам. Хтось не впорається. Це нормально. Але ті, хто протримався, матимуть перевагу. Вони вже знають найгірше одне про одного. Бачили слабкість. Бачили страх. І все одно поруч. Після перемоги нам треба буде не просто будувати нові міста. Нам треба буде відбудовувати довіру, любов, здатність бути разом. І добре, якщо ми збережемо хоч щось з довоєнного життя. Хоч якісь острівці нормальності. Тримайтеся, друзі. Це теж фронт. Сімейний фронт.

🍁 На території санаторію "Форос" в окупованому Криму пролунали вибухи. Російські "воєнкори" повідомляють про ураження об'єктів на вказаній території. Також у мережі поширюється інформація про те, що в ресторані санаторію "Форос" проходив якийсь закритий захід високопоставлених осіб півострова.