Закоłот

Всі українські телеграм канали про горор тепер в одному місці💀 🩸 Жахлива папка 🩸 🩸 Темне мистецтво, горорна естетика, жахи в книжках і на екрані: ми зібрали всі канали, які розповідають про страшне, в одному місці - для правжніх поціновувачів горору👁 Додавайте Жахливу папку одним кліком - і най темрява більше вас не лякає👻 https://t.me/addlist/JMryVOZPwGJkMTcy

Читаю Дракулу і дуже охуїваю з того який це токсично патріархальний твір, але це твір 1897го року, тож зробимо поправку на час і припустимо. Хоча з тексту прям віє духом патріархальності і видно, що написано чоловіком. Я аж подумав, що давно не читав настільки токсично патріархальний твір, але потім загадав, що Химороди я читав не так давно)

Пост, про який йдеться - під цим) Вкотре міркує над тим, як з початком домінування соціальних мереж змінився modus operandi в спілкуванні між людьми. Про зростання поляризації думок сказано вже чимало. Якийсь час я сприймав це з позиції "ОК, найактивніше в соцмережах молоде покоління, йому притаманний максималізм". Але камон, це вже давно не правда, і у нас соцмережами користується і створює контент ледь не весь віковий спектр, починаючи з немовлят. Справа не у віковій психології. ут більше про те, як соціальні мережі стимулюють нас мінмаксити будь-яку висловлену опінію, скандалізувати, провокувати срач. Алгоритми соцмереж вчать, що чим більше реакцій на твій пост, тим більше людей його бачать, аідповідно, щоб викликати реакцію - кричи щойнайгучніше, намагаючись перекричати оточення. Ця "війна гучностей" триває в усіх медіа, насправді. Ми перевантажені інфою, але кожен контент-кріейтор щиро переконаний, що саме він несе найбільш важливий для нас шматок інфи. Тому, кожна щтука про яку юдшер висловлює свою думку має майже 100% шанс отримати префікс "най-най-най-" абсолютно незалежно від того, який прикметник буде йти до того префіксу. Ми з піною і бризками будемо криати в мікрофон, що "це найнудніший, найсіріший і най позбавленіший будь-яких рис твір, який я колисб читав" - хоча по ідеї, достатньо було б просто відкласти його й сказати "т ок, це погана штука, я не буду витрачати на неї свій час". Але потреба "пробити стіну інфо шуму" є важливішою - бо це логічно, бо кожен з нас кінець-кінцем є індивідуалістом. Тому ми раз-у-раз вдаємося до більш екстремальних способів дотягнутися до свого споживача. Іноді, просте нерозуміння і брак естетичного досвіду призводять до тотального нерозуміння витвору мистецтва. Але так воно вже є)

Фонд Охматдиту: https://www.ohmatdytfund.org/donate?fbclid=PAZXh0bgNhZW0CMTEAAaa015gf5B4rlgun0ggUwPi1dTyTj7jWP_eHhDgh1PsT3fZ3MRqABK_oZ50_aem_oZcy_49ORQlmxbZ12hJKZw

І ще коротко про жанрову межу фентезі і горору. Цитата від анонміного джерела: "Ну, ті коти її хоча б не гвалтують"

#прочитане Володимир Кузнецов - «Химороди» (2 частина) "Щуролови" – ось, перше в збірці оповідання, яке можна віднести до горору. Додам відразу, і єдине. Ось, що очікуєш від горору, страх, мороз по шкірі, викид адреналіну. Але можна придертися до сюжету, задумка непогана, але продумана не до кінця. Тут на фоні дитбудинку для сліпих розігрується сюжет «Пастух-вівчарки-вівці». «Пастух»-зрячий, напів зрячі «вівчарки» і сліпі «вівці». «Пастух» через зґвалтування «вівчарками» тримає в покорі «овець». Гидко і страшно, але чому знов «згвалтування»? Хоч на перший погляд це доречно, воно не дуже відповідає ідеї «Пастух-вівчарки-вівці», адже так тримається в страху лише половина «овець», а інша половина? Це вже не кажучи, що в радянських дитбудинках, як правило, прививалась «тюремна» філософія «Пахани-Блатні-Мужики-Опущені». Але це моя думка, бо якось довелось вивчати тему дитбудинків і інтернатів в радянський час. Оцінка: 4 бали. "Абісаль" – ось це оповідання викликало в мене подив. Бо якщо всі інші хоч на 1% можна було притягнути до горору, як кажуть більшість оглядачів «історичного», то це скоріше апокаліптична наукова фантастика. Написана досить цікаво. Оповідання сумне і заставляє задуматись, про «користь» і «шкоду» технологій дуже реалістично і правдиво. Оцінка: 3 бали. "Темура" – непогане історичне фентезі. Можна сказати з елементами містики. В атмосфері середньовічного Дрогобича. Хоча як читала, сприймала його як Львів. Цікавий, досить оригінальний сюжет, добре прописані герої. Зовсім не страшний, але з елементами трилеру. Мені сподобалось. Такий собі львівський колорит з поєднанням єврейських оповідок і легенд, безпрограшний варіант. Оцінка: 3,5 бали. "Ініціація" – знов Львів. На цей раз містичне фентезі на фоні «весни народів». Є непогана ідея - суккуба у Львові. Досить оригінальний сюжет, такий собі БДСМ з містичним підтекстом, три етапи на шляху пізнання насолоди від болю. Але фінал мене розчарував, він трохи зім’ятий, який я не зовсім зрозуміла. Зрозуміло, що герой не зміг пройти другу посвяту, треті двері так і не відкрились, через що він і покінчив з собою. По суті, отримавши той самий результат, не отримавши нагороди та насолоди. Ладно, най буде. Знову важко назвати оповідання горором. Оцінка: 3 бали. "Джаггернаут" – певно найсильніше оповідання в збірці. Чесно скажу, сподобалось найбільше, але це знову 100% наукова фантастика. Містики, горору немає ні «граминочки». Класний світ майбутнього, тоталітарний Китай на фоні глобального перенаселення. Хоча 50 мільйонів мешканців в Шанхаї навряд чи створять багаторівневе місто як у «П’ятому елементі», але то так, деталі. Кіборги, трасформація американського футболу в «смертельну» гру, хоч і не оригінально, але цікаво, чимось нагадує Роберта Шеклі. Ковтнула на одному диханні. Оцінка: 4,5 бали. Загальне враження від збірки, не дуже позитивне. Я не розумію, саме таку розстановку оповідань, від завідомо слабких до сильних. Впевнена, що більшість читачів, покинуть читати після третього оповідання. Також я не зрозуміла, чому всі називають цю збірку горором? Як я вже колись писала, я не спеціаліст в горорі, але тут лише півтори оповідання, яке з натяжкою можна віднести до жахів. Все інше, від героїчного фентезі до наукової фантастики, але однозначно не горор. Ще одне, дуже часто автор ніби намагається підміняти поняття страху і жаху поняттям огиди і відрази. Мені це дуже не сподобалось. Перед прочитанням мене просто переслідували схвальні відгуки на цю книжку, книжкові блогери, яких я поважаю, підносили її як «чистий екстракт страху». Але прочитавши її, я відчувала огиду, відразу, але не страх. Не скажу, що вона погана, ряд оповідань мені дуже сподобався, але навіщо їх підносити як «екстракт страху» не розумію. Навряд чи я змогла дати правильну оцінку цій збірці, але якщо мені вже довелось її прочитати, я намагалась бути максимально правдивою і об’єктивною.

#прочитане Володимир Кузнецов - «Химороди» (1 частина) Я це зробила! Нарешті дочитала збірку "Химороди", так названого «історичного горору» від Володимира Кузнецова. Скажу відверто, я ніколи б не погодилась її читати якби не книжковий клуб, в який мене запросили друзі з «Вражень». Але якщо взялась за щось, повинна довести це до логічного завершення. Тим більше, що цей досвід був для мене дещо корисний. Але все по порядку. У збірці 12 оповідань, більшість оглядачів їх позиціонує як «історичний горор», хоча я зовсім не погоджуюсь з таким визначенням. Але почну все від початку, від першого оповідання. Намагатимуся без спойлерів, тому пишу свою думку, жанр, недоліки + переваги. Наречена – дуже слабке оповідання. Ніби і цілісне, але відчуття, що таке вже десь читала, і в більш якісному вигляді. Тут і відсилка до «Відьмака», і велика схожість з легендами про «чортову корчму», і навіть нагадування про мультик «Як козаки на весіллі грали». Чесно, дуже невдалий вибір як для першого оповідання. Однозначно не горор. Оцінка: 1 бал. "Знаряддя" – для мене це було найгірше оповідання в збірці. Початок ніби хороший, а момент з лошам і щуром ледь не єдиний в збірці, який можна віднести до чистого горору. Але фінал мене розчарував, сцени зґвалтування не те що не потрібні, вони взагалі вибились з сюжету. Відчуття таке, ніби намагались відчуття страху підмінити відчуттям огиди. Оцінка: 0,5 бала, і титул «найгидотніше оповідання, яке я читала в своєму житті». "Вовкулача сльза" – вже краще. Цілком хороше містичне оповіданням, створене на основі гуцульських оповідок і карпатських легенд. З цілісним сюжетом, який чимось нагадав книжки Коронації слова, там дуже полюбляють такі сюжети. Теж однозначно не горор. Оцінка: 2 бали. "Прихисток сповна злодіїв" – ось це оповідання мені сподобалось. Такий собі світ меча і магії, на залишках колись величної техно-магічної цивілізації. Чимось нагадав мені Руду Соню і Конана Варвара. Прийшов воїн - м’язи великі, розуму набагато менше, чаклунів всіх побив, відьму полонив і поїхав далі. Що сподобалось – це світ. От світ продуманий детально, навіть як для формату оповідання, відчувається ніби це була задумка для більш об’ємної речі щось типу роману. Але оповідання не горорне від слова «зовсім», це скоріше якась героїчне фентезі. Оцінка: 3 бали. "Вовчі діти" – ще одне містичне оповідання з карпатським колоритом. Трохи слабше за «Вовкулачу сльзу». Тут менше містики і міфічних персонажів, трохи більше моральних терзань, роздумів про правильність обраного шляху, спорідненість добра і зла. Але все якесь таке непевне, типу повинно навівати глибоку думку, а не виходить. І теж не горор… Оцінка: 1,5 бал. "1945-2-V" – ось це вже краще. Хороше оповідання, і відсилкою по скандинавських міфів. Воїн померлий під час Другої світової війни, попадає у Валгаллу, де змушений день у день переживати день своєї смерті поряд з однооким Одіном. Як для містичного фентезі дуже сильне і хороше оповідання, одне з найсильніших в цій збірці. Єдине, що не сподобалось – битва за Берлін, змальована типу з фільмів Озерова, епічно, але не правдоподібно. Можливо, це було зроблено навмисно. Але від цього трохи страждає загальна картинка. Оцінка: 4 бали. "Il Medico e la Peste" – слабеньке історичне фентезі. Теж відсилка до більш відомих історичних сюжетів. Сюжет про Лікаря і Чуму обігравався скільки разів, що я навіть мультик такий згадала. Але в цілому пристойно. Але після «1945-2-V» виглядає дуже слабким. І, до речі, знову не горор. Оцінка: 2 бали.

Розгорнутий, хоча й не дуже схвальний відгук на Химороди. Не сперечаюся і не намагаюся спростувати - радий, що хоча б якісь оповідання сподобалися.