Нотатки орієнталіста. Orientalist notes

​​☕️ Кава як дипломатія: кримськотатарська традиція, що об’єднує У світі, де великі політичні рішення часто приймаються за офіційними переговорами, неформальні традиції — такі як кава — можуть стати справжніми "мостами довіри". Це і є "гастрономічна дипломатія" — коли смак, гостинність і культура працюють краще за будь-які промови. Серед багатьох культур, кримські татари мають особливу кавову традицію, яка глибоко вкорінена у поняття поваги, гостинності та діалогу. ✨ Кримськотатарська кава ("каве")— це не просто напій. Це частина ритуалу, яким відзначають знакові події. Багато віків каву готували на вугіллі, у спеціальних пічках, або ж пізніше - на піску, використовуючи мідні "джезве". А подавали у мініатюрних чашечках "фільджан" з молочним цукром та домашнім пісочним печивом "кураб'є". Смакують каву повільно — у спокійній, щирій атмосфері, пиймаючи гостей, або ж обговорюючи важливі справи в родинному колі. За словами голови ГО "Алєм" Есми Аджієвої, кримськотатарська кава є особливою традицією не через рецепт її пиготування, а саме завдяки неповторному соціальному та культурному контексту, який виник за довгі покоління вживання цього напою під час знакових подій у кримськотатарських родинах, або ж громаді. 💬 У кримських татар існує приказка: «Справжня бесіда починається тоді, коли подають каву». 🔉Як розповідає Олексій Савченко, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Скарбниці Національного музею історії України: «Кава має довгу історію. Це максимально соціальний напій. Він швидко став частиною соціальної культури, способом підтримання зв’язків. Кава як дикоросла рослина спочатку проростала в Ефіопії. Саме звідти вона поширилася завдяки арабським походам та торговельним караванам територією Близького Сходу. Вже у XVI столітті, завдяки походам османських султанів, у тому числі Сулеймана Пишного, кава стає атрибутом цивілізованості міста в Османській імперії — аналогом національного, соціального центру, культурного осередку. З другої половини XVI століття кава потрапляє в Крим і стає частиною палацового етикету, місцевої публічної культури кав'ярень, а також сімейних традицій. У Кримському Ханаті кавою вітали дипломатів чи підданих в посторі палацу. Існував навіть своєрідний "кавовий протокол": спеціальні слуги відповідали за зустріч послів. Візитерів окурювали "бахурами" (пахощами, благовоніями), проводили до кімнати, де перед ним розстеляли кавову скатертину, на якій виставляли вишуканий посуд для "кавової церемонії" - невеликі кавові чашечки зі срібними підстаканниками "зарфами" та кавничок "ібрик". Усе це створювало особливу та урочисту атмосферу, яка підкреслювала статус візитера. Навіть зараз у багатьох країнах кавова культура залишається частиною дипломатичного етикету. А у кримських татар - ще й частиною знакових подій для громади. У цій історії все — від подачі кави до розміщення за столом — може мати символічне значення». 📌 У лютому 2024 року кавова традиція кримських татар отримала офіційне визнання — традицію внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. Авторами цієї облікової карти стали Есма Аджієва та Олексій Савченко. Це важливий крок до збереження унікальної культури корінного народу Криму. 📻 Детальніше про кавову традицію кримських татар можна дізнатися з подкасту за участі Олексія Савченка, а ще цікавіше — відвідати виставку «MİRAS. Спадщина» у Скарбниці Національного музею історії України, де пан Олексій проводить екскурсії 📍Київ, вул. Лаврська, 9; 😊Дізнатися більше про рецепти приготування, про традиції кавової культури можна тут: 📕Рецепти та особливості традиції ☕️Про ранкову, святкову та каву від нареченої А якщо ви цікавитеся вивченням сходознавства, то радимо завітати на авторський канал пана Олексія Савченка "Нотатки орієнталіста".🐫

✍"Здавна у кримських татар сформувалася культура шанобливого ставлення до води, на що вплинули як природні особливості Криму, так і культурні й релігійні традиції його мешканців. Місце навколо джерела води ставало ще й важливим осередком суспільного життя — своєрідним публічним простором, де люди спілкувалися, дізнавались останні новини, зустрічали подорожніх чи навіть придивлялися собі майбутніх наречених. Окрім своєї очевидної функції, джерела води з часом ставали ще й символами влади, гордістю благодійників, місцями пам’яті або ж навіть спокути для тих, хто їх будував та використовував...". До Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу пропонуємо вам більше дізнатись про шанобливе ставлення кримських татар до води. Цей яскравий феномен є відображенням глибоких зав’язків корінного народу зі своєю історичною батьківщиною та її природою. 📌Детальніше про це у нашому спільному дописі з проєктом "УКультура": https://www.facebook.com/share/p/18sG4SV4do/?mibextid=wwXIfr

✍️"Караїми були напрочуд умілими. Ліпших майстрів у виготовленні жовтого й червоного сап’яну годі й шукати; в них були чудові, доглянуті фруктові сади. Вони здавна вели осілий спосіб життя. Сумирні й лагідні, караїми піддавались грабіжницьким нападам орд, що воювали із кримських ханом, і задля своєї безпеки оточили масивними мурами й міцними вежами важкоприступні верхів’я Чуфут-Кале й Мангупа. З особливим трепетом вони ставилися до Чуфут-Кале – землі, на якій жили, а також до лісу, Мейдан-гори й долини Ясафут, що нагадувала краєвиди священного Єрусалима. В долині Ясафут, у затінку розбуялої зелені, рядами розташовувались могили їхніх предків… Караїми самі обирали своїх старійших та гахамів – високоосвітчених духовних достойників…". 📚Романтичний образ караїмів, з художнього твору "Мавзолей Ненкеджан-ханим", від Османа Акчокракли (1878-1938), відомого кримськотатарського історика, музейника, письменник та громадського діяча. #чтиво #караїми #Крим

Муд дня - трохи японізмів епохи fin de sicle: 🖼️«Молода жінка і павич» (1895), від Едмонда Аман-Жана (1858-1936), французького художника й гравера, зачарованого символізмом японського живопису. #мистецтво

🖼️Ілюстрація до цієї статті в журналі «Die Gartenlaube» (1854). ✍️Помітно, що тут об'єднано одразу кілька відомих ілюстрацій - з виглядом і типажами кримських татар, а також солдатами російської армії (казаками). #мистецтво #Крим #кримські_татари #Кримська_війна_1853

📝Дуже цікаво відслідковувати (буквально по роках), як початок Східної (Кримської) війни (1853-1856) вплинув на масовий інтерес до Криму, його народів, простору, стародавньої й нової історії. На ці теми стали масово писати у багатьох європейських книгах, атласах, енциклопедіях та в популярній пресі. Розуміючи фрагментарність своїх знань про Крим, різноманітні автори почали шукати конкретні відповіді на практичні запитання: як виглядає півострів та його міста зараз? Який там ландшафт та шляхи сполучення? Хто там мешкає, або ж мешкав у сиву давнину? Чому, і яким чином, турки, французи, британці та італійці воюють в Криму проти Російської імперії? І як місцеві народи відносяться до росіян? Популярний німецький журнал «Die Gartenlaube» описує для своїх читачів подорож Кримом у 1854 р. По дорозі кореспондент (“воєнкор”) змальовує театр бойових дій та побачені місця, роблячи “історичні” та “етнографічні” коментарі, які відповідають уявленням про тюркські народи в тогочасній Європі. Найчастіше ці коментарі взяті з різноманітних праць “попередників”, збагачені суб’єктивним досвідом та враженнями, метою яких є зацікавити й “просвітити” аудиторію. В одному з фрагментів автор описує кримськотатарське село на шляху до Бахчисараю, намагаючись пояснити, чому ж кримські татари не люблять росіян?: ✍️«Оскільки татари сповідують іслам, у кожному селі можна знайти невелику мечеть, з непримітного мінарету якої вірян закликають на молитву. Татари справді благочестиві та вірно виконують заповіді своєї віри, бо вони доброзичливі, гостинні та чесні. Оскільки прості форми ісламу особливо підходять для такого скотарського народу, як татари, усі спроби російських місіонерів навернути їх до християнства зазнали невдачі. Звичайно, це також можна пояснити глибокою ненавистю до росіян, у чому їх не зовсім можна звинувачувати, якщо згадати жорстокість, з якою Потьомкін та його спільники поводилися з бідними людьми…». Трохи вражень кореспондента від міста Бахчисарай: ✍️«…Бахчи-Сарай був справді величним містом до завоювання. Росіяни ж чинили свавільне варварство, бо не лише грабували мешканців, а й руйнували могили, сподіваючись знайти в них скарби, і зносили цілі вулиці. Один із найвеличніших заміських маєтків хана, який, як казали, був справжнім дивом, повністю зник з лиця землі, немов передмістя, населене греками, з 600 будинками». #текст #Кримська_війна_1853 #Крим #кримські_татари #Бахчисарай

Індія, Пакистан та "український слід": ✍«Народжений у 1900 році у Львові Леопольд Вайсс став у 1926 році мусульманином Мухаммадом Асадом, якого доля закинула в 1930-х роках до Південної Азії. Його довге життя є унікальним, а його "послужний список" вражає – журналіст, перекладач, релігійний діяч, мандрівник, дипломат, учений, який познайомив Захід з ісламом… “Лев з міста Лева”, обидва його імені – Леопольд і Асад відповідають цьому…». Фрагмент біографії Мухаммада Асада (1900-1992), одного з творців Конституції Пакистану, перекладача Корану й мислителя, який намагався осягнути сутність ісламського суспільства. З книги «Індія і Пакистан: інтелектуальна історія розлучення», Олени Борділовської. Цікаве й ґрунтовне дослідження про інтелектуальну й світоглядну різницю двох найбільших держав субконтиненту, співіснування яких є майже хрестоматійним зразком так званих “асиметричних відносин” (с). Рекомендую для кращого розуміння сучасних Індійсько-Пакистанських відносин. #чтиво #Індія #Пакистан #книга

Історія Томаса Довсона стала відомою завдяки фото «Сержант Довсон та його донька» (1855). Знімок створив Джон Пейслі Меялл, популярний британський портретист та особистий фотограф королівської родини. Щире фото батька й доньки є частиною благодійної серії ветеранських портретів, присвячених героям Східної (Кримської) війни. Ініціатива привернути увагу до тяжких воєнних реалій та потреби реабілітації ветеранів виникла після зустрічей королеви Вікторії з пораненими бійцями. Згодом, вона організувала публічну кампанію на їх підтримку, придбавши фото сержанта Довсона. Цей знімок вважається одним з кращих зразків фотопортрету свого часу: як композиційно, так і через особистий контекст. Його сотні разів друкували в пресі, на гравюрах та листівках. Оригінал фото зберігається у «Royal Collection Trust». Східна війна призвела до багатьох нововведень. Не лише в армії, але й у суспільстві. Одним із її "нововведень" стали ініціативи, присвячені суспільній підтримці та "людському ставленню" держави до ветеранів.

📝Продовжую гортати один з популярних німецьких журналів «Die Gartenlaube» за 1850-і рр. Натрапив на статтю про пораненого британського ветерана Східної (Кримської) війни, якого на ілюстрації щиро обіймають дружина й донька. Герой цього сюжету – Томас Довсон, сержант ІІІ батальйону Гренадерської гвардії. Ветеран запеклих боїв на Альмі, під Балаклавою й Інкерманом. Саме під Інкерманом 1854 р. він втратив ліву руку. Стаття розповідає про мужність і стійкість сержанта в битвах, евакуацію з поля бою та повернення до родини. Окремо описаний прийом в Букінгемському палаці та нагородження Кримською медаллю: «Серед сотні воїнів, яких королева публічно нагородила Кримською медаллю в Сент-Джеймс-парку, сержант Томас Доусон насолодився особливо шанобливим поклоном від Вікторії. Він є одним з численних рядових героїв, чия безстрашна хоробрість і витривалість вкрили славою англійську армію…». Далі трохи більше про знаменитий фотопортрет, який привернув увагу суспільства до підтримки ветеранів. #Крим #Кримська_війна_1853

🖼️"Дим амбри"(1886), орієнтально-містичний сюжет від Джона Сінгера Сарджента (1856-1925), відомого імпресіоніста американського походження. Художник працював над картиною у 1880-х роках, після подорожей на Близький Схід та у Північну Африку (зокрема Марокко). ✍️Курильниці (бахурниці) служать для спалення пахощів і ароматичних речовин (бахурів, або ж мабхарів), до яких відносяться ладан, камфора, мускус, амбра, різноманітні рослини й масла, аромати яких здавна наділялись заспокійливими, лікувальними, дезінфікуючими і навіть "магічними" властивостями. Запахи оселі й одягу свідчили про чистоту, дисципліну, організованість мусульманина, а отже – праведність його думок та способу життя. Те, які саме пахощі спалювали в курильниці, вказувало й на статус людини, рівень її гостинності, щедрості. Різноманітні пахощі й досі популярні, зокрема в країнах Затоки. #мистецтво

Гравюру на основі рисунка створював Геман Людвіг Хойнберг, німецький художник та гравер. Зображення надруковане у ілюстрованому журналі «Die Gartenlaube» («Садовий павільйон», №26), дуже популярному німецькому просвітницькому виданні для сімейного читання. Ілюстрація супроводжується текстом Лавецарі, який у орієнтальній манері переповідає про подорож у «куточок Сходу», який зберігся в Криму: ✍️«У тіні Аллаха тут спочивають князі і вельможі татарського народу. Земні останки роду Ґераїв, які нарешті насолодилися радощами панування, знайшли своє місце в двох гробницях, де розташовані близько двадцяти трун, частково дерев'яних, частково мармурових. Набагато більша кількість з них вважає за краще лежати на свіжому повітрі для свого останнього і найдовшого сну... Крізь виноградні лози і зелене листя синє небо дивиться на заквітчані могили і відганяє всяке горе, бо час сліз тут скінчився, бо немає більше ханів, яких можна було б поховати…». Звертаючи увагу на каліграфічні написи з надмогильних плит, автор цитує відомого мандрівника Кримом Йогана Георга Коля, який у 1840-х роках описав вигляд дюрбе та могил роду Ґераїв. Зокрема, епітафію з могили хана Девлет Ґерая, яка засвідчувала: «…він вважав небо настільки прекрасним і піднесеним, що постійно бажає бачити зі своєї труни лише Його, місце проживання Господа». #Крим #мистецтво #Бахчисарай

Дістав у свою колекцію цікаву гравюру з орієнтальними образами Бахчисараю: 🖼️«Гробниці татарських ханів у Бахчисараї» (1867), від художника Андрія Лавеццарі (1815-1881). Трохи деталей про це зображення далі. #мистецтво #Крим #Бахчисарай

Ще наприкінці 2024 року долучився до створення аудіоуроків про історію та культуру кримських татар для проєкту «Вчися вухами». Чудова ініціатива, завдяки якій школярі, вчителі, методисти та інші зацікавлені у освіті люди можуть у форматі подкасту прослухати короткі (10-15 хв.), але змістовні випуски на різні теми і з різними авторами. Я долучився до створення сценаріївта та запису 8 уроків. Поки публікую перший блок з історичною тематикою. Випуски розраховані на учнів, але думаю будуть цікаві не лише їм. Студійний аудіозапис був для мене трохи новим досвідом, але вийшло ніби цікаво. Продовження буде: 1. Кримський ханат: держава, влада, політичний устрій. https://vukhamy.vchysia.org.ua/history_of_crimea/krymskyj-khanat-derzhava-vlada-politychnyj-ustrij/ При висвітленні історії Кримського ханату переважно оминають увагоютакі фундаментальні теми, як політичні структури та соціальний устрій держави Ґераїв. Учням можуть давати цілий набір фрагментарної інформації: факти про події чи біографії кримських ханів, союзи з козаками, або ж «екзотичні цікавинки» (в стилі – «а от ви не знали, але саме в Криму…»). Ця інформація не дає цілісного уявлення про те, як же була влаштована державна структура Кримського ханату та хто нею управляв? Тож, мені дуже хотілось у стислій і доступній формі зробити акцент на «структурах», політичній традиції та системі управління держави, яка протягом XV–XVIII століть впливала на долю багатьох сусідніх народів, а політичний центр цієї держави розташовувався на півдні сучасної України: 2. Військове мистецтво Кримського ханату. https://vukhamy.vchysia.org.ua/history_of_crimea/vijskove-mystetstvo-krymskoho-khanatu/ Коли мова заходить про армію Кримського ханату, більшість уявляє її великою хвилею войовничих, погано озброєних і недисциплінованих вершників, що сунуть безкраїми степами немов «стихійне лихо». Цей літературний та орієнтальний образ століттями застосовують для більшості «східних» армій, змінюючи лише їх назви (від скіфів до ногайців). Але чимало історичних джерел того часу зображують військо Ґераїв організованою та боєздатною силою, яку в часи розквіту не оминали останні досягнення військової науки – в томучислі вогнепальної зброї, яка з’явилась під впливом османів. Тож, у випуску пробуємо розібратись з яких підрозділів складалось військо Кримського ханату, як воно було організоване в походах та під час бою. 3. Польсько-литовські татари в історії України. https://vukhamy.vchysia.org.ua/history_of_crimea/polsko-lytovski-tatary-v-istorii-ukrainy/ Випускп рисвячений спільноті польсько-литовських татар та історичному феномену «служивих татар» - вихідців з Криму та інших регіонів Степового кордону, які розселилася на теренах Великого князівства Литовського і Королівства Польського. З кінця XIV століття ця спільнота здобула славу вмілих дипломатів, перекладачів зі «східних» мов та хоробрих воїнів, які охороняли кордони своєї нової Вітчизни. Проживши довгий час серед предків сучасних українців, поляків, литовців та білорусів, польсько-литовські татари змогли зберегти власну релігію, звичаї та ідентичність. І що важливо – пам’ять про історичне походження, тісно пов’язанез Кримом. Сьогодні на території України залишилось не так багато нащадків польсько-литовських татар, чому виною буремні й трагічні події ХХ століття. Аленагадуванням про наше близьке сусідство досі служать історичні топоніми як-от «Татарська вулиця», які довгий час існували, а подекуди й досі існують убагатьох українських містах. Серед них Львів, Кам’янець-Подільський, Острог, Старокостянтинів, Ювківці та інші. Через стислий формат зробив лише кількаакцентів, але думаю що для учнів ця тема стане справжнім відкриттям. Тож, бажаючі зможуть знайти й інші мої матеріали та публікації. #Крим #кримські_татари #татари_липки #аудіо

🕵🏻КГБ називав його “Шакалом”. А північнокорейська розвідка — агентом “Тонхян’їн”. Звичайний киянин, який не цікавився політикою, полюбляв ловити рибу та хильнути чарку з друзями, став агентом спецслужб КНДР. Це не вигадка, а історія з архіву СБУ. 🇰🇵Станіслав Пушкар жив на Березняках і працював на закритому заводі “Арсенал-2” (нині це “Мистецький Арсенал”). Він став одним із небагатьох радянських громадян, засуджених за шпигунство на користь Північної Кореї. 🐍Як корейські розвідники схилили його до співпраці? Як він виносив секретні матеріали з режимного заводу? Чому йому платили настоянками з женьшенем та зміями? Навіщо взагалі режиму Кім Іри Сена шпигувати за "старшим братом"? Про цю та ще 17 розсекречених справ історик Едуард Андрющенко розповідає у книзі “Архіви КГБ. Невигадані історії”. Нещодавно вийшов п’ятий наклад книжки, а загальна кількість проданих примірників сягнула приблизно 20 тисяч. 📘 Замовити книгу з підписом автора можна за посиланням — просто заповніть коротку форму.

Завтра о 13.00 кураторська екскурсія виставкою Miras. Приєднуйтесь😊 https://nmiu.org/events/excursions-and-activities/184?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR54fBspQzN2rct9tCC8qe16hPzZQTZhOP2ZdXysT42EYzoNXa-yEyTMHC-3sg_aem_qKM8xBHXlpWB6qBhCNVziQ

Жінки за чаєм (1905), від Мохаммеда Алі Нагаша, сучасного іранського художника. #чай #Іран

Зараз маю завершити одразу кілька статей, тож поки канал не дуже активний. Але нещодавно були запитання з приводу інтерв’ю на тему колоніалізму, деколонізації та спадщини корінних народів в музеї. Вирішив зробити підбірку своїх і партнерських матеріалів, заснованих на досвіді виставки «Miras. Спадщина», який з жовтня 2022 р. ми втілюємо спільно з кримськотатарською ГО "Алєм": 🎥Відео на дружньому каналі "Porobleno", де ми говоримо про колоніальні образи, осмислення Криму та погляд на культурну спадщину корінних народів. Трохи емоційна, але щира розмова: https://www.youtube.com/watch?v=IJQikanOsI0 🎥Ще один випуск на Porobleno про культуру кримських татар, зв'язок живих традицій зі "спадщиною", а також взаємозв'язок спадщини "матеріальної" та "нематеріальною": https://www.youtube.com/watch?v=H3XDUQx11Q8 🎥Серія з 10 роликів для проєкту "У пошуках ідентичності", про Крим, постколоніалізм, деколонізацію, ідентичність та їх зв'язок з культурною спадщиною. Кожен ролик тривалістю від 3 до 5 хвилин (даю одне посилання на весь плейлист). Вперше знімався у такому форматі, трохи хвилювався, але вийшло змістовно: https://www.youtube.com/watch?v=KYwcUiX4Vsw&list=PLpBRE6fTmetprLF1D4bl_LdZmq6zofg8s 🎙️Інтерв'ю (аудіо) на "Українському радіо", про видання "Спадщина. Miras. The Heritage". Що ми розуміємо під словом "Спадщина"? Як музейні колекції й артефакти пов'язані з живими людьми? Що ці артефакти розповідають про культуру, світогляд та спосіб життя носіїв культури кримськотатарського народу? Як артефакти дають можливість осмислювати власну ідентичність, говорити про долі окремих людей та цілого народу? Чому важливо говорити не лише про факти і події, але й про сенси?: https://ukr.radio/schedule/play-archive.html?periodItemID=4044478&fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR2IHDi4kLYjEFxAS7SuPtkvAGglr40AtFlaTw9yh7Va-kDiHKChjfFIpNI_aem_PC8N2JGqhTAZifF3pw844Q 📝Інтерв'ю (текст) для "Кримськотатарського ресурсного центру", про досвід виставки й видання "Miras": "Ми намагались створювати видання й виставку так, щоб за речами історичної чи мистецької цінності завжди можна було побачити людей. Розказати про їхні долі. Саме цей контекст і відрізняє живу спадщину від, так би мовити, "археологічних культур". https://ctrcenter.org/uk/vydannya-miras-spadshhyna-the-heritage?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR00UQ_NsI0Xq6fCF-cjpfjx4hMnpPpmissWJaJPgkqDKclkWn20Ns_LR8I_aem_EFX__4y15C75kRMV8ixbag 📝Інтерв'ю (текст) моєї колеги Марії Прокопенко з Мурвет Аметовою, яка розповідає про історію своєї родини через призму збережених сімейних фотографій. Готуючи ілюстації для виставки "Miras" ми збирали фотографії з родинних колекцій, щоб відвідувачі могли дізнаватись про спадщину кримських татар саме через призму особистих історій, а не "типажів" (з листівок чи безконтекстних "фото з інтернету"). Чому важливо зберігати, фіксувати та осмислювати особистий досвід старшого покоління? Можете дізнатись на прикладі цього інтерв'ю: https://nmiu.org/posts/105 📝Ще одне інтерв'ю (текст) моєї колеги Марії Прокопенко, цього разу зі мною: про колоніалізм, деколонізацію та "музей, як контактну зону". Знову ж таки - через призму спадщини кримських татар та досвіду виставки "Miras": https://nmiu.org/posts/384 📌Дякую моїм друзям і колегам за інтерес до цієї теми й надану можливість поділитись своїми роздумами. А ще - відвідувачам виставки, які за час її існування з жовтня 2022 р. привнесли багато "особистого" у наші заходи. Далі буде. #колоніалізм #деколонізація #інтервю #відео #постколоніалізм #роздуми #Крим #кримські_татари

В суботу 29 березня, о 18:00 в Музеї-майстерні АРВМ (Київ, вул. Малопідвальна, 10Б) відбудеться лекція на тему «Птах-Творець: космогонічні міфи корінних народів Північної Азії». Мабуть, кожен із нас бодай раз чув про шаманські традиції народів Півночі або бачив їхнє зображення у книгах чи фільмах. Напевно, вам знайомі мотиви Світового Дерева або легенди про Ворона Кутха. Однак не всі знають, що в багатьох космогонічних міфах цих народів ключову роль відіграє саме Птах – як творець або посланець Творця світу, посередник між світами, носій мудрості й трикстер. Корінні народи Північної Азії – евенки, якути, нанайці, чукчі та інші – здавна переказували історії про птаха, який пірнав у первісний океан і здіймав землю з дна, або ж про Ворона Кутха з його неймовірними пригодами. Реєстрація: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSe9AtmSASyICzlxA06jyJwsp2cbnWl51L_mdpDmqPteYzgnZA/viewform Лектор: Віталій Щепанський, кандидат філософських наук (Ph.D.), релігієзнавець.

«Для нас деколонізація обумовлена необхідністю виживання» ✍️"Такий (наш - авт.) досвід є новим для багатьох провідних музеїв світу. Ба більше, досвід, який ми здобуваємо й осмислюємо нині, майже не зрозумілий багатьом нашим колегам в Європі чи Америці. Адже для них «наука поза політикою», а деколонізація – це просто науково-філософська концепція, у якій ідеться про минуле, а не про сьогодення. Але для нас деколонізація ініційована історичною необхідністю виживання. Це не "примха" чи "тренд". Це те, що необхідно зробити зараз, бо для наступних поколінь може бути запізно...". 📌Поговорили трохи з колегою Марією про "деколонізацію", "музей, як контактну зону" та спадщину корінних народів (зокрема досвід виставки "Miras. Спадщина"). Вийшло ціле інтерв'ю для музейного блогу, з яким запрошую ознайомитись: #музей #деколонізація #постколоніалізм #текст #Крим #кримські_татари #роздуми #контактна_зона https://nmiu.org/posts/384

🎙Інтерв'ю на "Українському радіо" з Юрієм Радченком, про караїмів у Центрально-Східній Європі. Короткий виклад нашої вчорашньої розмови. Фото: Караїмський сквер в м. Тракай, у Литві. #караїми #інтервю #Крим #Україна https://ukr.radio/schedule/play-archive.html?periodItemID=4285000&fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR1hT8eO_MCbj8ESYbb6YxLWpSc5SBDm8eEnjGOhs0gkKk-hiRiABLhx7mg_aem__ByTOZQfXZ3mEd6ZJ_ZPPA