creators.prjctr | boyko-yuskevych week

і останнє на сьогодні) Напевно, якби я не була дизайнеркою, я би знайшла себе десь де треба систематизувати та розбирати. Напевно ви помітили з моїх дописів, що вони охайно структуровані, мають логіку та послідовність (хоча це не точно). І я вбачаю в цьому свою суперсилу – вміння приборкувати хаос, трансформувати його у зрозумілі думки. Я обожнюю лекторство і кураторство, воно дає мені рівно стільки ж скільки я віддаю, у вигляді: розумінні власних процесів, будування чесних комунікації з клієнтом, вчасно зданих проєктів, тощо Авжеж є інша сторона. Тим хто "індустріалізував" власні навички, постійно доводиться виштовхувати себе із налагоджених процесів, бо там де рутина, креативному вирішенню задач місце знайтии важко. Так і живу, десь на гребні хаосу і порядку. Штучно піддаючись потокам.

і останнє на сьогодні) Напевно, якби я не була дизайнеркою я би знайшла себе десь де треба систематизувати та розбирати. Думаю ви помітили з моїх дописів, що вони охайно сруктуровані, мають логіку та послідовність. І я вбачаю в цьому свою суперсилу – вміння приборкувати хаос, трансформувати його у зрозумілі думки. Я обожнюю лекторство і кураторство, воно дає мені рівно стільки ж скільки я віддаю, у вигляді: розумінні власних процесів, чесній комунікації з клієнтом, вчасно зданих проєктах, тощо Впевнена що творчим людям і людям мистецтва важче ніж тим, хто "індустріалізує" власні навички. Авжеж є інша сторона, мені постійно доводиться виштовхувати себе із налагоджених процесів, бо там де рутина, креативному вирішенню задач дуже важко. Так і живу, десь на гребні хаосу і порядку. Іноді подаючись потокам.

Наступний – Девід Лінч. Режисер, який навчив дивитися не «що відбувається», а «що я відчуваю, коли це відбувається». Його кіно — це як раз не сюжет, а стан. Не відповідь, а напруга. Він працює з підсвідомим. І це можна використовувати як метод у дизайні. У Лінча символ — не декор. * Червона кімната з серіалу Twin Peaks — не просто інтер’єр. Це простір між світами. * Синя коробка в Mulholland Drive — механізм переходу в іншу реальність. * Шосе в Lost Highway — нескінченний рух без розв’язки. Символ у нього завжди: * простий за формою * незрозумілий до кінця * емоційно заряджений

Формула Лінча: Тривога > образ > повтор > відчуття

Яка темна сторона є у цього проєкту? Як зробити тихий проєкт що буде викликати напругу? Як створити емоційну палітру? За рахунок чого можна створити атмосферу в айдентиці?

Уявіть бренд як сон > опишіть цей сон абсурдним образом > перетворіть образи на шрифти/елементи/композицію

Але якщо ми звертаємося до режисерів і їх підходів в створенні сюжету і намагаємося це перекласти в принцип побудови айдентики. То треба дивитися на мастодонтів символізму))) Почнемо з Акіри Куросави. Японський режисер, який по суті зробив японське кіно глобальним. І вплинув на всіх — від Голлівуду до артхаусу. У нього є фільм Dreams про сни. Вісім візуальних новел які між собою не пов'язані. Кожен сюжет – як живопис, діалогів мінімум, більше атмосфера. Цей фільм медитативний стан. Так от, є у мене формула Зупинись на сцені, яка чомусь викликає дивне хвилювання або неспокій — і досліди її. Розклади сцену на складові > * Колірна палітра * Текстури * Кадрування * Світло й тінь * Звук або його відсутність * Символ (вухо, шосе, червона кімната) Кожен з пунктів можна перенести або в ідею для бренду або в графічний прояв.

Головна рамка емоція > відчуття > візуальний прояв

Якщо зажди тримати в голові, що брендінг має викликати емоцію, то наврял ваші дизайни будуть гельветікою на однорідному фоні)

ну що друзі) СЬогодні будемо говорити про креативні методики і кіно. почнемо з інтро Я люблю кіно, люблю режисуру і монтаж. Але більше за все – символізм. Одна з найцікавіших для мене тем, розгадувати аналогії і метафори, робити реверс сюжету і приводити його до сухого речення – про що це було. З одного боку це працює як тренування для мозку – більше розборів > гнучкіше розум > цікавіші ідеї, які можна використовувати в дизайні. З іншого боку, беручі фільм як референс, можна чіткіше побачити, яким може стати брендинг до того чи іншого проєкту.

Приклад: уявімо що ми робимо дизайн для бренду окулярів і беремо собі фільм "Дівчина з татуюванням дракона", як фільм – візуальний референс.

Холодна палітра, масивні, холодні пусті композиції, лакові поверхні, філігранна верстка. знайшла схожий по опису проєкт як приклад Зайшов проєкт > підібрали до нього фільм по настрою > дивимося, виписуємо асоціації > вуаля

Спіймала себе на думці що, тиждень закінчиться, мене вишвирнуть з адмінів (жартую, я піду добровільно 😅) а я так багато вам не розповіла. Тому у мене пропозиція вибрати тему завтрашнього дня, у мене буде трохи більше часу, тож дописів буде багато.

З рідиною було складніше) але цей сет текстур мені подобається, накинути типографіку і буде топ

UNKLE — це британський музичний проєкт. Заснував його Джеймс Лавелл — той самий тип, що стояв за лейблом Mo’Wax. Футура був частиною цієї сцени ще з 80-х — через Mo’Wax, через дизайн, через візуальну мову. Він не просто “намалював щось для обкладинки”. Він був у їхньому колі — разом із діджеями, музикантами, дизайнерами. Він робив арт для релізів Mo’Wax, для мерчу, для візуальної айдентики сцени. І це дуже логічно: UNKLE звучить як урбаністичний космос — Футура малює саме це. Це не прям “офіційний учасник гурту”, але це та сама культурна екосистема. 90-ті Лондон–Нью-Йорк, музика + стріт + дизайн + мода = все перемішано. Мені подобається, що в обох є це відчуття контрольованого хаосу. UNKLE — це ніби саундтрек до нічного мегаполісу. Футура — візуалізація того самого міста, тільки через абстракцію. Пс мій чоловік збирає колекцію вінілів лейбла і саме завдяки йому я дізналася про цей крутезний тандем. Послухайте музику mo’wax і краще зрозумієте арти футури)

А ось і історія про Unkle та Futura) Футура — справжнє імʼя — Леонард МакГурр, Нью-Йорк, 70–80-ті. Графіті митець. Поки всі писали імена великими, жирними літерами, Футура почав малювати абстракцію. Космос, атоми, лінії, бризки, мінімалізм. Це було дуже нетипово для графіті того часу. Фактично — він перший, хто перевів графіті в сторону абстрактного мистецтва, не втрачаючи вуличної енергії.

Я сьогодні мала дуже складний день. Робочо/побутово/швидкий. Ввечері згадала про канал і накидала вам трохи того чим надихаюсь але насправді це брехня. Ну тобто так, я слідкую багато за ким але це абсолютно не ключове. Для мене сьогодні став важливим діалог посеред дня. Я спілкувалася з новим підрядником для класної айдентики фестивалю. Записувала голосові у два чати щоб засинхронити дві команди по тому як можна вибудувати роботу. Далі отримала повідомлення про запуск з «капустяного яру» і мені було шкода скидати ті голосові тож я попросила «паузу на орєшнік». Через пів години ми продовжили комунікацію) Так от, до чого це я. Є купа задач/проблем що несуться повз нас кожної хвилини. Ми можемо на них реагувати, можемо впадати у відчай, можемо приймати. Я завжди приймаю. Як виклик, як силу в противагу. Нема місць вигоранням і відсутності натхнення там, де включена системна робота. Так після цього хочеться випити келих вина, але вважаю то «виробничими витратами» Бережіть себе і не здавайтеся)

І крайній на сьогодні) Розповідала про нього в своїй закритій тусовці «Я — дизайн. В сенсі Марго» Leo Park — народився і працює в Стокгольмі. Створює «фігуративні» картини. Десь на рубежі поп-культури/музики/стріт арту. Чудовий приклад креативного підходу – створення візуальної аналогії, де кожен наступний обʼєкт на малюнки схожий на щось але виглядає інакше. Пс окрема любов – обкладинка альбому viagra Boys, які саме в цьому альбомі чомусь стали Viagr Aboys ))) хто не слухав їх велкам Пс обіцяла вам розповісти про Анкла і Футуру але то вже завтра)

Сьогодні буде ще два дизайнера/митця що відомі моно стилем, про яких хочу розповісти. Yue minjun – якщо коротко: це художник, який малює себе — але завжди з гіпертрофованою, майже агресивною посмішкою. Лисий чоловік що постійно рже — це його фішка. (Дуже резонує в наші буремні часи) Він зробив міміку свого персонажу — логотипом. Тепер продає картини за мільйони доларів) отак от

Розповім вам сьогодні про бренд, що відомий своїми квітами. Marimekko — гельсінський бренд, що існує вже більше 70 років) Історія бренду почалася одної «квіткової» сукні — вона стала миттєвим хітом і задало тон усій естетиці Marimekko. Мая Ісола — одна з найвідоміших дизайнерок Marimekko, створила понад 500 принців. включно з легендарними маками. Це для тих хто шукає свій стиль. Іноді він може бути неймовірно простим але буде фішкою, завдяки якій будуть створюватися колаборації і інші інтеграції.

Мій червоний сет сьогодні) А який ваш?

Легке нагадування про те що треба закінчити наш спільний постер 😑 думаю трьох-чотирьох людей вистачить щоб закінчити

Сьогодні день рандомних фактів навідміну від попереднього) Хочу розповісти вам про commended garçons. Улюблений мій бренд всіх часів. Бо він про а) систему б) концепцію в) мислення г) відсутність кордонів і ще д) і) й) к) … Рей Кавакубо ніколи не працювала в логіці «колекція → тренд → продаж». Вона працює в логіці “problem → rupture → new form”. Кожна колекція — це концептуальний експеримент над: формою, пропорцією, функцією (одяг без “корисності”). Тобто це ближче до архітектурного дослідження, ніж до фешну. Рей зруйнувала ідею flattering design > зробила “некрасиве” предметом інтересу, ввела концепцію дискомфорту як естетики. Для мене ось це ключове. Її бренд не пояснює, не вибачається, не адаптується але існує вже 50+ років) Дуже важко все вмістити в один допис. Але любов до cdg для мене майже інтимна) рада поділитися цими текстовим крихтами з вами 🌚🖤

А ось з останньої фотки, просто через налаштування контрасту в айфоні вийшла класна текстура під постер)