BOOK hub

👀 BOOK hub

вибачте, але що це, якщо не правда 😂 BOOK hub

🥺 BOOK hub

Підбірка цитат з книги «Гордість і упередження» від Джейн Остін: 1. Як приємно таким чином проводити вечір! Можу сказати, що не знайдеш такого задоволення як від читання! Настільки швидко набридає будь-яка річ, крім книжки! Коли я матиму власний будинок, то буду нещасною, якщо там не буде чудової бібліотеки. 2. Нас часто обманює власне марнославство. Жінки надають дуже велике значення єдиному захопленому погляду. 3. Людина, яку видно наскрізь, здається, напевно, трохи жалюгідною. 4. Люди, однак, змінюються самі так сильно, що раз у раз в кожній людині можна підмітити щось нове. 5. Думайте про минуле лише тоді, коли воно будить лише приємні спогади. 6. Награна прекраснодушність трапляється досить часто, мало не на кожному кроці. BOOK hub

Сила нації — це не лише 40 мільйонів, багатющий чорнозем, робочий нарід, Кривий Ріг, Донбас і т. п. матеріяльні ознаки сили. Великі нації мають силу безмірно сильнішу за всі матеріяльні багатства нації. Це є та сила, яка з двох маленьких острівців на заході Европи, створила світову імперію і вивела весь світ на шлях технічного поступу. Це є та сила, яка з малого міста на півдні Европи створила імперію і запліднила європейську культуру, заклавши основи правопорядку та державної адміністрації. Це є та сила, яка протягом лише кількох століть створила найбагатшу, найвільнішу і найсильнішу державу на обширах диких прерій. Це є та сила, яку мав і наш український нарід аж подостатком за передісторичних часів, а за історичних пов’язується з іменами Святослава, Володимира, Богдана, Мазепи, Тараса й багатьох інших. З багатьох складників та сила складається. За браком місця тут не будемо зупинятися на них, лише пригадаймо, що в наш «прогресивний» вік чимало з тих складників проскрибовано, виклято словоблудами, фарисеями і просто дурнями. Фарисеї голосно ганьблять і засуджують національний егоїзм своїх ворогів, але свій підносять на височину найвищої чесноти, одягаючи на нього гарні шати: справедливости покривдженим, свободи уярмленим, світового миру, інтернаціональної законности, добробуту широких мас і т. п. облудну демагогію. Чимало легковірів (особливо серед українців) засліплені красою тих шат, не бачать під — справді гарними — шатами голої дійсности. Що ж дивного, що задивлені в небо мрійники, не бачать на грішній землі руху колісниці історії, що переїздить і по їхніх мріях і по них самих, розчавлюючи на смерть. Штепа Павел BOOK hub

У всіх нас є свої печалі, і хоча обриси цих печалей, їх тягар і обшир у кожного свої, присмак гіркоти однаковий для всіх нас. Діана Сеттерфілд «Тринадцята казка» BOOK hub

які ще є поради пану? BOOK hub

Ти мусиш пережити цю війну, і мушу я також її прожити. Зустрінемось. Я міцно обійму. І будем разом львівську каву пити. Дивитись крізь вікно на мирний Львів. Я розповім про плани на майбутнє. Як сумувала, я не розповім, бо дуже хочу це усе забути. А потім, переживши цю війну, Поїдем разом Києвом гуляти. Серед Дніпра зупинимсь на мосту, І будем мирний Київ оглядати. Іра Галишко BOOK hub

як нас бачать іноземці: BOOK hub

Я ніколи не звикну. Я не вмію до тебе звикати. Це за примхи мої ти так гарно мене покарав. І приходять світанки, щоденних турбот адвокати, і несуть під пахвою тисячі різних справ. Я кажу їм: світанки! Все на світі таке муруге. Урожай суєти — залишається тільки стерня. Скільки ми милувались! І жодного разу — вдруге. Скільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня. Ліна Костенко BOOK hub

п.с. вчора був день народження Василя Симоненка, тому його постити можна безкінечно 🌝

Коли б тобі бажав я сліз, і муки, І кари найстрашнішої бажав, Я б не викручував Твої тендітні руки І в хмурім підземеллі не держав. Ні, я б не став тебе вогнем палити, З тобою б розквитався без жалю: Я б побажав тобі когось отак любити, Як я тебе люблю! Василь Симоненко BOOK hub

Коли крізь розпач випнуться надії І загудуть на вітрі степовім, Я тоді твоїм ім'ям радію І сумую іменем твоїм. Коли грозує далеч неокрая У передгроззі дикім і німім, Я твоїм ім'ям благословляю, Проклинаю іменем твоїм. Коли мечами злоба небо крає І крушить твою вроду вікову, Я тоді з твоїм ім'ям вмираю І в твоєму імені живу! Василь Симоненко BOOK hub

По безмежних просторах знайома путь Не втомила землю і досі, Бо ось знову дощі ідуть, Осінь. І коли повз кавʼярні, де теплі огні, В черевиках іду подертих, Чогось раптом спокійно-спокійно мені — Чи то жити, чи то вмерти… Ах, ця осінь! Це з нею постійно так: Стисне серце в малий кавалок, — І ось дні — Наче сірий тифозний барак, А за вікнами плями галок. Євген Плужник BOOK hub

дякую усім за сьогодні 🤍 для наступного тижня також пишіть за всіма питаннями до @actuallytory 🌝

#BOOKhubвашатворчість Ми збиралися Та сварка згасла І всохша кров мов шмат неякісного масла Уже по кухні не тече Твоя сукенка не прекрасна Моя любов бо тебе згасла Та я зізнаюся Уже всеодно на твої благання, захоплення, наряди Це лише пуста трата мого часу і психіки Думаєш не знаю? Знаю... І на прощання я зведу тебе в кіно Не з радісним кінцем Бо навіть якщо б я був кіноматографом - він прекрасно описує нас Романтика спочатку - далі трилер Це все лише про тебе - я лише свіча що догораж І так легенько Тускне, тускне, тускне Боже, от чому саме вона Я би хотів заплакати він ненависті, але з солоного у мене лише попкорн І я надалі надіюся що ти ним вдавишся, в той час коли і нажахаєшя Як Так Можна Зраджувати по тупому щоб навіть зізнатися про це і сказати: я не винна, то все книжки із психології У цей момент хочеться облити когось гарячою кавою І зробити йому опік на все життя Я йду зводити татуху Як же ж добре, що вона маленька, Заб'ю туди всохше серце- так чи інакше все одно будь що на тому місці нагадуватиме твої підставні несправжні сльози та брудну кров Не щадить мене любов В кіно у тебе течуть сльози до колін Але вони не варті цих відносин Попкорн летить в твої коліна І ти немов скоро втратиш свідомість, розумієш мій погляд і кажеш: чудовисько Ти дістаєш розкладний ніж А я закриваю вуха Ти кричиш, немов у фільмі І помираєш теж Любов до мене нещадна А нещадність немає меж. Арт

#BOOKhubвашатворчість 164. Напишемо «Куріння вас вбиває» І неприємне фото трохи нижче. Ми робим вигляд нібито не знаєм, Що є проблеми набагато ближче. І жалюгідний надпис на папері Не потривожить совість аж ніяк. Це ніби величезні білі двері Крізь які пройти кожен мастак. «Ну що ти, знову закохався, друже?» Чи «Знову все робив даремно, так?». Бо змусить це задуматися дуже Чому твоє життя з лайна й гілляк. А на кінець залишилось зізнання І нехай це буде наш малий секрет. Тебе вбиває, друже, лиш кохання, А не пачки твоїх білих сигарет. 12.11.23 Бу

#BOOKhubвашатворчість Чому? Безкінечність не кінчалась У очах твоїх глибоких. Якби з смертю не вінчався, Я пожив би іще трохи. Ти отруйна, мов троянда, Що в саду цвіте роками. Любиш серце моє рвати І вечеряти зірками. П'єш вино тільки зимою, Посміхаючись, говориш "Чом ти, милий, не зі мною, А з квітками танок водиш?" 30.08 просто поля

всім привіт 🤍 сьогодні рубрика #BOOKhubвашатворчість , тому якщо хтось ще не надіслав свою творчість для опублікування, пишіть до @actuallytory у пп 👀

#BOOKhubвашатворчість Незамінні Незамінні. На всіх війнах. В Україні. Незамінні. Завжди придатні. Тимчасово потрібні. Моє життя - математика початкових класів. Плюси і мінуси. Моє життя - постійний недосип. Безліч шансів не прокинутись. Юність пішла на гарт. Молодість йде на війну. Нічого не повернути назад. Нічого і не повертав, навіть якби мав змогу. Цілий список позивних. Я би вернув усіх їх, але точно нічого. Я дивлюсь на тих, хто багатіє невідомо як, живе своє краще життя на широку ногу і на великі суми. Мені стає чомусь так сумно. Я не знаю скільки мені доведеться воювати, щоб заощадити на ту подорож, які для когось стали рутиною. Мені стає байдуже, тому що я просто не встигну. Гірко, але як є. Таке життя не для мене. Солодке життя не моє. Лише один біль всередині мене ніяк не згасає... Від того, що це життя заслужили ті, кого вже немає... Більше ніколи не буде... Таке життя заслужили ці люди... Смерть прийшла раніше. Ніяких шансів не лишилось. Хтось прокладає бруківку, ми ногами місимо бруд. Хтось про нуль говорить, ми мінусуємось тут. Наші проблеми і потреби завжди не на часі. Ми маємо показувати результати і вмирати на Бамбасі. Хтось непомітно краде мільйони, ми пресуємось за загублені протигази. Хтось всю відповідальність покладає тільки на вояків, ми робимо те, що нам наказують. Більшість не цікавить кількість тих, хто лишиться каліками чи у вічності. Важливо їм лиш те, коли "це все" закінчиться. Суки... Мама мені в дитинстві казала, що не можна грабувати і вбивати! Мамо, мене грабують поки я вбиваю! Мамо, мене грабує моя держава! Мамо, але я ж за неї вбиваю! Мамо, я мовчу про все, щоб тебе не пекло тим вогнем, в якому я змушений горіти... Мамо, я хочу жити... Жити, а не виживати... Жити по справжньому, а не "наче"... Пєздарєзів вже ніколи не бачити... Не ховати своїх товаришів... Але ми незамінні. На всіх війнах. В Україні. Незамінні. Пожити не встигнемо... За нас живуть ті, хто мав нас міняти блять! В Україні. Таке коротке і тяжке життя людини. Таке довге і щасливе життя скотини. А виживання лишили для незамінних. DRUGNARØKKR