Театр Мало Букв

ЛІТО і ДИМ Пост про актрису ТЮГу Валерію Чайковську Якби "Вікіпедія" не написала, то я би і не повірив, що сьогодні, 14 серпня, знаковий ювілей у талановитої актриси киівського ТЮГУ на Липках, у Валерії Вікторівни ЧАЙКОВСЬКОЇ. Їй 75. Аж не віриться. Але ж, як кажуть Сара Бернар і Лариса Валентинівна Кадочникова:"Актрисі завжди 18!" І ні роком більше. Якось, ще до повномасштабної війни та особистих землетрусів, ми записували з пані Валерією програму для телеканалу "Культура" про режисера Миколу Івановича Мерзлікіна, що працював у ТЮГу в 1977 - - 1983 рр. Якраз тоді вийшла і книжка про режисера - "Микола Мерзлікін. Пошук досконалості" . І я бачив як актриса видозмінювалася перед телевізійною камерою. Ніби поринала подумки у роки свого театрального щастя, коли театр ще сприймався за храм, а не за боксерський ринг (де традиційно триває бій тільки за приміщення у центрі, а не за химерні художні ідеали) . Так от, саме Чайковська серед тих лічених наших актрис, яка не може витравити з себе уявлення про художні ідеали. Після телевізійної зйомки мені і подумалося: а таки було б добре, якби ця хороша актриса колись стала в уявну чергу за іншою, успішнішою, акторською долею, на яку саме така, як вона, без сумніву заслуговує. Ні, вона не ремствувала під час зйомки на своє акторське життя/буття, приймала його таким , яким воно вже склалося. Бо направду були сезони цікавої творчої співдружності з Миколою Мерзлікіним, Юрієм Одиноким, з Віктором Сергійовичем Гиричем, новий керманич ТЮГУ, Слава Жила, також, я переконаний, не стане притісняти хорошу актрису у трупі, бо розуміє їй ціну. Я про інше. Про те, що саме така особлива актриса зі своїм безкомпромісним сценічним ліризмом, з внутрішнім психологічним надломом, з загостреним драматизмом, що пробивається навіть у комедійних сюжетах, так от саме така як вона велінням долі і мала би на творчому шляху отримати у подарунок з Небес "свого"режисера. Так як зустріли колись "своїх" режисерів інші видатні актриси, вельми споріднені з українською Чайковською своєю психофізикою. Так, наприклад, Джульєтта Мазіна колись зустріла свого Федеріко Фелліні і народилися "Ночі Кабіріі" та "Дорога". Так, наприклад, Ольга Яковлєва зустріла "свого" Анатолія Ефроса і згодом народилися сценічні шедеври - - "Літо і дим" Вільямса "Ромео і Джульєтта" Шекспіра, "Одруження" Гоголя. Що не кажи, а тут би кожна з наших хороших актрис погодилася стати в таку уявну чергу за " іншою долею", щасливішою, успішнішою, навіть медійнішою, якщо хочете. На жаль, таких черг не існує. Як і не існує можливості переписати творче життя з чистого аркуша. Бо театральне життя, як дим на сільському городі під завісу спекотного літа:спалять бур'яни та картоплиння, вітер розвіє попіл та дим, а потім знову і знову гострий плуг обробляє свою цілину. З іншого боку, гадаю, Валерія Чайковська, як жінка скромна, терпелива, інтелігента, ніколи б і нічого не переписувала заново. Бо, оглядаючи життя у свої теперішні 75, вона і пригадає, що у її доробку були хороші і навіть улюблені постановки у Києві: "Кохання, джаз і чорт" , "Скляний звіринець", "Гарольд і Мод" , "Лісова пісня" , "Оскар - - Богу" (роль Рожевої пані), деякі інші вистави, були і державні звання, які вона заслужила чесною творчою працею . З кіно, правда, не вельми щастило. Але це і не дивина. Для такого обличчя, як у неї, треба спеціальні режисер та оператор, що глибоко копають у психології і знають як подати саме таке доросле/діточе акторське жіноче обличчя. ВалеріяЧайковська - - одна з небагатьох украінських актрис сучасності, що зберегла до мистецтва театру - - трепет. Колись, ще на початку 1980-х, критик Наталія Кримова запитала Фаіну Георгіівну Раневську у телевізійному інтерв'ю:"Фаина Георгиевна, а что, на ваш взгляд, сегодня стремительно уходит из Театра? - - "Трэпэт, деточка, трэпэт... Из театра ушёл трэпет. " - - відповіла тоді велика актриса.

Коли б у неї про подібне запитали у наш час, на початку 21 століття, то вона імовірно могла би відповісти на таке запитання лише добірним матюком. Отже, бажаю Валерії Вікторівні Чайковській і надалі зберігати трепет та любов до мистецтва театру, а ще повсякденну мужність жити, хоч би і як важко не було жити у важкий час. Бажаю чудовій актрисі також, насамперед, спільної очікуваної усіма Перемоги та приємних творчих сюрпризів від її власної акторської долі вже у переможний мирний період

Війна рф проти України - як російське вторгнення вплинуло на українську поезію https://zn.ua/ukr/ART/rima-do-slova-vijna-pershij-ukrajinskij-poetichnij-front.html

Франківський драмтеатр проведе фестиваль короткого метру, щоб підтримати ЗСУ та переселенців https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3549403-frankivskij-dramteatr-provede-festival-korotkogo-metru-sob-pidtrimati-zsu-ta-pereselenciv.html

КОШКІНА СКАЗАЛА:"ГОВОРИ!" У Києві представлятьфотовиставка "Український театр після 24 лютого... " Благодійний культурно-освітній хаб Марини Кошкіної під назвою "Говори!" триватиме 2 дні,  29 та 30 серпня 2022 р. :перший день буде присвячений театру, а другий - кіно. Хаб Говори  - - цесукупність творчих зустрічей, майстер-класів та воркшопів, коротких лекцій,  діалогів з митцями, які творять сучасне українське  мистецтво. Гостями івенту стануть відомі театральні та кіно-режисери України, актори, журналісти та критики.  Усі зібрані  кошти будуть перераховані на потреби фонду Мистецький український рух (МУР), який створений з метою підтримувати творчий розвиток украінських дітей-сиріт, дітей з малозабезпечених та багатодітних родин, а також надавати матеріальну  та ментальну протекцію людям усіх творчих професій та їхнім сім`ям. В рамках івенту буде діяти спеціальна виставка "Український театр після 24 лютого... " . Выставка (концепт та контент проєкту від інформаційно-мистецького порталу "Театрально-концертний Киів') присвячена театральним прем’єрам, що відбулися від початку повномасштабної війни в Україні." Попри все, мистецтво живе, рефлексує і продукує нові сенси. Театр не здається", - - каже актриса Національного театру імені Івана Франка Марина Кошкіна. У межах майбутньої фотовиставки - - світлини нових  театральних проєктів з різних українських міст,  саме тих проєктів, що народилися у період воєнного вторгнення російського агресора в Украіну: Киів ("Калігула" , "Ми з України" ,  "З цією виставою щось не так", "Цап-ка-цап", "Зальот" інші вистави ),Львів ("П'ять пісень Полісся" ,  "Імперія має впасти"), Запоріжжя ("Тіні забутих предків" ),  Івано-Франківськ ("Бій за Украіну", Маріуполь/Ужгород ("Крик націі") та інші.

Згадуючи Віктора Олександровича у день його 80-річчя, не можу не пригадати і його дружину Тамару Іллівну Бірченко-Шулакову., світла їй пам'ять.... В різні періоди режисерського життя Шулакова саме дружина могла впевнено брати на себе функції і головного захисника режисера, і функції менеджера та піар-агента Віктора Олександровича.. От, думаю, була би зараз на світі Тамара Іллівна, то вже б підняла на ноги добру половину Києва у зв'язку з 80-лріччям свого суженого. Світла пам' ять їм обом... Унікальні були люди.

Миттєвості театральної історії... Режисер з оголеним нервом . Сьогодні, 11 серпня, виповнюється 80 років з дня народження видатного українського театрального режисера Віктора Олександровича ШУЛАКОВА (1942-2009). От я написав "видатного" і тут таки і з пригадав миттєво, що сам В. О. Шулаков ще за свого життя ніби уникав і ніби соромився якихось високопарних характеристик стосовно свого творчого доробку. Був людиною максимально скромною, делікатною, зі своїм крихким внутрішнім світом, що не завжди римувався з доволі жорстоким світом театру. Не умів працювати ліктями у театрі. Тому подекуди і траплялися його театральні драми - - і в Київському Молодіжному театрі, і в Київському Театрі оперети. Колись, ще за життя режисера, критик С. Г. Васильєв назвав його в одній зі своїх публікацій "сивою дитиною". І то був ідеально точний образ. Пригадуючи суто дитяче сприйняття світу самим режисером, Пригадуючи його щиру природну наівність та ще якусь його щиру дитячу беззахисність перед світом дорослого і доволі цинічного театрального середовища. І це при тому, що його вистави повсякчас ставали репертуарними шлягерами, всеукраїнськими сценічним хітами. Варто згадати, насамперед, його постановку "За двома зайцями" з Тамарою Яценко, Ярославом Гаврилюком та іншими зірками тоді ще Молодіжного театру:вистава витримала десь так 800 показів і може б і далі її грали при переповнених залах, якби Тамара Яценко не сказала:"Стоп! Досить! Я вже за віком не Проня!" Актрисі, звісно, видніше, але Шулаков тоді, ще1980-го ставив виставу про "Проню без віку" і його героїня сприймалася глядачем, як якесь метафізичне, або стихійне явище з Подолу, зі старовинних київських вулиць. У 1980/ті, коли цю виставу побачив критик Сергій Ніколаєвич і написав статтю у всесоюзному журналі "Театр", то він же і написав тоді, що київська Проня випливала на сцену, "ніби відгодована лебідка". У свій час та давня публікація у всесоюзному виданні дещо поліпшила положення Віктора Олександровича у театральному Києві, бо повсякчас його нові вистави спеціальні цензорські радянські прийомі комісіі приймали з боєм. Чіплялися до дрібниць, дорікали відсутністю у його постановках соціальних та ідеологічних мотивацій. Перевертні дурноголові! А він не умів і не хотів робити театр на потребу свого часу. А робив театр на потребу своєї дитячої режисерської душі. Тому така душевність і пробивалася повсякчас у його постановках різних сезонів:"Сірано де Бержерак" , "Слово о полку Ігоревім", "Маленька футбольна команда" , інших. І не випадково вже майже чотири десятиліття не сходить зі сцени Киівського Молодого театру його "Сватання на Гончарівці" . Нещодавно А. Ф. Білоус вже, мабуть, удвадцяте оновив/омолодив склад головних виконавців у цій шулаковській виставі, а на аншлаги це не впливає. Бо і у" Сватанні" є та сама дитяча наївна висока театральна енергія Шулакова, що перетворює на бешкетних дітей і акторів, і глядачів. Дякую долі і обставинам , що останні років десять життя режисера пощастило спілкуватися і з ним, і з його родиною. Бачив його авторські картини, що відкривали все нові і нові грані таланту цієї людини. Бачив рефлексії та сумніви стосовно чергових постановок Зайців Старицького - - у Донецьку та в Севастополі. Втім, сумніви були марними, бо жодна вистава не повторювала попередню, а в одній і тій де п'єсі Михайла Старицького Віктрр Шулаков міг відкрити якийсь новий, несподіваний, план. Його донецький Голохвастов в театрі Марка Бровуна у блискучому виконанні А. Романія (Андрію, як ти там? ) був результатом театральних галюцинацій Проні Прокопівни (О. Хохлаткіна) , що жила, дурепа, у світі власнихвигаданих театральних ілюзій. А його Голохвастов у севастопольської театрі у Володимира Магара інколинагадував заблукалого Дон Жуана, що збився з дороги у своїх мандрівках поміж містами, часами та дівками і, нарешті, хоче прибитися хочеб до якогось берега. Хороший колись був театр у Севастополі за Магара. Що нині, не знаю.

У джазі тільки дівчата - в Івано-Франківську покажуть виставу за мотивами відомого фільму https://zn.ua/ukr/CULTURE/teatr-vojennoji-dobi-na-stseni-ivano-frankivska-ochikujut-merilin-monro.html

Робота театрів під час війни - як працюють Театр Франка, Національна опера, Молодий театр та інші влітку https://zn.ua/ukr/CULTURE/stsena-vojennoho-stanu-stalo-vidomo-jaki-kijivski-teatri-pratsjujut-vlitku-bez-antraktu.html

А вже Алекс грав свого князя Світла, як людину, у котрій живе Бог. Тоді ж, під час вистави, думаючи про майбутню рецензію, навіть занотовув у блокнот у своєму ж українському перекладі рядок з відомої доронінської пісні про сонячного зайчика з кінофільму "Ще раз про кохання" "Навесні линяють різні тварини! Не линяє тільки сонячний зайчик!" Що побажати князю і воїну Світла, іменниику та віляру Алексу у цей його день? Тут, звісно, побажання одне на всіх - - ПЕРЕМОГИ! І ще, перефразовуючи Франсуазу Саган, побажаю йому і усім - - якомога більше доброго СОНЦЯ у каламутній воді цього оскаженілого геополітичного світу! Будь здоровим, дорогий, перемагай і грай!