kinotron

Якщо у вас є друзі за кордоном, які хотіли б подивитися "Нескінченність за Флоріаном" - спрямовуйте їх на стрімінг True Story. Там фільм доступний усюди, крім території України. Заодно нагадаю, що на території України він доступний на цілій купі стрімінгів, наприклад тут або тут

Вагіфа Алієва нарешті запідозрили в чомусь кримінальному. Але. Тільки несплата податків? І більше нічого? Ви впевнені? Точно-точно? "За версією слідства, посадові особи компаній змовилися з бенефіціаром і випустили незабезпечені облігації, аби ухилитися від податків за допомогою безпідставних виплат доходів афілійованим компаніям у вигляді відсотків за облігаціями за неринковими ставками. Далі кошти вивели в неконтрольований державою обіг. Вагіф Алієв збудував у Києві ТРЦ Mandarin Plaza, Lavina Mall, Blockbuster Mall і наразі будує Ocean Mall, який практично поглине модерністську Тарілку на Либідській площі. Також бізнесмен претендує на приватизацію Ocean Plaza"

Фільм "Там, де закінчується Росія" матиме світову фестивальну прем'єру на Краківському кінофестивалі Це буде невеличким нагадуванням про те, що РФ веде загарбницькі війни не лише за кордоном, але й на територіях, які чомусь досі вважаються "російськими". Але рано чи пізно перестануть такими вважатися На фото: кадр із фільму "Там, де закінчується Росія", запозичений з фільму "Білий олень тундри" (кіностудія "Київнаукфільм, 1987, режисер Володимир Хмельницький, оператор Ігор Недужко)

Пройшов рівно день з моменту публікації матеріалу про "Літаючу тарілку" на "Гардіан", аж Міністерство інфраструктури викатило пост про те, як вони гарно зберегли цю пам'ятку архітектури. Там детально розказують, як дійшли згоди й порозуміння з "замовником" будівництва ТРЦ (цікаво, а хто цей "замовник"? хтось знає, як його звати? а яке у нього громадянство? часом не держави-агресора?) Так от, ключовий момент у цьому пості насправді такий: "Відповідно до проєкту декілька будівель за пам’яткою (які історично приєднані до неї, примикають та розташовані поруч і не є об’єктами культурної спадщини) об'єднуються в одну будівлю, що створюють внутрішній ансамбль через забудову внутрішнього простору." На першому фото - ці "декілька будівель за пам'яткою" з поста міністерства. На другому - те, як виглядає це місце зараз, тобто - майбутній "внутрішній ансамбль". По факту - за цим проектом, ТРЦ повністю поглинає "Тарілку" Цікаво, що в головах у людей, в яких під час війни виходить отак сцяти людям в очі

В газеті The Guardian раптово вийшла рецензія на "Нескінченність за Флоріаном"

👆подяка Ігорю Кромфу за таку оцінку нашої роботи

Сьогодні роковини трагедії на Чорнобильській АЕС. Тому вирішив замість кіноклубу зробити день з тематичним постами про кіно повязане з "чорнобильської темою". Ось наприклад коротенька #добірка документального кіно на цю тему. "Чорнобиль. Втрачені плівки" - британський док створений спільно НВО та SKY на основі архівних фото з Припяті та Чорнобиля знятих у 1980-х. "Чорнобиль 22" (2022) - короткий док Олексія Радинського про те, як Чорнобильська зона переживала кількамісячну російську окупацію у 2022 році. Як на мене, то ця робота у номінації документальних доків цілком могла б отримати "Оскар", якби Держкіно займалось промоцією українського кіно, а не шопінгом в Каннах. "Чорнобиль 2020" (2020) - дуже короткий док, скоріше навіть ролик Стаса Капралова про наслідки лісових пожеж у Зоні у 2020 році. Так, художні фільми Капралова, що не сказати гамно, скажемо гірше середнього, але док гарний. "Чорнобиль. Хроніка важких тижнів" (1986) - фундаментальна робота Володимира Шевченка, яку радянська влада дозволила показати лише у 1988 році. Кілька кіногруп "УкрКіноХроніки", ризикуючи власним життям та попри заборони компартійного керівництва змогли відзняти ліквідацію аварії, саме ця хроніка лежить в основі фільму Шевченка.

Цей пост Максима Ериставі міг би бути логлайном фільму «Там, де закінчується Росія», але нехай це буде просто пост Максима Ериставі

Радий повідомити про мій новий фільм, що називається “Там, де закінчується Росія”. Він зроблений у співпраці з Філіппом Ґоллем і Хіто Штеєрл у контексті нашої виставки Leak. The End of the Pipeline, яка відкривається в Музеї образотворчого мистецтва міста Лейпциг у цю середу “Там, де закінчується Росія” - це есеїстичне роуд-муві, що базується на антиколоніальному прочитанні кіноархівів. Під час дослідження занедбаного архіву студії “Київнаукфільм” я натрапив на кілька коробок із фільмами та незмонтованими робочими матеріалами, що документують експедиції українських кінематографістів до Сибіру та далекої Півночі у 1980-ті роки. Ця знахідка виявилася унікальним документом колонізації Сибіру, а також свідченням про витіснення її корінних народів, колонізованих росіянами з такою жорстокістю, що навіть саму пам’ять про їхні страждання було стерто з історії Зараз, коли колапс і розпад російської імперії в її теперішній, псевдо-федеративній формі нарешті став предметом серйозної дискусії, ми маємо приділити найбільше уваги витісненій історії російського колоніалізму поселенців, геноциду та експлуатації в Сибіру та деінде. Фільм “Там, де закінчується Росія” - це мій скромний внесок у теперішню дискусію про деколонізацію РФ, яка не буде мати сенсу без подолання західного невігластва щодо колонізованих корінних народів Північної Євразії. З цієї причини у фільмі “Там, де закінчується Росія” ми чимало запозичуємо з інструментарію освітнього кіно. Я також бачу цю роботу як продовження моєї серії “Справа проти Російської Федерації”, цього разу в формі фільму Хочу подякувати тим, без кого цей фільм не був би можливим: Філіппу Ґоллю за наш спільний розвиток цього фільму, а також процесу російської деколонізації Хіто Штеєрл за ідею співпраці, і за її нову фантастичну роботу, яка викриває німецьку співучасть у російській війні (вона буде вперше показана в рамках тієї ж виставки) Штефану Веппельману з Музею образотворчого мистецтва міста Лейпциг за підтримку створення фільму та за безмежну солідарність Любі Кнорозок, яка не лише спродюсувала фільм, але й дала йому свій закадровий голос Тарасу Співаку за його навички монтажу знайденого матеріалу (які тепер включають навички монтажу сцени з бойовика) Тарасу Босаку за можливість попрацювати з архівами студії “Київнаукфільм” Андрію Борисенку за дизайн звуку Ксенії Банніковій за реставрацію кольору Максиму Савченку за його глибоке знання небілих культур Північної Євразії Українському інституту за допомогу та підтримку (Я маю додати, що офіційна підтримка колонізованих Росією корінних народів - це одна з небагатьох речей в українській політиці, яка мені дуже імпонує) І спеціальна подяка нашим анонімним консультантам з-поміж корінних народів, колонізованих росіянами. Цей фільм став можливим завдяки їхнім знанням та їхній боротьбі проти російської окупації ваших земель

Звертаю вашу увагу, що на Docudays покажуть дебютний фільм Тараса Співака "Під знаком якоря" - фантасмагоричне кіноесе про несповідимі шляхи російського імперіалізму в Києві Якщо вас колись дивувало, чому на місці Києво-Могилянської Академії існувало Військово-морське політичне училище - цей фільм для вас. Якщо ж ви про цей дивний факт раніше не чули - цей фільм для вас тим більше (Я також дуже радію тому, що "Під знаком якоря" - це перший фільм групи Кінотрон, автором якого є не я)