Стамбульский синдром

В якості заключного посту після поля залишу дуже робочу нотатку, яку я записала ще в Тур Абдіні. Це перелік викликів і труднощів під час поїздки, з якими я стикнулася. Це щоб не було ілюзій щодо моїх пригод 🙈 😢Самотність. Колеги, друзі та рідні зайняті своїми справами, у всіх продовжується життя. Іноді я чекала по 4 дні відповідь на повідомлення. На деякі досі чекаю. А розмовляти дуже хочеться! 😣Тиск, що потрібно зібрати багато матеріалу, щоб було з чим працювати. Насолоджуватися процесом це дуже заважає. Постійно сіпається око – а сьогодні я що запишу? Навіть вирішила собі взимку організувати поїздку за власний кошт, щоб не нервувати, що я бюджетні гроші переводжу. 🥸Постійна роль стороннього, ябанджі. Боже, я так втомилася поясняти чому моє життя склалося так, як воно склалося. 😫Політика. Ось цей момент декілька разів мене так вибив з колії, я не можу передати. Наприклад, одне з найпопулярніших питань до мене було: а чому у вас війна, ви ж усі православні? 🤬Харасмент. Я називаю це матеріалом, без якого я могла б і обійтись. Тим не менш, є й таке. Окрім того що це огидно само по собі, окремо мене турбувала проблема з тим, що в традиційному суспільстві (та й в нашому до сих пір так само) жінка винна і відповідальна. А ще й іноземка з Європ. То могло б бути кінцем мого дослідження, але ніби минулося. 😕Люди ненадійні; у людей життєві обставини. Ніхто не припиняє життя за ради мого дослідження. Якщо у важливого контакту народилася дитина або немає настрою, то я не можу абсолютно нічого з цим зробити. Я маю поважати усі їхні обставини та просто перепади настрою, але моє дослідження при тому не зупиняється. 😭Байдужість в місті. Контакти та стосунки в селі вже на 2-3й день були просто чудовими. В місті ж, в Мід’яті, було дуже дуже важко, і фактично я не маю там друзів та приятелів, щоб чекали на мене. Навіть таких, що запросили б мене додому на чай! Це все теж інформація, усе це теж годиться для дослідження, але мені особисто було дуже важко прийняти той факт, що комусь я не подобаюсь, а комусь байдуже взагалі. 🫣Напруження з боку духовенства. Ноу коментс, усе передбачувано, але все одно неприємно. 🫠Відсутність довіри та розуміння чого саме я хочу від людей. Над довірою я працюю і це робота на роки, тому все ок. А от той факт, що люди мають інше життя, інші парадигми, інший стиль спілкування, ніж європейці – ото важко. Нормальна (православна) людина (в тій країні світу) не дуже рефлексує над собою, над тим що робить, на над вірою. Люди живуть життя. Проживають так, як знають. А чому так, дуже часто не знають. І це нормально. Але нажаль я не можу ґрунтувати дослідження тільки на спостереженнях, мені потрібні також інтерв’ю з рефлексією. #fieldtrip_suryoye

Третя весна за рік. Два чудових місяці в Тур Абдіні: було багато дощів, багато зелені навколо. Такі неймовірні краєвиди. Коли я їхала, то поля вже почали жовтіти і з кожним днем ставало все більш і більш жарко. В Стамбулі я застала температуру в +20 і навіть застила там. А вже за тиждень знов було +33, як в Мардіні. Тим не менш, я ще побачила трохи весни, обожнюю Стамбул під час цвітіння жимолості. Німеччина знов зустріла +20 і я знов застудилась. Навколо усе квітне, усе таке зелене й буйне. Але мені час сідати за роботу. Пригоди закінчились призупинились. Зараз починається найцікавіше. Транскрипція інтерв’ю, кодування усіх текстів (і інтерв’ю, і щоденників), інтерпретація і на основі отриманого матеріалу підготовка до другої поїздки. Це означає, що канал на час поверниться до попереднього стану: летаргійного сну, що переривається рідкими постами про Стамбул. Принаймні до осені. Дякую усім, хто ще досі тут 🥲