Березовий сік

Що ж, Fontaines D.C… До нового альбому вони підійшли з фічерами в модних великих глянцах та статею в Billboard, яка розставляє пісні з нового альбому from worst to best. А це вже багато про що говорить — абсолютно інший рівень медійного покриття і визнання. Тобто, Dopamine Chamber виходить в піковий для гурту момент. Коли про них не знає тільки лінивий, а влітку вони готуються збирати перші свої стадіони. Не думав, що таке станеться  Це результат наполегливої роботи і безкінечного сонграйтерського потоку Гріана Чаттена. Як би з нього музика так не перла, то в найкращому випадку ми б зараз отримали третій лонгплей гітарного тупотіння на кшталт Dogrel. Але звучання Fontaines D.C. з ниючого, як від синця, болю за кілька років розвинулося ледь не до космічних пропорцій. Для сучасного рок-гурту, який користується комерційним успіхом, такі метаморфози можна вважати надшвидкісними. І це ніби чудово, особливо для фанатів, бо більше нових пісень. Але в якийсь момент виникають питання типу «А це часом не біг попереду паровозу? Навіщо так поспішати? Може варто призупинитися і подивитися на все зі сторони?»  Якби Fontaines D.C. дійсно подумали про це, то i bet, що Dopamine Chamber вийшов би на рік пізніше і був би прям офігенним альбомом. А так Dopamine Chamber всього лише непоганий, бо, як на мене, поквапився. Тут є хороші пісні. Mimesis й Japan, наприклад. Також присутній потужний оупенінг Six Shot Morning. З «відкривашками» у Fontaines D.C. проблем ніколи не було, вони завжди вміли задати тон всій платівці. Втім, якщо Romance слухався прям винаходом Fontaines D.C., то новинка стала вмілою, але ревізією вже відомих прийомів з колдвейву, ньювейву та готік року. Якщо ви скажете, що не згадували New Order та The Cure, коли слухали Dopamine Chamber, то я вам не повірю.  Це один нюанс. Інший полягає в тому, що у Dopamine Chamber немає стовідсоткового хіта. Пісні, розміром з гак на будівельному крані, щоб протащила через весь альбом і змушувала його переслуховувати раз за разом.  Був Starbuster у Romance, за який його хотілося, власне, Romance прям полюбити. А тут склалося, що достойних пісень та  філера десь 55% на 45% (я не уявляю, кому в голову прийшло додати One Man на альбом). Хоч філер і обʼєктивно якісний за рахунок топового саундпродакшену. Але це скасовує факту, що core елемент в Dopamine Chamber відсутній.  Нещодавно в інтервʼю Чаттен сказав, що після цього релізу гурт піде на брейк, щоб дати відпочити слухачу від себе. І це правильне рішення на благо всім. Втім, він вже готує другий сольний повноформатник, тож від самого Гріана ми нескоро здихаємося. І наостанок. Певно, що раз в кількадесят років трапляється таке. що рок-гурт стає дійсно великим і значущим. Fontaines D.C. несподівано для мене (і думаю не тільки для мене) стали саме таким гуртом. Але добре, що вони, а не якийсь sombr. За цей час з beloved lads з фронтменом, який пускає півнів, вони виросли до реальних профі, які розвиваються та виправляють помилки. Втім те, що Dopamine Chamber вийшов таким, яким вийшов — не помилка, просто так буває з креативними рішеннями. Впевнений, перерва піде гурту на користь і їхній найкращий альбом ми ще почуємо. https://www.youtube.com/watch?v=bijLQqV_iAU