Лабораторна миша

Історія загибелі співробітника Інституту ядерних досліджень НАН України Сергія Чередника, який зі зброєю у руках боронив Україну на фронті, цього тижня дуже сильно схвилювала медіапростір. Чесно кажучи, з моменту зникнення безвісти, а потім підтвердження факту загибелі фізіолога Біжана Шаропова, випадки такого резонансу з приводу втрати інтелектуальної еліти країни можна перерахувати на пальцях. Важко застосувати до цієї ситуації слово "добре", але я просто нагадаю, що список вбитих росією українських науковців - це вже 132 прізвища (з паном Сергієм це вже 133). Там і ті, хто був просто розстріляний або загинув від бомб, ракет, обстрілів, і ті, хто воював та, на жаль, опинився на щиті. Тим не менш, оцей мій другий абзац ніяк не применшує звитягу загиблого, який системно добровольцем намагався потрапити на фронт і таки втрапив туди в 2023 році (дякую Yuriy Stepanenko за те, що трохи просвітив у ситуації). При тому, що з паном Сергієм ми не були знайомі, допис НАН України про нього (https://www.facebook.com/share/p/QHsVsEbDwirPVb75/) і відгуки його колег не лишають місця для сумнівів: Україна втратила хорошого фахівця, що працював на циклотроні У-240, чудового колегу і співробітника. Дивувало інше. Окремі обурливі коментарі, репости та дописи з приводу того, що вчений зі зброєю у руках опинився на фронті. Чого я тільки не начитався - і що добровольцем він не був, а його бусифікувало ТЦК, і що він марно розтратив свій талант, а мав би розвивати наукоємне оборонне виробництво та/або робити атомну бомбу (це не жарт), куди дивиться влада тощо. Шановні. Історію про пана Сергія лишимо на тому, що він доброволець. Справжній, не бусифікований. Не потрібно применшувати його життєвого подвигу. Вічна йому пам'ять. Причому таких добровільно воюючих вчених високого класу нині в Силах оборони - сотні. Сотні - це багато, бо вчених загалом в країні не те щоб море. І взагалі в Армії добровільно купа письменників, поетів, рестораторів, митців, художників, артистів, успішних бізнесменів, аграріїв тощо. Що б там не було, щодня Україна втрачає цвіт нації. І винна в цьому в першу чергу росія. А по решті сухі факти нині такі. 1. Із, здається, 2015 року влада (і та, і ця) робить кроки для бронювання науковців. Є норми закону, які бронюють наукових та науково-педагогічних працівників з науковим ступенем і які працюють на більш ніж 0,75 ставки. Чому не всіх? Складне питання, на яке у мене немає відповіді, але її межі пролягають десь між зростанням в рази кількості охочих вступити в аспірантуру, у яких любові до науки, насправді, не помічено, та між дійсно проблемою мобілізації тих, хто з тих чи інших причин не встиг захистити дисертацію або ж працює інженерно-технічним персоналом та ступінь їм не треба. Я не знаю, яким має бути вірне рішення. Одне скажу - хорошого рішення тут не залишилось не тільки після 24 лютого 2022 року, а, в принципі, після 2014-го року. (чисто моя суб'єктивна думка - варто було б і після аспірантури давати відстрочку, і інженерів забронювати).

2. Ні, науковець не може в силу особливостей своєї професії, влаштування розуму, світогляду тощо на випаленій відсутністю судової, податкової та митної реформ економіці з бухти-барахти запустити оборонний кластер та ліпити вундервафлі. Це не він тупий чи ледачий, це умови такі. То окрема велика тема, яку чудово описував Oleg Safronkov отут Оці от гидотні тези про "ну і телепень, що пішов на фронт, мав би робити буссолі для пацанів" - це мерзенно, не за адресою і не в тему. Адреса - це суспільний договір, в якому з 90-х відсутній пункт про власні потужні оборонні підприємства, оптико-механічні заводи, електронну промисловість тощо. Часи не змінюються. Раніше просто були човники і джинси, потім металопластикові вікна і застарілий Ланос, тепер - спроби хоча б тут ліпити щось з імпортних комплектуючих, які ми не здатні ані створювати, ані виробляти. Це поки що є межа української економіки та управлінських рішень. (Так, звісно, в усіх тезах є виключення, у нас є чудові вітчизняні розробки замкненого циклу, але сухий факт у тому, що без масових поставок імпортної зброї та комплектуючих - нам гайки. Гайки.). Проблеми наукомістких виробництв і бізнесів - вони в принципі поза межами компетенцій української науки. Це не її головний біль. 3. Моє любіме. Чо не пішов робить атомну бомбу. По-перше, робить атомну бомбу - це не кіно оскароносне подивитись, де за 2 години з формул крейдою на дошці та скляних кульок в акваріумі дійшли до бомбардувальника Б-29, що скидає Малюка на японське місто. Це шалені інвестиції у розробку, обладнання та організацію процесів, а не 7100 гривень інженеру за місяць роботи, не осцилографи 40-річної давнини з висохшими конденсаторами і не повна відсутність потрібних суміжних виробництв. Головне, що було б потрібно - це принаймні політична воля, якої не було, немає і не буде. Бо такі настрої в суспільстві, яке таку політичну волю і сформувало. Мені б теж хотілося вірити, що десь в бункерах Закарпаття українські вчені варять уран-235, а паковани бабла у Колі Тіщенка - це були хабарі для міжнародних контролюючих органів, щоб на нас не наклали санкції за розробку ядерного озброєння, але ні. Забудьте. (Окремо про його бабло. У мене піна з рота йде, як я уявляю, що цих кольорових папірців у нього на ліжку вистачило б, щоб повністю закрити потреби у транспорті купи військових підрозділів. Але це ботоксне чувидло - законно обраний виборцями свого району народний депутат і може сцяти в очі всій країні). Загалом, вибачте, якщо десь комусь незграбно наступив на сформовану думку і описав реальність зі свого кута зору. Може я теж десь помиляюсь. Так, вчені не мали б воювати в принципі, а сидіти в КБ та малювати смерть росіянам, але про які управлінські рішення можна говорити, коли на 3-й рік широкомасштабки і 2-й рік блекаутів ми як суспільство досі не спромоглися забезпечити світлофори автономним живленням. Попереду багато роботи і легше не буде. Вже ніколи. І такі трагічні втрати ще будуть і їх буде немало. На жаль. Пану Сергію вічна шана.

Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ) Принагідно лишаю реквізити Мартін Брест, з яким ми разом реалізуємо проєкт: Моно: 4441114443028624 PayPal: [email protected] Приват: 4149499371016518

Мартин Брест каже "пиши пости до обіду", але до якого обіду, якщо завтра субота, а я до обіду сплю-їм-сплю-граюсь в машинки. Тому читайте зараз. Знаєте, за ці 2 роки постачання машин у Сили оборони, я керував вже доброю сотнею різних авт десятка видів - навари, рейнджери, л200, діскавері, течики всяких сортів, вантажівки, рекстони, паджери і т.і. Від деяких моделей мене відверто нудить (всі навари і жігулі), деякі я обожнюю (прадо, діскавері, рейнджери). Але про те, що не сів за кермо однієї з них - відверто шкодую. Історія цієї машини почалася не вчора і не півроку тому. А десь в березні (12-13-го числа) 2022 року в Ірпені, коли ми з Андрієм під час евакуації познайомилися з чарівною родиною Сергій Третьяк та Світлана Третьяк. Сергій не просто віддав нам дві свої рації, які, без перебільшення, щодня допомагали рятувати життя, а й ключі від жигулів, які, о богі, вкрали з мосту на Романівці не росіяни, а вже якісь наші гниди за пару днів після деокупації. Коли ми запускали проєкт 42 тачки на ЗСУ, Сергій та Світлана зголосилися безкоштовно фарбувати машини у мартінбрестовський фельдграу (сірий), бреста в болоті (зелений) і душу бреста (чорний). А трошечки згодом Сергій запропонував передати на ЗСУ свого власного Москвича. Машина була розібрана до гайки, повністю переварена, зібрана назад із заміною усіх зношених деталей, які допомогли оплатити ми із Вами. В момент готовності цього пепелаца Сергій не зумів зупинитися і взяв в роботу Луаз. А потім ще один Москвич. А потім ще... Загалом, зустрічайте першачка нашого дружнього проєкту - Зомбітачки. Назву обирали Сергій і Світлана. Ідея в тому, що вони піднімають іржаві «вітчизняні» корчі із підпарканного забуття і роблять із них легкі та справні пєпєлаци, здатні відбігати як машини логістики та значно полегшити бійцям їхній побут. Такі машини передаються за домовленістю у підрозділи конкретним відповідальним бійцям, що в таку техніку вміють, знають та не є звичайними користувачами. Зокрема, цей Москвич потулив в 120-ту бригаду і буде управлятися водієм з руками з "правильного місця". Чесно скажу, в проєкт Сергія та Світлани ми взагалі не втручалися, не втручаємося і не будемо втручатися. Ми поки що надаємо посильну допомогу в купівлі хороших запчастин - сальників, акумуляторів, оптики, мастил та олив, амортизаторів, а також супутніх розхідників - електродів, балонів для зварювання тощо. І все це виключно завдяки Вашій допомозі. Результатом бійці задоволені. На черзі на виході Луаз. Я не знаю, чи готовий Сергій запускати свій проєкт повноцінно з фотками-постами-реквізитами. Колись до цього розмова дійде. Але поки ми підставляємо їм плече і дуже прагнемо, щоб вони стали самостійною одиницею волонтерського руху. Тож я нагадаю своє прохання: якщо у Вас десь в гаражі завалявся непотрібний Луаз - буде дуже помічним передати його на відновлення чи на запчастини Сергію. Те саме стосується Москвичів. І те саме стосується запчастин до цих машин. Сергій все розбирає, дефектує та застосовує. Інколи він мене дуже дивує розмовами в стилі: - Антоне, привіт. Карочє, у москвіча не годиться коробка. Я її скинув, поставив нову, в мене валялася. А, і ще там міст треба робить, то я поки запасний перероблений поставив. От скажіть, у Вас вдома часом не валяється нова коробка перемикання швидкостей на Москвіч? У Сергія от валяється. І останнє. В кінці відео (після найкращої у Всесвіті фотосесії бійців з машиною) Ви побачите логотип Зомбітачок. Власне, далі Ви знаєте, що робити. Майте тиху ніч. Ой, і Мартін мене весь час пінаєт ногами в живіт, щоб я не забував лишати реквізити. Ось вони: Приват - 4149499086676739 (Антон Сененко) (Увага! Відбулася зміна реквізитів!) PayPal - [email protected] Криптовалюта USDT - 0xdf89978Ca0F80a30DB5D140b2042e99441ec43A4 (Ethereum (ERC20)) Детальні реквізити: Установа банку - ПриватБанк МФО банку - 305299 Отримувач платежу - СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ IBAN - UA953052990000026201691360906 Рахунок отримувача - 26201691360906 Валюта картки - UAH РНОКПП отримувача - 3136215494 Призначення платежу -

Років 5 тому я сидів на засіданні Національної академії наук України і з невимовною цікавістю слухав запрошені доповіді. Там викладали зміст своїх досліджень шановані соціологи, матеріалознавці, хіміки, літературознавці, історики. Але особливо мені запам'яталася доповідь молодого вченого Антон Рудаковский з космологічної тематики. При тому, що результати, отримані в його роботі, були вельми нетривіальні і важко доступні для глибокого розуміння широкою аудиторією, Антон примудрився за хвилин 20 (здається, стільки тривав виступ) зрозуміло пояснити не тільки суть наукових пошуків своєї команди, а й розповів загалом про Всесвіт, космологію, чорні діри і всяке таке. Загалом, Антон не тільки хороший вчений. Він вміє про свою сферу цікаво розповідати. І у Вас є шанс його послухати. Dark side of the Universe: про космологію у двох словах. Завтра, о 16.00. Всі деталі за посиланням: https://www.facebook.com/events/905551434918600/ Зверніть увагу, що там потрібна реєстрація і подія не безкоштовна (але гроші з неї підуть на допомогу одному з підрозділів ЗСУ). Майте тиху ніч.

Дозвольте доповісти З Вашою допомогою з ремонту вийшла Nissan Navara, яка 1,5 роки відслужила в 127 бригаді і докотилася в Київ без гальм на першій передачі на аварійці. Бійці звернулися з проханням про допомогу в наведенні ладу з надійним бойовим побратимом. Все по класікє - ходовка, кардани, сальники, підтікання двигуна і - моє улюблене - паливні форсунки. Таким чином, реабіліТАЧКИ вже долучилися до відновлення боєздатності 15-ти армійських авто. Прямо зараз ще 4 машини на підйомниках в різній стадії готовності. Але це не все. Також ми із Вами вже вдруге придбали комплект шин на Nissan X-Trail для ДШВ (так, ота берегиня на фото), а також задній редуктор для 44 бригади (яким ми із Вами передали на службу тачку 42/42). І ще. Я не раз писав, що ми із Мартин Брест дуже ніяковіємо, коли нам бійці привозять якісь подяки. Гільзи і тубуси з радістю беремо, а подяки - таке. Тим не менш, ці Вам не показати не можемо. В рамках проєкту реабіліТАЧКИ ми із Вами підняли із попелу вже дві машини для нашої протиповітряної оборони - джіп "хай він до нас більше ніколи не приїжджає" гранд чірокі, а також ссангянг "якщо знову зламається - паліть" рекстон. В общім, цілий потужний майор привіз дві грамоти від командувача військ ППО командування Сухопутних військ ЗСУ. І ще два сухпая наших армійців в якості гостинців. Та просив Вам переказати щиру повагу і подяку за те, що підтримуєте Армію. Спасибі, що Ви є.. Кількість запитів на ремонти не зменшується. На жаль. Посилання на проєкт реабіліТАЧКИ тут. Майте тиху ніч.