Нотатки креадира 🏴‍☠️

У своїй статті «Парадокс публічності» дослідники Балаш Ковач і Аманда Шаркі розповіли про свій аналіз понад 38 000 книжкових рецензій на сайті GoodReads (на якому, до речі, я веду всі свої списки книг). Вони виявили, що в більшості випадків книги, які завоювали всілякі премії, отримували більш негативні відгуки, ніж книги-номінанти. Причинно-наслідковий зв'язок тут зовсім неочевидний, та якщо дивитись виключно на рейтинги чи коментарі, можна легко зробити геть невірний висновок.  Річ у тім, що премії та нагороди приводять до популярності, а вона створює підвищені очікування. Які, як ми знаємо з життєвого досвіду, часто не виправдовуються. Ба більше, престижні премії приваблюють більш численну і різноманітну «не нашу» аудиторію. До неї зазвичай входять люди, які вирішили прочитати її тільки через отриману премію (така собі мотивація) або яким жанр книги взагалі не близький, але хайп притягує. Такі читачі частіше за все залишають негативні коментарі. Водночас книги, які тільки номінуються на премії, не привертають до себе таку увагу публіки, тому й рейтинги їх залишаються стабільними.  Ту саму тенденцію ми спостерігали декілька років тому в нашій Hotspot School of English. Ця історія - за посиланням. А поки пам’ятайте, що навіть у Тихого океану рейтинг в Гуглі - 3,5.

Сьогодні разом з Іллєю Ануфрієнко дві години будемо розмірковувати на тему креативних агенцій як окремого сектора економіки й того, як вони взагалі можуть ним бути під час повномасштабної війни.

Трохи про стратегію через особисте.  Коли кількість задач щодня перетворює мене на дику лань, яка божевільно несеться по лісу між деревами з висунутим язиком й тахікардією в серці, я нагадую собі, що перетворення на цю істоту - це моє особисте рішення. Свідоме чи ні - неважливо, головне - моє. Ні, це не обставини. Не якісь злодії навколо, які змусили мене бігти. Я сам так вирішив.  Там, де я є й те, чим я займаюсь, - результат виключно моїх рішень. Прийняття цього твердження само по собі трохи сповільнює біг й повертає до бажання сісти та трохи подумати про те, куди й нащо я біжу.  Перше, що роблю - виписую всі задачі, які переді мною стоять, та всі проєкти, які потребують моєї уваги. Підкреслюю ті, що системно мене виснажують, бісять та дратують. Частіше за все, це означає, що саме ним я не приділив достатньо уваги на самому початку роботи.  Бо якби я це зробив, посидів й подумав трохи більше ніж секунду, я б побачив безліч сценаріїв поведінки. А саме:  0. Визначити пріоритетні задачі. Не всі задачі однаково важливі. Серед всіх всегоритьпалаюнічогоневстигаю задач завжди буде щось найголовніше. Методика визначення пріоритетів не так важлива. Матриця Франкліна, 5 WHY, або просто ретельна рефлексія по кожному з них - способів безліч. Головне - визначити те, у що дійсно варто вкладати сили в першу чергу. Бо як казала одна продавчиня кебабів - «Я одна, а вас багато».  1. Делегувати задачу. Одна з чудових властивостей задач полягає в тому, що їх необовʼязково робити самому (оце ти ба!). Навколо завжди є чудові люди, серед яких будуть ті, які ще й виконають задачу краще, ніж ми самі (що б там ми собі не фантазували про свої можливості). Одних можна попросити про допомогу, до інших звернутися на платній основні, третіх найняти.  2. Спростити задачу. Процес виконання будь-якої задачі завжди може бути простішим. Те, що здається сталим способом її виконання, завжди можна поставити під сумнів й знайти зайві ланки.  3. Знайти в задачі інтерес чи сенс. Нащо мені розвʼязувати цю задачу? Як її виконання покращить чиєсь життя? Що цікавого для себе я зможу знайти в процесі розвʼязання? Коли є інтерес та внутрішній сенс, зʼявляється додаткова енергія. Памʼятаємо про «Людину в пошуках сенсу».  4. Розібрати задачу на атоми. Часто складні задачі відчуваються як один великий ком нескінчених дій, що напружує само по собі. Іноді варто розібрати задачу на складові та побачити, що все не так складно й погано, як виглядає. Це повертає відчуття контролю, а разом з ним - готовність рухатися далі.  5. Йти шляхом наступного кроку. Замість того, щоб намагатися тримати в голові весь довгий шлях до цілі, думати тільки про наступний крок. Бо як воно там буде наприкінці - виключно наші плани (тобто - фантазії), а от наступний крок ми можемо повністю контролювати.  6. Змінити спосіб виконання задачі. Деколи буває так, що бісить не сама задача, а процес та спосіб її виконання. Надто нудний, надто довгий, надто складний, надто хаотичний, надто структурований. Відповідно змінивши виключно форму розв'язання задачі можна вплинути й на зміну ставлення до неї.  7. Відкласти задачу. «Про це я подумаю завтра» - одна з найкращих стратегій поведінки, коли всі інші не спрацювали. Без жартів. Вона ж - найскладніша, особливо для людей, зламаних культурою продуктивності.  8. Видалити задачу. А це взагалі мій топ. Нічого кращого з задачами зробити неможливо. Серійне вбивство задач - найкраща навичка, якою можна опанувати для збереження кукухи та внутрішньої енергії.  9. Перетворитися на божевільну дику лань. Це істота, з якої ми почали. І яка намагається кидатися на всі задачі, не маючи навіть часу, щоб подумати про кожну з них, бо треба бігти - навколо ж нескінчені дерева. Й це теж один зі сценаріїв поводження з задачами. А значить - наше свідоме (чи несвідоме) рішення. Яке кожна та кожен приймає самостійно.  Цих девʼяти сценаріїв достатньо, щоб повернути собі відповідальність за свої рішення про те, куди, нащо та як я біжу. Зазвичай це працює. Аж допоки я не побачу новий ліс, який дуже провокує на біганки з висунутим язиком й тахікардією між дерев.

Один з найулюбленіших Канських кейсів цього року. Замість того, щоб боротися з нацистською символікою, краще її монетизувати. Оце я розумію - принцип айкідо в креативі.

Друзі-дизайнери, досить презентувати свої проєкти на нудних ідеалістичних мокапах. Агов використовувати фокапи. Щонайменше, це смішніше. Щонайбільше - ближче до правди й до того, як насправді буде виглядати ваша робота в реальному світі. Тут для вас навіть цілий ресурс з фокапами розробили.

Вибір імені для дитини - цікавий феномен. Він відбувається у форматі необмеженого вибору, без реклами та за абсолютно однаковими цінами. Приблизно в такому стані знаходимося ми як покупці майже в будь-якій категорії. Але все ж таки цей вибір ми робимо та імʼя знаходимо. Як? Якщо поставити питання про те, як ми обираємо ім'я дитині, відповіді будуть дуже схожими на те, як ми обираємо бренди. А саме - спираючись на асоціації та очікування. Частіше за все, люди згадують хто там раніше носив те чи інше імʼя, наскільки ці люди були шляхетними, величними, веселими, наскільки вони були носіями схожих цінностей. А потім будують відповідні очікування від того, якою стане людина, яку вони назвали. Єдиний спосіб «продати» людям імʼя їх дитини (й це неодноразово робили совєти) - це побудувати релевантні для авдиторії асоціації з ним та досягти максимального охоплення при його використанні. В принципі, це й є сутність брендінгу.

MAYA (Most Advanced Yet Acceptable) - принцип, сформульований батьком промислового дизайну - Реймондом Лоуї (перша орбітальна станція NASA, пляшка Coca-Cola, Конкорд - його робота). Він вважав, що люди віддають перевагу продуктам, які виглядають іноваційними, але при цьому прийнятними. З одного боку, ми шукаємо добре відоме, оскільки це надає нам почуття безпеки. З іншого боку, нас збуджує невідоме, бо воно робить нас першовідкривачами. Ця боротьба між прагненням до відкриття нового і збереженням звичного впливає на нас на кожному рівні - не лише в питаннях естетики, але і у тому, які ідеї і люди нам подобаються.

На вибір споживачем нового продукту впливають два протилежних фактори: 1. Привабливість нового. 2. Супротив незвичному. Коли супротив незвичному знижується до порогового значення і не виникає супротиву бажанню придбати, це означає, що дизайн досяг стадії MAYA.

З принципу MAYA випливає ще один принцип: щоб продати щось знайоме, зробіть його дивовижним. Щоб продати щось дивовижне, зробіть його знайомим.

Кажуть, content is the king. Це тільки половина правди, яка може вводити в солодку оману маркетологів й креативників. Контент - це дійсно король сьогодення. Але його розповсюдження - це його королівство. Без якого найкрутіший та найрозумніший король залишається голим.

Те, які рішення ми приймаємо в бізнесі, залежить від того, як ми до нього ставимося. Або - якими ментальними моделями користуємось. «Установа, що виробляє та продає продукцію». «Система з збільшення рівня доходів засновника». «Сувора гра на виживання». «Спосіб покращення життя людей». «Авантюра». Якою б не була ментальна модель, за нею завжди буде стояти наше ставлення, яке буде керувати нашими рішеннями. Тому при виборі бізнес-партнерів та замовників цікаво аналізувати не стільки те, що вони роблять, але й те, якими моделями при цьому користуються. P.S. Моя ментальна модель постійно редагується, але головний сенс залишається незмінним. Бізнес - система обміну одних цінностей (зазвичай у формі продуктів, сервісів чи ідей) на інші (зазвичай - гроші). Звідси — впевненість в тому, що гроші - не більше, ніж об’єктивне відображення створеної цінності, а не самоціль.

Канські леви почали поступово викладати шорт-лісти фіналістів. Це означає, що найближчі декілька тижнів підуть на перегляд та декодування сотень креативних проєктів, які були визнані найяскравішими у світі (та як стверджують результати досліджень - найефективнішими). Сьогодні залишу тут три проекти, які вже потрапили до мого плейлиста Inspiration. Крутеці з Media Monks розробили девайс, який вчить грамотності під час написання текстів. Це настільки просто й круто, що зуби сами починають шукати лікті, щоб їх вкусити, бо це зробили не ми. Щоб зберегти легендарні паби Ірландії під час та після пандемії, Heineken перетворив їх на музеї. Android знатно потролив Apple. Зробивши повноцінний девайс з повноцінною рекламною підтримкою у найкращих традиціях Apple. Ніколи не був шанувальником Андроїду, але коли круто, то воно круто.