Pagan folklore

#міфи Антропоморфність Землі «Встану я, рабъ Божий, благословясь, пойду перекрестясь из избы в избу, из дверей в двери, из ворот в ворота, под восток под восточну сторону; подъ восточной стороной ходит матушка утренняя заря Мария, вечерняя заря Маремьяна, мать сыра земля Пелагея и сине море Елена». [Майков Л. Н. Великорусские заклинания. С.-Петербург, 1869. Стр. 32.] «Под восточной стороной ходит матушка утренняя Заря Мария, вечерняя заря Маремьяна, мать сыра земля Полачня, сине море Елена». [Балобанова К. А. Коллекция заговоров и средств народной медицины из рукописного архива Малмыжского краеведческого музея. Тексты и комментарии. Источник: http://herzenlib.ru/almanac/number/detail.php?NUMBER=number3&ELEMENT=gerzenka3_4_4] «У русских сохранились чисто народные свидетельства об образе земли в виде человека, причем — именно лежащей женщины — в загадках о земле: «Я се, я розляглясе; кабы встала, то бы до неба достала; а руки и ноги — дак вора бы связала; а рот и глаза — так все бы рассказала»». [Денисова И. М. «Живой космос»: древнейшая модель Вселенной в мировой мифологии и русской народной культуре. Источник: https://www.perunica.ru/tradicii/1374-pramater-zemlya.html] Також в замовленнях Землю можуть називати людським іменем

Катерини (24 листопада). По-руськи – Долі-Прядильниці

Опівночі, перед «півнями» дівчата беруть горня з «вечерею», обгортають його новим рушником і йдуть «закликати долю». Простують до воріт. Кожна з дівчат вилазить по черзі на ворота, тримаючи в руках горня з кашею та борщем, і тричі гукає: — Доле, доле, йди до мене вечеряти! Якщо в цей час заспіває півень, «доля обізвалася»; якщо ж ні: «Доля оглухла, не чує мого голосу». Журиться дівчина і проклинає долю: «Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!» Та це ще пів лиха — не ціла біда, якщо доля оглухла. Гірше, коли зірка з неба впаде. «Погасне доля!» — залякано шепочуть дівчата.

Звичаї нашого народу © Олекса Воропай #Колоріччя Варвари Нової Європи

Так як скоро Різдво, а це означає, що діти будуть ходити колядувати, а підлітки — на перебиранці, деякі християни можуть активізуватися й почати розповідати, що це виключно християнські традиції, які нібито не мають жодного стосунку до язичництва, а церква їх просто «зберегла». Але давайте поцікавимося в діячів цієї церкви, як вони насправді ставилися до наших свят і традицій:

БЛАГОЧЕСТИВОМУ ГОСПОДАРЮ ВАСИЛЮ, КНЯЗЮ ОСТРОЗЬКОМУ, І ПРАВОСЛАВНИМ ХРИСТИЯНАМ МАЛОЇ РОСІЇ (1599 р.) Апологія чернецтва […] Коляди з міст і з сіл ученням виженіть: не хоче- бо Христос, коли на його Різдво диявольські коляди мають місце, то нехай диявол у свою безодню занесе. Щедрий вечір з міст і з сіл в болота заженіть, нехай з дияволом сидить, а не християн знеславлює. Волочильне після Воскресіння, з міст і з сіл виволокши, утопіть. Не хоче-бо Христос у своє славне воскресіння того сміху й наруги диявольської слухати. На Георгія-мученика свято диявольське тих, що в поле вийшли сатані дар [жертву] танцями й підстрибуваннями чинити ліквідуйте; гнівається-бо на землю вашу Георгій- мученик, що немає християнина православного, який би наругу ту диявольську очистив і вигнати її зміг. Пироги й яйця надгробні в Острозі й де б ще вони не мали місце знищіть, щоб в християнстві того паганського квасу не було. Купала на Хрестителя утопіте й огненне скакання відкиньте; гнівається-бо Хреститель на землю вашу, що в день його пам’яті попускаєте дияволу глумитися над вами через вас же самих. Петро й Павло молять вас, якщо хочете від них ласку мати, то понищіть і попаліть колиски й шибениці в їх день, як це робиться по Волині й Поділлю, й де б цей звичай не коївсь; гидко ж бо їм на землю з небес дивитись на те диявольське видовище, на яке збираються християнські люди. Й інші спокуси, котрі були б, зліквідуйте, й те писання всім до вух їхніх донесіть.

Ну і це не дивно, адже колядки сповнені давніх міфів про створення світу, космологію і, звичайно, про небесне весілля.

Раніше я критикував рідновірів, але тепер хочу висловити свою позицію щодо «новоязичництва». Я вже писав, що не поділяю позиції а-ля «це лише персоніфікації селюків» (праці Чубинського і Гнатюка — в поміч, аби побачити, як самі селяни сприймали ці сутності). Але чомусь новоязичники скептично ставляться до історичних джерел і достовірних богів — навіть до тих, про яких у нас є інформація. При цьому вони також вважають богів персоніфікаціями й не ставляться серйозно до власної віри. І якщо рідновіри хоча б визнають, що більшість їхніх ритуалів і будь-яких вірувань, по суті, є вигадками, то новоязичники позиціонують себе як тих, хто спирається на справжню народну традицію. Для мене, по більшому рахунку, немає різниці між цими двома групами, адже і ті, і ті підтримують постязичницькі ідеї — на кшталт монізму, універсалізму тощо. Як писав класик: «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Україні і не в Україні».

Чому книги про язичництво пишуть атеїсти? Ніколи не помічали що майже вся література буцімто від язичників про язичників написана атеїстами? Візьмемо цю сучасну (відносно) книжку. Автор використовує термін язичництво, але якщо вчитатися то виявляється що мова тут про псевдо-традіціоналізм генона та еволи. Перший був універсолістом настільки що прийняв іслам, а другий буквально написав есе проти язичництва та просував свою квазі-традицію. От такі в Долгочуба авторитети. Він також посилається на російського псевдоязичника Нєчкасова (Askr Svarte) дві книжки якого я теж в свій час придбав про що й досі шкодую. Коли вже в язичників буде вистачати розуму та рішучості поздирати цих п’явок?

Читаючи різні білоруські книги про їхній фольклор, доволі часто натрапляю на інформацію про культ різних ідолів, які етнографічні білоруси (тобто селяни XIX століття) називали «стодами». Ось, наприклад, уривок із книги Скварчевського:

Язычніцкія культавыя скульптуры пазначаліся не толькі тэрмінам ‘ідал’. Існаваў шэраг пазначэнняў: ідалы, стоды, багі, балваны, каменныя бабы. Слова ‘стод’, відаць, паходзіць з стараскандынаўскага stoð — ‘слуп, колона’. Гэты тэрмін мае блізкае слова і ў літоўскай мове — stabas, якое абазначае ідал, аб’ект язычніцкага пакланення. Да гэтых жа слоў падобнае і стараславянскае ‘столб’ (бел. стоўб), якім таксама маглі пазначаць ідалаў, што мелі форму слупа. Стаўб ля печы быў значным культавым месцам у беларускай хаце, каля якога спраўлялі розныя абрады; характэрна, што гэты слуп таксама, як і культавую скульптуру, называлі ‘балванам’. Тэрмін ‘балван’ можа мець балцкую этымалогію і звязвацца з літ. balva — ‘дарунок, хабар’, balvoti — ‘падкупіць, даць хабар’. У літоўскай мове (і не толькі) паняткі ‘дарунак’ і ‘ахвяра’ шчыльна звязаны, і, такім чынам, балван — гэта ‘той, каму прыносяць ахвяры’.

І в нас, 100%, щось подібне також існувало. Тому, якщо у вас є якийсь матеріал про наші кам'яні баби, буду радий, якщо скинете його в коментарі.

Що таке гріх Славянская народная мораль строилась по несколько иному принципу, чем церковная христианская, притом в разных сферах духов­ной культуры и в разных обрядовых и фольк­лорных жанрах по-разному. В духовных стихах — в жанре, идейно близком к церковной традиции, — обнаруживаются три "группы" Г.: 1) Г. против матери-земли и родовой религии; 2 ) Г . против ритуального закона цер­кви; 3 ) Г . против христианского закона люб­ви (...). Так, согласно русским духовным стихам, люди впадали в Г., когда "за крест, за молитву не стояли", "постов, молитв не знавали", "великого говения не говливали", "нищую братию обиждали", "го­лодного не накармливали", "жаждущего не напаивали" и т. п. Еще больший, непрости­тельный Г., когда совершали колдовство или нарушение запретов: "во пятницу пыли пыли­ли, а в середу золы золили" (...) или "в чистое поле выходили, матуш­ку-рожь заломляли, во ржи спор отъимали" (...) , "в Ивановски ночи не всыпали, в чистое поле выходили, коровушек закликали, в коровах молоки отъимали, под горьку осину выливали" (...). Душа, совершившая та­кие грехи, считалась проклятой и противопо­ставлялась душе справедливой. С позиций церковного догматического христианства сама вера в заломы, в колдовское "отбирание" мо­лока или в кару при золении белья в среду была суеверием и потому грехом. Таким обра­зом, в народной религии, народной морали существовали целые комплексы представле­ний и действий, оцениваемых такой мерой добра и зла, которая была чужда христиан­скому мировосприятию в принципе. (...) Грехом считалось нарушение обычаев, об­рядов, табу. Так, славяне считали грехом бить землю, плевать в огонь, мочиться в воду. Со­вершение этих Г. вело, по убеждению поль­ских гуралов (Надрабье), к смерти самого грешника или его близких, они также полага­ли, что Г. подавать через порог нищему ми­лостыню — это может привести к обнищанию дома, к беде. У вост. славян нельзя было есть во время грозы, а также топить печь и зани­маться рядом работ, т. к. это Г., и Бог может покарать громом. На Черниговщине говори­ли про несоблюдающего это табу: "Та людина пoбipaє на себе гpixa от Бога". Работать в определенные праздники было грехом. Иног­да запрет касался некоторых видов работ. Так, хорваты-далматинцы на о. Брач запре­щали в Страстную пятницу тяжелые работы. В этот день нельзя было рыхлить ("колоть") землю мотыгой или плугом, резать скот к Пасхе и месить хлеб, в котором "может поя­виться кровь". Все это воспринималось как великий грех. Несоблюдение некоторых быто­вых запретов также считалось грехом. Напри­мер, сербы Косова Поля (Ново Брдо) гово­рили, что гревота "грех", если женщина пере­шагнет через лежащего мужчину, или ярмо, или рало. Никому нельзя было перешагивать (перепрыгивать) через бадняк и т. п. Грехом считалось несоблюдение поста, в особенности если он был принят как обет. Так, сербы на Тимоке (с.-вост. Сербия) в первую неделю Великого поста нередко по обету отказыва­лись до вечера от всякой еды, кроме кислой капусты: они "тудорочили" (соблюдали па­мять св. Феодора Тирона — Тодора). Нару­шение обета было большим Г. (...) Людей, совершивших большой Г., (...) не принимает земля. Ср. также мотивы Г. и наказания грешников в ст. Баллады. [Славянские древности. Этнолингвистический словарь. М.: "Международные отношения", 1995. Т. 1. Стр. 544-546.]

Взагалі в народній традиції прийнято ділити замовлення на чорні й білі. До чорних заговорів належать, наприклад, привороти, але, аналізуючи їх, я нічого «чорного» там не знайшов: у них звертаються до богів, а не до бісів чи чортів, як в інших чорних замовленнях. Причому до тих самих богів, які згадуються і в світлих заговорах разом із християнськими святими: Сонце, Мати-Земля, Місяць-князь, Зорі-зірниці тощо. Як я розумію, приворотні заговори вважалися темними через те, що вони були спрямовані проти волі судженого. А які ваші думки з цього приводу?

Язичництво і аборти Є одне цікаве замовлення від порчі, де болячки викликають 12 бісів. І ось що відповідає останній:

имя ми есть Смертный и сильный начальник нечистых духов над человеками, страшный мучитель и погубитель в человеках. Силяюся, мучаю, морю, гублю, разные пакости и зло творю, все ругаю, горжусь, ненавижу, во чреве детей гублю [выделение моё — прим. В.], похоть, плоть и уду владение отнимаю, ничего не боюсь, всякую святыню принимаю, крепкий до смерти, вон из рабы не выхожу; и той буде всех проклятий. [М. И. Забылин. Русский народ: его обычаи, обряды, предания, суеверия и поэзия]

Є багато чорних замовлень і практик абортів, але що стається з матір'ю і дитиною після такого? За народними віруваннями абортовані діти перетворюються на потерчат, а їхні матері – на богинок. Потерчата шкодять іншим дітям, їх не можна ховати на звичайному кладовищі, вони можуть перетворюватися на пугача. Богинки ж можуть підмінити дитину, нашкодити матері або звичайним дітям. Через 7 років потерчата перетворюються на мавок. І це не дивно, адже ти крадеш дитину у своєї родини. Гидкі люди в душі перетворюється на гидких людей після смерті – ось народна логіка.

Скромность их женщин превышает всякую человеческую природу, так что большинство их считают смерть своего мужа своею смертью и добровольно удушают себя, не считая пребывание во вдовстве за жизнь. Маврикий Стратег о славянах

Трохи про «кровну помсту» Одно из первых законодательных упоминаний о кровной мести мы встречаем в статьях договоров Руси и Византии 911 и 944 гг. об убийстве. Однако именно по поводу правовой природы кровной мести (досудебная это или послесудебная расправа) в исторической литературе возникает большое количество разногласий. Так, М. А. Дьяконов полагает, что месть за убийство в первой статье Русской Правды, не является местью по приговору суда, а является местью, осуществляемой по инициативе самих потерпевших. «Эти правила и целый ряд им подобных, – считает М. А. Дьяконов, – представляют собой, лишь до некоторой степени, упорядоченное и ограниченное самоуправство, и притом ограниченное не столько обязательным вмешательством суда, сколько обычными правилами»[11]. По мнению М. М. Михайлова, месть, до этого времени являвшаяся лишь обычаем, в Русской Правде получает значение права, «хотя и ограниченного, но твердого в силу закона»[12]. В каких же случаях применялась кровная месть у славян? Согласно исследованиям И. А. Малиновского – в случае убийств, осквернения брачного ложа, похищения женщины, оскорбления женщины, а также в случаях совершения кражи, прелюбодеяния, поругания христианских ценностей, обмана, колдовства[27]. 11.Дьяконов М. А. Очерки общественного и государственного строя Древней Руси. СПб., 1910. С. 59. 12. Михайлов М. М. История русского права: лекции I–XVIII. СПб., 1871. С. 74. 27. Малиновский И. А. Кровавая месть и смертныя казни. С. 30–31.

Коли йдеться про визначення цінностей, притаманних язичництву, люди зазвичай перераховують такі риси: високоаристократичне уявлення про людську особистість; етика, заснована на честі ("сором", а не "гріх"); героїчне ставлення до життєвих викликів; прославлення та сакралізація світу, краси, тіла, сили, здоров'я; відмова від будь-яких "потойбічних світів"; нероздільність моралі та естетики; тощо. А. де Бенуа

Сьогодні будуть пости про мораль і нрави Тут русичі червоними щитами Степ перекрили, прагнучи собі Звитяг і честі, Ігореві — слави.

Можливо, ви помітили, що останнім часом постів із моїми думками стало більше. Не хвилюйтеся: етнографічного матеріалу в мене вистачає мінімум на рік уперед, і в архіві лежить не одна книжка на цю тему — я, звичайно, й далі все це викладатиму. Просто зараз я вирішив трохи «навалити бази», так би мовити. Також вирішив порекомендувати кілька каналів, які читаю сам. 1. Англомовний канал на тему язичницької теології https://t.me/folkishworldview 2. Англомовний канал на тему археології https://t.me/thechadpastoralist 3. Радикальна пропаганда сільського образу життя і практикуючого язичництва https://t.me/thorsidr 4. Канал присвячений різним релігіям європейських народів https://t.me/Aryanpaganism (https://t.me/Slavic_Pagan) 5. Канал присвячений історії, традиціям та культурі балтійських народів https://t.me/TheBalticStar 6. Канал присвячений релігіям фіно-угорських народів https://t.me/Wainola 7. Язичницький пафос і пропаганда https://t.me/Pagan_Revivalism 8. Слов'янське Язичництво, дикунська естетика, нариси любомудрія. https://t.me/Varvary_Novoi_Europy 9. Новинарня Пліткарні: анонси свят і обрядів, голосові чати та ще багато цікавої й корисної інформації язичнику https://t.me/ridvira 10. Меми і язичницька естетика https://t.me/ColeWolfsson