Щоденник читачки Насті

Вчора був День письменника 👩‍💻✍️ Тож, зараз буде лонг-рід про моїх улюблених письменників. 🤔 Років п'ять тому я би, не задумуючись, сказала, що в мене один улюблений автор, - Ніл Гейман. Його побутові і казкові фентезійні світи мене приголомшували в хорошому сенсі, персонажі захоплювали і лякали. В той час я читала майже виключно західних письменників, російською або англійською. Українських не розглядала через почуття меншовартості. "Хіба ж хтось з українських письменників може перевершити Ніла Геймана?" Тоді я ще не знала, що таке ставлення - класичне для колонізованої, зросійщеної людини. І от якось мій друг Макс подарував мені на День народження дві книги Макса Кідрука: "Не озирайся і мовчи" і "Доки не згасне світло". Це - не ідеальні книжки, до них є питання, і сам автор зізнався, що вважає їх поганими (це не дослівно, можливо, він вжив м'якше слово ☺️). АЛЕ! Вони були захопливими, я читала їх в тролейбусі, в кав'ярні, вдома допізна. Сюжети не були схожими ні на що інше, що я читала до того, і наукова складова була дуже цікавою. Напевно, з цих книжок почався мій шлях українською сучасною і не тільки літературою. Зараз я впевнено можу сказати, що з точки зору письменницької майстерності Ніл Гейман не кращий за та й поряд не стоїть із Максом Кідруком і його "Колонією", Ілларіоном Павлюком і його "Пітьмою" і "Книгою Еміля" і Павлом Дерев'янком з його "Літописом Сірого Ордену". Це наразі мої улюблені. Ви скажете, а як щодо українських жінок-авторок? На жаль, з сучасних поки що читала їх не дуже багато. Сподобалась мова і стиль Віри Курико в "Летіції Кур'яті". А з класичних поки що богинею вважаю Ольгу Кобилянську з її "За ситуаціями". Мова і персонажі - просто захват! Я задумувала пост про улюблених письменників, а вийшов - про мій шлях до українських авторів. Oh well, нехай буде так. А хто наразі улюблений письменник/письменниця? З українських і не тільки. P.S. Ті, хто досі люблять Ніла Геймана, почитайте новини останнього року про звинувачення письменника в сексуальному насильстві над декількома жінками. Мені дуже шкода, що в мене стільки його книг, і я не знаю, що з ними тепер робити. Але читати і передавати їх комусь, щоб поширювати зацікавленість Гейманом, я не хочу.

Любителі деталізованих ілюстрацій, вам сюди 👋. "Будиночки з історіями" японського ілюстратора Сейджі Йошідо схожа на віммельбух (книжка-розглядалка для дітей). Це - 33 ілюстрації дивних будинків. Обожнюю в гостях розглядати, як обставлена квартира, і заглядати в вікна сусідам (є в мене таке маньячне хобі, так 🤷‍♀️). Тож ця книжка для мене ідеальна ☺️. Сюжети тут цікаві: 👉 Вежа втомленого від життя астронома 👉 Замок загубленого сироти 👉 Дівчинка в затопленому місті 👉 Будинок зачарованої ляльками жінки Сейджі Йошідо починав кар'єру як художник фонів для відеоігор, і потім також став малювати для книг. Тільки погляньте, які атмосферні ілюстрації. Схожі на сцени з мультфільмів Хаяо Міядзакі. А зсередини будиночки промальовані так детально, що можна легко уявити собі день персонажа, навіть не читаючи опис. Я розтягувала цю книжку, читаючи/розглядаючи/смакуючи по розвороту за вечір, і точно ще повертатимусь до неї. Хороший спосіб розвантажити мізки і пофантазувати перед сном ☺️. Якщо хтось знає схожі книги, пишіть в коментарях, мені точно нада ще 😊

Сьогодні від мене - просто фото Толкіена, який пише в своєму саду ☺️

Бріджертони vs. Аркан вовків - ось така в мене кожен вечір дилема 🙃. Останні два дні вигравали Бріджертони 🥲, тому апдейтів тут не було. Менше з тим, я вже на 320-й сторінці Аркану вовків, і ось мої враження: 👉 Перші 60 сторінок йшли для мене повільно, бо перед нами відкривався сеттинг, історія характерників і правила цього світу. 👉 Наступні сторінки нагадали "Гаррі Поттер і кубок вогню" із розподільчим капелюхом, факультетами і прогулянкою по Хогсміду 👉 Далі почалась "Гра престолів" 👀 і суворе і різке дорослішання головного героя. 👉 А ще тут загадка на загадці. І, як мені розказали, Дерев'янко майстерно, одним махом дасть відповіді в третій книзі. Загалом книга надзвичайно захоплива, атмосферна, із складними, гарно прописаними, симпатичними і не дуже персонажами. Читаю далі! Увага, спойлер! Наскільки satisfying було вбивство Северином Ігоря, га? 😃 Син нарешті виправдав очікування батька, але не зовсім так, як той хотів 😝.

4 роки повномасштабного вторгнення. 4 роки тому я читала young adult книжку "Я віддам тобі сонце", взяла її з собою, коли ми переїхали в село 25го лютого, але звісно, читати не змогла. Перші дні взагалі нічого, крім новинних постів читати не хотілось. Зараз же я почуваюсь в безпеці настільки, що бажання і сили читати в мене є. За це я дякую нашому війську 🙏 і людям, які роблять все для наближення перемоги. Продовжуємо донатити і підтримувати наших воїнів 🫡. І віримо, що колись імперія гною і зла нарешті розвалиться. Ділюся зборами моїх улюблених книжкових блогерок. Донатьте сюди і сюди. 👀 І діліться, за якою книжкою вас застав початок повномасштабного вторгнення.

Ступила на вовчу стежку 🐺 Почала читати трилогію Літопис сірого ордену 👀 - трилогію про характерників, воїнів, які перетворюються на вовків. Фентезі в сеттингу альтернативної історії: що було б, якщо б Гетьманат не розпався, а його врятували характерники. І що мені подобається найбільше - це українська міфологія тут. Мавки, лісовики, щезники 🌿. За останні два дні мені захотілось: 👉 щоб цю книжку додали в шкільну програму, і діти закохались в сучасну українську літературу. 👉 щоб зробили з трилогії якісний серіал, адже книга досить кінематографічна. А ще вона надзвичайно красиво написана.

"В її усмішці плескалося полум'я"

Я ще довго не зможу дивитись у вікно вночі 😬. Ви скажете: "А чого туди дивитись вночі, дурна? 🤪 Темно ж, нічого не видно і так!" А я скажу: "Якби ви жили у місті Салимове лігво, після настання темряви ви би спочатку почули дряпання по склу, а повернувшись на звук, побачили б таке у вікні, від чого б відходили ще довго. І якби вам вдалось відвернутись від вікна і не дивитись, ви би врятували собі життя" 👀Ділюсь враженнями від "Салимового лігва" Стівена Кінга. Я ніколи не дивлюсь фільми жахів. Боюсь скрімерів, страшні морди потім мені ввижаються, а в голові грає моторошна музика з фільму. Ось так мене легко вразити 😆. Але тут не буде страшної картинки, музики і різких звуків, подумала я, і почала читати книгу. Загалом, от прям страшно, не було. Та атмосфера в'язкої гнітючості, моторошності, безвиході, присутня була. Ну і деякі особливо яскраво змальовані образи зла вперемішку з запахами однієї ночі заважали мені заснути. Але більше в цій книзі лякали жителі міста. Про що книжка (без спойлерів). 👉Про маленьке містечко Салимове лігво в глушині штату Мейн, в якому вночі люди починають чути підозрілі звуки і крики. Місто - тут головний герой. 👉Про плітки, заздрість, байдужість, злобу, підозрілість до всього нового його жителів. 👉Про те, як через брак критичного мислення, знань, емпатії, любові, люди прирекли своє місто на загибель. 👉І як небайдужими виявились тільки письменник, який повернувся у місто свого дитинства, і ще троє місцевих жителів. 👉Про дитинство, дорослішання, і боротьбу з монстрами під ліжком. Про що ще (обережно, спойлер!): не натискайте, якщо не читали книгу і збираєтесь. 👉Місто vs. вампіри 👉Вампіри тут не сутінківські, не романтизовані. Вони тхнуть розпадом, гниллю і могилами. Це - нічні звірі, в яких відсутні будь-які почуття, крім голоду. Образ Сьюзен, яка уже вампіркою висить за вікном Марка, мені досі ввижається 🫠. 👉Я не знала, чим тут виявиться зло, і спочатку трохи розстроїлась, що це вампіри. Але образ вампіра в книзі такий справжній, сирий, лякаючий, як прадавнє зло, що мені зрештою сподобалось. 👉Це моя перша книга Кінга, як я зазначала раніше, і мені сподобалось. Єдиним недоліком вважаю велику кількість персонажів. Але так як це збірний образ, який показує занепад міста, то вважаю, що цей хід виправданий. P.S. Мені сподобалось на початку цього посту розігрувати діалог з вами в своїй голові 😅. P.P.S. Фото з Мусьою-Ліббі для привернення уваги 😁

Вчора отримала ось цю книгу на День книгодарування. Багато чула хорошого про неї, і того хотіла. Але не прочитала опис завчасно, і схоже, що книга не зовсім те, чого я очікувала від неї 😅. Думала, що це - роман про дорослішання. Насправді ж він про героя, який в 10 років під час бейсбольної гри зробив дуже сильний удар, і м'яч, вилетівши на трибуну, вбив матір його найкращого друга. Після цього герой вирішує, що є інструментом Бога. 🤯 Ось ця релігійна складова трохи мене бентежить, але сподіваюсь, вона не буде ключовою. Цікаве про автора: Джон Ірвінг отримав Національну книжкову премію, Оскар за найкращий адаптований сценарій ("Правила виноробів"), і до 47 років був тренером з боротьби 👀.

Вітаю переможницю! @dia_osaulko_na Напишу вам, щоб дізнатись, куди відправляти вам "Гамлета" ☺️.

Результати за 5 хвилин 👀

14 лютого для книголюба - це, в першу чергу, День книгодарування 😃. Я обожнюю дарувати книжечки, тож вирішила порадувати підписників свого каналу. Щоб мати шанс отримати книжку: 1. Кидайте в коментар свою бажанку. 2. 14го ввечері я рандомно оберу коментар і зв'яжуся з людиною, щоб подарувати їй книжечку. 3. Важливо! Для участі треба бути підписаною (-им) на мій канал 🤗 Вже чекаю на ваші бажанки 😋

«Коли тільки починаєш писати, ти закоханий у мову, у сам акт творення і почасти в самого себе. Та варто піти далі, і письмо — якщо тільки за ним слідувати — поведе тебе шляхами, якими ти не планував іти, і явить тобі речі, яких ти б нізащо не вгледів самотужки». —Margaret Atwood.

"Це фейк," - думала я, побачивши такі обкладинки. Але Google Lens довів, що вони реально існували! Вашій увазі - pulp fiction обкладинки класичних творів. Взяла я їх зі статті LitHub, на яку сьогодні натрапила. Там багато цікавих екземплярів 😁. Pulp fiction, крім однойменного хіта Квентіна Тарантіно, - це бульварне чтиво, низька-середня полиця, орієнтована на масового читача. Така література була популярною в США з 1900 до 1950 років. І хоч сюди входили не тільки любовні романи, а й жахи, наукова фантастика, кримінальні твори, на обкладинці часто зображались саме такі "сексі" сюжети, адже вони привертали увагу. Через ефективність pulp обкладинок, в 40х-50х в такому стилі нерідко випускали також класичні твори. І от маємо такі шедеври. Кажіть, яка вам сподобалась найбільше 👀

Дивилась новинки лютого видавництва КСД і в мене нова бажанка! 📺"Вечірні новини" Артура Гейлі. Це - роман про закулісне життя відділу телевізійних новин. Підготовка вечірнього випуску новин – щоденне випробування для телеканалу. Журналісти балансують між етикою та тиском керівництва, яке прагне сенсацій будь-якою ціною. Мені дуже цікава ця тема: те, як команда ньюсруму має вміти швидко розібратися в нових подіях, відрізнити важливе від шуму, прийняти рішення під тиском часу. І головне - взяти весь той хаос подій і перетворити на зрозумілу історію для глядача або читача. Свого часу серіал Newsroom був одним з моїх улюблених. Дивилась його двічі. 🫠 А, вишенька на торті: книга "Вечірні новини" - товстунець! 736 сторінок. Все, як я люблю 🌝. Кажіть, що з новинок хотіли б почитати?

Перша закинута книга 2026-го. Я думала, що це буде хороша мелодрама з елементами хот сцен. А все навпаки. Це ніби дуже довга хот сцена без сюжету, без як таких конфліктів і розвитку персонажів. Книга про хокеїстів, але ми не отримуємо нічого про хокей, хоч мені було цікаво! 😀 Таке враження, що призначення у книги одне. 🤦‍♂🙄 А ви вже якісь книги закидали в 2026? І чи взагалі дозволяєте собі не дочитати?👀

Перші 140 сторінок Кінга "Салимове Лігво", і мені вже сняться кошмари 🤪. Хоч нічого справді лячного там ще не відбулося. Ось мої перші враження: 👉Моторошна, задушлива, в'язка, клаустрофобна атмосфера 👉Тут точно є елементи жанру південної готики: маленьке містечко в глушині Америки, на перший погляд, миле і затишне, де всі одне одного знають, але де коїться щось неймовірне, містичне. 👉Елементи просто готики тут теж є 😅: зловісний будинок, де ніби як живуть привиди 👉Жителі міста - всі, як на підбір, огидні. Дехто думками, дехто вчинками. 👉І ось останній пункт навів мене на думку, що Ілларіон Павлюк надихався цією книгою, коли писав "Я бачу, вас цікавить пітьма". В Буськовому Саду теж - що не герой, то кожен зі своїм гріхом. А ось цей момент, де зникає дитина, а поліцейський каже, що не варто вести пошуки вночі - один в один з "Лігвом". Як це - чекати цілу ніч і не шукати дитину? Коротше, дуже моторошно, гидко, але відірватись не можу 😃. Читаю далі. P.S. Щоб ви розуміли, який кошмар мені снився - ні, не привиди і монстри. Я маю виступати в спектаклі через 10 хвилин, і забула всі слова! Схоже, що тіло зчитало ввечері переляк, а от сюжет мозок підставив уві сні вже свій 😅.

Почала читати свою першу в житті книгу Кінга! 👀 Раніше не наважувалась, бо було страшно 😅

Те, що культура ніколи не поза політикою, до мене дійшло на перший рік повномасштабного вторгнення. Достоєвський, Чайковський, та інші "велікіє" діячі були і зараз є інструментами поширення російської культури і романтизації "загадкової руської душі" на заході. Але от що можна зробити замість того, щоб з піною у роті кричати, що російський ютуб, музику, літературу і інше треба закенселити? Прочитала в книзі Як вдихнути вільно? Посібник з деколонізації таке:

Потрібно вказувати на те, що творчість Чайковського — це наслідок колонізації та продовження російського імперіалізму, а не лише закликати до кенселінгу. Таким чином ми залучаємо до діалогу, до обговорення цих фігур, але водночас пояснюємо їхні негативні впливи. Проте важливо не фокусуватись лише на Чайковському, бо так ми знову й знову зосереджуємось на їхній культурі та більш детально розповідаємо про них. В умовній розмові про Чайковського після зазначення всієї його проблематичності, варто перевести мову на Леонтовича. І отут ми можемо використати все, що знаємо, й не боятись зануритись занадто глибоко. Важливо не тільки говорити, що не так з російською культурою, а й давати альтернативи. Бо навіть, якщо людина не погодиться з вашими аргументами, вона принаймні матиме інший вектор руху і дізнається щось нове. Головне - зацікавити своїм.

🙌Отже, давайте ділитися своїм! Я почну. З того, що прочитала і планую прочитати: - Книга Еміля. І. Павлюк - Колонія і скоро Колапс. М. Кідрук - Літопис сірого ордену. П. Дерев'янко ‼️Можете також поділитись українською музикою, яку слухаєте, або ютуб-каналами, які дивитесь 😃.

З інтерв'ю Емми Антонюк з Ілларіоном Павлюком на проєкті "Різниця Є": 👉Автор дописує нову книжку прямо зараз. Але, звісно, це не означає, що він ще не буде її переписувати. Тож коли вона вийде, не відомо 👉Так, працюючи над Книгою Еміля, автор перечитав її і дійшов висновку, що не розуміє Гастропода - основного антагоніста. Тож він повернувся і переписав те, що було не логічно. 👉Так само він повертався до реплік мами Еміля і міняв знаки оклику на крапки. Бо навіть, коли вона злиться на Еміля через кип'ятильник, в тому ментальному стані вона не може кричати, в неї немає сил. Тож треба було позбавитись всіх знаків оклику. 👉Павлюк провів частину дитинства в росії на сахаліні і жив якийсь час у школі, де туалет був на вулиці, і ходити туди доводилось навіть в сильний мороз. Поміняв декілька шкіл. Каже, що навіть зростаючи в таких обставинах, був щасливою дитиною. Бо вважає, що головне - висловлена любов, повага до дитини, а також любов батьків одне до одного. 👉Найкращими відгуками на Книгу Еміля автор вважає такі: "Тепер я буду частіше обіймати свого синочка".