Шабля, горілка і шляхетська честь

Про характер і причини Хмельниччини Побачив у фб цікаву розмову істориків про етнічну складову Хмельниччини. Буцімто це фіксують записи фольклору. Але як вже зауважили, в XIX столітті той фольклор могли редагувати. Власне в середині XVII століття "ляхами" козаки називали не тільки власне поляків, а й тих хто на їхню думку були зрадниками і служили Речі Посполитої. Хоча для самих цих самих "зрадників" зовсім не обов'язково було покидати русинську ідентичність при продовженні служби Речі Посполитій. Це мені нагадало одну пісню, яку склав один з тих, хто сам застав Хмельниччину. Вона називається "Дума козацька о войні з козаками під Берестечком". Автор описує і те, що православне духовенство підбурювало козаків до повстання:

Мовите ВІРА: дадь в Польщі міра вся ЄРЕСЬ заживає: Жид, і поганин, і аріанин покой о віру має. Ми дурні були: о віру били, бо ви нас так учили. Щоб єсте віру зо всього миру руського вигубили. Ви бунтували, бисьте пропали. А козакам УНІТИ Що провинили, в чім прогрішили козакам ЄЗУВІТИ?

До речі, характерний образ мандрівних спудеїв змалював Гоголь у повісті "Вій". Хома Брут це і є той самий архетип пиворіза-спудея, що мандрує у пошуках пригод та грошей) Фрагмент з радянського фільму "Вій" 1967 року, режисери К. Єршов та Г. Кропачов

Чим займалися українські спудеї XVIII століття на канікулах? Жебракували, ну або радше збирали донати. Після того як спудеїв (студентів) відпускали на канікули, то вони займалися різними виставами, театральними дійствами чи займалися вчителюванням. Взагалі будь-чим де платили і були потрібні студентські таланти. В народі та літературі того часу цих мандрівних студентів називали "пиворізи" чи "дячки". В колегіумі, де спудеї навчалась їм навіть видавала "пашпорти", де записано ім'я та прізвище. З таким пашпартом міг вільно пересуватися у дозволених кордонах. Однак дехто зловживав цим і взагалі після канікул не вертався до навчання, в назавжди переймав професію мандрівного артиста, вчителя чи художника. Ось, що було написано про це у інструкції 1764 року для Київської Академії:

Обычай древний в Академии Киевской есть ежегодно в месяци маи от девятого числа по 1 число сентября отпускать учеников риторики, пиитики и синтаксими, бидных и нищих, родителей лишившихся и вовся никакова пропитания ни откуду не имиющих, для испрошения соби милости. Но понеже под видом таковых многие родителей нескудных и препитать их могущих имеющие, а особливо из священнических сынов, обманно просят пашпортов единственно для того, чтобы не учиться, но прежде времени отлучась от Академии (шататься по разным местам или без видома Академии), где-нибудь остаться для научения детей господских или в собственном своем доме всуе время проживать; для того префекту, когда убогие ученики просят пашпортов для испрошения милостыни, накрипко взыскивать и от других стороних требовать достовирных свидетелств, подлинно ли оние ученики не могут себе вовся снабдить, и буди явится, что точно они такового состояния, то отпускать в Малоросские точию и слободские полки, а далее никуди ходить не дозволят, на срок до первого сентября. А кто явится из отпущенних после первого сентября и не покажет на то никакого резона, такова за явкою в Академию наказывать, священнических же детей от родителей своих или из приходов, им по концессам нашим определенных, снабдение каково-нибудь имущих, отнюдь не отпущать для испрошения милостини, и им пашпортов не давать.

Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии. Киев.Т. 3. Чимось нагадує і сучасність, чи не так?

Про пожежу та автономію Лаври Всі чули про жахливий російський обстріл Київської Лаври. В зв'язку з цим мені пригадалась інша пожела в Лаврі, що сталася в 1718 році. Після тієї пожежі почалося слідство для з'ясування обставин. Тоді російський уряд звернув увагу на книгу "Місяцеслов". На титулі книги йшлося про те, що Лавра має ставропігію (автономію) від Константинопольського патріархату, а не Московського як вимагалося писати:

Лаврѣ Печер(стей) Кіевс(тей) Ставропигіи Ст̃ѣйшаго Вселенскаго Константінополскаго Патріархи...

Пєтр 1 видав наказ про заборону подібних написів. Велось слідство про те хто друкував книгу, але велось недбало, бо багато хто з духовенства не сприйняв московської зверхності. В 1720 році було наказано конфіскувати всі примірники. Однак Лавра заявила, що всі книги знищила пожежа. Однак це неправда, бо досі збережений примірник, який аж у 1807 році перейшов до церкви на Чернігівщині і зберігався там до 1962 року. Про цей екземпляр читайте тут

Часи страждань Христових. XVIII ст. З міста Корсунь Канівського повіту (тепер Черкаська область). Зберігається в Національному художньому музеї в Україні.

Требник та Служебник Петра Могили Цей рукопис створений у 1632 році львівським переписувачем Лаврентієм Яцковичем на замовлення шляхтича Івана Боярського. Пізніше Боярський подарував цей рукопис митрополиту Петру Могилі в 1633 році. Могила замовив оправу зі своїми гербом. В 1644 році митрополит передав книгу до Софійського собору, де вона зберігалась до передачі в НБУВ. Рукопис має чудове оздоблення та ілюстрації. На думку дослідників зображення святого Іоанна з книги має портретну схожість з самим Петром Могилою і тому це можливо єдиний його прижиттєвий портрет, що дійшов до нас. Всю книгу можна погортати тут

Подорожуючи Василь Григорович-Барський багато малював. Здебільшого монастирі, але траплялися і винятки (як описана вище колони Клеопатри та Птолемея). Якщо цікаво, інші його малюнки можна переглянути тут і тут. Ось тут ще можна ознайомитися з оригінальним рукописом опису мандрів Григоровича-Барського

Перший український єгиптолог жив ще в XVIII столітті Зараз це ім'я мало кому щось скаже, але свого часу він був відомою особою. Василь Григорович-Барський (родом з Києва) у 1724 році відправився у мандри світом. Опис його мандрів став бестселером. В своєму щоденнику Василь описав подорожі по країнах Балкан, Близького Сходу та Європи. Певною мірою його можна вважати й першими українським єгиптологом (хоч і аматором), бо побувавши в Єгипті він описав колони Клеопатри та Птолемея, а також намалював їх. Текст опису колон лишив в статті. Особливо цікавою мені видалась ця фраза:

Едино точію знаменіе во всемъ подобное есть, якоже Русское живѣте

Дійсно є ієрогліф "𓄠", що нагадує нашу "ж". Ієрогліф позначає створення чи народження. Чи є тут зв'язок? Стверджувати не буду, бо вчені не довели зв'язок між єгипетськими ієрогліфами та давніми алфавітами не доведений. Зображення: 1-2. Оригінальний текст з описами колон. 3. Малюнки колон.

Слава Йсу! Слава Україні! 🌅Вас вітає «Світанок Старовини». Запрошуємо разом з нами відмикати куфер минулого і виймати звідти скарбики надбань національної і світової культур. Нові знання завжди гуртують людське єство, розуміння минулого дозволяє робити висновки. «Світ Старовини» — це про пошук і усвідомлення самих себе, це про поступ думок і справ заради великої мети — просвітництва всієї нашої нації. 🌻 Творитимемо із любовʼю та щирим захопленням. Тому скоріш приєднуйтеся до кола наших читачів, слідкуйте за оновленнями, очікуйте нові дописи.❤️‍🔥 Підписатись на канал

Якщо шукаєте цікаве прізвисько — учіться у наших передків. В 1552 році отаманом села Петрівці на Київщині був Микита Вареник. Вочевидь, дуже любив вареники... Архив Юго-Западной России... Ч. 7, т. 1. Киев, 1886.

Античні боги на прославних фресках Раніше я розповідав про фрески з каплиці в Люблінському замку. Однак є дещо незвичне в них. На одній з фресок зображення Хрещення Господине, але знизу є дивна фігура, яка скаче на дельфіні і тримає в руці змію. Це Ерос — давньогрецький бог кохання. Але що він там забув? Справа в тому, що іконописці не мали права "видумувати з голови" будь-які людські чи природні образи. Тому перемальовували з давніх зразків. Так само вочевидь сталося і тут, бо хтось колись перемалював воду з Еросом і це пішло далі з покоління в покоління. На інший фресці зображений в'їзд Христа до Єрусалиму. Зверху на пальмі з фрески — оголена жіноча фігура. Наш екскурсовод стверджував, що це німфа Дафна. Однак я не зміг знайти її зображень з пальмою. Мені більше Афродіту нагадує, хоча її наче теж з пальмою не зображували))

Фрески руських майстрів в Польщі Кілька днів тому побував в замковій каплиці Люблінського замку. Там можна побачити фрески неймовірної краси. Їх стоворили на початку XV століття за наказом короля Владислава Ягайла. Розписували стіни каплиці майстри Русі, що видно за стилем. Вважається, що вирішальний вплив на мистецькі смаки короля Владислава мала його матір — Юліанна Тверська (дружина князя Ольгерда).

Богородиця окропляє троянду свої грудним молоком, а Ісус кров'ю. Внизу святий Домінік. Картина десь з XVIII ст. Зберігається домініканському монастиря в Любліні (Польща). Єдина така картина у світі))

🕊📣⚜️ СОБОРНА УКРАЇНА – мета що вписана у наші серця. Ми — не партія й не клуб за інтересами. Ми — ініціативна молодь Дніпровщини, що готова відстоювати гідність нашого народу. Ми діти свого краю, прагнемо справжньої СОБОРНОСТІ для рідної України та готові діяти заради змін. #МиСоборні ✊🏼 СОБОРНА УКРАЇНА

🚩☩ ХОРУГВА ☩ 🔹️🔸️🔹️🔸️🔹️🔸️🔹️🔸️

🔥Традиція - це передача вогню, а не поклоніння попелу 🔥

Тільки у нас в Часописі : 📯 ДОСТУПНІ для всіх освітні курси з історії ☕️ НЕЙМОВІРНІ івенти та дискусії 🏹 ЕКСКЛЮЗИВНІ матеріали про Україну, Європу та Християнство 🗡 ГЕОПОЛІТИКА заснована на досвіді віків 🪶ТВОРЧІСТЬ великих людей ⚡ Долучайся не лише до дослідження, а до творення історії ⚡ 🙏🏻 Зв’язок 👑Бустанути ⚔️ Воскресне слава Січова! ⚔️

Мазепа — стерте ім'я з історії Після того, як гетьман Іван Мазепа перейшов на шведський бік, московський цар Пьотр 1 наказав церковними ієрархам оголосити Мазепі анафему — церковне прокляття. Гетьман Мазепа був значним меценатом. Давав гроші на будівництво церков, видання книг та створення інших речей церковного ужитку. Та після анафеми ім'я Мазепи стало забороненим. На фото можна побачити останню сторінку з книги українського богослова Димитрія Туптала (Ростовського) "Житія святих". На видання дав книги гроші Іван Мазепа, однак його прізвище тут вимазане сажею.

🇺🇦 «Історія України та світу» — молодий канал, наповнений унікальними світлинами та історичними матеріялами Якщо ти хочеш дізнатися більше, перевірити факти чи просто цікавишся історією — тобі точно сюди

«У XXI сторіччі корисно не тільки знати історію, але й робити якісні висновки з минулого, аби не повторити помилок у майбутньому. І це наші реалії.  Історію корисно знати усім, незалежно від освіти та професії, а особливо важливо — чинним та майбутнім політикам. Тож не шкодуйте часу на вивчення історії»

, — зазначає автор каналу 👉 Підписуйся, аби не пропустити усе найцікавіше: https://t.me/istukrandworld

📚 Історична бібліотека – телеграм-канал для тих, хто хоче дізнаватися більше про минуле! ✅ Унікальні книги, які варто прочитати ✅ Корисні статті для глибшого розуміння минулого ✅ Цікаві матеріали для натхнення та досліджень Досліджуйте історію разом із нами – завжди цікаво, змістовно та з любов’ю до знань! 🔗 Підписуйтесь: https://t.me/Istorichabiblioteka Ваше нове улюблене місце для історичних відкриттів!

Про слонів в Україні Якщо вас колись мучило питання, чи були в Україні раніше слони — ось відповідь. Так були, але недовго. В 1621 році турецька армія здійснює вторгнення до Речі Посполитої. Відбувається битва під фортецею Хотин де з одного боку турки, а з іншого козаки, поляки та литвини. Султан Осман II привів до Хотину чотирьох слонів, які султан отримав в дарунок від перського шаха. Слонів направили прямо на позиції. Один загинув від влучання гарматного ядра. Битва закінчилось поразкою турецького війська. Тих слонів, які вижили, султан під час перемов подарував польському королевичу Владиславу. Слони на території України відбилися у народній пам'яті. В селі Громи (Черкаська область) знайдений фрагмент пічної кахлі XVII ст. з зображенням слона і погонича. 1.Cлон з погоничем і паланкіном на спині. Кахля XVII ст. з села Громи. Фото і прорисовка. 2. Малюнок графіті з воріт Хотинської фортеці. XVIII ст. 3. Слони і верблюди армії Османа ІІ під Хотином. Фрагмент гравюри Дж. Лауро (1624 р.).

Цікаво чи вернули врешті-решт