Уже доступно! Исследование Telegram 2025 — ключевые инсайты года 
![[♔]Гетьманська Правда[☨]](https://cdn.tlmtr.io/_next/image?url=https%3A%2F%2Fimg.telemetr.io%2Fc%2F3boQzk%2F5472299638535689097%3Fty%3Dl&w=256&q=75)
[♔]Гетьманська Правда[☨]
Открыть в Telegram
Гетьманська Правда — це український просвітницький канал, що базується на ідеях Української Трудової Дідичої Монархії, класократії та українського консерватизму. Канал має в собі ідею просвітництва українців в темі Гетьманства та його ідеології.
БольшеСтрана не указанаКатегория не указана
134
Подписчики
+124 часа
+17 дней
+1630 день
Загрузка данных...
Похожие каналы
Нет данных
Возникли проблемы? Пожалуйста, обновите страницу или обратитесь к нашему support-менеджеру .
Облако тегов
Нет данных
Возникли проблемы? Пожалуйста, обновите страницу или обратитесь к нашему support-менеджеру .
Входящие и исходящие упоминания
---
---
---
---
---
---
Привлечение подписчиков
июль '26
июль '26
+4
в 1 каналах
июнь '26
+36
в 3 каналах
Get PRO
май '26
+79
в 11 каналах
Get PRO
апрель '26
+38
в 1 каналах
| Дата | Привлечение подписчиков | Упоминания | Каналы | |
| 08 июля | 0 | |||
| 07 июля | +2 | |||
| 06 июля | 0 | |||
| 05 июля | 0 | |||
| 04 июля | 0 | |||
| 03 июля | 0 | |||
| 02 июля | +2 | |||
| 01 июля | 0 |
Посты канала
🇺🇦 «Історія України та світу» — молодий канал, наповнений унікальними світлинами та історичними матеріялами
Якщо ти хочеш дізнатися більше, перевірити факти чи просто цікавишся історією — тобі точно сюди
«У XXI сторіччі корисно не тільки знати історію, але й робити якісні висновки з минулого, аби не повторити помилок у майбутньому. І це наші реалії. Історію корисно знати усім, незалежно від освіти та професії, а особливо важливо — чинним та майбутнім політикам. Тож не шкодуйте часу на вивчення історії», — зазначає автор каналу 👉 Підписуйся, аби не пропустити усе найцікавіше: https://t.me/istukrandworld
| 2 | Я обирав Гетьмана України в 1918 р.
Розмова з хліборобом-власником Гергелем П. М. 5 березня 1951 р. в м. Філадельфії
🤍🤍🤍🤍🇺🇦🤍🤍🤍🤍
ПИТАННЯ: Скажіть, Петре Андрієвичу, це правда, що Ви обирали в квітні 1918 року Гетьмана України Павла Скоропадського?
ВІДПОВІДЬ: Так це правда і це я вважаю найсвітлішою хвилиною у моєму житті.
ПИТАННЯ: Чи не були б Ви так ласкаві, дещо в подробицях розказати про цю подію, а саме, скільки Вам тоді було літ, хто Вас послав делегатом і який тоді був Ваш маєтковий стан?
ВІДПОВІДЬ: Я уродився 1885 року в с. Рокитна Донівка, Недогарської волости, Кременчуцького повіту на Полтавщині, отже як я їхав на цей з’їзд, було мені тоді 33 роки. Був я делегатом союзу хліборобів-власників, що його організаторами на Полтавщині були Петро Білокінь і О. Бегма, обидвох їх пізніше було замордовано так за велику працю для оборони України від “соціяліствуючих”, як і зокрема за те, що були організаторами на Полтавщині руху за вибір на Україні Гетьмана-Суверена.
Походжу я з сім’ї хлібороба, з полтавських козаків, батько мій мав коло 40 гектарів землі, на якій сам він і ми всі діти трудилися від світання до смеркання. На з’їзд у Київ, щоб обрати нашого Господаря Гетьмана України, я поїхав як член Союза Хліборобів-Власників з доручення нашої волосної філії.
ПИТАННЯ: Чи не розказали б Ви, як взагалі тоді постала думка в Україні, а зокрема на Полтавщині, з якої Ви походите, про вибір Гетьмана? Який був ґрунт до того? Адже тоді, як всім відомо, господарем України була Центральна Рада; чи була потреба її усувати, а на її місце обирати Гетьмана?
ВІДПОВІДЬ: Так, я розкажу Вам, як тоді постала думка у нас на Полтавщині про вибір Гетьмана. Причини для того були і то досить поважні. Тепер чомусь ніхто не пише і не говорить про те, що лихого для свого народу зробила Центральна Рада в перший період її господарювання, а те лихо, що наробили панове з Центральної Ради було єдиною підставою, чому наше селянство, наші господарі-власники, що були цвітом української нації, вирішили її усунути і на її місце поставити Господаря-Монарха.
Найголовнішою причиною були надто ліві зарядження, що їх видавала Центральна Рада, а коли на ґрунті тих заряджень прийшло до цілковитого грабування селянства місцевою голотою і всякими зайдами, то не було кому й пальцем поворухнути, щоб це безчинство спинити. Чи ж могла така влада викликати до себе пошану? Я наведу Вам такі приклади: за законом, що його видала Центральна Рада, установлено було для великих землевласників земельний наділ в 25 дес. землі, три штуки тяглової робочої сили і на десять душ сім'ї одну корову, а на сверх десяти душ дві корові і т.п. Тоді почалося, як кажуть, вавилонське стовпотворення. Так звані бідняки, а по суті голота, п'яниці всякі почали ходити по господарських хатах і що сверх того, що було приписане законом Центральної Ради, почали тягти направо й наліво. Закона не було, щоб ходити по коморах чи хатах і брати в заможніших господарів хатні речі, але місцева влада, шукала часом лишку робочої сили і реманенту не в хлівах чи стодолах, а в коморах, куфрах і поза образами. А влади, до якої можна було б звернутися, щоб припинився цей грабунок, не було. Просто через те не було, що ніхто з авторитетом Центральної Ради тоді на місцях не рахувався. Як же можна було таку владу шанувати і її підтримувати? На цьому ґрунті в окремих місцевостях постали бійки між окремими групами селянства.
Дійшло було до того, що дивлячись на той розгардіяш, що створився був на ґрунті відбирання лишків, деякі селяни, яких те відбирання лишків не стосувалося, як у нашому селі селянин Степан Велігодський, що мав 12 дес. землі, криком почали кричати: порятунку треба! Влади треба, бо як так далі протягне, то виріжуть одні одних до душі! І він першим був у нас в селі за те, щоб у Києві постала авторитетна влада, яка б спинила лихо, що тоді по селах коїлося.
Думка про вибір Гетьмана на місце Центральної Ради постала серед наших поважніших громадян, які знали історію України, знали добре добу Хмельницького і які хотели, щоб Україна мала нового Хмельницького, а не безсилих балакунів, які далі поза словами нічого ділом не можуть зробити. У нас думка про вибір Гетьмана рознеслася блискавично по всіх усюдах, і кожен, хто бажав, щоб на Україні запанував лад, сердечно її підтримував, бо кожен знав, що без Господаря ми пропадемо.
🤍🤍🤍🤍🏹🤍🤍🤍🤍
Джерело: Державницька думка. — 1951, ч. 1 стр. 51 За потреби у файлі пишіть в особисті повідомлення каналу
#Українська_Держава #Гетьманський_переворот
[♔]Гетьманська Правда[☨] | 41 |
| 3 | Термін "національна аристократія" ч. 3
🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍
Цей перший клас скрізь і завжди стає класом консервативним. На ньому спіраються всі здержуючі, обмежуючі революцийну творчість нових аристократій, громадсько-політичні форми, в першій мірі: реліґія і монархія. Він скрізь і завжди репрезентує традицію національну: тяглість, непреривність і орґанічність розвитку нації. При чім при класократії, консерватизм цього першого місцевого, національного класу лицарів і продуцентів це не охлократична реакція касти, яка боїться всякого руху в завойованій нею юрбі. Це консерватизм лицарів завойовників, які заключили мир з завойованими після лицарського бою. Вони знають, що підставою цього лицарського миру єсть обмеженя сили та імперіялізму сильніщих завойовників відповідно до степені восприїмчивости слабших завойованих. Тому вони бережуть обмежуючі громадсько-політичні форми, бо навчені предківською традицією вони знають, що з упадком цих форм і з необмеженого правління аристократії, вибухне нова боротьба, почнеться бунт і повстання чорних. Але одночасно вони не бояться руху вперед, поступу і еволюції чорних. Вони їх не повернули в юрбу рабів і вони знають, що для дальшої матеріяльної і громадської творчості, для розвитку матеріяльної і громадської культури — необхідна аристократизація, нобілітація чорних: необхідне виділювання з них нових творчих, завойовницьких, лицарських і продукуючих класів, які будуть для своєї творчости претендувати на владу і за цю владу боротись.
1. Виділюваня все нових революцийних активних класів, які ще не зазнали бою з пасивною масою, які ще не знають її пасивності та інертности і тому думають, що можуть правити нею необмежено, вільно, свобідно, що вони в стані здійснити всі свої поступові, революцийні ідеали; 2. абсорбованя цієї революцийної енерґії нових класів традиційно-національними, здержуючими, обмежуючими порив аристократії політичними і громадськими формами нації, які знаходять завжди орґанізовану (при помочі реліґії і монархії в першій мірі) оборону в лицарських і продукуючих консервативних (але не реакцийних!) класах — ось основи еволюції класократії, підстави її національної динаміки, про яку мова буде дальше.
🤍🤍🤍🤍❤️🤍🤍🤍🤍
Джерело: В. Липинський Листи до Братів-Хліборобів
#Листи_до_Братів_Хліборобів #Національна_Аристократія #Ідеологічна_концепція
[♔]Гетьманська Правда[☨] | 48 |
| 4 |  🇺🇦Сьогодні, 5 липня 1919 року, народилася Олена Отт-Скоропадська — наймолодша донька гетьмана України Павла Скоропадського.
Вона народилася у Берліні, куди її родина була змушена емігрувати після падіння Української Держави. Лише через десять днів після її народження вся родина Скоропадських змогла возз'єднатися. Дитинство та юність Олени Павлівни минули у передмісті Берліна — Ванзеє.
У 1944 році вона вперше вийшла заміж за Герда Гіндера — давнього знайомого родини Скоропадських, громадянина Швейцарії, який служив у Вермахті. Однак сімейне щастя виявилося недовгим: 10 квітня 1945 року Герд помер від отриманих поранень, а вже 26 квітня, під час бомбардування Баварії, помер і її батько — Павло Скоропадський.
Після завершення Другої світової війни Олена Павлівна переїхала до Швейцарії, де працювала секретаркою на парфумерній фабриці. Там вона познайомилася зі своїм другим чоловіком — Людвігом Оттом, з яким прожила до кінця свого життя.
Після смерті своєї сестри Єлизавети Скоропадської у 1975 році Олена Павлівна взяла на себе провідну роль у Гетьманському русі. Під її керівництвом видавалися книги, статті, бюлетені та інші матеріали, присвячені українській державницькій традиції та спадщині роду Скоропадських.
Після проголошення незалежності України вона регулярно приїжджала на Батьківщину, зустрічалася з істориками, політиками, громадськими діячами та всіма, хто цікавився історією Української Держави й родини Скоропадських.
У 2000-х роках Олена Павлівна передала до України сімейний архів — документи, фотографії, картини, особисті речі та інші пам'ятки, які зберігала протягом десятиліть в еміграції. Саме завдяки цій безцінній спадщині багато дослідників змогли написати наукові праці та книги, присвячені історії Гетьманату і родини Скоропадських. Також вона стала почесною фондоутворювачкою Музею гетьманства у Києві.
Із 2011 року Олена Павлівна проживала у будинку для літніх людей у Швейцарії. Померла 4 серпня 2014 року у віці 95 років.
Олена Отт-Скоропадська стала останньою з дітей Павла Скоропадського та людиною, яка присвятила своє життя збереженню пам'яті про Українську Державу 1918 року і спадщину свого батька.
#історична_дата
📜 Історія України та світу 📖 • @istukrandworldbot • Буст • Тікток • Інстаграм • Фейсбук • Підтримати фінансово | 40 |
| 5 | ☦️Релігія як основа влади чи приватна справа?
🤍🤍🤍🤍📖🤍🤍🤍🤍
Єсть політики, які, орґанізуючи державне життя, намагаються зробити з реліґії послушне знаряддя в своїх руках. Вони не признають, поруч своєї влади світської, такої влади духовної, яка би не підлягала вповні владі світській і яка би своїм авторитетом духовним владу світську обмежувала і контролювала. Тому їхня державна влада світська єсть разом з тим і найвищою владою духовною. Вони не тільки правителі держави, тоб то орґанізації світської для діл світських, але й голови церкви, тоб то орґанізації духовної для діл духовних. Меч та ідея сполучені тут в одних руках. І коли якась церква, якась реліґія, в їхній державі не хоче бачити в них найвищої влади духовної, вони її винищують, або обмежують, яко мога, її права. Це буває звичайно тоді, коли правляча орґанізуюча верства складається з елєментів войовничих, але таких, які не належать до якогось матеріяльно продукуючого класу, які не беруть персонально участи в продукції, не творять нових матеріяльних цінностей і коли оця правляча войовнича верства в порівнанню з тою більшостю, якою вона править, знаходиться в великій меншости. Тоді така правляча войовнича меншість здобуває собі авторитет, тоб то признання для своєї влади в очах більшости тим, що вона репрезентує не тільки силу людську, матеріяльну, але й силу надлюдську, духовну. Наприклад горстка большовиків править многоміліонною Росією не тому, що большовики здатні добре зорґанізувати матеріяльну хліборобську чи промислову продукцію, а тому, що вони єсть “найчистіщими” представниками соціялістичної віри. Ніхто не визнає авторитету большовиків, як найкращих хліборобів чи найкращих промисловців, бож ні один большовик ані хліборобського господарства нігде добре не зорґанізував ані одної фабрики в рух, як слід, не пустив, і не для цього вони в очах “народу” потрібні. Весь їх авторитет, вся їх потрібність держиться на цьому, що вони своїм виконуванням всемоґучих та єдино істинних — як вони кажуть — “наукових законів” соціялістичної віри мають ущасливити людскість. І хто в Росії не вірить в таку надприродню силу большовицьку — в те, що вони зроблять таке чудо — і хто відважується про це голосно говорити, того большовицька держава при помочі своєї поліції, своєї світської сили, переслідує і замикає в “чрезвичайку”. Бо при такій політиці, при такому способі орґанізації державного життя, влада світська і влада духовна, держава і церква, поліція і духовенство, або як в сучасній Росії — державний примус, комуністична партія і соціялістична “наукова” віра — це одно: вони нероздільні і нерозлучні. Так зрештою буває не тільки у большовиків, а було й в старій жидівській, фараоно-египетській, у всіх магометанських і багатьох инших державах — з тою одначе великою ріжницею, що ті колишні держави використовували для своїх світських, матеріяльних цілей ту чи иншу, але людям вроджену, стихійну ірраціональну віру в Бога (инакше кажучи, містицизм реліґійний), а держава большовицька використовує для себе часову і скороминучу віру в “наукові”, соціяльні програми (инакше кажучи, містицизм матеріялістичний, дуже подібний, про що мова низче, до містицизму маґії).
Єсть далі політики, які в своїм способі орґанізації державного життя зовсім одкидають потребу реліґії, потребу орґанізованої і авторитетної віри. Вони вважають, що для діл світських, державних, реліґія зовсім не потрібна; що в громадськім життю можна зовсім добре обійтись без церкви і без Бога, і що реліґія це, мовляв, “справа приватна”, справа совісти кожного горожанина, до якої державі нема ніякого діла. Такі політики вірять, що для того, щоб орґанізувати державне життя і правити людьми, досить одних тільки світських — раціональних та матеріяльних — засобів: вистане, мовляв, у всіх справах громадських відкликатись до розуму та інтересу од природи добрих (як вони думають) людей, щоб їх переконати та здобути для своїх намірів “публичну опінію” більшости. Тому такі політики звичайно бувають вільнодумцями, індивідуалістами, республиканцями і демократами. Вони не визнають ніяких освячених традицією, загально признаних і всіх обовязуючих — в тім числі і реліґійних — авторитетів; вони проповідують повну “свободу переконань” для кожної одиниці і вважають, що про правдивість чи неправдивість цих переконань мають вільними голосами вирішати самі горожане, при чім за правдиві і добрі приймаються хвилеві переконання більшости “свобідних одиниць”. І коли для політиків першого типу штука правління полягає в тім, щоб при помочі сили власної державної орґанізації, використовуючої для своїх матеріяльних цілей ту чи иншу віру, всіх інаковіруючих знищити або залякати, то для політиків цього другого типу вся штука правління полягає в тім, щоб при помочі пристосованих до такої політики — на словах: “свобідних”, а в дійсности: куплених способів пропаґанди — як не всім, то принаймні більшости сподобатись. Місце реліґії, церкви і духовенства в таких державах займає “наука”, преса та партійна інтеліґенція, яка, не будучи ніколи так добре зорґанізована в одно тіло, як віруюче в одного Бога духовенство, репрезентує не одну — одною доґмою спаяну і тому орґанізовану “реліґійну” — громадську віру, а тисячі ріжних “вір”, що завзято між собою конкурують і бються за “народню більшість”. Реліґія в цьому методі орґанізації державного життя відограє ролю таку саму як всяке инше “переконання”, як всяка инша світська віра. Коли хтось думає, що в “народні вибранці” вискочити і собі на життя заробити лекше при помочі пропаґанди якоїсь нової реліґії і нової церкви, ніж при помочі торговлі, чи біржевої спекуляції, ніхто йому не забороняє таку “нову церкву” закладати і самого себе в ній “папою” проголосити. При такому способі орґанізації громадського життя, опертому на “вільній конкуренції”, все зводиться до сприту в інтересах. І вільно кожному робити свій інтерес, чи на партійних програмах, чи на торговлі, чи на боксі, чи на реліґії так, як він вважає для себе найкращим — при чім, розуміється, цей інтерес вільно робити чесно і не чесно, бо поняття про мораль, які звичайно нормує церква і реліґія, тут це діло “приватної совісти кожного”.
🤍🤍🤍🤍☦️🤍🤍🤍🤍
Джерело: В. Липинський Реліґія і церква в історії України
#Липинський #Релігія #Ідеологічна_концепція
[♔]Гетьманська Правда[☨] | 45 |
| 6 | Термін "національна аристократія" ч. 2
🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍
Термін аристократія, вживаний в ріжних значіннях (про що не маю тут місця і часу ширше говорити) фільософами старинного світу, свій послідній зміст придбав підчас класократично-монархічного періоду істнування европейських націй і вживався для означеня аристократії родової, нобілітованої Монархом і при тім аристократії консервативної. Пізніще йому противоставлялася демократія, яка, бажаючи влади для себе, владу цієї консервативної і родової аристократії, во імя »демосу-народу«, »поступу« і т. д. поборювала. Але-ж навіть тоді, коли істнували в Европі класократичні монархії, цей термін був завузький, бо придержуючись точно його значіння, не можна було до аристократії причисляти новодопущені до влади, нобілітовані, але ще безтрадиційні, ще не консервативні верстви; а вже ніяк не можна було назвати аристократією наприклад всю ту верству, що витворилась підчас панування охлократичного абсолютизму у Франції за Людовиків — верству, що поборювала завзято стару феодальну французську аристократію і яку навіть для відріжненя од останньої, що звалася noblesse d'épée (шляхта по мечу), стали звати noblesse de robe (дворянством по одежі, дворянством чиновним). Між тим оця охлократична — як я її називаю — аристократія цілі століття дійсно правила Францією; мало того, її власне, як »аристократію«, знищила французська революція і термін аристократія в устах сьогодняшньої демократії відноситься переважно до цієї охлократичної французької аристократії, яка аристократією в старому класократичному значінню цього слова ніколи не була так само, як не було ніколи аристократією в цьому розумінню — зване власне »аристократією« нашою демократією — охлократичне російське чиновне дворянство. А кого-ж називати аристократією тепер, коли за вийнятком Англії, консервативна родова аристократія усунута скрізь »побідним ходом« демократії? Можна розуміється прийняти, що ця назва заховується для верств, які були і яких нема, та сказати, що сьогодня за вийнятком Англії нема аристократії. Але-ж і це буде неправда, бо в дійсности ці аристократичні (в старому значінню цього слова) верстви єсть, тільки вони загубили реальні прикмети всякої аристократії: силу і владу; — бо при певних умовах вони знов можуть, придбавши силу і владу, стати аристократією, і навіть там, де таких верств досі не було, можуть появитись умови, при яких витворяться верстви абсолютно їм анальоґічні. З таких фактів повставання анальоґічних громадських формацій при все повертаючих анальоґічних (і дуже обмежених на нашій земній кулі) умовах громадського життя складається вся історія людства. Отже щоб уникнути непотрібної плутанини, я вживаю слово аристократія для означеня фактично правлячої в даний момент і в даній нації верстви, однаково — чи це буде англійський лорд, чи російський совнарком, чи якісь »вибрані народом« демократи. По методу-ж її орґанізації, я називаю цю аристократію: охлократичною, демократичною і класократичною, при чім тільки цім останнім терміном покривається по части старий термін аристократії, бо тільки при класократії буває завжди поруч нової поступової, свіжо нобілітованої аристократії, аристократія стара консервативна, дідична, родова. Врешті я думаю, що з боку громадськи педаґоґічного добре єсть називати річи їх власним іменем і не ширити містифікації пануючої демократії, яка каже, що вона не єсть »панами«, не єсть »аристократією«, коли в дійсности вона сьогодня єсть пануючою аристократією, тільки такою аристократією, яка завдяки власне своїй містифікації, не в стані добре, по аристократичному, виконати своїх аристократичних завданнь.
🤍🤍🤍🤍❤️🤍🤍🤍🤍
Джерело: В. Липинський Листи до Братів-Хліборобів
#Листи_до_Братів_Хліборобів #Національна_Аристократія #Ідеологічна_концепція
[♔]Гетьманська Правда[☨] | 50 |
| 7 |  +5🇺🇦 НЕВІДОМИЙ СКОРОПАДСЬКИЙ — 5 фактів прр «українізатора стародубщини»
🔥 3 липня — день пам'яті гетьмана, який намагався врятувати Гетьманщину після катастрофи Мазепи
3 липня 1722 року помер Іван Скоропадський — гетьман Війська Запорозького, який очолив Україну після поразки під Полтавою та в найтемніші роки наступу Московії на українську автономію.
Його часто згадують лише як «гетьмана після Мазепи», але така оцінка надто спрощує історію. Скоропадський отримав булаву в час, коли козацька держава стояла перед загрозою повного знищення. У надзвичайно складних умовах він намагався зберегти права Гетьманщини, її адміністрацію, військо та українські традиції самоврядування.
Саме за його правління тривало культурне й духовне життя України, а козацька еліта ще мала змогу відстоювати залишки автономії перед дедалі агресивнішим імперським тиском.
⛨ @KhoruhvaKlub
#НесемоХоругви
#КолонкаВійта
#Козачизна | 55 |
| 8 |  «🫅» | "КАТЕХИЗМ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНИКА.".
🫥 🤍🤍🤍🤍ℹ🤍🤍🤍🤍
Шᴀнᴏʙні дᴩуɜі, ᴨᴩᴏᴨᴏнуєʍᴏ ʙᴀʍ ᴨᴩᴏчиᴛᴀᴛи ᴄᴛᴀᴛᴛю яᴋу нᴇщᴏдᴀʙнᴏ ɜнᴀйɯᴏʙ @Ilyyaab , цᴇ ᴄᴛᴀᴛᴛя ʙід Дᴀниᴧᴀ Сᴋᴏᴩᴏᴨᴀдᴄьᴋᴏᴦᴏ, яᴋий ᴨиᴄᴀʙ її ᴨід ᴨᴄᴇʙдᴏ "Д. Дᴇᴩжᴀʙниᴋ" (Щᴏ ᴄиʍʙᴏᴧічнᴏ).
Пᴩᴏ цᴇ ᴨиɯᴇ іᴄᴛᴏᴩиᴋ Пᴀʙᴧᴏ Гᴀй-Нижниᴋ ʙ ᴄʙᴏїх ᴋниɜі "Уᴋᴩᴀїнᴄьᴋий нᴀціᴏнᴀᴧ-ᴋᴏнᴄᴇᴩʙᴀᴛиɜʍ: Гᴇᴛьʍᴀнᴄьᴋий Рух Книᴦᴀ І. 1900–1936 ᴩᴩ":
У Пᴇᴩᴇʍиɯᴧі ᴛᴀᴋᴏж ᴋᴏнᴄᴇᴩʙᴀᴛиʙнᴏ-ᴦᴇᴛьʍᴀнᴄьᴋиʍ ᴋᴏнцᴇᴨціяʍ ᴄиʍᴨᴀᴛиɜуʙᴀᴧи ᴦᴀɜᴇᴛи «Уᴋᴩᴀїнᴄьᴋий Гᴏᴧᴏᴄ» ᴛᴀ «Уᴋᴩᴀїнᴄьᴋий Бᴇᴄᴋид» (ᴨᴩᴏɸ. Д. Гᴩᴇᴦᴏᴧинᴄьᴋий ᴛᴀ йᴏᴦᴏ ᴨᴏʍічниᴋ Н. Вᴏʙᴋунᴇць). «Хᴧібᴏᴩᴏбᴄьᴋу Уᴋᴩᴀїну» ᴨᴏɯиᴩюʙᴀᴧи ᴛуᴛ і ᴨᴩᴏᴨᴀᴦуʙᴀᴧи ᴋᴏᴧиɯні ᴄᴛᴀᴩɯини УГА Є. Зибᴧіᴋᴇʙич, О. Бᴏᴄий-Мᴏᴧᴏдᴇцьᴋий ᴛᴀ інɯі ʍᴏнᴀᴩхіᴄᴛи. У Пᴇᴩᴇʍиɯᴧі 1928 ᴩ. буᴧᴏ ʙидᴩуᴋᴏʙᴀнᴏ й ᴨᴇᴩɯу і дᴩуᴦу чᴀᴄᴛини «Кᴀᴛᴇхиɜʍу Уᴋᴩᴀїнᴄьᴋᴏᴦᴏ Дᴇᴩжᴀʙниᴋᴀ» (ᴀʙᴛᴏᴩᴀ ᴨід ᴨᴄᴇʙдᴏ Д. Дᴇᴩжᴀʙниᴋ, яᴋиʍ нᴀᴄᴨᴩᴀʙді буʙ ᴦᴇᴛьʍᴀнич Дᴀниᴧᴏ Сᴋᴏᴩᴏᴨᴀдᴄьᴋий).
Сᴛᴀᴛᴛя ʍᴀє 35 ᴄᴛᴏᴩінᴏᴋ, ᴦᴀᴩнᴏ і дᴏᴄᴛуᴨнᴏ ᴏᴨиᴄує ᴨᴏɜицію ᴛᴀ ɜᴀᴄᴀди ᴦᴇᴛьʍᴀнᴄьᴋᴏᴦᴏ ᴩуху, ᴩᴇᴋᴏʍᴇндуєʍᴏ!
PDF-файл надіслали нижче.
📎| #Стаття #Скоропадські
👍 [♔] Ⲅⲃⲁⲣⲇія йⲟⲅⲟ Яⲥⲏⲟⲃᴇⲗьⲙⲟжⲏⲟⲥⲧі
👍 Зв'язок з каналом | 47 |
| 9 | Тепер для зручності пошуку потрібних дописів можете використовувати теги:
📓Ідеологія
🤍🤍🤍🤍⚡️🤍🤍🤍🤍
#Листи_до_Братів_Хліборобів — все що зв'язано з Листами до Братів-Хліборобів
#Липинський — інші праці В'ячеслава Липинського
#Демократія — про демократію
#Класократія — про класократію
#Охлократія — про охлократію
#Національна_Аристократія — все що зв'язано з Нац. аристократією
#Монархія — все що зв'язано з монархією та монархізмом
#Хліборобство — про хліборобів та хліборобство
#Ідеологічна_концепція — про ідеологію, як ідею руху
#Соціалізм_та_демократизм — про інтелігентські ідеології
#Націоналізм — все що зв'язано з націоналізмом
🌟🌟🌟🌟⚡️🌟🌟🌟🌟
✍️Історія
🤍🤍🤍🤍🇺🇦🤍🤍🤍🤍
#Гетьманщина — все що зв'язано з Гетьмащиною та Запорізькою Січчю
#Українська_Держава — все про Українську Державу
#АрміяУД — про армію УД
#Освіта_та_КультураУД — Освіта та Культура в УД
#ДіячіУД — про державних діячів УД
#Павло_Скоропадський — про постать Гетьмана Павла Скоропадського
#ДокументиУД — документи, звернення, листи часів УД
#Приєднання_територій — про території УД
#Дерикторія_УЦР — все що зв'язано з УЦР та Дерикторією
#Більшовики — про більшовиків та їх підпілля
#Еміграція — про Гетьманський рух в еміграції
🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍
#Релігія — про релігію
#Економіка — про економіку
#Cтатті — Стаття в телеграфі
[♔]Гетьманська Правда[☨] | 60 |
| 10 | 🇺🇦Окрема Запорізька дивізія за Гетьманату
🤍🤍🤍🤍🏹🤍🤍🤍🤍
Гетьман П. П. Скоропадський тривалий час вагався щодо того, чи зберегти цю дивізію, чи віддати наказ про її розформування. Адже дивізія була сформована стараннями Центральної Ради, серед її складу було багато переконаних соціалістів, які, очевидно, негативно прийняли Гетьманський переворот.
Про ці сумніви гетьмана стало відомо у штабі Окремої Запорізької дивізії. Щоб розвіяти сумніви П. П. Скоропадського, до Києва виїхав начальник дивізії О. Натієв. Він зустрівся з товаришем військового міністра генералом О. Лігнау, від якого дізнався про недовіру, яка існує щодо дивізії в оточенні П. П. Скоропадського, а також про бажання гетьмана сформувати власну гвардію — Сердюцьку дивізію. 2 травня 1918 р. Олександр Натієв подав доповідь на ім'я військового міністра, в якій запропонував переформувати Запорізькі полки у Сердюцькі. Між іншим, у доповіді генерал Натієв коротко оповів про бойовий шлях вояків корпусу. Він повідомив, що з 2 тисяч солдатів, які були в Окремому Запорізькому загоні на початку його існування, 100 загинули та ще 400 були поранені у боях з більшовиками — на кривавих шляхах від Києва до Сімферополя. Фаховий рівень вищих командирів запорожців начальник дивізії оцінював таким чином:
«1-й п<еший> Запорожский полк имени Дорошенко, полк. командир полковник Загродский — работал весь период борьбы с большевиками, но быть настоящим к-ром полка, а тем более Сердюцкого — не может. Может исполнять обязанности батальонного командира.
2-й п<еший> Запорожский полк командир атаман Балбачан — Отличный командир. Может занять должность к-ра Сердюцкой бригады.
3-й п<еший> Запорожский полк имени Богдана Хмельницкого, командир полковник Шаповал — своим умом, энергией, знанием боевого дела, выдающейся храбростью и тактом вполне заслуживает должности к-ра Сердюцкого полка. Гайдамацкий пеший полк командир полковник Сикевич — старый, отважный и храбрый полковник, блестяще проведший операции в качестве начальника Славянской группы. Может быть командиром бригады.
1-й Запорожский конный полк, командир полковник генер. шт. Петров — также пригоден штабной работе и может быть начальником штаба Сердюцкой дивизии.
1-й легкий Запорожский артилл. полк, командир полковник Парфентьев — блестящий артиллерист, будет вполне на месте в качестве к-ра Сердюцкого полка.
1-й тяжелый Запорожский артилл. дивизион (пока одна батарея и к-ра дивизиона нет).
1-й Запорожский инженерный полк к-р полковник Кузьма — отличный к-р, аттестован на должность командира бригады инженерных войск.
1-й Запорожский панцирный дивизион к-р полковник Мержинский — может быть к-ром дивизиона, но не Сердюцкого.
2-й Запорожский панцирный дивизион, к-р полковник Бадяев (правильне прізвище — Болдирев) — отличный отважный и храбрый офицер, заслуживающий выдвижения.
1-й Запорожский авиаотряд — к-р полковник Егоров — вполне был бы на месте в качестве командира Сердюцкого авиаотряда.
Состав штаба корпуса, инспектора артиллерии и интенданта аттестован в представленном мною товарищу В. Министра Отаману Лигнау списке».
У червні 1918 р. у Генеральному штабі Української Держави були плани про переведення Окремої Запорізької дивізії через Керч на Кубань — для допомоги Кубанському уряду. Але, у зв'язку зі зміною міжнародної ситуації, цим планам не судилося збутись, і всі частини Окремої Запорізької дивізії були переведені на охорону Нейтральної зони — 10-кілометрової смуги між Радянською Росією та Україною. 1-й Запорізький полк чатував на державному кордоні між землями Війська Донського та м. Білолуцьком, 3-й Гайдамацький курінь — між містечками Білолуцьк та Ровеньки, 4-й Запорізький полк — від м. Ровеньки та с. Білий Колодязь. Кожний з полків займав ділянку кордону, що приблизно дорівнювала 80 верстам. 2-й Запорізький полк спочатку розміщувався в районі м. Слов'янська, а на початку серпня його було вислано на Чернігівщину, де полк зайняв відтинок між річкою Десною (трохи північніше м. Новгород-Сіверський) та м. Стародуб. Цей відтинок кордону простягався на 60 верст.
Восени 1918 року країни Четверного союзу змушені були визнати поразку у Першій світовій війні. Слідом за цим захиталась влада під гетьманом П. Скоропадським, якого підтримували Німеччина та Австро-Угорщина. Незабаром проти П. Скоропадського було піднято збройне повстання. Чергова сторінка історії була перегорнута...
🤍🤍🤍🤍🇺🇦🤍🤍🤍🤍
Джерело: Національний військово-історичний музей України Українська весна на Донбасі, 1918 рік
[♔]Гетьманська Правда[☨] | 93 |
| 11 | 📓Інтеліґентська демократія та криза української державності
🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍
Отже наша здеклясована інтеліґенція приступаючи до влади не застала: 1. ані сотвореного старою монархічною земельною аристократією українського державного і військового апарату, який-би можна було, скинувши Монарха і цю аристократію, перебрати для користування в свої руки, 2. ані здобувшого собі силу під пануванням старої аристократії свого власного українського, чи зукраїнізованого жидівського, фінансового міщанства, яке за ціну поваленя Монарха і земельної аристократії, піддержувало-б і фінансувало українську революцийну інтеліґентську демократію, 3. ані витвореного, як у инших націй під пануванням єдиного національного Монарха і єдиної національної земельної аристократії, єдиного поняття нації і моралі нації, які дозволили-б здеклясованій інтеліґенції словесними гаслами патріотизму і словесними гаслами добра нації прикривати і піддержувати своє політичне панування.
А не застала вона того всього для одної дуже простої і ясної, але, як звичайно з простими і ясними річами буває, непомітної зразу причини: тому, що основа і початок кожної нації: земельна українська аристократія ще ніколи — за винятком кількох коротких літ панування Великого Богдана — на Україні не правила і не панувала. Бо пануюча колись у нас за Київських Князів варяжська охлократія, сама збіраючи дань, не володіла землею; а пізніща, по смерти Богдана, втеча недорізаних власними українськими руїнниками, хоч і заволодівших нарешті землею українських козацьких і шляхецьких »панів« під опіку польської і московської держави — означала довгий період панування знов таки не цих земельних панів, а власне нове панування на Україні, в тій чи иншій формі, не хліборобської, не земельної класократії, а чиновної, озброєної охлократії.
Недостача власного старого державного апарату спричинила нерішучість наших інтеліґентських правителів в справі, для всякої інтеліґентської демократії так ясної, як справа національно-державної самостійности власної нації. І тільки завдяки большовикам, які рішуче нашу демократію од старого »сфедерованого« російського державного апарату прогнали, пояснюється оце завзяте самостійництво на еміґрації тих, що на території України, в період свого розцвіту, вважали самостійність за »контрреволюцію« і національну зраду. Але що прийшло зовні, так само од зовнішніх причин може легко загинути. Думаю, що гірко мусіли-б розчаруватись прихильники державної незалежности України тоді, коли-б одинокими оборонцями цієї незалежности залишились ріжні »народні республіканці«, які, допомігши зруйнувати єдино реально істнуючу Гетьманську Державу, тепер так завзято по своїх ґазетах за »самостійність« розпинаються.
Відсутність власного фінансового міщанства, примусила нашу здеклясовану інтеліґенцію завзято шукати по цілім світі отієї маґічної сили, що держить на президентурах, посольствах і в парляментах всесвітню інтеліґентську демократію. Звідси її віра в надприродні сили Антанти; звідси її по суті безплодні, а по своїй формі принижуючі, політичні союзи з Польщею; звідси її поклони перед всемогущим Сіоном; звідси її смішні масонські льожи; звідси врешті продаж »Дніпровських Порогів« — одно слово все, що могло-б притягнути на Україну отого вірного союзника демократії: інтернаціональний фінансовий капітал. Капітал, який би »признав Україну«, який схотів би мати Україну і який »позичив-би нашій інтеліґенції свою грошеву силу з умовою, щоб вона цю демократичну і республіканську Україну своїми словесно-патріотичними заклинаннями збудувала, а потім, своєю »популярностю« в народі, властителів капіталу од соціяльної революції і од того народа захищала.
Але інтернаціональний капітал не йде, бо він, досвідчений, знає, що національний патріотизм на Україні не такий вже »дозрілий«, щоб на нім можна було заробляти і, обрізуючи купони, через інтеліґентських демократичних політиків »добро народу і нації« захищати.
Отже остається нашій безсилій але властолюбивій інтеліґентській демократії одно. Піддержати принаймні свій старий опозицийний моральний авторітет в очах народу: вдавати, що вона і далі бореться з »ворогами« того »народу«; що вона і далі »захищає народ перед зажерливими панами«. Бо коли-б з очей того народу спала ця остання полуда, коли-б і він перестав нарешті вірити,що демаґоґічні інтеліґенти своєю політикою виборюють для нього новий лад, то розуміється од всіх республік, а од нашої »народньої« тим паче, не залишилось-би ніякогісінького сліда.
Піддержуванням всіма засобами оцієї суґґестії брехні пояснюється її безглузде повстання проти Гетьмана; повстання, яке в результаті їй же найбільше, не тільки фізично, але й морально пошкодило, бо навряд чи вдасться тепер народ переконати, що перебування в приймах у Маршалка Пілсудського більш почесне і більш патріотичне для українського інтеліґента демократа, чим праця для Нації і Держави під проводом свого власного Українського Гетьмана. Тим самим пояснюється і той дивний факт, що, сидячи на еміґрації, наша інтеліґентська демократія, замість просто дати прилюдний доказ своїх державних талантів і орґанізацийних змаганнь, тільки лає на всі лади »хліборобів« і то з таким завзяттям, з такою пасією, що для стороннього глядача здавалось би, що це власне ці хлібороби її з України вигнали, що за Гетьманщини їй життя не було, що не тоді власне вона написала найбільше ґазет і книжок, що не тоді власне вона здобула собі найбільшу »популярність« і т. д.
Тим самим пояснюється її »соціялізм«, з яким по суті вона вже давним давно розпращалася і з яким нічого спільного не має, але держить його в своїх політичних псевдонімах про запас, тому, щоб колись при нагоді, як що знов прийдеться »народ« підбунтовувати, можна було ним покористуватись. Тим самим врешті пояснюється її найбільше злочинна робота: розбивання єдности українського хліборобського класу в той спосіб, що вони — всі оці вчорашні соціялісти і розпреділителі землі — сьогодня проголошують себе оборонцями »куркуля« очевидно знов таки оборонцями перед »зажерливими панами«. І коли наші есери, роблячи свою політичну ставку на українського кочовника, принаймні були послідовні в своїй політиці; коли »соціялізуючи землю«, вони своє хотіння політичної влади прибрали хоч в реально безглузду, але теоретично льоґічну ідею, — то наші збанкрутовані демократи, роблячи свою останню політичну ставку на, українського »куркуля«, дають ще тільки лишній доказ свого ідейного безголовя та політичного обманства.
🤍🤍🤍🤍❤️🤍🤍🤍🤍
Джерело: В. Липинський Листи до Братів-Хліборобів
[♔]Гетьманська Правда[☨] | 96 |
| 12 | ❤️Криза демократії та влади інтеліґенції
🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍
Вся ця демократична система інтеліґентського правління може держатися доти, доки істнує державний орґанізацийний апарат і армія, витворені колись під пануванням вояків і продуцентів, і доки істнує ще в масах витворена старою національною аристократією громадська мораль, свідомість права і поняття нації. Во імя нації, під примусом громадської моралі і під фізичним примусом державного апарату, демократичний »невідомий солдат« складає свою голову за демократичного »невідомого капіталіста-спекулянта«. Во імя нації, во імя збереженя громадської продукції і праці і при допомозі права та державного апарату, демократичний правитель-інтеліґент здержує своїх виборців од занадто сильного напору на багатих, а од багатих видерає якусь подачку для себе і для своїх виборців. Інтересом нації, патріотизмом, націоналізмом, національною моралю і т. д. оперують весь час інтеліґентські патріотичні шарлатани, які при допомозі грошового, рухомого, мобільного, отже незвязаного ані з даною територією ані з даною нацією, інтернаціонального анонімного капіталу усунули і усувають від влади дійсну територіяльну національну аристократію — тих, що володіють землею, фабриками, зброєю, що володіють засобами продукції і засобами оборони нації. Державно-орґанізацийний національний апарат і національна продукція — саме ядро і підстава нації — а з ними національна мораль і сама нація нищаться в корінь під пануванням інтеліґентської »патріотичної і націоналістичної« демократії.
Коли на чолі національної армії, на чолі національного державного орґанізацийного апарату і на чолі національної продукції не стоять персонально ті, що самі володіють зброєю, що самі продукують хліб і товари, що володіючи засобами продукції (землею і фабриками), мають матеріяльну силу для правління і для одповідальности за правління націями; коли капіталісти та їхні інтеліґентські політичні та економічні аґенти (всякі »виборні« демократичні президенти, виборні міністри, посли, парламенти, всякі анонімні комерцийні і фінасові спекулянти) не несуть персональної — своїми особами і своїм матеріяльним добром: землями і фабриками — одповідальности за свою владу, за своє правління; коли сама влада стає врешті на зразок грошей і грошових банків номінальною і анонімною; коли вкінці невідомо, хто дійсно править націями — то все трудніще стає знайти серед нації такого »невідомого солдата«, який би хотів умірати за невідому владу і такого анонімного »пролєтарія«, який би хотів продукувати під проводом анонімного безвідповідального хазяіна. Фінансовий грошовий капітал і його рідна дитина: правляча по його дорученю демократична інтеліґенція, мусять шукати для своєї оборони нових кондотєрів: ріжних »чорношкурих« та нечорношкурих найманих кольоніяльних військ; мусять спроваджувати для »національної продукції« ріжних »хунхузів і китайців«; мусять озброювати національною економічною та військовою технікою юрби варварів, які тільки ждуть моменту, щоб можна було захопити продукцію нації, щоб можна було найнявшу їх демократичну націю зруйнувати.
Розуміється ця нова сучасна світська влада безземельної і безфабричної інтеліґенції упаде від тих самих причин, від яких падала світська влада такої самої матеріяльно непродукуючої і здеклясованої інтеліґенції в попередніх століттях. Моральне відродженя старої земельної аристократії та її визволення з тієї ліберально-капіталістичної гнилі, якою її заразило панування гроша і капіталу; народженя нової аристократії з посеред заволодівшого вже засобами хліборобської продукції — землею — селянства і з посеред заволодіваючого вже засобами промислової продукції — фабриками — робітництва; переродженя змобілізованого селянина кондотєра, оцього »невідомого солдата« в свідомого свого імени, своєї чести і своєї ідеї лицаря; і врешті упадок національної продукції під пануванням демократії, а разом з тим сконсумованя продукції попередніх поколіннь і як наслідок цього повне обезціненя гроша і винищеня капіталу — ось знамена упадку нової світської влади безсилої здеклясованої інтеліґенції. Знамена упадку оцеї новочасної »симонії«, при якій тепер, як і тоді підчас світського панування Пап, за гроші, за капітал можна було купувати все, отже і духовну а разом з нею і політичну владу правлячої духовної інтеліґенції.
Сучасні інтеліґентські правителі, як і попередники їх, мусітимуть скоритись грядучим Імператорам, вождям відроджених і новонароджених вояків та продуцентів. Вони мусітимуть вернутись в свої теперішні монастирі — в ті ріжні аполітичні культурно-національні установи — і до тієї ідейної, вказуючої тільки на соціяльні несправедливости, але не захоплюючої владу політичної діяльности, яка одна достойна інтеліґенції і яка єдине відповідає її позбавленому матеріяльної сили станові. І ці культурні, уморальнюючі, педаґоґічні, духовні завдання, до яких мусітиме вернутись інтеліґенція, такі безмежно великі, що в порівнанні з ними сучасні демократичні опереткові президентури та й загалом все парламентське і пресове інтеліґентське, політичне шарлатанство перейде до історії таким дрібним і мізерним, як дрібним і мізерним у величній історії морально відродженої католицької Церкви здається нам сьогодня період світської влади Пап.
🤍🤍🤍🤍❤️🤍🤍🤍🤍
Джерело: В. Липинський Листи до Братів-Хліборобів
[♔]Гетьманська Правда[☨] | 88 |
| 13 | ✝️Християнство проти соціялізму й націоналістичного поганства
🤍🤍🤍🤍☦️🤍🤍🤍🤍
Ми не робимо з політики реліґії, ані з реліґії політики — з діла світського — діла духовного, з діла Кесаревого — діла Божого, або навпаки. Політика — це меч і сила продуктивна, матеріяльна. Але щоб ця сила матеріяльна не обертала, як досі, Українців у взаємно себе поїдаючих звірів, українські люде меча, плуга і станка, ждуть від Вас, інтеліґентів, ідеї — ждуть слова духовного, яке Ви, і тільки Ви, маєте обовязок їм дати. Ви не потрібуєте шукати та видумувати це слово. Воно вже сказано перед віками. Реліґія християнська, що з руїн Римської Імперії і з взаємно себе поїдаючої Европи, витворила нову культуру і нові держави, здатна ще й нашу Україну відродити та з руїни большовицької Державу Українську сотворити. Тільки дайте їй, інтеліґенти українські, цей вогонь, цю самопосвяту, цю безкористність, якими горіли колишні монахи-подвижники, такі самі інтеліґенти як і Ви. Сьогодня і в світі Ви можете бути подвижниками духа, бо ніхто Вас — клєрків — сьогодня не грабує, не вбиває. Але будьте подвижниками! Обєднані одним духом християнським, послушні кожний обрядові — православному, уніятському, латинському — своєї Церкви, поширте своїми словами і книжками оцей один — спільний всім обрядам нашим — дух християнський серед українських людей меча, плуга і станка. Навчіть їх своїм прикладом покори, вірности, послуху і дисципліни. Убережіть їх від найбільшої спокуси сучасності! — збунтованої проти Бога гордости людського розуму — і покажіть їм своїм прикладом, що здобута в покорі і молитві Божа благодать швидче врятує кожного з них від мук, а цілу Україну від руїни, ніж найраціоналістичніща теорія про неминучий поступ і щастя без Бога. Навчіть їх любити, а не ненавидіти один другого. Скажіть їм що Україна — це не рай земний, бо раю на землі не може бути — а найкраще виконаний обовязок супроти Бога і людей. І скажіть їм, що Україна не сотвориться хитрими спекуляціями, а тільки великим і орґанізованим ідейним поривом і що орґанізацію містичної сили такого пориву дає чуття міри, яке єсть в одній лише християнській реліґії. Скажіть їм, що Україна це перш за все дух, а не матерія, і що тільки перемогою духа може бути з хаосу матерії сотворено щось, що єсть, що має свою душу, що істнує — власне Україна. Скажіть їм врешті, що у відвічній боротьбі духа з хаосом матерії нема середини: що в ній можна бути слугою або тільки Бога або тільки діявола і що нагорода за діло Боже одержується не на землі, а в небі — Царстві Духа. Тоді оцим поривом реліґійним Ви підіймете українських людей сили матеріяльної — меча, станка і плуга — на орґанізовану жертву, без якої України не можна сотворити. І тоді тільки вони будуть йти вірно за своїми вождями під проводом одного Першого, Гетьмана, між ними; будуть слухати їх, і не будуть втікати з українських бойовищ щоб, бува, не стратити свого пайка в земнім матеріяльнім українськім раю. Тільки великим хрестовим походом Духа на українське пекло тілесних пристрастей і хаосу матерії, можна сотворити Україну. Чи здатні Ви, інтеліґенти українські, що майже всі сьогодня соціялістами або націоналістами єсте, такий хрестовий похід Духа розпочати?
Ваш духовий анархізм, який для Вас дорожчий понад усе, не дає Вам стати орґанізованими і дисциплінованими слугами одного Вівтаря. Ваші очі завидющі і Ваші руки загребущі — якими Ви вславились вже перед тисячу літами — не дають Вам змоги думати про щось инше, як тільки про тілесне, матеріяльне. Тому Ви не в стані великим поривом духа, орґанізованого і дисциплінованого реліґією Христа, обєднати і підняти на верх — до Бога — українське громадянство. Ви як четвероноги повзаєте разом з ним з очима звернутими в землю з думкою тільки про земне, тілесне, матеріяльне. І кожний з Вас у цім повзанню творить собі по образу своїх хотіннь своїх божків, якими він це громадянство нещасне розбиває. Ваші соціялістичні і націоналістичні секти, як колись пожираючі себе взаємно поганські віри, розбивають єдність Української Землі і унеможливлюють її незалежне державне істнування. Бо власне ця сама духова анархія, що колись була причиною підданя Київа північним Варягам, і яку Ви під иншими тільки таслами продовжуєте до нинішнього дня, оправдує владу, обмежуючих цю анархію, метрополій. В що-би обернулась Україна під Вашим проводом, без здержуючої нагайки метропольних влад? Ваш соціялістичний і націоналістичний містицизм, одинока сила яка пхає Вас до акції, це, не знаючий ніякої міри, містицизм поганський. Ви вірите що Ваш, Вами-ж самими, для Ваших потреб матеріяльних, зроблений божок переможе чужого такого самого божка. Ці божки Ваші злобні, кровожадні, і Ви вимагаєте для них фанатизму звіря, бо вся їх сила чудодійна міряється земним, тілесним, матеріяльним. І як що божок Ваш зараз-же тут на землі Вас не нагородить, як він не дає Вам посад, грошей, отаманій, Ви розторощуєте його, зміняєте свої віхи-віру і робите собі зараз другого »лучшого« божка. В пустелю троґлодитів повертаються всі, забувші про одного Бога-Духа, матеріялістичні культури. В таку саму пустелю повернулась-би під Вашим соціялістичним та націоналістичним пануванням Україна. Тому, поки Ви репрезентуєте »культуру українську«, Україна не може жити без нагайки метропольної. І тому Нація Українська повстане лиш тоді, коли в незалежній Державі Українській Ви всі місцеві інтеліґентські підюжувачі соціяльної та національної зненависти будете посажені всі в клітку, і коли Ваше зненавистне на себе гарчання у цій клітці буде живим образом того, якою була і якою не повинна бути Україна.
🤍🤍🤍🤍❤️🤍🤍🤍🤍
Джерело: В. Липинський Листи до Братів-Хліборобів
[♔]Гетьманська Правда[☨] | 93 |
| 14 | 👑Процес зміни національних аристократій
🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍
Оце, для тодішніх розуміється умов, спокійне, нормальне і працьовите життя в часах »золотого віку« панування феодального лицарства сприяє інтензивному економічному розвиткові нації. Нація розвиває свої технічні засоби для боротьби з природою: свої технічні засоби продукції, а також технічні засоби для боротьби з сусідами: технічні засоби війни, потрібні їй для займання все нових земель і для оборони своєї власної землі і продукції від чужих націй.
Під впливом розвитку тих матеріяльних чинників — розвитку техніки і засобів продукції: отже інтензифікації хліборобства і промислу, поширеня торговлі; далі розвитку техніки і засобів війни: отже зросту державної та військової орґанізації; врешті під впливом нагромадженя в процесі продукції великих багатств — глибоко міняється внутрішнє взаємовідношеня громадських сил внутрі нації. Під охороною феодального меча зросло число селянства; зорґанізувались в своїх цехах і ґільдіях ремісники і багаті купці; винахід пороху перемінив і ускладнив цілу оборонну систему краю.
В результаті принціп законности і моральности панування феодальної національної аристократії, який був витворився при попередніх технічно низчих умовах матеріяльного істнування нації, падає в поняттях нації тоді, коли вона під цим пануванням зросла, збагатилась і перейшла в нові, технічно вищі умови свого матеріяльного істнування. Одночасно зменшується внутрішня сила цієї феодальної аристократії. Її методи політичної орґанізації, вироблені при низчій техніці війни і праці, при більше примітивній формі державного і економічного життя, не вистачають вже для зорґанізування і опанування вищої техніки і більше складних форм цього життя. Крім того загальне збогаченя і більша легкість істнування нищать серед значної частини феодального лицарства його первістну войовничість, невибагливість, витрівалість, розвиваючи натомість нахил до ліні, неробства, до пацифізму і мягкотілости. Дальше панування і дальша провідна роля в нації феодального лицарства, в його старих політично-орґанізацийних формах, стають неможливими.
І тут в певний момент зароджується гостра суперечність між дотеперішніми політичними формами обєднання націй, витвореними феодальною національною аристократією, і між тими новими громадськими силами нації, які під пануванням цієї аристократії народились і розвинулись. Стара феодальна аристократія, колись сильна і поважана, тепер, стративши силу і авторітет, стає предметом зненависти і гострих обвинувачень. Зовнішні прояви її сили, які колись вважались зовсім моральними і законними і які служили для обєднаня нації, тепер, при її внутрішньої безсилости, стають гріхами, що в розумінню опозиціоністів кличуть помсти у Бога; стають актами, ще руйнують націю. Еґоістичний інтерес новонароджених і окріпших під пануванням феодальної аристократії соціяльних ґруп пхає їх на боротьбу зі старою аристократією. Так само еґоістичний інтерес примушує цю стару аристократію захищати свої устарівші методи орґанізації нації, свої, вже для нікого не зрозумілі, привілеї. І боротьба між нездатною вже до орґанізації нації старою арістократією і нездатними ще до цієї орґанізації кандидатами на аристократію нову — загрожує в такі моменти самому істнуванню нації, загрожує перемогою внутрішніх руїнників, а значить знищеням і упадком нації.
У тих щасливих націй — як скажім, в данім випадку у Франції де в той момент переміг принціп обєднуючий, аристократичний — цей конфлікт вирішився в той спосіб, що частина старої феодальної аристократії, морально відродившись у внутрішній боротьбі з новими претендентами до влади, пожертвувала во імя своїх традицийних обовязків перед нацією своїми устарілими феодальними правами та привілеями і признала над собою владу, піддержаного новою аристократією, єдиного абсолютного Монарха. Супроти персоніфікованого в особі того Монарха маєстату нації і держави, ці відроджені останки старої національної аристократії признали себе рівними новій, витвореній з визволеного селянства, міщанства і т. д., новій аристократії чиновній. Злившись з цею новою аристократією, вони передали їй свій старий традицийний орґанізаторський досвід і свою стару національну культуру та спричинились до зформування того чиновного дворянства що в часах »золотого віку« абсолютизму стало, після упадку феодалізму, новою французькою національною аристократією. Инші нації, які від здеґенерованої феодальної оліґархії до відповідаючої тодішнім матеріяльним умовам свого істнування такої або иншої монархії перейти не змогли — нації, серед яких в цей критичний момент переміг принціп антігромадський, еґоістичний, руйнуючий, і які не здатні були витворити нової національної аристократії — заплатили за це своїм упадком і довголітньою руїною, як це сталось наприклад з нацією польською, українською і багатьма иншими.
🤍🤍🤍🤍❤️🤍🤍🤍🤍
Джерело: В. Липинський Листи до Братів-Хліборобів
[♔]Гетьманська Правда[☨] | 73 |
| 15 |  Сьᴏᴦᴏдні дᴇнь ᴋᴏнᴄᴛиᴛуції Уᴋᴩᴀїни. Зʙіᴄнᴏ ʙ ᴛᴀᴋий дᴇнь хᴏчᴇᴛьᴄя ɜᴦᴀдᴀᴛи ᴛᴏй ᴄᴀʍий ɯᴀнᴄ, яᴋий ʙ нᴀᴄ буʙ ʙ 1918 ᴩᴏці. Оᴧᴇᴋᴄᴀндᴩ Пᴀᴧᴛᴏʙ (Пᴩᴀʙᴏᴩуч ʙід Пᴀʙᴧᴀ Сᴋᴏᴩᴏᴨᴀдᴄьᴋᴏᴦᴏ) ɜᴀᴨᴩᴏᴨᴏнуʙᴀʙ ᴦᴇᴛьʍᴀну ᴋᴏᴩᴏнуʙᴀᴛиᴄя і ᴨᴩийняᴛи нᴏʙий ᴦᴏᴧᴏʙний ɜᴀᴋᴏн Уᴋᴩᴀїни, йᴏᴦᴏ ᴨᴩᴏᴇᴋᴛ ɜбᴇᴩіᴦᴄя дᴏ нᴀɯᴏᴦᴏ чᴀᴄу, ᴨᴩᴏчиᴛᴀᴛи ʍᴏжᴇᴛᴇ ɜᴀ ᴨᴏᴄиᴧᴀнняʍ: https://hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1918(04).ustav.php
Нᴀжᴀᴧь Пᴀʙᴧᴏ Пᴇᴛᴩᴏʙич ʙідʍᴏʙиʙᴄя ʙід цьᴏᴦᴏ ᴨᴩᴏᴇᴋᴛу, чᴇᴩᴇɜ ʙᴧᴀᴄні ᴨᴩичини, ᴀᴧᴇ ʙ ᴛᴀᴋий дᴇнь ʍи ᴨᴏʙинні ᴨᴀʍ'яᴛᴀᴛи нᴇ ᴛіᴧьᴋи ᴨᴩᴏ діючу ᴋᴏнᴄᴛиᴛуцію ᴀᴧᴇ й ᴨᴩᴏ ᴨᴩᴏᴇᴋᴛи яᴋі іᴄнуʙᴀᴧи ʙ чᴀᴄи нᴀɯᴏї дᴇᴩжᴀʙнᴏᴄᴛі!
З днᴇʍ ᴋᴏнᴄᴛиᴛуції Уᴋᴩᴀїни! | 56 |
| 16 |  «Я не боюся нічого, крім зради...» — Свята Жанна д'Арк
Історія не раз показувала, що суспільство нерідко спершу цькує тих, хто відмовляється мовчати. Колись такою постаттю стала Жанна д'Арк — жінка, яку переслідували, судили й намагалися зламати через її переконання. Сьогодні ми бачимо, як Юліана Казнодій також опинилася під хвилею тиску, погроз і спроб змусити її замовкнути.
Історичний клуб «Хоругва» висловлює підтримку Юліані Казнодій.
Ми рішуче засуджуємо фізичні погрози, цькування, кампанії ненависті та будь-які спроби залякати людину через її висловлювання. Не менш тривожним є й звільнення Юліани на тлі організованого тиску радикально налаштованої меншості на приватний бізнес. Свобода слова не може залежати від того, хто голосніше кричить або кого більше бояться.
Суспільство, у якому людей карають не за злочини, а за думки, неминуче втрачає свободу. Якщо сьогодні без опору сприйняти переслідування однієї людини за її позицію, завтра ті самі механізми можуть бути застосовані проти будь-кого.
Ми закликаємо до цивілізованої дискусії, поваги до людської гідності та категорично відкидаємо будь-які форми насильства, погроз і залякування. Незгода з чиїмиось словами не дає права позбавляти людину безпеки, роботи чи права бути почутою.
Свобода слова має сенс лише тоді, коли вона поширюється і на тих, з ким ми не погоджуємося.
#FreeSpeech #JusticeForYulianaKaznodiy #EuUkraine
..........................................................
@KhoruhvaKlub 🚩
🔎 Наші ресурси 🌐
🕊 Підтримати новий контент ❤️
👉🏻 Користуйтеся #НесемоХоругви ✨ | 51 |
| 17 | Про роль інтеліґенції в державотворенні
🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍
Але-ж дозвольте — може тут сказати читач: а професор Вільсон, а доктор Клемансо, а оратор Бріян, а всі видатні державні мужі і правителі сучасних демократичних, тоб-то народоправних націй — хіба вони всі не належать до інтеліґенції, хіба володіють вони якими небудь засобами матеріяльної продукції — а проте правлять націями.
Чи дійсно вони правлять? Чи дійсно вони сотворили той державний апарат нації, при допомозі якого вони ніби-то правлять? Чи методи, якими вони доходять до своєї нібито влади, скріпляють той орґанізацийний апарат нації, тоб-то сприяють дальшому розвиткові і дальшому істнуванню нації, чи може вони його руйнують і тим самим ведуть націю до загибелі? Ось ряд дуже складних питаннь, на які проте мусіла-б знайти відповідь така нація, серед якої найбільш рухливими кандидатами до влади єсть власне неволодіючі засобами продукції і війни інтеліґенти і яка з такими кандидатами ніяк не може сотворити своєї власної державно-національної влади, ніяк не може стати дійсною, реальною, пануючою на своїй землі нацією.
Знов таки для тих, хто хоче зрозуміти факти громадського життя, підкреслюю, що інтеліґентами можна назвати тільки ту катеґорію людей в нації, які: 1. зовсім загубили орґанічний звязок з яким небудь матеріяльно продукуючим класом, тоб-то здеклясувались, і по способу свого життя і по способу свого думаня не можуть бути зараховані ані до хліборобів, ані до промисловців, ані до працючих фізично робітників; 2. які не володіючи ані зброєю, ані засобами матеріяльної продукції: землею, фабриками, машинами — не мають власної реальної, матеріяльної сили; 3. які живуть по інтеліґентськи тому, що посідають більшу суму освіти, науки, і тому, що ця здобута в школах більша освіта забезпечує їм необхідний дохід за їхню інтеліґентську, розумову працю та звільняє її од необхідности жити або з продукції хліба чи товарів, або жити з війни, тоб-то з жертви і риску свого життя. Отже, щоб не заблудити в лабіринті складних шляхів сучасного громадського життя і щоб уміти розріжняти основні движущі сили цього життя: його ріжні колективні хотіння — не можна до інтеліґентів зараховувати фахового вояка, який, недивлючись на степень своєї освіти, живе з однакового для всіх вояків риску життя і який володіє реальною, матеріяльною силою: зброєю. Так само не належать до інтеліґенції більше освічені, »інтеліґентні« хлібороби, промисловці, робітники, які не здеклясувались, тоб-то не перестали орґанічно належати до своїх класів, не перестали персонально володіти засобами своєї класової продукції і не перестали жити спільними і однаковими, не дивлячись на степень освіти, громадськими хотіннями свого класу.
Здеклясовані і більше або менше учені спеціялісти в ріжних свобідних професіях, якими єсть по суті інтеліґенти, діляться по своїм громадським хотінням на дві зовсім відмінні групи. Одна, яка себе, свою більшу освіту, використовує на службу для громади (нації, держави, класу) і друга яка при допомозі своєї більшої освіти використовує громаду (націю, державу, клас) для себе. Перша живе зі своєї Фахової служби для громади, а друга живе з громади, яку використовує при допомозі свого фаху. Перша віддає свої більші знання або на удосконаленя продукції і орґанізації того чи иншого класу (техніки, що служать в хліборобстві і промислі, в класових політичних і економічних орґанізаціях), або на громадську службу цілій нації (священики, письменники, учителі, суді, адвокати, лікарі, сторожі порядку, служачі в шляхах сполученя, державні урядовці, що виконують накази влади і т. д.) і виконує тим самим одну з найбільше почесних і найбільше тяжких громадських ролей в життю націй. Друга використовує свої більші знання для політики, тоб-то на підставі свого більшого знання претендує не на служебну, а на провідну ролю в громаді (нації, державі, класі).
🤍🤍🤍🤍❤️🤍🤍🤍🤍
Джерело: В. Липинський Листи до Братів-Хліборобів
[♔]Гетьманська Правда[☨] | 70 |
| 18 | 👑Термін "національна аристократія"
🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍
Щоб не вживати довгих окреслень, назовім ці ґрупи людей »національною аристократією«. Цей термін я вважаю кращим від инших, бо він в первіснім своїм значінню власне цих, з точки погляду завданнь обєднання і орґанізації, найкращих людей означав. Пізніще його стали вживати для означеня родової аристократії, в протилежність до аристократії не родової. Але як родова аристократія, тоб-то нащадки аристократії, бувають неподібними до своїх предків і в процесі проводу і орґанізування націй, якому ці предки служили, не відограють иноді ніякої ролі, так знов »безродні« орґанізатори і правителі націй, коли вони дійсно виконують оце вічне аристократичне завдання, стають новою аристократією, предками нової національної аристократії.
Отже підкреслюю, що тут і завжди, вживаю слово аристократія не в тім насмішкуватім значінню, яке надає йому сучасна інтеліґентська демократія, не для означеня нащадків тієї чи иншої посідаючої свою історію верстви (яку зрештою все можна і слід називати її власним іменем: шляхта, козацтво, патриції, лицарство, самураї і т. д.), а в значінню первісному того слова, так би мовити в його значінню ґраматичному, для означеня тієї ґрупи найкращих в даний історичний момент серед нації людей, які найкращі серед неї тому, що власне вони в даний момент являються орґанізаторами, правителями і керманичами нації.
Рішаючим тут єсть факт, що ці люде стоять в даний момент на чолі нації, що нація їх провід признає і, під їх проводом орґанізована, вона живе, росте і розвивається. Значить ці люде серед своєї нації найкращі, без огляду на це, чи в порівнанні з аристократією инших націй, вони стоять на вищій чи низчій степені цивілізацийного, морального і політичного розвитку. І тому в цім значінню аристократією треба називати і лицарів-феодалів за часів розвитку феодалізму, і двірську французську шляхту за часів абсолютизму, і офіцерів Наполєона, і пруських »юнкерів« часів розвитку Германської Імперії, і фінансову буржуазію, що править сучасною Францією чи Америкою, і російську бюрократію часів Петербурґської Імперії, і анґлійську робітничу аристократію, зорґанізовану в англійських робітничих орґанізаціях, яка поруч старої аристократії починає грати все більшу ролю в національнім життю Анґлії. Так само, як аристократією прийшлось би назвати навіть сучасні російські »совнаркоми«, коли-б вони не пограбували російську націю, а змогли її зорґанізувати і забезпечити їй дальший розвиток, і як предками нової української аристократії стали-б сучасні українські інтеліґентські соціялісти та демократи, коли-б вони своїми республікансько-демократичними політично-орґанізацийними методами зуміли перетворити і зорґанізувати українську етноґрафічну масу в свідому і незалежну націю, коли-б вони здатні були стати тим, чим вони хочуть бути: провідниками і орґанізаторами нації, тоб-то власне національною аристократією!
🤍🤍🤍🤍❤️🤍🤍🤍🤍
Джерело: В. Липинський Листи до Братів-Хліборобів
[♔]Гетьманська Правда[☨] | 77 |
| 19 | 📖Нація виникає не сама по собі з мови, території чи етнічних особливостей, а завдяки діяльності активної провідної верстви, яка створює політичні, культурні та організаційні цінності, об'єднує народ і перетворює етнографічну масу на свідому та життєздатну націю
🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍
Коли, бажаючи пізнати методи політичної орґанізації державно-національних рухів, приглянемось до життя людських громад то побачимо, що істнування якогось колективу з певними ознаками окремішности, як відмінна розговірна мова, инший тип, характер, звичаї і т. д., ще не означає його національної індивідуальности. Ця індивідуальність, тоб-то національна а не етноґрафічна чи провінціональна окремішність, це продукт історичного процесу соціяльного життя даного колективу — це твір, формація історії, як кажуть одноголосно всі дослідники національного питання.
Алеж творами історії являються всі взагалі форми людського співжиття, яких поза поняттям часу помислити не можна. Твором і формацією історії єсть не тільки нація але й політична партія, професіональна спілька, співоче чи наукове товариство і т. д. Мало того — твором історії єсть однаково як і те, що єднає людей, так і те, що їх розєднує, — однаково, як народженя, життя і розвиток нації, так і її руїна, занепад і смерть.
І коли під поняттям нації розуміти зовсім окремий і індивідуальний, живий і життєздатний, з покоління в покоління переходячий твір людського співжиття, то нація єсть формацією не тільки взагалі історії, а історичного наростання і розвитку серед певного етнічно-відмінного людського колективу іменно конструктивних а не деструктивних, іменно орґанізуючих а не руйнуючих політичних вартостей. Витворювання і здійснювання оцих політичних конструктивних вартостей — починаючи від якоїсь політичної орґанізації, обєднаної одною національно-політичною ідеєю і кінчаючи найвищою формою національної орґанізації: національною державою — має на меті усвідомити і зорґанізувати даний людський колектив, звязаний механічно певними вродженими йому рисами подібности і одним стихийним ірраціональним хотінням, в одну орґанічну, свідому себе цілість, що вже свідомо бореться за своє істнування, за свій розвиток, за здійсненя свого вже усвідомленого спільного національного хотіння.
Доки такий людський колєктив фізично істнує і доки він на підставі оцієї вродженої йому зовнішньої подібности, на яку складається звичайно розговірна мова, спільна територія, зближений фізичний тип, характер і т. д., розвиває в собі свої власні індивідуальні обєднуючі і орґанізуючі політичні вартости — доти істнує, живе і розвивається нація. Коли-ж колєктив фізично гине, або-ж перестав розвивати і укріпляти в собі оці свої окремі обєднуючі і орґанізуючі його для цілей самозбереженя і розвитку політичні вартости, то нація розкладається, гине, перестає яко нація істнувати.
Хто і як в данім етнічно відміннім колєктиві і на даній території, яку цей колектив займає, веде перед в процесі його орґанізації і обєднання? Хто і як творить в ньому вищі громадські національно-конструктивні вартости? Хто і як, кажучи образно, відограє в ньому ролю дріжджів, на яких пасивне етноґрафічне тісто того колєктиву росте і перетворюється в активну націю?
Бо що це не робиться автоматично, в силу якогось, обовязуючого всіх людей, »наукового соціяльного закону«, найкращим доказом служить те, що одні етнічно відмінні колективи, посідаючи свій окремий характер, тип, територію, окрему розговірну мову (напр. провансальці, бретонці, шотландці, ріжні ґерманські племена, кашуби і т. д.), націями не стали, а инші такіж етнічно відмінні колективи в собі прикмети окремої індивідуальної нації розвинули. Значить не етноґрафічна маса, яко така, не тип, не характер, не мова, не окрема територія творять самі по собі, автоматично, націю, а творить націю якась активна ґрупа людей серед цієї етноґрафічної маси, ґрупа, що веде серед неї перед в розвитку обєднуючих, орґанізуючих, будуючих надію політичних вартостей.
Що така ґрупа, чи такі ґрупи людей в кожній нації дійсно істнують, це ми побачимо, коли уважно глянемо на життя націй. В кожній з них є більша або менша, така або — в залежности од історичної епохи та відмінних умов істнування — инша ґрупа людей, що кермує нацією, стоючи на чолі її політичних орґанізацийних установ, що витворює певні культурні, моральні, політичні і цивілізацийні вартости, які потім присвоює собі ціла нація, і якими ця нація живе і держиться. Хто вони ці »Божії люде« нації? Які їх зовнішні і внутрішні прикмети? Яка їх історична еволюція? Яких методів вживають вони для здійсненя своїх цілей? — ось ряд питаннь, що від них »одмахнутися« не вільно тому, кому дійсно дорога справа буття чи не буття власної нації; тому, хто в поті чола хоче знайти вихід з тієї руїни, в якій його нація опинилась.
🤍🤍🤍🤍❤️🤍🤍🤍🤍
Джерело: В. Липинський Листи до Братів-Хліборобів
[♔]Гетьманська Правда[☨] | 85 |
| 20 |  🇺🇦🇺🇦Питання шляхти в Гетьманщині
🤍🤍🤍🤍🇺🇦🤍🤍🤍🤍
В попередній статті ми розглянули історію створення ідей на яких Великий Гетьман Богдан Хмельницький мав збудувати сильну монархічно-дідичу козацьку державу, ці ідеї були частково впроваджені в життя молодої держави, проте згодом все занепало. Причиною цього занепаду не була ні польська, ні московська експансія на українські землі, причиною Руїни було саме козацтво, сама його "чернь" яка перша виступила за свою владу, а не владу гетьманську. "Чернь" очолювана козацькою старшиною була сама по собі войовничою, та добичецькою, такою самою як і "колиска" їх вольностей Січ Запорізька Низова. Проблему цієї "черні" усвідомлював Великий Гетьман, і тому ще до початку хвилювання старшини та черні, Гетьман розробив багацько планів, по яких він мав приборкати ту "чернь" та її предводителів, в лиці старшини. Плани ці були загалом "ідеальні", проте нестача часу та помилки Гетьмана(зокрема довірення тій же страшині вищих державних посад) зіграли свою роль в приборканні черні та її приспишників. Отже перейдемо до пояснення, що ж то за плани такі були у Гетьмана Хмельницького? Чи невже вони були втілені в життя? І головне питання: Чому Руїна все ж таки сталась? В цій статті це і обговоримо.
🤍🤍🤍🤍🌟🤍🤍🤍🤍
[♔]Гетьманська Правда[☨] | 93 |
