until august

〰️ «Infinity Net» Яйої Кусами Автобіографія японської художниці та письменниці. Про дитинство з галюцинаціями, переїзд до Нью-Йорка, обсесії, конкуренцію з чоловіками-художниками та добровільне життя в психіатричній клініці. 〰️ «On Photography» Сьюзен Зонтаґ Книга есеїв американської письменниці та критикині, що досліджує значення фотографії як мистецтва та способу сприйняття світу. Зонтаґ розглядає фотографію як акт володіння — спосіб «привласнити» досвід, перетворюючи його на образ. 〰️ «Down Below» Леонори Каррінгтон Мемуари британської сюрреалістки, написаний у 1940-х роках. У книзі художниця відверто описує свій психічний зрив і перебування у психіатричній лікарні в Іспанії під час Другої світової війни. 〰️ «The Diary of Frida Kahlo» Фріди Кало Ілюстрований щоденник мексиканської художниці, що охоплює останні десять років її життя (1944 — 1954). Унікальний погляд на внутрішній світ Фріди, її творчість, біль і любов до Дієго Рівери. 〰️ «The Letters and Journals» Паули Модерзон-Беккер Щоденники німецької експресіоністки, що показують її приватне життя, становлення як художниці й напругу між материнством і покликанням. 〰️ Власне, «Пройти крізь стіни» Марини Абрамович Мемуари сербської художниці перформансу. Книга розповідає про її життя, творчий шлях і духовні пошуки. І про те, як фізичний біль, витривалість і самопізнання стали мистецтвом. until august | #книги

Розповідала вам, що в січні нарешті прочитала «Пройти крізь стіни» Абрамович, і якось так сталось, що з тих пір додала в закладки ще декілька цікавих книг про мисткинь. Тому вітайте невеличку підбірку книг про жінок у мистецтві... від жінок у мистецтві 😌 until august | #книги

Зараз читаю «No Time to Spare» Урсули Ле Гуїн й виділяю для себе багато думок про час, вік, літературу, політику, утопію й сприйняття світу. Класно! ✍️:

Старість приходить до кожного, хто до неї доживає. Воїни старіють, боягузи старіють. Насправді, ймовірно, що боягузів старіє більше, ніж воїнів. Старість приходить до здорових, сильних, витривалих, безстрашних, хворих, слабких, боягузливих, некомпетентних. До людей, які щоранку перед сніданком пробігають десять миль, і до людей, які живуть у інвалідному візку. До людей, які за десять хвилин розгадують кросворд у «Лондон Таймс», і до людей, які не можуть згадати, хто зараз президент. Старість — це не стільки питання фізичної форми чи мужності, скільки питання удачі, яка дорівнює довголіттю.

until august | #книги

Друзі, вітаю вас зі святом книгодарування! Читайте, кохайте, мрійте, даруйте книги і отримуйте їх в подарунок 🤍 P.S. Підглянула сьогодні, що можна також читати газети й журнали, особливо якщо там такі веселі заголовки, як «Daddy Bandera» 😎 until august | #книги

І, одразу ж за жовтнем — листопад 🤲 Яка обкладинка вам сподобалась найбільше? until august | #книги

Минулого року я говорила, що дожену пропущені місяці по західним обкладинкам... але цього не сталось 🤭 Тому наздоганяю їх цього року! В студії регулярна рубрика: суб'єктивно найцікавіші (західні) обкладинки місяця, місяць — жовтень. until august | #книги

У The Folio Society, до речі, можна придбати видання з ілюстраціями Маргрете за якихось 165 фунтів стерлінгів... Та мені візуально більше подобається варіант данського видання від Gyldendal. Коштує ця краса 299.95 данських крон за книгу. Добре, що я не знаю данської, просто картинки порозглядаю 🤭 until august | #книги

Ілюстрації Маргрете нетипові: вони абстрактні, мрійливі... й іноді настільки незвичайні, що одну з ілюстрацій навіть надрукували догори ногами у британському виданні The Folio Society 🤭 Але в цьому і є їхня магія — вони не копіюють реальність, а передають атмосферу Середзем'я. until august | #цікаве

Коли виросту, хочу бути як її Величність (колишня) королева Данії, Гренландії та Фарерських островів, Маргрете II 🥹 Ця чарівна жінка у свої 85 й досі займається живописом і декупажем. А ще вона перекладала твори Сімони де Бовуар, вишивала одяг для священнослужителів, створювала сценографію та костюми для балету... і ілюструвала Толкіна! На початку 1970-их, ще будучи принцесою, Маргрете так закохалася у світ «Володаря перснів», що почала замальовувати образи з книг. Потім вона надіслала свої роботи самому Толкіну, і йому вони сподобалися настільки, що між ними зав'язалося листування! Толкін, який і сам робив замальовки Середзем'я, помітив дивовижну схожість їхніх стилів і був у захваті. Щоб зберегти скромність і анонімність, Маргрете підписувала свої роботи псевдонімом Інґахільд Ґратмер — частковою анаграмою власного імені. Саме під цим таємничим ім'ям, у 1977 році її ілюстрації з'явилися в данському виданні «Володаря» — по одній на кожен розділ. until august | #цікаве

✨ Невелике оголошення: друзі, я поїхала у відпустку :) Планую відпочити від екранів, тому оновлення на каналі будуть досить рідкісними. Цей юзер скоро повернеться до вас з книжковим контентом!

Дайджест дописів за січень 🔖❄️ Щось про книжки: 〰️ Список улюбленого за 2025 рік. 〰️ Рецензія на «Held» Енн Майклз + цитати з неї. 〰️ Кавабата від Основ. 〰️ План читання на найближчий час. 〰️ Рецензія на «Невеличку драму» + декілька цитат. 〰️ Що почитати взимку. 〰️ Гарні анонси видавництва Атена. Щось для очей: 〰️ Знайомство з Альфредо Рамосом Мартінесом. 〰️ Серія фото «Pretini». 〰️ Січневі обкладинки «The New Yorker». 〰️ Чарівні гравюри Кавасе Хасуї. 〰️ Обкладинки різних видань Кавабати. 〰️ Туннель з книг. Щось цікаве: 〰️ Цікаве про українську обкладинку книги Ґенкі Кавамури. 〰️ Конрад про роботу. 〰️ З листів Стуса синові. 〰️ Цікаве з життя Василя Стуса. 〰️ Довгочит про український переклад «Колгоспу тварин». 〰️ Ще один довгочит про «Колгосп тварин» + трошки про Донецьк :) 〰️ Цікаве з життя Ясунарі Кавабати + трошки про його колекцію мистецтв. 〰️ Що таке саудаде. Щось болюче: 〰️ Чому автократи бояться розумних. 〰️ Історія Ґарета Джонса. until august | #дайджест

Якби ми з вами були в Бразилії (хто в Бразилії — напишіть в коментарі, я хочу вас побачити!), то сьогодні я б вітала вас з днем саудаде. Португальці й бразильці кажуть, що саудаде — це коли ти сумуєш за кимось, хто поруч, або за місцем, де ти ще ніколи не був. Це слово — одне з тих, що не мають точного перекладу в інших мовах. Воно існує десь між ностальгією і меланхолією, спогадами і мріями, втратою і любов'ю. Саудаде — це світла печаль за тим, що було дорогим. Цікаво, що деяких португальські мислителі вважали, що здатність відчувати саудаде відрізняє португальців від представників інших народів. until august | #цікаве

Зрозуміла, що давно не нила вам з приводу гарних книжок видавництва Атена... Трохи навіть радію, що маю деякі з книг у інших виданнях і це стримує мене від імпульсивних рішень по типу "купи все, що бачиш" 🙂‍↕️ Ну гарно ж, скажіть? until august | #книги

Як думаєте, як пов'язані статті Джонса про голод, суфражистки і Донецьк? 👀 Мати Ґарета, Енні Гвен Джонс, у юності поїхала з Уельсу до України, де працювала гувернанткою Артура Юза, одного з синів Джона Юза. Джон Джеймс Юз (Г'юз) був британським гірничим інженером родом із Південного Уельсу. У 1869 році він приїхав до Донбасу, де заснував металургійний завод. При заводі згодом виросло місто Юзівка... яке зараз нам відоме під назвою Донецьк. Юз спонсорував будівництво лікарні, шкіл, лазні, чайної, пожежної частини та англіканської церкви; місто швидко розрослося. Бізнес також процвітав: у 1913 році в Юзівці вироблялося 74% заліза Російської імперії. До чого ж тут суфражистки, спитаєте ви? Повернемось до матері Ґарета, Енні. На початку XX століття вона приєдналась до руху суфражисток. Перша зустріч учасниць руху в південному Уельсі відбулась саме в будинку Джонсів! Енні опікувалась початковим навчанням Ґарета і багато розповідала йому про роки, проведені у Юзівці. Згодом журналіст говорив, що його бажання побувати в Україні виникло під впливом спогадів матері. until august | #цікаве

Джордж Орвелл написав «Колгосп тварин» через десятиліття після подорожі Джонса. І хоча він безпосередньо не працював із журналістом, історики вказують на кілька важливих паралелей: 〰️ У книзі тварини страждають від голоду через неефективне управління та корупцію свиней, що дзеркально відображає звіти Ґарета про ситуацію в СРСР. Після публікації репортажів Джонса у 1933 році розпочалася справжня журналістська битва. Головним опонентом Ґарета став Волтер Дюранті, впливовий кореспондент The New York Times у москві та лауреат Пулітцерівської премії. Дюранті написав статтю під назвою «Росіяни голодні, але не вмирають з голоду», де прямо звинуватив Джонса у перебільшенні. 〰️ Власника ферми в книзі звати пан Джонс. Джордж Орвелл й сам був соціалістом, але не визнавав сталінізму і уважно стежив за новинами з СРСР. Хоча він не знав Джонса особисто, він використав його прізвище для свого персонажа, власника ферми. Багато дослідників вважають це прямою відсилкою. Припускають, що Джордж Орвелл читав статті Джонса про Голодомор 1932—1933 років в Україні й знав про трагічну загибель Джонса. Крім того, саме так, «пан Джонс», звертався до Ґарета в статті-спростуванні повідомлення про Голодомор Волтер Дюранті. 〰️ Орвелл у книзі висміяв пропаганду через Верескуна (Squealer). Верескун маніпулював іншими тваринами за допомогою цифр та мови. Він зачитував нескінченні звіти про «перевиконання планів» і переконував, що усі просто «неправильно пам'ятають» минуле. Таким чином Орвелл описував «п'ятирічки» — амбітні економічні плани, які на папері завжди виконувалися достроково, навіть якщо люди страждали від дефіциту. 〰️ Джонс у своєму прес-релізі розповідав про те, як радянська влада створювала ілюзію добробуту для іноземців, поки селяни вмирали від голоду. Орвелл також описав у книзі приховування голоду: в сьомому розділі тварини наповнювали кошики піском, а зверху притрушували зерном, щоб створити видимість їжі. Інші західні очевидці згодом описували схожі абсурдні театральні постановки. Для прикладу: 1. Фальшиві вітрини. Коли іноземні делегації відвідували Київ чи Харків, влада наповнювала вітрини магазинів бутафорською їжею або продуктами, які, звичайно, нікому не дозволялось купити. 2. Чисті вулиці та нові костюми. Селян на маршруті слідування іноземних делегацій переховували або переодягали в новий одяг. Виснажених від голоду, хворих та старих людей вивозили за межі міст, щоб вони не псували красиву картинку. Іноземці згадували, що не бачили в СРСР жодного каліки, бо їх просто ховали. 3. Заборона на виїзд. Журналістам взагалі забороняли виїжджати з Москви, щоб вони бачили лише те, що дозволено. Ґарет Джонс зміг розповісти світову про Голодомор саме тому, що він порушив цю заборону. until august | #цікаве

А ще, розмовляючи про «Колгосп тварин», варто згадати про Ґарета Джонса. Ґарет Джонс був валлійським журналістом, що здійснив майже неможливе: під час поїздки в СРСР він таємно виїхав за межі москви, щоб на власні очі побачити ситуацію в Україні. Його звіти стали одним із небагатьох свідчень західних журналістів про Голодомор. Джонс був першим, хто ще у 1933 опублікував прес-реліз про катастрофу:

Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач: «У нас немає хліба. Ми помираємо!» Цей плач лунає по всій росії; на Волзі; в Сибіру; в Білорусі; в Центральній Азії та Україні — «Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду».

При цьому його свідчення намагалися заглушити не лише радянці, а й деякі західні колеги, що хотіли налагодити стосунки з кремлем. Вони заперечували голод і називали Джонса брехуном. Після статті Джонсу заборонили в'їзд до СРСР. У 1935 році його застрелили у Внутрішній Монголії. Вважається, що вбивство було замовлене радянськими спецслужбами. until august | #цікаве

На даний момент перше видання «Колгоспу тварин» можна придбати за ≈ 86 000 грн. Друкували книгу за кошти, що збирали буквально по карбованцю: частину дав сам Орвелл (який, нагадаю, відмовився від гонорару і вклався у переклад фінансово), а усе інше зібрали українці. І це у 1947 році, в умовах еміграції, на руїнах європейських міст! Перекладач, до речі, теж грошей за свою працю не отримав. Це до розмов про те, що книги не на часі. until august | #книги

З важливого: переклад «Колгоспу тварин» українською був першим у світі (чеська версія першою пішла до друку, але переклад тексту закінчений першим був якраз українською). І лише потім, після української, цей твір почав масово перекладатись іншими європейськими мовами. Ще до того, як «Колгосп» став відомим, Орвелл відгукнувся на прохання українських біженців у Європі і, відмовившись від гонорару, дав згоду на переклад і навіть фінансово сприяв друку книги українською мовою. Цікаво також те, що Джордж Орвелл брав у перекладі безпосередню участь. Частково збереглося його листування з перекладачем Ігорем Шевченком, який працював під псевдонімом Іван Чернятинський. Орвелл написав спеціальну передмову до українського видання, де пояснив свої мотиви та висловив солідарність із тими, хто постраждав від тоталітаризму. Це єдина (!) передмова, яку він написав до своєї книги особисто. У передмові автор вказував, що в Англії його часу панувало захоплення СРСР. Він вважав за свій обов'язок зруйнувати цю ілюзію: поки люди на Заході вірять у «радянський рай», вони не зможуть збудувати справжню демократію у себе вдома. При цьому Орвелл зазначив, що українці, які пережили колективізацію та терор, зрозуміють суть його книги набагато глибше, ніж пересічний англієць. До друку книги доклався також Іван Багряний. Як засновник видавництва «Прометей» у Мюнхені, він організував друк та розповсюдження книги серед переміщених осіб. А ще саме він оформив обкладинку першого видання! Коли книга потрапила до таборів переміщених осіб у Німеччині, радянська влада швидко почала вимагати її конфіскації. Американська військова адміністрація, не бажаючи конфлікту з СРСР, вилучила та передала радянцям близько більше тисячі примірників, що, звичайно, були знищені. А ще — зверніть увагу на назву. Чому «Animal Farm» — не «Ферма тварин», не «Звіроферма» і не «Тваринна ферма»? Бо перекладач та видавці прекрасно розуміли, шо ці назви не могли б точно передати суті того, що відбувалося на землях, окупованих радянською владою. А назва «Колгосп тварин» миттєво резонувала з досвідом мільйонів українців, що пережили примусову колективізацію і, по факту, потрапили у рабство. until august | #цікаве

Випадково сталося так, що я перечитала «Колгосп тварин». І маю для вас дві цікаві історії, дотичні до цієї книги. Насипте трохи реакцій, якщо готові до цієї інформації 👀

«Невеличка драма» — це іронічна психологічна історія, що розгортається у Києві 1920-тих. Влада тільки-тільки почала свою гру в українізацію, визвольний рух захлинувся кров'ю, а майбутнє далеке й нетривке. Герої шукають способи замиритися з новою реальністю, кожен по-своєму. Вони блукають містом, ходять на роботу і в гості, та насправді наче ніколи й не виходять за межі своїх кімнат. Роман щедро ділиться розмовами про взаємини, почуття, внутрішні конфлікти, побут, перспективи, людську природу, моральні орієнтири, гроші, національну ідентичність, бажання... І через усе це проявляється обличчя міста й країни загалом. Головна героїня — Марта, і вона чудова. Жива, романтична, легка, сучасна дівчина, що мріє не про "вдале заміжжя", а про "кохання, як з роману". Вона хоче чогось більшого, ніж дає їй доля, і не боїться відмовлятись від непідходящих їй пропозицій. А навколо Марти, як планети навколо сонця, обертається декілька чоловіків, і кожен з них (окрім одного, й то з натяжкою) бісив мене страшне :) Визнаю, що Підмогильний вмів писати довбнів! Та й взагалі до стилю жодної претензії — написано щиро і якось по-доброму, з любов'ю. Не хочу нічого спойлерити, просто скажу — читайте! У романі стільки тем для роздумів, що одного прочитання точно буде мало. Маю великі плани на майбутнє і тішуся, що можу сприймати роман такого рівня в оригіналі. Шкода лише, що кляті радянці позбавили нас з вами можливості насолодитись іншими творами Підмогильного. Лише уявіть, яким би був його творчий доробок, якби його не вбили у 36 років! 💔 until august | #книгоогляди