L та її вигадані світи

Навіть не знаю, чого я раніше в укриття «Колапс» не брала? Духопідйомне читання же ж! Правила незмінні: будьте в укриттях, пийте воду, донатьте, дихайте

Повернулась з Запоріжжя ще вчора вранці, але дорога була важкенька – тож сил на щось, окрім лежати, особливо не було. Отримана нова ачівка: дуже швидко бігти з потяга тропою з іншими пасажирами до лісочку, бо десь над головою літає ворожий дрон, поки десь на фоні падають КАБи. Нафіг такі ачівки, та примітка собі на майбутнє: в потяг краще вдягати легінси замість джинсів, що взагалі не тягнуться.  Через таку різку зміну планів прочитати все задумане минулого тижня не вийшло, тому нового не додаю: все на фото, окрім Мітчелла, Каск і Кіберпанку, прочитано більш ніж на 50%. Зі свіжого лише “Апеляція”, і там я вже собі лишила останні 150 сторінок на десерт – зупинилась тільки щоб написати цей пост і заварити собі ще чаю (серйозно, один з найкращих трилерів, що я відкривала за останній, мабуть, рік!). Все інше йде в своєму темпі, “Колапс” взагалі продовжую вигулювати в своєму форматі “пішла читати аналогово”, і дуже нравиться. Планувала витратити час в поїздах, щоб понаписувати відгуків впрок – ну, вже вийшло, як вийшло, спробую надолужити (взагалі, планшет виявився найнепотрібнішою річчю з усього мого багажу – максимально нетипово. І, що найсумніше – найважчою. Пу-пу-пуу…). Також думаю зібрати всі книжечки, на які я не стала писати відгуки, і пачками по, наприклад, 5-7 коротенько давати по ним мої дуже, дуже субʼєктивні висновки на рівні “сподобалось-не сподобалось”, можливо – просто оцінками – ще точно не придумала формат (якщо вже тут – нагадаю, що все на цьому каналі є дуже субʼєктивним, і це ок, і все ще не вірю, що існує якась книга, що сподобається всім і буде всіма прочитана однаково – і так і має бути). Розказуйте тепер, як ви, які плани маєте? Бо щось я пірнула в своє життя і переживання, і почуваюсь від всіх відірваною.   

Стала забувати, якими томними мають бути суботи/неділі, навіть нехай і є деякі нюанси. Під вікнами будинку тут булочна, аромати зранку неймовірні, і серйозно – давно так шалено випічки не хотіла, практично не мала жодних шансів! Щоправда, через КАБи неподалік насолодитись цими розкошами під Каск теж особливо не змогла, ну але знала, куди їхала. Мене попередили, що книгарень тут небагато, але в місцеву Є все одно зазирнула. Консультантка Юля неймовірна, навіть не зважаючи на те, що клієнтка я часозатратна (може, просто треба переставати заходити з запитом «щось хочу почитати, не знаю що, порекомендуйте пліз!»?..), і таки знайшла книжку, про яку я чомусь нічого не чула. Думаю, з нею буде простіше: все одно вже прийшло сповіщення, що потяг сьогодні рухатиметься знов з Дніпра, а не з Запоріжжя напряму (та «Беладону» на читалку про всяк випадок теж закинула). Не зважаючи ні на що, місто дуже симпатичне, очікувала чогось більш сірого і уніфікованого – а воно приємне і зелене, гуляла із задоволенням і після перекусу продовжу цю справу. Ну а якщо знаєте якісь приємні місця – сміливо розказуйте, приїжджати мені сюди найближчим часом треба буде доволі часто 🤭

Три пересадки, чотири евакуації потягу, по дві глави «контура» і «бірнамського лісу» – і я на місці! Дві проблеми: на важку дорогу треба було щось більш розважальне обирати, і чомусь знаходжу мало фікшену саме про місто. Як так?

Цей час настав: купила собі рюкзак для подорожей. Коротеньких, на день-два (навряд більше собі поки що дозволю… точніше, хутряне панство не дозволить) – і почала, окрім всього іншого, думати – а чи не зазирнути мені на Bestseller fest хоча б на день? …а потім починається найважче: обрати конкретний день. 7 серпня – можливість побачити (нарешті!! Парадоксально, та весь час розминаємось з цією подією) розмову Катерини Пекур і Мії Марченко, а ще – послухати лекцію про український мальопис. 8 серпня – презентація грибної книжки Каті Корнієнко, Кідрук (якщо я вже в секті) і Деревʼянко (а от тут я наче завжди була в секті). 9 серпня – Кузнєцов, Дихман, Каторож, Самойленко – протягом всього дня, і ще й розмова про “Туконі-мешканець лісу” (всі ж бачили цю неймовірно няшну гру, правда?)...  І це я зараз тільки про фентезі-локацію, бо саме на вигадані світи в мене останнім часом гіперфікс. І це я зараз не кажу про окрему вечірку 8 числа з авторами і авторками. І це я зараз не згадую, що ще 2 місяці тому скаржилась, що втомилась від фестивалей!.. Але то вже таке, якщо почала (і позаводила собі купу людей, яких рада бачити, і які раді бачити тебе) – дуже важко зупинитись. Тому я поки в роздумах, а вам про всяк випадок лишаю повну програму фестивалю – не одній же мені мучатись? А поки збираюсь в першу, вельми спонтанну поїздку О_о ПС повна оплата за цю інтеграцію вже полетіла на старлінки хлопцям

Про що я ще забула? Так про літній розпродаж на megogo books! Книжок на знижках дуже, дуже багато. Заявлено до -50, але я поки що таких тайтлів не знайшла – та, якщо подумати, 20-25% теж прям непогано. І там і тобі класика (і українська, і світова) від ЩОС, і Лабораторія (кинулись в око знижки на Пруста, готова трішки погрішити), і любовні історії від Vivat і КСД, і комікси, і “Вавілонська бібліотека”!.. Щиро рекомендую перевірити, хороше – та молю, не забирайте все “Яблучко Дік”, лишіть мені хоч одненького…   І дуже обережно та ненавʼязливо нагадаю про промокод kotomatir – він дасть -100 гривень на кошик сумою більше 800 гривень, і з акційними пропозиціями має плюсуватись – користуйтесь на здоровʼя 🙂 Мій кошик поки що виглядає ось так, але це я поки що тільки до сторінки 62 догортала, і щось мені вже погано…

Що його сказати, коли цейво… Хоч я про це ще і не написала – та список читань на тиждень в мене виглядає отак. Самій страшно, чесно скажу. На клуби… ні, не тільки Доносо – а виявилось, що ще й Каск і Бакман. Найближчий з клубів 2 числа – піднажму. “Половина жовтого сонця” і “Колапс” вже прочитані більш ніж на 50%, обидві подобаються дуже (а саме книжку Кідрука я ношу на свої розвантажувальні читання без гаджетів… Власне, це все пояснює). “Музу жахіть” схоплю одразу, як дочитаю Нґозі Адічі – не питайте, чому я думала, що історія недовгої незалежності однієї африканської країни вважалась мені якоюсь складною книгою (важкою з точки зору емпатії – так, але не складною). Ну і “Кістяні годинники” хотілось би теж почати цього тижня. В аудіоформаті переслуховую “Зірки і Кістки” Ірини Грабовської: боялась, що почну слухати і згадаю весь сюжет – але ніт, все легко і цікаво, наче вперше. Думаю, десь тут і є проблема того, що третя частина мені не йшла… Ну а на підвальних читаннях в мене Клюн – і це той випадок, коли хочеться вірити, що за книжку мені братись не доведеться, хоча б цього тижня. Все, показуйте своє, бумласка, мені страшно цікаво!

Ваша мікро-блогерка з макро-карієсом (який страшно болить, але над проблемою працюють, чесне слово! І так, це дорожче за книжки…) святкує той факт, що люди з картонками – це сила. І я є частиною тієї сили. Каааайф. Окрема вдячність за відчуття єднання, яке було на Франка – виявилось, що цього дуже не вистачало. З завтрашнього дня повертаюсь з книжковим контентом, нарешті! А поки що нагадаю, хто такий наш новий головнокомандуючий (на відео він у першому танку, тоді ще комбат 72 ОМБр – і, за дивним співпадінням, саме з «Чорними запорожцями» приятелює Фелікс Кутурай в «Колонії» Кідрука. Співпадіння?..)

Взяла собі за моду виходити на вулицю читати, не беручі з собою жодного гаджета. Книжка, ліхтарик, сіжки, вода – і читати, поки читається. Якось поки що тільки один варіант бачу, як можна втримати кукуху на місці з цими тотально довбанутими тижнями. На фото – моє травневе передзамовлення від книголав, яке прийшло буквально за пару днів до того, як балістика прилетіла по їхньому складу. Не так я хотіла похизуватись новими книжечками, ой не так… Багато бачила закликів про замовлення в них, та я піду трошки далі: всі ж памʼятають, що це одне з небагатьох видавництв, в яких ще можна придбати електронні книжки файлами, а не доступом до них?.. Тому вангую, що саме цим і займусь найближчим часом. Взагалі, от за цим посиланням Анюта зібрала список постраждалих 19 числа видавництв і як у них можна замовити чого – тож якщо збирались пошопитись, зараз саме час, буде зайвий плюсик в карму (якщо хочете від мене список рекомендацій для купівлі – тільки натякніть, все зроблю).

В ідеальному світі зараз не мало б бути війни, а я б з клопотів мала хіба що видумувати, як на атласі кожен день зʼявлятися в новому аутфіті. Замість того, провівши чергову ніч у підвалі, обираю збори для донатів і написи на картонки на наступні дні. Таке життя. Сьогодні я не на Франка, на жаль – рахуймо це за сік лів. Читаю «Колапс», вгризаючись зубами у вафельний тортик: товстунець з купою персонажів і постійним екшеном виглядає ідеальним планом. До того ж, тут люди правильно реагують на образи…ну, деякі люди на деякі образи.

Нічні донати під балістику сюди: Крипта Архивіста — подробиці Банка: https://send.monobank.ua/jar/4Msn4gmWw Радіо Юрченко — подробиці Банка: https://send.monobank.ua/jar/2rxsY22LYj

Три життя Кейт Кей – Кейт Фейґен Я не знаю, де були мої очі, коли я з анотації вирішила, що це трилер (ну, максимум – з літніми вайбами). Хоча в тому, що читатиметься легко і швидко, була права на всі сто, а от #топ_місяця – не очікувала, чесно. Видавництво Chitarium Історія письменниці, що так сильно намагалась втекти від минулого, що перетворилась на суцільну загадку для всіх. Та коли зайшла мова про екранізацію роману, виконавиця однієї з головних ролей зрозуміла, що їм просто життєво необхідно познайомитись. Це настільки міцна драма, що я аж трошки розгубилась. Що історія виявиться сапфічною, я теж не запідозрила – чи то чуйку втрачаю, чи то була на чомусь іншому зосереджена. Короче, не книга, а суцільний сюрприз, чесне слово. Якщо ж говорити про саму історію, як таку – дуже ніжна, емпатію авторка змогла викликати просто на раз-два. З цікавих ходів, які не будуть спойлерами – тут оповідь ведеться не лише від головних героїв, а й від другорядних персонажів, що важливі для тієї чи іншої сцени: можливо, так багато де є, але я зустріла мало не вперше (поки писала: ладно, ок, згадала ще один приклад, але дуже старий). Серед піднятих тем була і одна з моїх улюблених – історія маніпуляцій у стосунках. І от сюрприз! (напишу розпливчасто, знову ж таки, тож спойлером не буде) – тут доля не покарала людину, яка хотіла домінувати, та дуже дивним чином мене це не роздратувало, що максимально нетипово (нагадаю: саме з тих причин, наприклад, я досі не збираюсь відкривати ту ж саму Колін Гувер). Чи то множинний pov спрацював, чи то просто авторка доволі грамотно створила персонажів, які ну от просто люди. Головна героїня перестає викликати питання одразу, коли згадуєш її вік (на початку історії десь 17-18 рочків), а от її роздуми про своє самоусвідомлення дещо здивували (в стилі “ніколи не зустрічала дівчат, як я” – тобто, представниць ЛГБТ. Можливо, я надто оптимістично уявляла собі 2007 рік в американській глубинці, хоча перевірила – дозволи на офіційні шлюби представникам і представницям спільноти вже декілька років як почали давати країна за країною). Та, загалом, то настільки дрібний бісер, що можна особливо і не звертати на нього уваги. В сухому залишку маєму дуже приємну історію, якій хочеться співпереживати і якомога скоріше розплутати весь клубочок – а інколи це саме те, що і було потрібно. Щирий лайк!

Що нового, окрім чергової порції фрустрації? гммм, дайте подумати… Якщо трошки більш глобально – викотили лонг-ліст на осінню премію книжкових блогерів. Імейла в мене два, тому особисто голосуватиму за “Затруєну чашу” (авансом, бо мала наглість її ще не прочитати, а другу частину – ще й поки не купити теж) і за дуже нішеву “Псалом для дикостворених” (не перестану її хвалити, рекомендувати на всі боки і бухтіти, що вона страшно недооцінена). Заодно розкажіть, бумласочка, яким був ваш вибір. Якщо конкретно про мене: випадково дочитала дві книжки (“Кейт Кей”, яка виявилась взагалі не тим, чого я очікувала: відгук напишу пізніше, якщо не вирублюсь, і “Душницю”, яка вкотре переконала, що читати Аренєва треба однією сесією), випадково почала три. Одна з яких – “Нескінченний жарт”, і я взагалі згадала свій головний прикол з цією книгою: років 10 тому, коли читала вперше, мене не попередили, що то складна книжка, якої так бояться і розбирають серйозні читачі, тому десь відсотків 40 мені прочиталось на одному диханні, як в суху землю. Правда, читала тоді з телефона, який врешті-решт пав смертю хоробрих (але з дуже яскравою долею!), відновити дані з хмари не змогла – тож і книжка лишилась закинутою. Все то до того, що і тут відкрила глянути шрифти і анотацію, і от я вже на тридцятій сторінці, але треба було виїжджати.  Які цікаві артефакти ви приносили з мітингів? Я, раніше – тільки стікери і герпес на губах (не пишаюсь своїм минулим, але і не соромлюсь його), та вчора принесла смаколики котам з фразою “котички, тут вам зайчик передав…”. Чи це символ дорослішання? Сьогодні теж їду, до слова, ближче до вечора (десь близько 16:30-17:00 за планом). Гумових качечок майже всіх роздала, вибачайте – будуть тільки обійми. 

І на честь чергового липня під знаком “ТаЗаШо” – мій список книг, де логіка світу ламається настільки, що від абсурду не втікти. Лишу його вам, а сама піду Геллера почитаю…десь в районі Франка. Побачите мене в леопардових штанях з картонкою про Кафку – підходьте вітатись! Джозеф Геллер, “Пастка-22” Девід Фостер Воллес, Нескінченний жарт ДіБіСі Пʼєр, “Вернон Господь Літтл” Франц Кафка, “Процес” Жузе Сарамаґу, “Сліпота” Курт Воннеґут, “Бійня номер пʼять” Станіслав Лем, “Футурологічний конгрес”

Був якийсь шанс, що вийде зустрітись з чоловіком днями, у взагалі сферичному світі у вакуумі – на пару днів. Не так сталося, як гадалося, тому цілий день сьогодні бурчу і загалом схожа на дуже незадоволену сіру хмарку. В будь-якій незрозумілій ситуації (як, в цілому, і в кожній вельми зрозумілій!) рецепт простий – зануритись в читання; та розбавлю свій досуг черговим трендом…так-так, я увійшла в смак (та і курс лекцій по canva теж був правильною витратою часу).  У Олени побачила посилання на генерування палітри натальної карти (опустимо зараз той момент, що астрологія – ненаукова штука, все далі – суто заради щирого фану!), і вже під неї підбирається список з 4 книг, які метчаться за кольором, і ще й відповідають значенням ключових показників (знову цитата з посилання вище):  🌟Сонцю — ядро особистості. Тут в мене Ішіґуро, бо справжня любов. Особливо – конкретно ця книга.  🌟Місяцю — емоції, внутрішній світ. “Свідчення” Вікторії Амеліної. Те, що за останні роки викликало найбільший вихор емоцій з найширшим діапазоном значень. 🌟Асценденту — те, як ви проявляєтесь у світі. Цим вибором навіть пишаюсь, бо східняцький оріджин, звичка лулзити (в тому числі і через чорнючий гумор), схильність до буфонади і абсурду та спостережливість, “Мій прапор запісяв котик” 🌟Венері — естетика, смаки й те, що приносить задоволення. І знову – ідеальний метч, бо саме Мумі-тролі додають мені відчуття ґрунту під ногами, спокою, смаку до життя  і просто тихої радості (єдина ложка дьогтю – навіть читати про раптовий прихід гостей, яких не кликали, було дещо дискомфортно завжди).  Хто ще встиг побалуватись? Показуйте результати в коментарях!

До речі, я таки вирішила свою проблему з аудіокнигами – просто бо втомилась слухати про СДжМ в подкастах (нічого проти авторки не маю, просто ну забагато). Справа в тому, що страшенно давно мені одна чудова панянка позичила почитати третю частину трилогії, а перші дві я читала за два роки до того (чи за три?..). Єдине, що памʼятала – що лор дуже насичений, в оповідях постійний екшен і що мені подобалось. А, і частина чуваків мають крила. Не густо, погодьтесь. Настя вже навіть пропонувала мені войс з «у попередніх серіях», та самі розумієте – це надто просто. Енівей, якщо вже в мене продовжується сезон гніздування (читати – масоване прибирання, яке, за відчуттями, не закінчиться ніколи) – чим не привід переслухати попередні частини, вірно?

Котики зі Львова, є плани на 18 число? Є цікава подія, могла б – сама б зазирнула б (і через каву, і бо у Львові давно не була, і з Аллою Малкін давно хотіла познайомитись). Деталі туть

Нащо я складаю собі списки на тиждень, а потім читаю щось інше – питання, яким могли б задаватись десятки сучасних філософів… але я від них цього не чекаю, від себе, чесно кажучи, теж. Тому просто покажу плани 🙂 З “Мрійником Стренджем”, звичайно, цікаво вийшло. Зловила на неї страшний гіперфікс, вважаю її мало не однією з найкращих у мене фентезійних цього року, та і взагалі – брати другу частину одразу за першою – давно такого не було. Дуже нравиться 🙂 На довгі читання в мене “Колапс” (ну вибамчте, він величенький) і “Розпутний птах ночі” (це на клуб, і через нього я розбила улюблену вазу… вважайте, ставлення до книги вже упереджене, чи зможе вона то побороти?). Клюна вже показувала, ще навіть не надкусувала, Шеклі теж – як і Локвуд…кажу ж – дивним був попередній тиждень (але почала потихеньку знову дивитись фільми, прогрес). До слова, ввімкнула собі дві екранізації, готуючись до чергового довгопоста, і щось так виглядає, що доведеться про книги окремо, про фільми окремо – бо багато чого є сказати. Дуже нравиться [2]. А! Так! там же в стосику ще “Українець Джонатан” сховався, мало не пропустила! Це на українську гілку клубу, і про необхідність малювання схем я в курсі. В мене закінчились аудіокниги О_о. Я, звичайно, ще порискаю-поковиряю абук, але аж самій дивно таке казати. Проте почала привчати себе слухати подкасти англійською. Поки що обираю простенькі, на теми, за які шарю (конкретно зараз у вушках про букток) – а там, може, і до аудіокниг англійською дійде… Бо так, тут я поки що провалилась навіть з Гаррі Поттером у виконанні Стівена Фрая. Все, я показала, тепер і ви показуйте! 

До речі, хочу зафіксувати нове правило для всіх майбутніх розіграшів. У попередньому (точніше, перед-перед-перед… короче, я про містері-бокс до дня народження каналу, який був, нагадаю, в кінці травня) трапилася ситуація, якої я не могла передбачити: переможець вийшов на зв'язок більш ніж за місяць після оголошення результатів, коли повторний розіграш уже давно відбувся. Щоб надалі таких неоднозначних ситуацій не виникало, у всіх наступних розіграшах переможець матиме 72 години, щоб вийти на зв'язок. Якщо відповіді не буде, я запускатиму рандомайзер повторно без попередження. Думаю, це і справедливо, і дає достатньо часу, щоб помітити повідомлення. 🙂 (а в якості ілюстрації – відеорозпаковка того самого тепер вже зовсім не загадкового бокса, відео пощу з дозволу авторки)

Поховай наші кості в опівнічній землі – В. Е. Шваб Про вампірів за минулі століття було написано стільки текстів, що і квантовий компʼютер не порахує (хоча ладно, ок, от тільки цей і може порахувати, але тільки він). Вампіри жили, вмирали, вбивали, залишали живими, смішили (привіт, Тайка Вайтіті!), і навіть космос вони підкорювали (привіт, Воттс і “Сліпобачення”). Тож, чи вдалось панні Шваб додати цьому образу свіжості і новизни? Видавництво Книголав Виробництво Абук Історія про трьох жінок, що були в різний час обернені на вампірок. Кожна з них продовжує життя після смерті в свій спосіб, і кожна певна, що її вибір у житті (у не-житті тоді вже…) єдиний правильний. Доля їх зводитиме раз за разом, та чи зможуть вони співіснувати на одній території? Почнемо з найпередбачуванішої штуки, яка тільки може бути – з дисклеймера. Ну бо неодноразово тут писала, і варто повторити, що я дуже люблю творчість авторки, і за замовчуванням ще до моменту покупки чергової її книжки автоматично нараховую на її дошку додаткових балів – просто за те, що в моєму випадку її рішення працюють ідеально. Тому і говорити про цей текст буду саме крізь цю призму. Скільки дискусій ця історія розворушила, коли вийшла – словами не передати. Обговорювали і сапфічні лінії, і готичність з темрявою, i female rage (що все набирає обертів у літературі і здавати позиції не збирається поки що), і зображення токсичних стосунків… Сперечатись не буду – всього цього в історії з головою. Та мені (дуже субʼєктивно!) головним здалось далеко не це. Розумієте, на мій погляд фінал настільки ж важливий, як і шлях до нього. Я зараз і про книжки, і про ігри, і про кіно, і, звичайно ж – про людське життя. Тож конкретно мене найбільше зачепила тема саме відсутності такого от фіналу – бо саме він перетворює набір хаотичних вчинків на цілісну історію, бо без нього існування просто перетвориться на методичне накопичення спогадів, образ, провин, закоханостей, помилок, страхів… І, фактично, деякі герої і героїні за кілька століть вже не можуть розрізнити, де закінчується їхня особистість, а де починається товща спогадів. Взагалі, чи не символізує в романі вампірізм травму як концепцію? Так-так, всі ми памʼятаємо затерту до дірок тезу про час, який лікує – але ж не завжди, якщо так подумати? Гострий біль переходить у фазу хронічного, затирається, і можна навіть забути першоджерела – але поводитись саме в тій рамці, яку цей біль нам задав. В підтвердження цієї моєї теорії (не претендую на те, що точно знаю, про що думала авторка, просто люблю будувати теорії!) героїні наче й не йдуть вперед – а просто ходять колами, десятиріччя за століттями, знову і знову… Не можу сказати, що вампіри і вампірки у Шваб були якимись новаторськими – а от зображення кохання в цій книзі мене прямо зачепило (знову ж таки – наче нічого нового, та описано пречудово). В жодної з персонажок кохання тут не є спасінням, всупереч давнім (і, на мій погляд, дуже бісячим) стереотипам. Воно не зцілює і не допомагає – просто витягує назовні і підсилює те, що в тебе всередині. Наче то взагалі не його задача щось виправляти – бо головна функція зняти внутрішні барʼєри і запобіжники, і от вже що вилізе – то і вилізе. Пишу про це лише тому, що надто вже схоже на погляди у моїй кудлатій голові, тож був ще зайвий привід порадіти книжці. Хороша історія. Дуже гірко-солодка, як, в цілому, і більшість історій авторки. Маленькою ложечкою дьогтю мені тут виглядали постійні повтори, які чомусь сприймались не стільки рефренами, скільки подразниками (“та я ж це вже знаю, нащо ви це повторюєте постійно?”) – що поробиш, не люблю повторів в принципі. Та, загалом, навіть це не зіпсувало комплексного враження від історії загалом – панна вміє мене причаровувати своїми текстами, однозначно.