cookie

Мы используем файлы cookie для улучшения сервиса. Нажав кнопку «Принять все», вы соглашаетесь с использованием cookies.

avatar

✙Нова_Січ✙

Слава Nації! Нова Січ це націоналістичний, історичний канал про минуле України який ставить на меті щоб якомога більше людей дізналося про героїв української нації. Пам'ятайте, майбутнє України-це ви Зв'язок з нами: @Nowa_sichbot

Больше
Украина36 616Украинский29 461Факты6 514
Рекламные посты
423
Подписчики
Нет данных24 часа
-107 дней
-2030 дней

Загрузка данных...

Прирост подписчиков

Загрузка данных...

Всеволод Петрів Всеволод Петрів народився 14 січня 1883 року в дворянській родині в Києві. Його родина мала шведсько-норвезьке походження. Один із пращурів по батьковій лінії був вояком армії короля Швеції Карла XII, брав участь у Великій Північній війні 1700-1721 років Всеволод змалку обрав кар’єру військового. Закінчив Київський Володимирський кадетський корпус, Павлівське військове училище і престижну Миколаївську академію Генерального штабу у Санкт-Петербурзі. Під час Першої світової війни 1914-1918 років служив у російській армії на різних посадах: старший ад’ютант штабу 42-ї піхотної дивізії, офіцер для доручень штабу 24-го і 10-го армійських корпусів, начальник штабу 7-ї Туркестанської стрілецької дивізії. За цей час пройшов шлях від капітана до полковника. 1917 року був нагороджений Георгіївською зброєю. у листопаді 1917 року Всеволод організував з українців Західного фронту на території сучасної Білорусі полк імені Костя ГордієнкаНа чолі полку він прибув до Києва, де в січні 1918 року взяв активну участь у вуличних боях проти більшовиків. Протягом липня-листопада 1919 року полковник Всеволод Петрів виконував обов’язки військового міністра Української Народної Республіки,після відставки продовжив службу у військовому міністерстві УНР і Генеральному штабі УНР, був інспектором піхоти Армії УНР. 5 жовтня 1920 року отримав ранг генерал-хорунжого. Під час інтернування в Польщу генерал не здав свою шаблю а демонстративно переламав її власними руками. У березні 1939 року Всеволод Петрів брав участь в обороні Карпатської України від угорських окупантів. Співпрацював із Організацією українських націоналістів.Під час другої світової війни був близьким радником генерала Шандрука. Після завершення війни Всеволод Петрів оселився в німецькому Аугсбурзі. Там і закінчився його життєвий шлях 10 липня 1948 року.
Показать все...

7
Лист отамана кубанського війська Андрія Шкуро до голови організації українських націоналістів Андрія Мельника. Гoлoві Прoвoду українськиx націoналістів у місці пoстoю Я, Андрій Шкурo, генерал-пoручник Kубанськoгo кoзачoгo війська, згoлoшую гoтoвість станути під прапoри oрганізoванoгo українськoгo націoналізму згіднo з Вашим пoкликoм з дня 6 липня 1941 р. На це мoє рішення вплинули oці oбставини: 1. Часи, щo їx тепер переживаємo, пoкладають на всіx українців oбoв'язoк скупчення всіx твoрчиx сил під oдним прoвoдoм у бoрoтьбі з відвічним вoрoгoм Українськoї Нації для вибoрення її сувереннoгo державнoгo життя в усіx її етнoграфічниx границяx. В цій бoрoтьбі не мoже oстати oстoрoнь українське кoзацтвo, як таке вoнo не мoже вести oсібнoї якoї-небудь акції. 2. Рішення кoзацькoї старшини на терені Сербії, щo oднoзгіднo заявилo гoтoвість пoвести кoзацтвo визвoляти Батьківщину з під мoскoвськo-жидo-кoмуністичнoгo режиму. 3. Жаxливе пoлoження кoзацтва в Сербії, виставленoгo на страшні переслідування з бoку сербів, мoвляв, ми винуваті, щo Moсква (біла й червoна) не є в силі дати їм пoміч. У виду цьoгo кoзача старшина й кoзацтвo дoручили мені пoвести на терені Незалежнoї Держави Xoрватії перегoвoри в справі включення кoзацтва дo активнoї бoрoтьби з мoскoвським бoльшевизмoм в складі українськoї самoстійнoї фoрмації, а кoли це немoжливе, тo в складі кoзачиx частин в складі німецькoгo абo xoрватськoгo війська. В усіx трьox випадкаx прoxаємo, щoб під кoзацтвoм з теритoрії бувшoї Юґoславії рoзумілoся усіx кoзаків: кубанськиx, чoрнoмoрськиx, дoнськиx, терськиx, астраxанськиx і другиx без oгляду на їx нарoдність, виxoдячи з залoження, щo всі вичислені кoзаки представляють у всіx свoїx станицяx на Рідниx Земляx oдин націoнальний в державнoму рoзумінні склад і тoму непoбажаним булo б виріжнювати й рoзділювати їx на українців, мoскалів та іншиx інoрoдців. Це пoбажання виправдуємo oбставинoю, щo за ввесь час свoйoгo перебування в Юґoславії не визнавалo себе кoзацтвo членами рускoї нації, не визнавалo кoмпетенції рускиx правленій, а все й усюди признавалo себе прoстo кoзаками. В другoму й третьoму випадкoві (участь у складі німецькoгo чи xoрватськoгo війська) є нашим безумoвним бажанням вжити нас в oпераціяx тільки на українськиx етнoграфічниx теритoріяx. Прo все це дoгoвoрився я з Вашим упoвнoваженим представникoм у Незалежній Державі Xoрватії і, складаючи Вам oцим мoю чoлoбитню, підтверджую свoїм власнoручним підписoм. Слава Україні! Заґреб, дня 19.VIІІ.1941
Показать все...

🔥 9❤‍🔥 2
Трагедія українського визвольного руху: розкол ОУН В історії українського національно-визвольного руху діяльність Організації Українських Націоналістів посідає особливе місце. Це один з найорганізованіших й наймасовіших етапів боротьби українського народу за власну державність. ОУН постала у надзвичайно складних історичних і політичних обставинах. Поразка у 1922 році Української Народної Республіки (УНР), окупація більшовицькою Росією України, рівночасно як відхід частини українських земель до Польщі, Чехословаччини і Румунії, фактично означали втрату перспективи вибороти самостійну Україну. Українська політична еліта на початку 20-х років минулого сторіччя опинилася у стані глибокої політичної кризи і розчарування, яке посилювалося браком нових світоглядно-ідеологічних орієнтирів. Основні політичні та інтелектуальні українські сили були зосереджені на еміграції. Їх кістяк становив загартований в боях за УНР військовий елемент, вояки і старшини української армії. Авторитет ОУН серед народу зростав, але паралельно посилювалися репресії окупаційної влади. Тільки за підозру приналежності до ОУН українця могли ув’язнити до п’яти років. З метою придушення національно-визвольного руху було відкрито концтабір “Береза Картузька”, куди кидали українських патріотів. На кінець 30-х років припадає дві події, які мали визначальне значення в історії Організації Українських Націоналістів. У травні 1938 року у Роттердамі (Голландія) було вчинено смертельний напад на голову Проводу Українських Націоналістів полковника Євгена Коновальця. Замах здійснив спеціально підісланий більшовицький агент, який виконав пряме доручення Сталіна ліквідувати голову ОУН. Смерть Коновальця була важким ударом для ОУН. Адже Коновалець був беззаперечним лідером Організації, користувався величезним авторитетом в Україні й світі, його постать була взірцем для нації. Після смерті Євгена Коновальця, згідно з заповітом, Провід очолив полковник Андрій Мельник, соратник Коновальця з часів боротьби УНР та спільної праці в лавах УВО. У серпні 1939 року в Римі відбувся другий Великий Збір Українських Націоналістів, який офіційно затвердив Андрія Мельника на посаді голови ОУН. натомість Степан Бандера заперечував існування заповіту і вважав що сам мав стати головою ОУН. У квітні 1941 року фракція С. Бандери провела свій власний Другий Надзвичайний Конгрес у Кракові, який проголосив Римський конгрес незаконним, вибрав С.Бандеру головою та прийняв програму, що наново підтвердила основні рішення 1929 року. Більшість крайових членів визнали повноваження С.Бандери, і невдовзі розлам став незворотним. Дві новостворені фракції, за іменами своїх лідерів, стали відомі як ОУН (Б) -“бандерівці” та ОУН (М) – “мельниківці”. Після розколу члени ОУН(б) не раз здійснювали вбивства членів ОУН(м),найрезонанснішим стало вбивство Миколи Сціборського, активного члена ОУН та підполковника армії УНР.
Показать все...

👍 13😢 3🤣 1
Фото недоступноПоказать в Telegram
21 червня 1992 року В'ячеслав Чорновіл, лідер Народного руху України, у Переяславі-Хмельницькому скликав Велику раду, де проголосив зречення присяги на вірність московському цареві, даної на Переяславській раді в 1654-му. У місто з'їхались представники козацьких організації. На майдані Возз'єднання Чорновола обрали Гетьманом українського козацтва. "Відсьогодні та допоки сонце світить над Україною,стара присяга цареві московському не діє, бо козацтво її зрікається, щоб дати клятву народу нашому вірно служити, тільки йому одному і нашій рідній Україні, і не пожаліти живота свого заради її свободи, честі та незалежності. На тому давньої присяги, даної козаками на цьому ж місці, зрікаємося, у чому хрест цілує Гетьман українського козацтва і вся Генеральна старшина й отамани" йшлося у заяві про зречення.
Показать все...
👍 12🔥 3
Походи князя Святослава Святослав Ігорович (935 – березень 972) – великий князь Київської Русі, який став її правителем будучи маленьким, але дуже відважним хлопчиком. Після смерті батька, Ігоря Рюриковича, вся влада перейшла до малолітнього сина, тому княгиня Ольга була змушена до повноліття Святослава керувати країною.Ще з дитинства його привчали до бойової справи. Будучи одержимою помстою древлянам за смерть чоловіка, Ольга вирушила в похід, щоб знищити їх столицю. За традицією очолити його міг лише князь, тому саме чотирирічний Святослав дав сигнал до бою дружині – жбурнув палаючий спис в Іскоростень. Згідно з літописами, Великий Князь Святослав мав могутню поставу, широкі плечі та голив голову, залишаючи на лобі невелике пасмо. На відміну від інших князів, Святослав Ігорович не був примхливим до умов проживання, тому в походах спав на голій землі із сідлом під головою, а в бою гарчав, наче звір, чим дуже ляках своїх супротивників. Проте князь не був підступним і перед боєм посилав гінців до ворога, щоб вони підготувалися. Гінці передавали славнозвісне послання: «Іду на Ви». Відмінною рисою характеру Святослава була його сутність воїна, тому внутрішня політика так і лишилася на плечах його матері княгині Ольги. Іншою справою були походи, завоювання земель та війна в цілому. Його мало цікавили державні справи, його вела по життю війна, яка приносила славу та вигоду. Саме в цьому Святослав Хоробрий бачив сенс свого життя. Перш за все, у 964 році, київський князь Святослав звільнив в’ятичів від хозарської влади та сплати данини. Далі його шлях пролягав річкою Волга, де проживали так звані срібні болгари, які славилися своїми ринками. Їх столиця, місто Болгар, була найбільшою північною скарбницею. Хозари мали величезний вплив у цих землях і скуповували тут хутро північних звірів, срібло, яке потрапляло сюди з Уралу, а також невільників. Святослав разом зі своєю дружиною захопив Болгар та контроль над волзькою торгівлею. У 967 році, зібравши військо, наніс потужний удар на Болгарію. Він завойовував одне місто за іншим і за короткий строк підкорив вісімдесят міст та влаштував собі столицю в місті Переяславець, що знаходилось на південь від Дунаю. Але раптово прийшла тривожна звістка з Києва – на столицю напали печеніги. Святослав наказав зібрати всі війська та вирушати на захист рідної країни. Про князя Святослава та його бойові походи грецькі письменники складали страхітливі оповіді. Князь завойовував одне місто за іншим, залишаючи після себе лише руїни і смерть. Він жорстоко карав полонених, насаджаючи їх на палі, не залишаючи нікого живим, тримав болгар в постійному страху, змушуючи до покірності. Смерть князя Святослава стала раптовим і болючим ударом. Його тіло так і не знайшло спокою в рідній землі. Печенізький ватажок зніс голову з плечей Святослава та зробив із черепа чашу.
Показать все...

❤‍🔥 9🤬 4
Павло Шандрук Народився Павло Шандрук в родині православного священника в селі Борсуки Кременецького району на Тернопільщині. Походження відкривало шлях до церковної кар’єри, тож після здобуття початкової освіти підліток навчався духовній семінарії. Утім, доля священника не надто вабила молоду людину, тож згодом двадцятилітній Павло Шандрук знайшов себе на службі в поліції на Харківщині. Впродовж 1910—1913 років він обіймав посади поліцейського наглядача міста Вовчанська та помічника начальника розшукового відділення Харкова. З початком Першої світової війни Павла Шандрука призвали до російської імператорської армії. Відтоді військова служба назавжди визначила його подальший життєвий шлях. Службу в Армії Української Народної Республіки Павло Шандрук розпочав навесні 1918 року значковим 1-го панцерного дивізіону Окремої Запорізької дивізії та командиром автопанцерника «Полуботько». Під час знаменитої Кримської операції військ Центральної Ради під командуванням полковника Петра Болбочана у квітні — травні 1918 року саме він перетворив звичайний потяг для перевезення вугілля на грізний бронепотяг «Запорожець». Поставивши свій автопанцерник у вагон Павло Шандрук першим вривався на вузлові залізничні станції.Згодом Павло Шандрук служив командиром автопанцерної батареї Окремої Запорізької дивізії і 7-го Харківського броньового дивізіону Армії УНР, а в травні 1920 року був призначений командиром 7-ї бригади знаменитої Третьої Залізної дивізії. З 1945 Павло Шандрук очолив український національний комітет.У березні 1945 року німецький уряд визнав УНК як офіційного репрезентанта українців в тому велика заслуга Павла Шандрука особисто і як союзну сторону у війні. Уряд УНР підвищив Шандрука до генерала-поручника.і з цим він розпочав формувати Українську Національну Армію, до якої мали ввійти вже існуючі німецькі військові формування, укомплектовані українцями.За згодою німецького командування, до УНА були зараховані: 14-та гренадерська дивізія військ СС «Галичина» , Протитанкова бригада «Вільна Україна» Петра Дяченка та бригада Вільного козацтва. Після капітуляції Німеччини генерал Шандрук та вояки УНА здалися в полон до англійців. Помер у м. Трентон, штат Нью-Джерсі.
Показать все...

8❤‍🔥 2
1917, 1 травня (18 квітня) – створено 1-й український полк імені Богдана Хмельницького. Це був початок українізації військових частин російській армії.Вимога про організацію 1-го українського добровольчого полку імені Богдана Хмельницького постала ще 29 березня 1917-го на установчих зборах українців-вояків київської залоги, коли було створено Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.Тим часом на Київському військово-розподільчому пункті зібралися майже три тисячі патріотично налаштованих мобілізованих солдатів із Чернігівщини, Полтавщини та інших регіонів України, які виявили тверде бажання зорганізуватися в Перший український полк і не погоджувалися ні на які компроміси. Ситуація загострилася 27 квітня, коли «три тисячі», незважаючи на загрозу суворої кари за невиконання наказів, відмовилися вирушати на фронт. Попри негативну реакцію Петрограда і військового керівництва (а також виконкомів київських Рад робітничих, військових і студентських депутатів), солдатів-українців після довгого зволікання врешті-решт підтримала Центральна Рада. 28 квітня вона прийняла резолюцію, в якій зазначала, що «не бачить іншого виходу, як сформувати з них український полк і задовольнити їх бажання вийти негайно на фронт у якості української військової одиниці».
Показать все...

👍 7 4
22 березня 1917 року в Києві з ініціативи самостійників, задекларованої М.Міхновським вимоги повної незалежності України та організації боєздатної української армії було створено Організаційний комітет з формування Українського війська. Отже, на нараді 22 березня 1917 року був покладений початок формуванню Тимчасової української військової ради. Установчі збори української військової ради проходили 29 березня у приміщенні Київського комерційного інституту. Керував ними полковник Павло Волошин. Секретарем був Микола Міхновський. Збори одноголосно ухвалили рішення створити українську військову громадсько-політичну організацію самостійницького спрямування – Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка. Клуб відповідав за ідеологічну складову національного українського руху в російській армії. Очолив його Микола Міхновський. На цих же зборах створили Український військовий організаційний комітет на чолі з начальником резервної бригади в Києві полковником М. Глинським. Його мета – формування українських військових частин. Розпочинається організація українських охочих полків усіх родів зброї. Установчі збори закликали вояків-українців гуртуватися і негайно організовувати національну армію, «без якої не можна й помислити про здобуття повної волі України»
Показать все...

🔥 12❤‍🔥 3
28 березня ,1898 року народився Микола Сціборський-підполковник Армії УНР,фундатор ОУН, теоретик українського націоналізму,зокрема фундаментальної праці "Націократія",Заступник Голови Проводу ОУН Вождів Євгена Коновальця та Андрія Мельника. У складі Армії УНР Микола посідав різні муштрові і військово-адміністративні посади, зокрема в 1920 році він був ад'ютантом командира 1-го кінного Лубенського полку імені Максима Залізняка 1-ї бригади Окремої кінної дивізії. Брав участь в осінній кампанії Армії УНР. 21 листопада Микола Сціборський був інтернований на території Польщі в складі Української армії. Перебував у таборі міста Каліш. Службу в Українській армії закінчив 1924 року на посаді старшого ад'ютанта штабу Окремої кінної дивізії. Перед тим, у червні, закінчив річні курси Академії генерального штабу Армії УНР. 10 червня 1924 р. командир Окремої кінної дивізії видав Миколі Сціборському посвідчення (Ч. 460) такого змісту: "Цім свідчу, що ст. ад'ютант штабу дорученої мені дівізіі сотник при генштабі Сціборський Микола... виявив себе як бездоганний, національно-вихований старшина. Жодним карам не підпадав, під судом та слідством не був". Андрій Мельник про нього казав: "Був він людиною всебічної освіти і нечуваної працездібности, його єдиною розвагою і відпочинком була оперна музика. Пригадую, в 1940 році, коли треба було виступити з власним нашим проектом конституції української держави. Микола Сціборський піднявся цього завдання. Просив звільнити його на три дні від щоденних обов’язків і продовж трьох днів і ночей виготовив цей проєкт, який виявився конструкційно не гіршим зі всіх дотепер відомих, хоч автор його не був юристом, не мав штабу співробітників і опрацював його сам один не продовж років чи місяців, а як сказав я, в 72 години. Жив акцією і власною роботою; революційний темперамент характеризував його; революція була його стихією." У своїй роботі «Аграрна політика українського націоналізму», він зазначив, що “у виборі провідної ідеї кожної політики не вагаємося, нею є Величність, Потужність і Благо української нації”
Показать все...

8❤‍🔥 5👍 2
Фото недоступноПоказать в Telegram
Цей фанатизм сторонників великої ідеї випливає вже з її "релігійного" характеру. Віруючий дивиться на свою правду як на для всіх обов'язуючу. Він "фанатично" ненавидить усе, що протиставляється приняттю його одиноко спасенної віри. "Фанатик" – відразу визнає свою правду за об'явлену, загальну, яка має бути прийнята іншими. Звідси його агресивність і нетерпимість до інших поглядів. Тверда віра в гасла, що він голосить як безумовну і обов'язкову для всіх правду, любов до ідеї, яку він хоче здійснити, безмірна ненависть до всього, що перешкоджає їх здійсненню, - ось та сума переживань, яка огортає всякого правдивого революціонера, фанатика – з конечности і з натури боронених ним думок. © Дмитро Донцов
Показать все...
❤‍🔥 13🤬 1
Выберите другой тариф

Ваш текущий тарифный план позволяет посмотреть аналитику только 5 каналов. Чтобы получить больше, выберите другой план.