книжкова буря

Це що таке я вас питаю? Оце Goodreads дивує 😳

Однозначно, одна з найкращих книжок цього року ❤️ Мене розʼїбало, і я дочитувала, плачучи 😭 Вона вам треба, повірте.

«Нічні патрулі» Лейли Моттлі я взяла до рук абсолютно спонтанно. Побачила, що книжка дає мені одну з ачивок на Goodreads, плюс вона невеликого об’єму, і подумала: о, зараз швиденько прочитаю за вечір-два і піду далі 😊 Ага. Звісно. Бо не так сталося, як гадалося. Я, до речі, навіть не читала анотацію перед початком, і от у випадку з цією книжкою це була моя велика помилка. Тому що попри невеликий обсяг, «Нічні патрулі» — це взагалі не легке і не швидке читання. Історія досить важка морально. Місцями дискомфортна, неприємна і така, яку читаєш без особливого задоволення. У центрі сюжету дівчина, яка через життєві обставини змушена піти на панель, а потім мимоволі опиняється втягнута у складну кримінальну історію, де замішана поліція. І от мені було дуже шкода головну героїню. Тому що авторка спочатку досить детально показує її життя: в яких умовах вона живе, як ледве зводить кінці з кінцями, як у неї практично немає на кого спертися, що відбувається в її сім’ї і взагалі що привело її до такого життя. І ти поступово розумієш, що це не історія про «сама винна, сама зробила вибір». Там набагато більше всього — бідність, відсутність підтримки, складні обставини, люди навколо, які не допомагають, і ситуації, з яких дуже важко вибратися. А потім усе це ще й виливається в ту історію, яка відбувається далі. І це було для мене найбільш неприємним. Особливо якщо врахувати, що події в книжці частково засновані на реальності. Післямова авторки взагалі змусила мене ще трохи посидіти й подумати після того, як я закрила книжку. Авторка розповідає, що ще в дитинстві стала свідком схожої ситуації з іншою дівчиною і так і не дізналася, чим усе для неї закінчилося. І от після цього мені стало ще важче сприймати історію, бо ти розумієш, що подібне — це не якась вигадана страшилка заради сюжету. Таке реально відбувається. Фінал, якщо чесно, мене теж не дуже порадував. Хоча я розумію, чому він саме такий. Мені здається, авторка навмисно не стала робити тут якусь казкову кінцівку, де після всього пережитого героїня нарешті отримує своє щасливе життя. Бо в реальності, на жаль, далеко не всі подібні історії закінчуються добре. Ще один великий мінус конкретно для мене — стиль. Мені ця книжка дуже важко читалася навіть окремо від самого сюжету. Тобто справа була не тільки в тому, що тема важка. Сам текст мені просто не йшов. Я іноді перечитувала абзаци по кілька разів, бо буквально не розуміла, що я щойно прочитала. Не знаю, чи це особливість стилю самої Лейли Моттлі, чи, можливо, мені просто не дуже зайшов переклад, але читалося складно. Тому в якийсь момент я просто почала читати її нахрапом. Ставила собі за мету хоча б сто сторінок за день, бо прекрасно розуміла: якщо я зараз її відкладу, то повернуся до неї невідомо коли… Тому якщо ви теж побачите невеликий обсяг і подумаєте: «О, клас, швиденько проковтну» — не факт 😅 Загалом я не шкодую, що прочитала «Нічні патрулі». Але це точно не та книжка, яку мені хочеться колись перечитати. Власне, я її вже й позбулася — на полиці вона в мене не залишилася. Через це і фото ШІшне, не бийте за це 😳 Можливо, просто я не була морально готова до такого читання. Не можу сказати, що книжка прям якось сильно вдарила по психіці чи залишила після себе якийсь жахливий стан, але читати її було важко саме морально. Тут багато дуже неприємних і складних тем, а ще важче від того, що ти весь час розумієш, наскільки несправедливо все те, що відбувається з головною героїнею. Тому 8/10. Вважаю, що це хороша оцінка для цієї книжки. Вона точно не стала моєю улюбленою і я не побіжу радити її всім підряд, але водночас це важлива історія, яку, на мою думку, варто прочитати, якщо ви готові до такого морально непростого читання. #відгук

Нагадую про папку з книжковими блогерами 📚 Раптом хтось пропустив її кілька днів тому — залишаю посилання ще раз 🫶

Богдан відкрили передзамовлення на «Ягня» Люсі Роуз 🐐 Буде у грудні. Без негативу, але обкладинка ну зовсім мені не подобається 😘 Невже викупити оригінальну було аж так дорого? (мені дуже подобаються ці два варіанти) Але я давно чекала на цю книжку, тож куплю, звісно…

Порішала ✌ Книжка вже у мене і візуально вона дуже класно виглядає 😌

«Rouge» Мона Авад — 9/10⚖👁️ «Rouge» — це друга книжка Мони Авад, яку я прочитала. Першою, звісно ж, був «Зайчик», який я читала ще минулого року і який досі вважаю просто бомбічним. Реально, я дуже люблю цю книжку і цього року страшенно хочу її перечитати. Тому до «Rouge» я йшла з доволі великими очікуваннями, бо після «Зайчика» мені було дуже цікаво, що ж там ще Авад може витворити. І перші сторінок 100–150 я просто кайфувала. Мені дуже подобається стиль цієї авторки. Він якийсь такий… дивний? Химерний? Трохи божевільний? Але при цьому дуже красивий. І я, чесно кажучи, просто скучила за Авад, бо вже пройшов майже рік після «Зайчика». А ще мені дуже сподобалася сама ідея «Rouge». Це переосмислення міфу про Персефону та Деметру, і от саме ця інтерпретація мені реально зайшла. Ну і, звичайно, тут є культ. Тільки якщо в «Зайчику» це був культ письменництва, така собі сатира на письменників, творчість і всю цю історію з письменницьким середовищем, то тут у нас культ краси. І от це було дуже цікаво спостерігати. Уся ця зацикленість героїнь на красі, на тому, як вони виглядають, на догляді за обличчям, процедурах, омолодженні, на бажанні бути красивою, ідеальною, молодою… Воно настільки викручене, що в якийсь момент стає навіть моторошно. Але мені дуже сподобалося, як це зроблено. Ти ніби читаєш про якийсь абсолютно дивний культ, але при цьому дуже добре розумієш, звідки він узявся. Бо ми живемо у світі, де жінкам постійно розповідають, що з їхньою зовнішністю щось не так і треба ще щось виправити 😅 І взагалі естетика «Rouge» мені дуже зайшла. Місцями я прямо ловила вайби «Зайчика», хоча історії абсолютно різні. Але… Десь після 250-ї сторінки я почала нудьгувати. І от тут у мене книжка досить сильно просіла. Приблизно від 250-ї до 400-ї сторінки я вже читала з думкою: «Ну коли там уже щось станеться?» Мені здавалося, що деякі моменти дуже затягнуті, деякі діалоги взагалі можна було скоротити, а деякі сцени — просто викинути. І книжка від цього, на мою думку, абсолютно нічого б не втратила. А ще мене моментами страшенно бісила Мірабель. При цьому я розуміла, чому вона поводиться саме так. Я розуміла, що з нею відбувається, бо вона потрапила під вплив цього культу, і загалом її поведінка була логічною в рамках того, що з нею робили. І десь у цей момент я вже хотіла, щоб книжка просто швидше закінчилася. А потім на останніх 80–100 сторінках нарешті почався якийсь рух, і я знову нормально втягнулася в історію. Фінал, правда, для мене вийшов трохи занадто швидким. Після такого довгого розгону я очікувала чогось більш розгорнутого, а воно якось так — бах, бах, і все 😅 Але мені сподобалося, чим усе закінчилося. І, мабуть, найбільше мені сподобалося те, що за всією цією історією про культ краси насправді стоїть історія про стосунки матері й доньки. Саме матері й доньки. Про їхню заздрість одна до одної, про конкуренцію, образи, любов, про бажання бути схожою на іншу і водночас перевершити її. Про те, як мати може бачити у своїй доньці власну молодість, а донька — усе те, чого їй самій не вистачає. І от ця частина мені дуже сподобалася. Мені здається, Мірабель врешті змогла багато чого в собі й у своїх стосунках із матір’ю прорефлексувати. І через це для мене «Rouge» вийшла набагато глибшою історією, ніж просто книжка про культ краси. Тому загалом мені вона дуже сподобалася. Але все одно… «Зайчик» для мене геніальніший. От прям значно. Мені подобається, що він коротший, але при цьому набагато насиченіший, божевільніший і там, як на мене, взагалі немає нічого зайвого. Він просто бере тебе і не відпускає. Але стиль Авад, атмосфера, ця дивна естетика, культ краси, стосунки матері й доньки — усе це мені дуже сподобалося. Тому 9/10 💋♥️ #відгук

Неочікувано, але мій список на жовтень виглядає ось так 🥹 А все через великий Моторошний марафон, у якому я беру участь уже вдруге. Минулого року, до речі, виграла книжечку, тож і цього разу буду випробовувати себе і точно-точно писатиму відгук на кожну прочитану книжку, бо без них ніяк. Усі деталі та умови марафону — тут 👀 Доєднуйтесь! Ну і побажайте мені успіхів, бо купка виглядає солідно 😂

Сюдаааа 👄 Поки на передпродажі Тим часом я, яка вже купу років не може «Середню стать» прочитати…

Читання у вересні було супер розслабленим і вайбовим, але сподіваюсь, що цього місяця прочитаю більше, бо влізаю в марафон. За вересень прочитано 7 книжок, відгуки пишуться, тож скоро усе буде) «Вересневий дім» Карісса Орландо Непогана моторошна історія із подвійним(?) дном, де далеко не все так однозначно. Мені подобалось рівно до кінця, а далі все скотилось у казочку( «Пташиний короб» Джош Малерман Відгук буде після клубу. Поки читала, то подобалось, але після прочитання з кожним днем з’являється все більше й більше питань, тож книжка вже не так сильно подобається. Думаю ще й екранізацію глянути. «Фамільяр» Лі Бардуґо Не бийте, але для мене це суцільне розчарування. Редактура просто жахлива, і я щиро не розумію, як при такому гарному оформленні можна було так запороти текст. Знаю, що авторка може краще. Відгук буде теж уже після клубу. «Наші дружини на дні морському» Джулія Армфілд Досить тужлива історія про втрату та вміння відпускати близьких. Мені зайшло. «Rouge» Мона Авад Це далеко не геніальний «Зайчик». Моментами мені було супер затягнуто, але стиль авторки просто чудовий, тож тут лайк. «Нічні патрулі» Лейла Моттлі Для такого маленького об’єму досить складна й важка історія. Читалось нелегко + стиль авторки мені не надто зайшов, але книжка підіймає важливі теми, тож варто звернути на неї увагу. «Ніколи не здригайся» Стівен Кінг Дочитувала вчора в поїздці, і цю книжку я читала ну дуже довго. У післямові автор писав, що міг би зробити краще, і це таки правда. Для мене було надто затягнуто, але я люблю Голлі, тож старалась кайфонути від появи улюблених персонажів. У процесі: «Лебедина зграя» Василь Земляк На полицях з’явилося 16 нових книжок, а пішло з полиць 4 книжки. Кажіть, скільки прочитали за місяць, реакціями: 1–5 — ❤️ 6–10 — 💅🏻 Більше 10 — 🥰 #підсумки_місяця

Осінь - найкращий час загубитися в історіях 🍁 А ще краще - разом із людьми, які теж скуповують книжки швидше, ніж встигають їх читати 📖 ➖Чекаємо саме на тебе➖

Жорж, шо ви робите я тепер всю цю серію хочу 😳 І взагалі зараз збираю гроши, аби наважитись і замовити у них вже 7(!) книжок 😫

Коротше, прийшла понити, що отримаю свою «Вчоріч» аж у грудні, бо замовляла її разом із «Підійди ближче». Пиздець, її вихід просто перенесли, хоча вона мала вийти ще у вересні… Доведеться тепер «Вчоріч» купувати в електронці, бо я її на клуб у жовтні запропонувала, і дівчата погодилися. Капець(

Жодні фото не зможуть передати краси цієї книжки, вона неймовірна 👾 Читатиму вже дуже скоро 🧛‍♀ Передзамовляла на Мегого Букс, відправили раніше, ніж я очікувала. Листівка була лише одна, але для мене це несуттєво, бо я байдужа до книжкового мерчу ☺️ Ви отримали вже свій примірник? Так — ❤️ Ні — 💔 Не ведусь на хайп, але як продаватимуть на барахолці дешевше, то куплю, ги — 💅🏻

Ранкові збори: Мій на наплічники медикам для «Лелеки»: https://send.monobank.ua/jar/6eBPNMKDoK Книгарня ARFA збирає на авто: https://send.monobank.ua/jar/9VMUczQYSE Драконка збирає на антени для дронів перехоплювачів https://send.monobank.ua/jar/7kcJDRaeFQ Перехресні стежки підтримують збір на дрони та старлінки: https://send.monobank.ua/jar/3gaCamTp4x Усюди є книжкові бонуси. Бережіть себе.

У КСД акція 1+1=3 💕 Повірте, там є з чого вибрати. А поки ви не побігли на сайт, скажіть, чи треба мені «Хлопці з Томмена», бо в мене тут моральна дилема. Я наче й знаю, що це не моє, але воно вже таке хайпове, що я тупо не можу пройти повз 😭 Тож тут рішення за вами: Бери — ❤️ Не треба — 💔 В тебе й так купа циклів, заспокойся вже (це реакція для мене) — 💅🏻

Ну я дурію з цієї прикормки — і все тут 😁 Показую, що зʼявилось на моїх полицях за вересень (чекаю ще на 2 передзамовлення, але не факт, що вони прийдуть у вересні). По фентезі все ясно: докупила продовження циклів та буквально сьогодні забрала передзамовлення від Неба. Дуже радує, що «Меч Кайґену» — одиночка, можна одразу сідати й читати. Далі за списком — трилери та містика: вхопила на Монобазарі «Життя хлопця» та «Залишену». Так, знаю, що їх уже всі прочитали, але я вирішила взяти тільки зараз 😊 Токарчук була в Книгарні Є на лютій знижці, і я не втрималась. Бекетт пішов авансом, бо його ще не читала, а «Дитину Розмарі» не могла не взяти, бо це ж класика. Ну і наостанок — трошки літератури, написаної жінками і про жінок. Тут без коментарів: ці книжки давно хотіла і безмежно рада, що вони нарешті у мене 🥹 Кажіть з чого варто почати: Цикли — ❤️ Трилери, містика — 🎃 Про жінок — 💅🏻 #книжкові_покупки

«Наші дружини на дні морському» Джулія Армфілд — 8/10 🐚 Якщо ви йдете в цю книжку за боді-горором, то, думаю, можете трохи здивуватися. Бо для мене це в першу чергу зовсім не боді-горор, а історія про втрату. Дуже меланхолійна, темна, місцями навіть депресивна — і мені цей вайб, на диво, дуже зайшов. Тут є боді-горор, звісно. Є дивні метаморфози тіла, є загадкова істота, яку Лія зустріла під час експедиції, але авторка зовсім не робить на цьому головного акценту. І я цьому навіть рада, бо йшла в книжку саме за історією про втрату й про те, як відпустити близьку людину, коли вона вже не та, якою була раніше. Мені дуже сподобалося, як це все написано. Стиль Армфілд такий ліричний, тонкий і трохи сумний — прямо під настрій цієї історії. Книжка сама по собі не дуже швидка, але я прочитала її буквально за два дні на одному подиху. І, якщо чесно, думаю, що це було найкращим рішенням, бо таку історію взагалі не хочеться розтягувати на тиждень чи два. При цьому я не можу сказати, що повністю довіряла оповідачці. Мірі, яка чекає на Лію з експедиції, для мене виглядає не надто надійною оповідачкою. Усе, що ми бачимо, — це її сприйняття того, що відбувається з дружиною після повернення. Тому тут я б не стала сприймати все буквально. І ще мені здається, що багато хто міг очікувати від цієї книжки більшого саме від горорної частини. Особливо з огляду на те, що в сюжеті є експедиція, невідома істота і всі ці моторошні зміни. Але насправді авторка досить швидко й уривчасто показує взаємодію(?) Лії з істотою, і ми так і не дізнаємося, що це була за істота. Мене це взагалі не розчарувало. Я не чекала тут Лавкрафта з детальним описом невідомого чудовиська. Для мене ця істота була радше поясненням того, що сталося з Лією, а не головною загадкою, яку потрібно розгадати. Тому загалом я залишилася дуже задоволена. Це така маленька, красива й сумна історія про втрату, прийняття і спробу відпустити людину, яку ти любиш. Єдине — якщо ви зараз самі перебуваєте в депресивному стані, я б, мабуть, не радила брати її в руки. Вона точно не з тих книжок, які піднімуть настрій 🥲 Але мені її меланхолія дуже зайшла. ⭐️8/10⭐️ #відгук