А Тася сказала...

Просто нагадаю. Ніякий, навіть найбільш екстремальний ваш досвід не робить вас кращою людиною. Якби це так працювало, то ми б дано вже всі стали просвітленими людьми. Але це не так. Досвід без його освоєння і засвоєння так і лишається просто досвідом. В кращому випадку. В гіршому - він стає тим, що руйнує зсередини. Вкрай рідко це опрацювання стається спонтанно. Таке більш ймовірно, якщо у вас вже є подібний досвід. Якщо немає, то для цього, вирогідно, знадобиться провідник. #drtasya

І що там можуть бути такі фрагменти, про які ви і не здогадувались. Найкращий варіант у даному випадку - не переконати людину, що вона все не так поняла. А повірити в її переживання і допустити, що десь ви залізли туди, куди вам не можна. Нікому не можна. Ще важливо. Неможна прибрати щось із Самості і щоб людина лишилась точно така, як була. Воно там все міцно повʼязано. І, мріючи про «точно таку, але без пєрламутровиих пуговиць» варто памʼятати, що без тих «пєрламутрлвих пуговиць» ви отримаєте когось зовсім іншого, а не «ту саму людину, тільки без цього неподобства». Якщо ж ви - та людина, якій кажуть, що все з тобою ок, тільки б оце прибрати, а ви розумієте, що це - щось ваше сутнісне, цілком природньо ахуіти. Сильно. Цілком нормально обуритись і прагнути пояснити, що ні, так не буде. Цілком нормально агресивно нападати у відповідь (у межах норм чинного законодавства). Цілком нормально завершити контакт, якщо розуміння не вдається знайти. Не дуже нормально - намагатись змінюватись там, де це не ваша потреба, а те, що навʼязано ззовні. Мамою чи татом, соціумом, чоловіком чи дружиною. Щастя вам це не принесе, а та людина чи соціум ще до чогось доібеться. Тож не варто так робити із собою #drtasya

Атака на самість Для початку, давайте глянемо, що ж таке та Самість. Я є представницею Роджеріанськоі психотерапії. Тож назву його визначення. Самість у Роджерса - це це уявлення людини про себе, яке виникає на основі минулого і теперішнього досвіду та очікувань майбутнього. «Я є…» і далі погнали. Тільки не оці, соціально правильні речі типу «I can by myself flowers». Маніфести це добре і потрібно на певному етапі розвитку індивіду (підлітковий вік, наприклад) і соціуму (період соціальних потрясінь та криз). Але не в даному випадку. Це те, що глибоко і сутнісно. Грубо кажучи, можу купити собі квітів, можу не купити. І це ніяк не вплине на моє уявлення про себе. Також важливо додати, що Роджерс казав про те, що Я-концепція і Самість - динамічні процеси. Вони розвиваються і видозмінюється упродовж життя людини. В структуру Самості, тобто сформованих уявлень про себе, можуть входити такі речі як колір шкіри, етнічна приналежність, стать або гендер, професія чи рід діяльності, віросповідання чи соціальний статус, стани, повʼязані зі здоровʼям. Ви здивуєтесь, але рівно те саме у самість може не входити. Отака от нєпонятка. Тобто, те, що для однієї людини є частиною Самості, для іншої цим не буде. Більше того, щось може ставити частиною Самості у людини упродовж життя. Те, що раніше не було її частиною. Що ж таке атака на Самість? Це коли хтось або щось зазіхає на якусь її частину. Наприклад, війна зазіхнула на частину Самості, повʼязану з приналежністю до України. Але ж вона і підсилила цю частину Самості у багатьох. Згадайте стрімкий перехід на українську мову у перші кілька місяців війни у тих, хто раніше все ніяк не наважувався. Щоб відстояти свою Самість, її іноді необхідно укріпити. Атака на Самість відбувається тоді, коли нам кажуть «ти така класна/класний, але оцей твій протез замість ноги/дебільна професія/колір шкіри/те, що ти батько/мати/в тебе діабет, воно таке недоречне». Якщо це щось не переживається людиною як частина самості, то часто в таких випадках людина, якій адресовані ці слова, відчуває провину, переживає свою меншовартість, може намагатись зменшити ту ознаку, яку їй таким от чином позначили. Напевно, кожен з вас хоча б раз в житті чув історії про те, як жінка в розлученні, яка має дитину, на вимогу нового кавалера віддавала дитину бабусям/дідусям, бо вона ніби як заважає будувати нові стосунки. Пригадую шокуючий випадок з дівчиною, 15 років, яка мала діабет 1 типу і стала цілковитою самітницею, бо мама її переконала, що то страшний дефект. Якщо хтось про це дізнається, її виключать з компанії друзів, а про особисте життя варто забути. Як вогню, дівчинка боялась запитання від будь-чого «А що це в тебе таке?» стосовно її інсуліновоі шприц-ручки. До панічних атак. Повторю, що Самість не формуються сама по собі. Вона збагачується і наповнюється упродовж життя. Так, в нормі вона розширюється і збагачується. Частини Самості перестають мати знак плюс чи мінус. Вони просто є. Це - даність людини. Ситуація, коли певна ознака виноситься як маніфест уперед, завжди за всіх мислимих та немислимих обставин, це теж не зовсім нормальний прояв самості. Це - гіперкомпенсація. Скоріше за все, як реакція на атаку в минулому. може навіть в колективному. Згадайте, як приклад, такі кейси, коли людині в чомусь відмовили з будь-яких причин, а вона це повʼязує, наприклад, з дискримінацією по гендеру або кольору шкіри і не визнає того, що причина якась інша. Іноді зовсім прозаїчна. Наприклад, чоловікові не продавали побутову техніку з вітрини, бо це зразок не для продажу. Але він вважав, що це тому, що він темношкірий. Таким чином, реакція на акаку на Самість може бути різна. У структуру самості можуть потрапляти дуже різні ознаки. Одні і ті самі ознаки можуть не потрапляти в структуру самості в одніє людини і потрапляти в іншої. Тож, якщо вам людина каже, чи не охуіли ви, кажучі, що ось ця її частина вас з якихось причин не влаштовує, то варто задуматись. Може таки охуіли. Хоча б тому, що не допускаєте того, що інша людина - інша. І її самість може сильно відрізнятися від вашої.

Щойно під одним дописом про депресію прочитала, що треба іти у терапію, тоді депресія стане просто звуком. Сорі, хуйня повна. Повнісінька поєбєнь, небезпечна для людей, які мають депресивний розлад. Вони і так часто схильні до самозвинувачень (один із симптомів депресії), а тут ще і вони, бач, погано у терапії стараються, що для них депресія не стала «просто звуком», а продовжує бути тим, з чим доводиться давати раду, справлятись, вивчати, на що треба зважати. Не кажіть такої дурні, люди. Не ведіться на таку дурню, якщо у вас діагностовано депресивний розлад. Ні, не стане депресія «просто звуком», якщо ви підете у терапію. Навіть, якщо це одиничний депресивний епізод, то він у досвіді людини лишається доволі сильним та відчутним епізодом. Він може викликати страх повтору, сум, вдячність чи навіть ностальгію. Залежно від безлічі факторів, що супроводжували епізод. Якщо це ендогенна депресія, БАР, депресія на фоні МРО абощо, абсолютно точно не стане «просто звуком». Бо це, бляха, хронічне захворювання! Хронічні захворювання мають погану властивість. Часом вони дають загострення. У випадку з депресією - нові епізоди. Часто це відбувається ні з хуя. На рівному місці. Така от біохімія мозку. Дуже легко бути приймаючим власне захворювання підчас ремісії. В період загострення це набагато складніше. І це, бляха, точно не «просто звук». Людина має діабет 1 типу, артеріальну гіпертензію, гастрит, long QT syndrome, робить усе необхідне та доцільне, щоб тримати захворвбання під контролем. А загострення все одно стається! І це, скажу вам, дуже сильно бісить. Але! Є велика різниця: мати періодичні захосткрння, з якими знаєш, що робити і як справитись з наслідками чи жити у постійних кризах та загостреннях, бо відмовився/лась від лікування. Так само при депресіях різного походження, особливо які мають перебіг хронічного захворювання, новий епізод ніколи не буде «просто звуком». Але якість життя із терапією (психо- та фармакотерапією) та без буде принципово різною #псіхований_психолог #drtasya #депресія

#щось_зі_старих_публікацій Про ретравматизацію та тригери Колись давно зі мною стався цікавий епізод. Як цікавий я його ідентифікувала пізніше. В той момент він був для мене страшним, жахливим. Розвалив на шматки Справа була на Буковинському проекті власного досвіду психотерапії. У нас був традиційний, знайомий багатьом психотерапевтам, навчальний формат доковідно та довоєнних часів: приблизно 100-150 людей на виїзді. Працюють 4 дні в малих групах за напрямками: психоаналіз, ЦОТ, гештальт, ССТ, психодрама тощо. Також щодня відбувається велика група. Це та, на якій усі 100-150 людей + всі навчаючі терапевти збираються разом. Один (іноді двоє) терапевтів ведуть велику групу. Причому відбувається вона в конкретний «заїзд» у визначений парадигмі. Великі групи відрізняються від малих, окрім іншого, тим, що на них зазвичай не відбувається роботи «вглиб» конкретних учасників. Це, скоріше, така тенденційна робота, про процеси у суспільстві тощо Під час всіх днів тієї сесії основною моєю роботою на малій групі була робота з ПТСР та іншими прєлєстямі у зв’язку з #ІКД, #longQTsyndrome, жагучим відчуттям несправедливості, що все так сталося зі мною, почуття провин перед донькою, що я не змогла бути «хорошою матір’ю» і тд До завершення цієї великої групи цього дня лишалось лічені хвилини. Навчаючий аналітик, пан Іван, вирішив зробити конфронтаційну інтервенцію через метафору. І ця метафора якимось дивом виявилась про людину з кардіостимулятором. Він вимовив цю метафору (дуже класну і доречну метафору!) і додав, дивлячись на годинник: «Група на сьогодні завершена». Встав і вийшов. Як і завжди роблять терапевти по звершенню великої групи. А я лишилась сидіти. Мене заціпило. Сталась тиха істерика. Ретравматизація в дуже уразливий момент. Поряд зі мною був мій навчаючий терапевт, Ігор. Він сам підійшов до мене, бо бачив мій стан. Він був розгублений і збентежений тим, що сталося. Пізніше він сказав, що на стафі озвучив те, що ця конфронтаційна метафора попала в дуже особисті переживання. Пан Іван був розгублений і збентежений: з його слів, він добре продумував що саме взяти за основу цієї метафори. Звіривши всі ризики з прямим попаданням у потенційні больові точки учасників, він обрав метафору саме про кардіостимулятор. Бо склад учасників - переважно молоді здорові люди. Шанси «попасти» з цією темою куди нижчі, з іншими медичними метафорами. І він був абсолютно правий. Зі статистичної та емпіричної точки зору. Але так сталося, що там була я. І так сталося, що саме тоді ця тема була для мене максимально відкрита і болісна На наступну велику групу я попросила Ігоря тримати мене за руку. Мене трусило як осиновий листок. Коліна, плечі, щелепа. Пальці були льодяні. Здається, я ледь не пошкодила кисть Ігорю, бо не надто контролювала силу, якою стискала його руку. Я наважилась на групу у 100-150 людей озвучити те, що найбільше боялась: що вчорашня метафора попала не по дотичній, а прямим влучанням. Сльози котились самі по собі, дихати та говрити заважали спазми від плачу та тремор. Було дуже страшно. Далі сталося дивовижне. Я почула про повагу до мене, про здивування, про гордість. Через якийсь час велика група розвернулась в якийсь неймовірно красивий процес. Я стала глядачкою. Я була зачарована тим, що бачила. Я вже не була активною учасницею. Це було щось невимовно гарне. Про прийняття, страх, любов. Мене поступово перестало трусити. Пальці потеплішали. Останні кілька хвилин групи я вже не чиплялась за пальці Ігоря. Я просто сиділа поруч з ним. Розслаблена, усе ще здивована і сповнена вдячності Ви можете старанно підбирати що і на яку аудиторію казати або писати, ви можете бути дуже чуйною людиною. Але це не гарантує того, що серед цієї аудиторії не опиниться той один казуістичний випадок, для якого це стане ударом під ребра. Це ніяким чином не характеризує вас як не чуйну, не емпатійна чи «погану» людину, яка не здатна відчути свою аудиторію чи конкретного співрозмовника. Просто не всі тригери очевидні. Не всі вони передбачувані

Якщо чиїсь слова вас «збили з ніг», звісно, є шанс, що там дійсно щось старшне чи погане написано чи було сказано. Але, якщо ви здатні в цей момент роззирнутися і раптом побачили, що всім іншим «ніяк», то є ймовірність, що спрацював ваш персональний тригер. На жаль, так буває. Це розумінн, скоріше за все, ніяк не вплине на ваш біль від цього попадання. Але, можливо, розуміння того, що біль вам спричинили не навмисно, дасть можливість не згортатися в кокон своєї травми, а обійтися з цим якось інакше. Не гарантія, але ймовірність така існує Ми не можемо передбачити всі тригери всіх довкола, щоб, не дай Боже, не попасти в них. На жаль, це просто неможливо. Ми можемо бути уважними, щоб не спричинити біль там, де це можна якось передбачити Ми не можемо вберегти себе від того, щоб слова оточуючих не відкинули нас у нашу травму. Але, якщо ми допускаємо, що це не злий намір, а випадковість, то у нас є шанс на те, щоб цей контакт продовжити. Звісно, якщо він для вас є цінним

За кілька місяців до 24.02.2022, коли я у своїй терапії про це говорила, мій терапевт резюмував мої страхи: «Схоже, що у випадку вторгнення, вашим найбільшим конфліктом буде конфлікт вашої материнської ідентичності і вашої громадянської ідентичності». Далі склалось так, як склалось. Я не знаю, які б рішення і як саме б їх приймала, якби склалось інакше. Не знаю і ніколи не дізнаюсь. Всі роздуми та фантазії - лише спекуляції по темі. Я такого не люблю. Всі два роки для мене це його резюме часто ставало якорем, який дозволяв триматись у заданих умовах і ставити собі правильні запитання: «Я зараз дію з якої з цих двох ідентичностей?». Мій терапевт, ветеран війни у Афганістані, наочно надав мені віру в те, що з війни можна повернутись. Навіть через ПТСР і депресію. Але повернутись у чуттєвий та чутливий стан, цікавість до людей та до життя. Це ще один якір, який дає мені можливість тримати віру. Не фантазійну, а цілком прагматичну віру в те, що це можливо і цього варто прагнути. І в цьому реалізується моя громадянська ідентичність. #drtasya

Цей допис я написала і опублікувала 23.02.2022. Що ж. Варто повторити #щось_зі_старих_публікацій #drtasya Про індекс червоної губної помади Так, це справжній економічний показник з 2001 року, який вивів Леонард Лаудер з Estee Lauder. Він означає, що у часи криз жінки починають активно скуповувати і використовувати губну помаду червоного кольору. Цей феномен був помічений у Старушці-Європі ще у роки Другої світової війни та під час повоєнної кризи. А потім підтверджений економістами та маркетологами десятками інших криз. Офіційно це пояснюється тим, що у кризові часи дорогі речі стають недосяжними. На відміну від червоної помади. Але я дозволю собі фантазії, які можуть розширити і доповнити офіційну суху версію цифр. Так от. Під час криз загострюється бажання жити «тут і зараз», через буквальний або символічний контакт зі страхом смерті (своїм, близьких, звичного життя тощо). Бо майбутнє надто невизначене та бентежне. Брендові річ або коштовні прикраси, погодьтесь, кожен день не будеш носити. Недоречно, а у буремні часи ще і небезпечно. На відміну від червоної помади. З нею хоч у супермаркет, хоч на зумколл, скрізь гарно і доречно. І ще один не очевидний аспект зі сфери арт-терапіі. Коли людина в стресі, у неї загострюється потреба у контролі. Вона може проявлятись у різних аспектах: хтось фанатично вичищає ванну, хтось чистить шухляди робочого столу, хтось картини по номерах малює або з пристрастю контролює домочадців на тему шапки та покушали. І, якщо нюдова помада «як мазнула, так і пішла», навіть без дзеркала, то червона потребує зосередитись, використати олівець чи ще якось створити сякий-такий контур, а потім ще і рівномірно кольором заповнити. Чиста медитація з терапевтичною технікою рамкування. До речі, під час свіжої ковід-кризи індекс червоної помади зіграв так само, як і в інші кризи. Не зважаючи на масковий режим та обмеження у пересуваннях. Ще там стався цікавий прецедент з фатиновою спідницею у полунички. Зараз не знайшла першоджерело, тому спробую по пам’яті передати. Дівчинка відшивала і продавала через інсту різний одяг багато років. В тому числі фатинову спідницю у полунички. Саме її ніхто не купував. Висіла собі на сторінці не перший рік. Аж раптом стався ковід. І її купили. А потім дівчину завалили замовленнями цієї спідниці, встигай відшивати. Щось подібне спостерігали й великі корпорації. Попри очікування буму на домашній одяг, який теж мав місце, несподівано злетіли і вкрай вишукані, вичурні моделі суконь та спідниць. Особливо попитом користувався фатин та оксамит. Бо жити хочеться «вже зараз», а не десь колись. І в очікуванні війни, і під час пандемії, і коли все просто летить кібеням, і у дикреті. На останок додам слова з дуже давнього інтерв’ю Гуен Стефані, амбасадорки червоних губ з часів палеоліту. Коли її спитали про те, як їй дається дикрет, вона відповіла, що фарбує губи у червоний. Коли журналіст здивовано підняв брову, вона пояснила приблизно так: «Коли на тебе щойно зригнули, а голову ти мила кілька днів тому, вкрай складно відчувти себе жіночною, привабливою та взагалі людиною. Нафарбувавши губи, я відчуваю, що це змінюється». Що ж, любі всі, фарбуйте губи у червоний, носіть фатинові спідниці чи краватки-метелики, робіть усе те, що додає вам відчуття радості і життя у ці непрості часи. З любовʼю до життя. Ваша Тася Осадча ❤️

Оце почитала коментарів під дописом одним. Немає сечі терпіти ці пекельні борошна, їй Богу 🤦🏽‍♀️🤦🏽‍♀️ Ще раз Якщо ви знаходитесь в країнах ЄС, то для призначення антидепресантів та інших рецептурних препаратів при так званій «малій психіатрії» (депресивні, тривожні розлади тощо) вам НЕ ТРЕБА ДО ПСИХІАТРА. Подібне призначення входить у компетенцію лікаря загальної практики. Тобто сіменика. Записуєтесь на прийом до сіменика. Описуєте симптоми, у звʼязку з якими, на вашу думку, було б вже непогано трохи підтримати психіку пігулками, отримуєте призначення рецептурного препарату. Якщо не маєте аж стільки довіри до місцевого сіменика, є складніший, але теж робочий шлях. Шукаєте українського психіатра, який приймає он-лайн і якому ви довіряєте. Ідете до нього на он-лайн прийом. Він робить призначення. Ви просите його фото рецепта латиною. Або хоча б англійською. З фотокопією ідете до локального сімейника і кажете: «Маю такі симптоми (описуєте їх). Маю лікаря в Україні. Він зробив такі от призначення (показуєте фото рецепта). Якщо ви згодні з його призначенням, зробіть мені, будь-ласка, локальний рецепт з тією ж лікарською речовиною, за яким я зможу придбати ліки тут в аптеці упродовж лікування». Хочу звернути увагу, що сімейник не зобовʼязаний вам призначити саме те, про що ви кажете. Це виключно його добра воля та людяність. Плюс він може мати власне бачення вашого лікування. У будь-якому разі, гарні манери, ввічливість та тактовність точно тут зіграють вам на руку. Обидва варіанти є робочими. Серед моїх клієнтів відмов у виписці рецептів при подібних зверненнях не було. Країни, де мої клієнти це робили: Німеччина, Британія, Польща. Певно, якісь ще, але я забула. Я це робила для себе в Іспанії. Йшла по другому шляху. Ще один частий страх, який тиражується у подруги з дописах та коментарях: «Я прийду за АД. Вони вирішать, що я геть хвора і відберуть у мене дітей». Це БСК. Тобто брєд сивої кобили. Якщо єдиний ваш «зальот» стосовно дітей - це те, що ви почали прийом ад, то дітей у вас не заберуть. За це можна не хвилюватись. Стигматизація подібних станів - це наша з вами постсовкова тема, у критичній мірі. А от якщо ви через свій психо-емоційний стан не зможете про дітей піклуватись, тут вже можуть статись проблеми. Це правда. Тож піклуйтесь про себе вчасно і не придумуйте проблем там, де їх немає або ж вони можуть бути вирішені значно коротшим шляхом, ніж ви думаєте #drtasya

Перелік методів психотерапії з доведеною ефективністю. Щаслива, що у ньому є ЦОТ, мій основний метод. І, звісно, є ЕМДР, мій додатковий метод, у якому продовжую навчання https://ips.ligazakon.net/document/view/re41474?an=ul-1&ed=2023_12_13