Олена Зеленська | Olena Zelenska

👩‍🦼 Уявіть ситуацію: ви бачите, як людина на кріслі колісному намагається піднятися пандусом. Бажаючи допомогти, ви хапаєтеся за крісло і штовхаєте його вперед. Однак можете зіткнутися з різною реакцією на свої дії, навіть з агресією – якщо допомога непрохана. Головне правило взаємодії з будь-якою людиною – не втручатись у її простір без дозволу. Тож перш ніж допомогти, запитайте, чи є в цьому потреба. Якщо відповідь ствердна, уточніть, як саме ви можете допомогти. Вас обов’язково скерують і скажуть, що і як треба робити. 📒 Про те, як коректно взаємодіяти з різними людьми, щоб не образити їхньої гідності, розповідає окремий розділ «Довідника безбар’єрності». Спираючись на його поради, продовжую низку публікацій про етику взаємодії. Сьогодні поговоримо про людей, які користуються кріслом колісним.

🇺🇦 Сьогодні в Києві важлива подія – Конференція з медичного партнерства. Зібралися міністри охорони здоров’я з різних країн, представники закордонних клінік, що вже зараз допомагають нам рятувати життя. Подякувала всім, хто вже став побратимом українських медзакладів, запросила долучитися тих, хто ще цього не зробив. Війна в Україні чимось схожа на пандемію. Бо агресія, фізичне та ментальне руйнування не мають кордонів. Знецінення людського життя «інфікує» весь світ. І саме лікарі – та сила, яка може протистояти новій глобальній кризі – кризі людяності.

🏥 Одним із найскладніших пацієнтів, який потрапив до львівських медиків, був захисник-маріуполець. Унаслідок поранення він фактично втратив обличчя, а також можливість їсти, відкривати рота, говорити, навіть нормально дихати. Ще гірше – через це замкнувся. Відмовився від спілкування навіть із близькими... Але після 12-годинної операції хірургам вдалося відновити чоловікові можливість дихати, відкривати рота, говорити. Та, головне, їм вдалося повернути йому цікавість до життя і віру в нього. Зробили це медики центру Superhumans у співпраці з паризьким госпіталем Пітьє-Сальпетрієр. 👨‍⚕️🧑‍⚕️ Цієї історії порятунку, як і багатьох інших, не було б, якби не міжнародне медичне партнерство. Для мене це особливо важливий проєкт, бо ми започаткували його на полях Саміту перших леді та джентльменів 2023 року. Вдячна українському МОЗ і міністрові Віктору Ляшку за те, що розвивають партнерство: за дев’ять місяців підписано 34 угоди та 10 попередніх домовленостей. 🇺🇦 Сьогодні, під час Конференції з медичного партнерства в Києві, подякувала всім країнам і клінікам, які долучилися. Зокрема, Німеччині – на неї припадає 18 партнерств, Франції – у неї дев’ять партнерств із нашими закладами. Просто на Конференції додалося дев’ять нових угод між закладами: 📍Франції та Дніпропетровською обласною клінічною лікарнею ім. І. І. Мечникова і Національною дитячою спеціалізованою лікарнею «Охматдит»; 📍Польщі та Першим медичним об’єднанням Львова, Дитячою лікарнею Святого Миколая; 📍Великої Британії та Львівською обласною клінічною лікарнею; Німеччини та Національним медичним університетом ім. Богомольця, Харківським Інститутом неврології, психіатрії та наркології, Львівським медичним університетом ім. Данила Галицького, Закарпатським обласним клінічним центром нейрохірургії та неврології, Тернопільською обласною клінічною психоневрологічною лікарнею. 🤝 Запросила до співпраці тих, хто ще не долучився – Швейцарію та Італію. Впевнена, що Україна може запропонувати світові свій унікальний досвід. Хоча сподіваємося, що нікому у світі більше не доведеться лікувати рани від вибухів та куль. Адже Україна робить усе, щоб війна не пішла далі.

Що малюють зараз, під час повномасштабного ворожого вторгнення, українські діти? Ведмедика на тлі розбитого російськими ракетами міста, свій зруйнований дім та ігровий майданчик, потемніле від диму згарищ небо… Але разом з тим – поля квітів, які цвітуть попри вибухи, і птахів, які все одно летять. Зустріч із рідним захисником, який повернувся живим та неушкодженим. 🇰🇷 Понад 250 малюнків українських дітей побачать жителі корейської столиці, Сеула, відвідавши протягом травня місцевий комплекс Чонгваде. Там працює виставка «Діти, які малюють надію». Вона містить роботи з чотирьох дитячих мистецьких проєктів України: «Art Armor Kids», «Mom, I see war», «For God I create the best», «Future for Ukraine». 📍Ідея виставки народилася, коли Президент і перша леді Республіки Корея відвідали Київ торік у липні. І саме під час зустрічі з першою леді ми почали обговорювати втілення цього чудового проєкту. Тоді наші гості мали нагоду побачити, як живуть українці й зокрема діти – зі щоденною, щохвилинною загрозою загинути від російської ракети. Але якщо дорослі часто стримують свої емоції, то діти щиро виражають те, що відчувають. 🎨 Самі обставини появи цих робіт драматичні – деякі були створені в бомбосховищі при світлі ліхтарика. Деякі – в очікуванні з фронту тата чи мами, які захищають країну. Інші ж – у лікарні, після поранень. Хтось із маленьких авторів пережив окупацію, евакуацію, хтось – втрату дому та близьких. І всі юні художники втратили нормальне дитинство. 🫂 Але головна емоція, яку ви точно відчуєте, переглянувши роботи, – все-таки не страх, а надія. Немає нічого непереборнішого за дитячу надію. Бо діти щиро покладаються на справедливість світу, на нас, дорослих, на те, що зло буде зупинене, добро зрештою переможе, а тато й мама повернуться живими. 🤝 Дякую пані першій леді Кім Кон Хі, Міністерству культури, спорту та туризму Республіки Корея, фундації Чонгваде, а також Міністерству культури та інформаційної політики України, нашому Посольству в Республіці Корея та всім причетним за те, що дали сьогодні слово українським дітям, їхнім почуттям і надіям. Дуже хочу, щоб ці дитячі надії справдилися. Щоб ми, дорослі планети, виправдали їхнє сподівання на справедливий мир і повернули їм безпечне дитинство. Бо всі діти світу мають лише одне дитинство – і воно має бути щасливим.

📍Взяла участь у фінальній грі про здорове харчування «ГраЇмо», яку провели серед підлітків з усієї України. Разом із Муніром Мамедзаде, головою Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні, приєдналися до двох команд і повноцінно виконували ті самі завдання, що й діти. Це було драйвово, цікаво, а головне – надзвичайно корисно. Саме так і має відбуватися формування нових здорових звичок: щоб вони були в радість, а отже, закріпилися на все життя.

🥗 А ви знаєте, з чого складається «здорова тарілка»? Поки натякну, що елементів мусить бути три. І в кінці допису назву їх. 📍22 школярі, хлопці та дівчата із 16 міст України, знають про здорову їжу це й не тільки. Вони зійшлися сьогодні у гранд-фіналі всеукраїнської гри «ГраЇмо». Її учасників визначили серед юних знавців здорового харчування у проміжних змаганнях, які проводили у школах, молодіжних центрах і, додатково, у чат-боті. За рік у таких змаганнях взяли участь 25 тисяч підлітків із 39 громад країни! У гранд-фіналі учасники демонстрували знання зі здорового харчування й навіть готували на швидкість страву за рецептом Євгена Клопотенка (який перед тим особисто дав майстер-клас). А потім разом із батьками та іншими вболівальниками куштували святковий бранч від шеф-кухаря – смачний і корисний. 🇺🇳 Вдячна, що підтримати захід прибув також Мунір Мамедзаде, голова Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні, – організації, яка допомагає нашій країні у впровадженні реформи шкільного харчування. 📒Ще одна важлива місія «ГраЇмо» – просвітницька. Бо реформа складається не лише з нових корисних та якісних страв у шкільній чи дитсадковій їдальні, а й з обізнаності про здорове харчування самих дітей і батьків. Тільки так, свідомо, за участю всіх членів родини, можна виростити покоління зі здоровими харчовими звичками – здорове покоління. 👉 Ну і, як обіцяла, секрет (насправді зовсім не секрет!) «здорової тарілки»: у ній має бути 50% овочів і фруктів, 25% цільнозернових продуктів, 25% білків. Що ж саме ввійде в ці відсотки – вирішувати кожному кухарю, домашньому чи шкільному. Простір для творчості. Звісно, важко завжди дотримуватися ідеалу. Та знати його – потрібно. З наших знань і починаються правильні рішення.

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять мільйонів людей, які були вбиті тоталітарною системою. Принижені, репресовані, закатовані. Позбавлені їхньої справжньої долі. Таланти, які були забрані в нашого народу. Зламані життя, які могли б зробити ще так багато для наступних поколінь… Сьогодні в Биківнянському лісі ми згадуємо всіх жертв радянських політичних репресій. І нагадуємо, як важливо вистояти в нашій битві зараз. Вистояти проти сучасної російської системи, яка є нащадком того тоталітаризму. Вічна пам’ять усім жертвам радянських репресій! І наша шана і вдячність усім, хто захищає життя. —— Today, we commemorate the millions of people killed by the totalitarian system. Humiliated, repressed, and tortured. Deprived of their true destiny. Talents that were taken away from our nation. Broken lives that could have achieved so much more for future generations. Today, in the Bykivnia Forest, we commemorate all victims of Soviet political repression. And we remind ourselves how important it is to hold out in our current battle. To hold out against the modern Russian system, which is a descendant of that totalitarian regime. Eternal memory to all victims of Soviet repression. Respect and gratitude to all those who defend life.

👮 Українська підполковниця поліції Марія Яценко отримала важливу міжнародну нагороду «За хоробрість» від Міжнародної асоціації жінок-поліцейських (IAWP). Одна з тих історій, що заслуговують перших шпальт міжнародних ЗМІ. Одна з тисяч історій хоробрості українських жінок. 🚔 На початку повномасштабного вторгнення, коли росіяни завдавали авіаударів по Харкову, поліцейська евакуювала жінку з недоношеним немовлям, які без світла та води жили в підвалі пологового будинку. Далі поділюсь історією зі слів пані Марії: 💬 «До мене звернулася жінка, яка просила про допомогу. Лікарі сказали всім якомога швидше виїздити, тож молода мати була в розпачі. Я сказала їй, якщо змога, знайти дитяче автомобільне крісло, і вона його знайшла. Коли я побачила цю дитину, вона була як лялька. Їй виповнилося п’ять тижнів, вона важила трохи більше ніж півтора кілограма. Це така крихітка, яку взагалі не можна було навіть пристебнути до крісла. Я все боялася, що ми десь влетимо в якусь яму, переживала, щоб встигнути до комендантської години. Я взагалі ніколи не возила дітей так. Все закінчилося добре. Мама потім писала, надсилала фотографії дитинки». Потім Марія працювала з тими, хто постраждав під час окупації: пройшов катівні росіян, втратив усе майно. Брала участь в ексгумації тіл у місцях масових поховань в Ізюмі. Інспектор слідчого відділу Куп’янського районного відділу поліції ГУНП в Харківській області Марія Яценко на службі вже 23 роки. І продовжує щодня ризикувати життям, розслідуючи злочини росіян. 🤝 Я вдячна вам, пані Маріє, за відданість своїй справі. Як, певна, вдячні жителі Харківщини – ті, кому ви привозили ліки, чиїх тварин вивозили з-під обстрілів, чиїх рідних шукали. Вдячна кожній і кожному, хто сьогодні має хоробрість працювати в Україні, захищати її людей та її закон.