sonata quasi una fantasia

спокій в душі, котрий настає після кожної пережитої бурі. занурюючись в безодню печалі, вдивляючись у околиці міста, де всюди чути голоса людей, споглядаючи за міським бурхливим життям, я впадаю на твердий асфальт і дивлячись у небо з заплаканими очима, незважаючи на це, я все одно йду за покликом душі, доторкуючись до вічності у кожному кроці, що сповнений віри в свої сили і мрій, відчувати щосекунди насолоду від моментів невдач, печалі і меланхолії. сповна усвідомлюючи, що після бурі завжди приходить тепла ясна погода, і що після настання мраку завжди настає світло.

lucundissimum est in rebus humanis amari, sed non minus amare – найбільша радість у житті людини – бути коханою, однак не менша – кохати самій.

"Весна", бл. 1730 р. Йоганн Георг Платцер

[відчуття безкінечного тепла та світла] кожен подих приносить насолоду, кожен крок — відчуття легкості та безтурботності; люди посміхаються, насолоджуючись чудовими моментами, забувши про всі турботи. мить і є життя.

витонченість і хаотичність. нищівний хаос в голові і на серці, що ніжно стискає груди болючими обіймами. холодні дощові краплі, червоні вуста з розмазаною помадою, шкода, що не від пристрасних поцілунків; книжні прилавки, запашна кава з корицею, котра зігріває руки під холодним дощем. місто щосили дихає разом зі мною, і здається, що цей дощ змиває не тільки сліди на асфальті, але й біль, що криється глибоко в душі.

відчувати до кісток вічну гармонію з природою. щодня знову і знову безкрайно кохати блакитне чисте небо, щосили кохати незвичайні і величні зірки, споглядати на місяць і слухати спів птахів, цвіркунів, котрі щоразу бентежить серце, надаючи власне незрівнянне ні з чим натхнення. дихати глибоко, впиваючись ароматами солодких квітів. відчувати кожен ніжний дотик вітру, який витончено лоскоче вітер. le bonheur est dans le détail - щастя в деталях.