tainka

#Арсенал Іду на книжковий Арсенал (минулого тижня), стоїть величезна черга, а 2 жіночки позаду мене розмовляють: - Ой шо там дають? Чому така черга? - Та ті ж навіжені, книжки будуть купувати, краще б дітям допомогли чи старим - купують макулатуру! - Як це книжки? І така черга? Що ж там за книжки такі? Може навчають розуму і щастю? - Та який там розум? Працювати треба, щоб нормально жити, а не книжки читати! Галя ти куди?? - Постою і я, якщо люди стоять. Не можуть же вони дурнішими за нас бути... - Галя! Нам через дорогу, у Лавру! Молитися за гріхи оцих навіжених! І щоб був мир! А книжки будеш в наступному житті читати, коли переродисся і знову станеш школяркою! Нема в нас грошей на книжки! Пішли! Якийсь хлопець провів Галю без квитка на Арсенал, а її подруга все кричала біля воріт: - Галя!! Чорти б тебе побрали, ГААААЛЛЛЯЯЯЯЯЯ!! Вернись!! А Галя йшла вільна і задоволена, і потім через півтори години я бачила її за одним із стендів - розмовляла з автором і щось йому тихо доводила )) Тетяна Дубровська Tetiana Dubrovska Tainka Dubrovska 2019

Сьогодні абсолютно незнайома мені людина скинула нам 5 тис грн на наступну подорож в Кропивницький, на судилище до Червінського, що відбудеться 5 червня о 10.30. Не вийшло мені відкараскатись від зборів на пальне. Продовжуємо лупати цю скелю. Я обіцяла Червінському, що витягнемо його весною. Але якщо це буде прострочка на 5 днів, думаю він мене пробачить. Нам потрібен розголос і підтримка небайдужих. Нам потрібно, щоб судді розуміли, що в країні війна, і ці бойові командири, яких вони тримають за гратами надто цінні зараз для КРАЇНИ і Перемоги. І ще щоб розуміли, що народ не пробачить - робіть для цього щось. А я думаю, що варто писати на посольства і консульства інших країн, щоб прокурорам і суддям та їх родинам не видавали ніякі візи, не пускали їх на території іноземних держав, бо саме вони своїми діями стали посібниками ворога і терористів. Ще є шанс виправитись! Але щодня він віддаляється. І всі ці ждуни будуть наказані! Рано чи пізно. Бо Червінський не один. Є побратими, є патріоти, є Воїни, яким не байдуже. І судова система буде очищена від шлаку, який не поважає законів і героїв. ЦЕ вже дуже на часі. #Дубровська 27.05.2024 Київ Тетяна Дубровська Tetiana Dubrovska Tainka Dubrovska

Коли ми їхали потім додому, з нами в машині їхав і полковник, що розробляв з Романом Червінським вагнерівську операцію. Він їхав пригнічений і все не міг зрозуміти як ці судді так нахабно ведуть себе. Більшість воїнів слідкують за цими процесами - я висвітлюю досить подробно про це саме для них. Бо хоча вони й дивляться прямі ефіри (коли вдається), та моя задача передати от ці нюанси і настрої, які не покаже камера. І до того ж ми помітили, як місцеві телеканали перестають транслювати чи записувати коли суддя чи прокурор лажають, і деякі прямо сильно намагаються викривити реальність. А деякі вже були на багатьох засіданнях і розуміють що діється та несуть правду і небайдужість. Респект їм за це. Так от цей полковник сказав, що коли мене намагались вигнати з зали суду, за язво-влучний комент і суддя вкотре питав "Хто це вигукнув?", а всі мовчали і обстановка накалялась, то він готовий вже був сам сказати, що це він вимовив, щоб захистити мене. До того ж це не сприйнялось би за правду, бо вигук був жіночий, а не чоловічим голосом. Та мені було тепло від цих слів і захисту. А потім ми неслись зі швидкістю 170 км на годину, і рахували штрафи, пролітаючи повз знаки камер на дорозі - водій сказав що це його відповідальність, але він домчить нас до комендантської години в Київ. Лила злива, вона постійно була попереду нас, і блискавки освітлювали грозове небо, наче розуміючи що в нас на душі, бо знов не звільнили нашого полковника розвідника... Я позаду робила всім бутерброди - різала огірки, викладала на хлібчик смачнезне сало, що наготувала для водія дружина. Картала себе, що виклала бутерброди в останню мить - вирішила, що не згодяться. Бігла темною вулицею і гадала чи вимкнуть світло в домі і чи прийдеться йти на 18й поверх пішки чи вдасться проскочити в ліфті (теж ризик заночувати там на підлозі). Обіцяла собі, що більше не буду збирати гроші на заправку авто, бо завдяки друзям вже декілька разів заправляю всі наші екіпажі з небайдужими (ні, не всі, деякі роблять це самостійно і допомогають іншим, але таких критично мало, а інші заправляла я на гроші донатів). Мені справді хотілось допомогти родині Червінських, але останні рази це вже приймає вигляд якоїсь повинності. Деякі люди вирішили, що це в них така прогулянка-екскурсія на все включено. І прямо вимагають в мене гроші на готель, на заправку машин, про які я не знала і на них не розрахоувала. Один чоловік взагалі мені заявив: - Давайте гроші нам на готель - ми лишаємось, бо не догуляли. Мене аж вибісила ця заява. І я дуже конкретно пояснила, що ми сюди не гуляти їздимо. І він може лишатись за свої гроші скільки йому заманеться. - Ну на харчі тоді давайте і на бензин! - одразу не розгубився він. - Ми всі встигаємо на Київ! - рубала я. - Просто виїдете раніше, і ніяких ночівель! Дома поїсте! Я взагалі про цю машину не знала і на неї гроші не розраховувала!! - Як це не розраховувала? Повинен бути якийсь фонд! Мало лі які витрати! Давайте нам на бензин. - Скільки? - Ну не знаю.. Тисяч 5 напевно... - Фонду нема. Ці гроші скидають мені МОЇ ДРУЗІ! І вони не повинні вас вигулювати чи годувати. Ферштейн?? - Треба фонд! - То зроби цей фонд! Проси в своїх друзів! Чи тобі всі винні?? А коли зрозумів, що зі мною кіна не буде, тихенько викрутив руки дружині розвідника і ограбив її на ці гроші. Але вже порахували лише заправку 3320 грн. Він не один. Такі люди постійно трапляються і ніяк не хочуть зрозуміти, що їм ніхто нічого не винен. І це їх вибір - їхати чи ні. І те що вдається компенсувати витрати - вже величезна подяка небайдужим!! До речі намагалась компенсувати дорогу волонтеру з Олександрії, що добирався дуже важко, а потім назад йшов по ночі 12 км, то він відмовився зі словами: - Дубровська, ти що, на приколі?? Які гроші? Вгомонись! Обняв! От вам різні версії людей. До речі перший голосував за ЗЕ (не знаю як йому тепер вдається ходити на суди до розвідника і не поїхати мізками), а інший голосував за Пороха. 2 прямі, що не повинні перетинатись, перетнулись на суді в Героя.

Коли ти вигораєш, та все одно несешся на суд в Кропивницький підтримати розвідника Червінського і його неймовірну дружину, з тобою починають відбуватись дивні речі. Коли я організовувала останню поїздку - машин було досить мало, а бажаючих навпаки - багато. І я сказала Олі Червінській, що мабуть не поїду, почуваюсь зле, і краще хай хтось поїде, кому не вистачало місць в машинах раніше. Я ж то була на кожному засіданні. Оля розстроїлась і сказала мені: - Без тебе все не так. Мене б дуже підтримало, якби ти була поряд. Ти ж знаєш. Прийшлось напихувати машини під зав'язку людьми, виїжджати о 5й ранку, бо справу назначили досить рано і мчати на суд. Приїхали втомлені, голодні і з передчуттям, що "сьогодні не відпустять" Романа. Цікаво було подивитись в очі суддям, які так запросто, користуючись повітряною тривогою, вигнали нас за межі судилища минулого разу, закрили територію і проводили процес без присутності розвідника і адвокатів, придумуючи, як незаконно продовжити йому термін за гратами, коли по закону повинні були відпустити в 00.00 20.04.2024 - прямо на мій день народження. Для цих суддів не існує ні законів, ні совісті, ні моралі. Кропивницькі божки - ниці і заангажовані, які впевнено крокують вулицею і вимагають вставати в їх присутності і називати "Ваша честь", хоча давно не мають тої честі, втратили. Суд ще не почався, тому ми стояли з плакатами і прапорами біля дороги, а небайдужі місцеві громадяни їхали і сигналили нам, бо вже в курсі, завдяки поширенню в місцевих телеканалах, виданнях і чатіках про ганебну справу геніального розвідника Романа Червінського, що перенесли з Києва на розгляд Кропивницьким суддям. Я була в білій шовковій сукні - в ній не жарко і приємно і в дорозі, і в душному суді. Ми стрибали, закликаючи водіїв машин сигналити, ті посміхались нам і кивали головами, чи махали руками, не розуміючи, що потрібен саме сигнал - його почує Червінський, або показуючи жестами, що з сигналом в них в машині не склалося. Місцеві підтягувались (звісно кияни приїздять першими - бо нам найдалі), ми обнімались, фотографувались, питали як у кого справи. І от активістка з Кропивницького дарує мені квіти!! Я аж підстрибнула від несподіванки. Це так приємно! Звісно ті квіти не мали шансу вижити на жарі. Але вони підняли моральний дух і настрій на 100%. Потім почалось судилище. Судді вели себе так, наче нічого не сталось і це не вони виносили ганебний вирок про продовження ув"язнення на 2 місяці без законних причин. Рашистськомовна суддя Бойко мовчала і половину суду затискала пальцями обличчя, наче ховалась за ці долоні або боялась сказати слово. Натомість суддя Квітка робив з себе дурника і постійно перепитував, спеціально жонглюючи термінами, щоб відвести суд в інше русло, але адвокати були на стрьомі і не давали розставити ловушки. Суддя Гершкул - головуючий, робив зацікавлений вигляд і поважно не слухав, а вдивлявся в обличчя патріотів, наче вишукуючи когось. Розповім прикол. Після першого судилища в Кропі я написала пост з закликом до місцевих трохи привести до тями суддів і жартома запропонувала "хоч в каву плюнути", щоб показати їм, що народ все бачить і не пробачить. Це розтягли по місцевим виданням і потім мені кропивницькі друзі притягли скріни, де різні люди, казали, що працюють в сфері обслуговування, знають цих суддів і ВИРІШИЛИ плюнути їм то в каву, то в борщ. Не знаю лише вирішили, чи плюнули - історія промовчала )) Але коли суддя Бойко закривала обличчя, половина залу злорадно всміхалась і згадувала цю історію, думаючи, що може таким чином суддя намагається уникнути справедливого покарання і поширення своїх фото. Та потім суддя задрімала і проспала пів-процесу, а коли її все ж розбудили, то нас ще й намагались вигнати з зали суду, за "порушення". - А те, що суддя спить на робочому місці не порушення?? - питали ми? - Хто це сказав??! - гримав Гершкул - Встаньте і вийдіть!!! Та ніхто не вставав і не виходив, бо тут один за всіх і всі за одного! І навіть охорона поблажливо посміхалась і не здавала порушників - бо всі вже розуміли як розглядають цю справу і хто насправді опинився за гратами.

- Як ти? - пише мені мій друг. - Чи є в тебе їжа? І як твій настрій? Війна це страшно, але ж ти тримаєшся? Ти ж ворогу в обличчя посміхаєшся? Не забувай ти дуже сильна! Занадто сильна! Ми переможемо - просто це пам"ятай. Я пишу, що все просто офігенно і ковтаю сльози і намагаюся посміхнутися, щоб він відчув мою силу... Тільки здається сьогодні з нею проблеми... Вона як дощ стікає по склу, лишаючи дивні доріжки... Я сильна! Я сильна стану тоді, коли зможу знову обняти всіх. І не боятися дивитися в небо... Я так раніше кайфувала від неба, а зараз боюся підняти очі і побачити ракету. Я бачила одну - летіла між нашими будинками з дивним шелестом.. Тепер я прислухаюся навіть коли сплю. І любий шелест, грохот і грім викликають в мене майже паніку. Я стомлююсь від дій, які раніше робила і не помічала... Але для друга в мене інші новини - підтримуючі і яскраві. Про те, що розквітаю бузок і так пахне, що паморочиться в голові і віриться на якусь мить, що навкруги МИР. Про мирне небо, в якому не чекаєш літаків... Поки що не чекаєш, хоча від дівчини з туризму це досить дивно чути. Про мої перші за 3 місяці гроші за консультацію по туризму!! Бо весь цей час я працювала безкоштовно допомогаючи тим, хто тікав від війни... Про те, що нарешті на вулицях ходять дівчата в сукнях. Яскравих і літніх, бо в нас нарешті тепло (не завжди, але буває і це кайф). Черг немає - ціни ростуть як на дріжжах, але черг немає нікуди крім заправок. А на дачі в мене квіти, і я рву собі величезні букети, не по об"єму, а по висоті. І вони пахкотять як навіжені, а я... Я іноді зависаю, дивлячись в одну точку... І можу оговтатись через годину чи більше... - Пишеш вірші? - питає друг. - Ну майже вірші )) білі )) Без рими )) Пишу мрії... Думала відвикла, а потім зрозуміла - ну як же без мрій!?? От ти про що мрієш? - Ти знаєш... - Я знаю. Ми зараз всі мріємо про одне - ПЕРЕМОГТИ кляту російську орду, що підло напала на нашу землю... Мрію, щоб всі наші повернулися! - Наші повернуться, навіть якщо загинуть! Лелеками, дощем, сонячними зайчиками, але повернуться! - Не хочу щоб гинули! Хай гинуть орки, а наші будуть захищені броніками, нашою Землею і нашими молитвами. - Дурочка ти, така мила і наівна дурочка... Як би я хотів тебе обняти і дихати в твою макушку, вдихаючи аромат волосся... Як я скучив за мирними і буденними рухами, справами, жестами, словами. - Скоро приїдеш? - Скоро, чекай! Як тільки вишні поспіють - так і явлюсь на вареники! - Чекаю дуже!! Вареники з вишнями - це ми запросто! - Побіг, бувай, тижні 2-3 будемо без зв"язку. - Обнімаю, бережи вас Боже! Молюсь... Переможемо! - Не бійся! Звісно переможемо. Цьом Тетяна Дубровська 27.05.2022

#Туристи Він розлучився, бо боявся що діти будуть неадекватними, бачачі їх скандали, але справно платив жінці на картку щомісяця сумму значно більшу ніж потрібно для аліментів, + завозив їм їжу щонеділі - бо їздив в ті краї у справах, + завжди оплачував дітям всі їх гуртки, секції і тренерів/вчителів, + завжди передавав гроші на відпочинок (у валюті). А дружина подала на нього до суду за несплату аліментів, бо він не писав у призначенні платежу це прекрасне слово АЛІМЕНТИ. І суд зробив його не виїзним. І він не знав і не зміг перетнути кордон і поїхати у відпустку. Гроші пропали, відпустка теж. Він дивується, що так можна було повести себе з ним. Чоловіком, що ніколи не жалів коштів на дітей і дружину, з якою розлучився. А вона просто взнала (від нього ж), що в нього наладилося особисте життя (через 5 років після розлучення) і вирішила його розладити... Мені так хочеться щоб всі були щасливі і кохані... Але... Тетяна Дубровська 2019р