міркування телепня.

ви пішли нахуй.

якщо ви читаєте цей допис, значить в адміна є світло. такі періоди, я розцінюю як найкращі для того, щоб обговорити важливе. перше й основне. масові обстріли з боку країни терориста (росії) не можна називати помстою. тези, це нам за херсон чи це, тому що «ми» вдарили по керчі, не працюють. вони не мають сенсу. росії ніколи не потрібен був привід для нашого знищення. прикриваючись такими словами, ви частково виправдовуєте їх терор. це як на початку війни, дуже часто можна було почути тези про «давайте віддамо луганськ та донецьк, щоб ті зупинили обстріли». ця проблема виникає внаслідок страху чи паніки, але в такі моменти спробуйте поставити собі питання – чи варто думати про свою дупцю, коли за тебе це роблять мільйони людей? це не маніпуляція, чи щось що може знецінювати ваші проблеми, скоріше це про усвідомлення ситуації. війна страшна штука – розкажете це своїм дітям, а поки ми знаходимось у стані захисту своїх територій та власних позицій, ці терміни дурні й показують ваше неусвідомлення. наскільки б страшною не була реальність, з людськими жертвами, зломленими долями та життям що більш нагадує виживання, це в першу чергу урок. урок де кожен може підтягнути те що пропустив, наприклад тему про те що все російське це чуже або про те, що нація – це не етнічна приналежність, а свідомий вибір. хтось нарешті відкриє підручник з історії, а хтось зрозуміє що мова це не тільки спосіб комунікацій. у всіх свій темп навчання, скажете ви. і матимете рацію, але не треба забувати що нічого так не мотивує як порушення комфорту. саме тому цей урок буде дуже продуктивним для всіх. пам’ятайте про те що ви вже не в стані спостереження, кожен з вас, має усвідомити. врешті-решт померти розумним краще ніж жити дурним. причин війни можна знайти безліч, та головними з них є дві – це російська агресія, та наша з вами колективна відповідальність. читайте погані книги, щоб знати рівень геніальності. спілкуйтесь з дурними людьми за для вашого розвитку і моліться христу, бо буде прікол якщо він реально нас чує.

АААААА

СВІТЛО БЛЯДЬ.

хочу бути як мадонна, старою, при баблі, з красивим їбалом і ахуїть яким великим нерозумінням що відбувається і як що працює.

нотатки війни, день 4. вчора, коли я вже повірила в те що світло увімкнуть (ніколи в таке не вірте) я почала пити вино. але за сценарієм долі, вино скінчилося, світло не вмикали. і я, як слухняна дівчинка, вирішила лягати спати. але тут, в двері постукали, там були подруга та друг, з великою кількістю пойла і монополією. ми почали грати, але для історії важливо не гра, а ранок. коли я прокинулась о 7,  я побачила що на підлозі лежала моя подруга, а в ногах (не на ліжку, а на підлозі) друг. я спочатку така, "хм, а чому я не поклала їх у вітальні?" але випитого алкоголю було багато, тому я не звернула цьому багато уваги. коли всі прокинулись і ми пішли пити каву на перший поверх, моя подруга почала жалітись, що в неї болить щока. друг також сказав, що вона в нього ниє. ми посміялись і забули. вони пішли додому, з обіцянкою про повернення, якщо світла не буде, а я пішла в магазин, бо їсти мені не має що. в магазині я зустріла старого татового знайомого, який в дитинстві вчив мене давати ляпаси (не питайте, тяжке дитинство). і тут до мене дійшло, чому у друзів болять щоки. я ненавиджу спати з кимось, моє ліжко, моя власність. тому скоріш за все, ці чортики, хотіли залізти до мене в ліжко, а я захищала власні кордони. повчальна історія, як добре що вони цього не прочитають.

там допис написала, опублікую, коли світло буде.

я їм вагіну солодку як кецик я чув про клітор цікаво а де це