Літературно-мистецькі вікторини

Усе на світі створене з любові Усе на світі створене з любові: І травина, квітка, колосок, І метелик, бабочка, мураха, Й солов'їний ніжний голосок. Червонястий мак, синій дзвіночок, Що росте на грядці у рядочок, І верба розлога, і тополя Появилися з Небесної Любові. Усмішка дитини, погляд мами — Це любов, що зрощена віками. Море світла, сяєво сердечне — То любов безмежна, безконечна... І тому усе живе — навічно, Бо ясніє там Любов одвічна... © Марія Дем'янюк

Спинилось літо на порозі І дише полум'ям на все, І грому гордого погрози Повітря стомлене несе. Умиється зелене літо І засміється, як дитя, – Весни ж і весняного цвіту Чи я побачу вороття? Чи весняні здійсняться мрії? Чи літо не обманить їх? Чи по степу їх не розвіє, Мов пух на вербах золотих? © Максим Рильський

Батько європейськими мовами 16 червня в Україні та світі святкують Міжнародний день батька.

Друзі, потрібна ваша допомога! Наші партнери, благодійна організація ADRA Ukraine бере участь у всеукраїнському конкурсі «Народний доброчинець». Будемо дуже вдячні, якщо ви витратите всього 1 хвилину, щоб проголосувати за ADRA Ukraine за цим посиланням: https://bit.ly/narodny2023 У списку вони перші. Це дуже допоможе їм у майбутньому мати ще більше можливостей для допомоги нужденним в Україні. t.me/help_of_christians_UA

Запросив якось вовк зайченя на вечерю... Запросив якось вовк зайченя на вечерю, Став співати до нього солодкі пісні... Все красиво прикрасив у темній печері, Навіть моркви з бадиллям зварив в казані... Зайченятко спочатку вагалося сильно, Але потім відтало від лагідних слів... Може, рішення й здалось йому божевільним Та відмовитись зайчик малий не посмів... Він подумав: "А раптом і справді вовчисько Зміг приборкати звіра у серці своїм..." Вовк всміхнувся, оскаливши гострі зубиська... Затаїлось щось темне у серці лихім... Зайчик щиро повірив у вовкові зміни В те, що звіра в собі побороти зумів І пішов наш вухань сам один на гостини Хоч у серденьку страх, мов листочок, тремтів... Вовк усе зготовив у печері холодній Вже і моркву солодку в тарілки наклав, А в самого блистіли очиці голодні, На вечерю смачну нетерпляче чекав... Зайченятко прийшло із яскравим букетом І всміхнулось до вовка незнаним теплом Вовк із диву забув про мотузки й тенета І усівся із зайцем за круглим столом... І як тільки хотів зайченя вже впіймати, Раптом наш сіромань, вже й забувши про страх, Став до вовка так щиро і тепло казати: "Як я радий, що зміг ти змінити свій шлях! Я спочатку не вірив та й інші казали, Що звіряче збороть неможливо в собі... Та вони просто сили твоєї не знали, А я певен, що зла не лишилось в тобі!" Вовк те слухав і слова не міг проказати, Він ніколи такого до себе не чув... Він побачив довіру в очицях зайчати, Та невже це він сам цю довіру здобув? - Ну тепер то ми друзі навіки з тобою! Не хвилюйся, я завжди тобі поможу І тебе примирю з лісовою юрбою І багато цікавих місцин покажу... Ти, напевно, стомився в печері сидіти? А у мене у нірці теплесенький мох... Можеш в гості до мене, як схочеш, ходити Не хвилюйся, там вистачить місця для двох! Вовк умить апетит свій звірячий утратив І уперше наїстись бадиллям зумів.. Він вечері чекав, а діждався на брата І до ночі із ним без кінця говорив! В нього вірили! Вовку літати хотілось... Він тепер вже не монстр, віднині - він друг! Його серце холодне нарешті зігрілось... І, здавалось, змінився весь всесвіт навкруг! А на другий вже день всі у лісі здивились І не стільки тому, що наш зайчик живий, Як із того, що в вовка в очах щось змінилось... Не горів вже вогнем у них вогник лихий.. Та невже це можливо? Ніхто і не вірив... А із вовчого серця пропала пітьма... Це її налякала зайчаткова віра, А сильнішої сили у світі нема! Як зростають дерева із зерня малого, Як маленька жаринка розтоплює лід... Так і віра в рятунок серденька чужого Не його лиш рятує, а змінює світ! © Огнєва Інелла @poesiaGod

Багач один якось взяв в руки корзину, Непотребу, сміття туди накидав Приніс у маленьку, убогу хатину, Все це бідареві у руки віддав. Бідняк посміхнувся, взяв кіш той у руки, Відніс на смітник, і корзину помив Від бруду присохлого і від багнюки Й на сонці сушитись його залишив... А потім пішов у квітник свій розкішний, Нарвав туди квітів всіляких сортів, Й відніс багачеві, так щиро і ніжно Дарунок духмяний від серця вручив. А той з здивуванням стоїть і не знає, Що в цьому випадку потрібно робить... А згодом, отямившись, тихо питає: "Як міг ти зі мною таке от вчинить? Тобі я приніс лише мотлох і дрантя, А ти мені квітів пахучих взамін... Аж слів підходящих не можу добрать я..." Й в хвилини ті низько похнюпився він. Бідняк відповів йому стиха, спокійно: "Бо кожен для іншого те лиш дає, Що має у серці, єство це постійно Наверх випливає і всіх дістає..." Цю притчу я декілька раз прочитала І бідного вчинок сподобавсь мені... Якби усі люди ось так поступали, - То й зла було б менше на грішній землі... Давайте ми будем завжди дарувати Любов і прощення, і ласку й тепло, Образи, насмішки і зло забувати, Щоб завжди добро в нашім серці цвіло! @poesiaGod