Мартин Брест

- Комарі. Ні, не так. Комарііііі! - Х.хлыыы!!! - Бгггг. Прикольно чел волал, це де було, у Брянську? - В Белгороде, наче. Да, вкусно попали. Отут держи... от блять. Не, треба нормальный шестигранник, человеческий. Де командир? - Комари унесли на болото. Шестіграннікі у пікапі, сходити? - Не, хай они подьедут. - Нахєра? А якщо єбане? - А ти не пизди её ногой и не шатай, оно и не ебанёт. Давай, друже, вызывай... техподдержку. Пікап йде по полю, по паросткам... не знаю, я розрізняю тіко пшеницю, кукурудзу та інше, і все інше називаю "рапс". Най буде рапс, бо я дупля не в'яжу, шо це. Паростки десь сантіметрів тридцять, сочні, ярко-зелені навіть у білому, несправжньому світлі фар. Бляха-муха, як же жалко м'яти колісами чуже поле, яке тут, не зважаючи на те що противник недалеко - такі висадили. Командир, якого комарі все таки не віднесли на болото, світить фонаріком. Брудного шестигранніка-вісімку різними сторонами пхають у шляпки, два болта відкрутили, третій злизується та не піддається, і Пророк, плюнув и хекнув, потужним старлєйськім хуком справа сворачує всю заглушку набок. Ніхєра собі, нє єбануло. Заєбісь. Це реальність, дана нам у відчуттях. Вона жарка, пильна, в ній ми - х.хлиии, які єбошать. Може не так, як вам тре, і може не такі, яких ви можете любити. Але окрім нас - іншим нема. Вибачте. Погнали. Ваша техподдержка.

Кожа липкая от пота и от многих слоёв мерзкого репеллента. Ничерта он не помогает. Минут на пятнадцать максимум. Злимся. Белые, слишком яркие фары пикапа выхватывают из ночи ломти заслеплённой реальности: куст, дорога, грязь, чахлая посадка. Выхватывают и тут же отпускают обратно, в жаркую ночь, бо ночь владеет этим миром, и хрен ты у неё что заберёшь. - Это самая кошмарная бронешапка в истории человечества. Не, ну серьёзно. - А мне нравится. - Но это же не модно. В этом уже никто не воюет. - Да, я уже понял. Но мода ваша движется по спирали. Поэтому PASGT снова очень актуальна. - В твоей PASGT воевали во вторую Пуническую. - Ты вообще не должен знать таких умных слов. Эдшки в какой коробке? Дороги ровнёхонькие и разрисованные белыми линиями - сменяются грунтовками, кондиционер нихрена не справляется, тем более что все по очереди открывают окна, чтоб потужно покурить. Ночь в великолепном своём равнодушии смешивает сигаретный дым, выхлопы подуставших движков, пороховые клубы и инверсионные следы. Коктейль "Экзистенциальный": не забудь полбутылки теплой воды, щепотку пыли и капельку злости. - Что я здесь делаю? Я внук профессора, я музыкальную школу закончил, между прочим по скрипке, меня мама на юридический хотела отдать. - Где-то ты, видать, нагрешил. - Интересно - где? - Это всё из-за каски. - Да отъебись ты уже от неё. У нас редбулл остался? - Дохрена. Дохрена редбулла и никотина, дохрена усталости - той, которая не идёт ни в какое сравнение с усталостью пехоты, дохрена умных технических слов, дохрена матов, координат и логов. И капелька злости. Злость вообще никогда нельзя забывать.

Карта Монобанки: 5375 4112 2006 6596

Карта конверта: 5168752109374465

У коментах до цього допису буде два посилання: на монобанку і на приват-конверт. Машина для хлопців, що роблять DeepStrike. Дорого, без фоток і без звітів. Далі повинна йти мотивуюча фраза, але я краще наведу цитату містера Кірбі про те, що західним озброєнням все ще не можна наносити striking deep по території противника. А значить, що ми повинні їбашити самі своїми дронами. Ну і хуй з ними. Працюємо.

"Критично важливим" підприємство-виробник дронів стало 68 днів тому. Станом на зараз бронювання, що кстаті повинно відображатися в "Оберігу", отримали 5% працівників. Сім (!) державних контрактів в інтересах Сил Оборони виконують люди. І приносять показують видані або прислані їм повістки. Я вже, чесно кажучи, не знаю, шо робити. Ну хай буде так, як буде. Ми ж не онлайн-казино і не... хто там ще, забув. А які красиві були заяви влади у новинах))) Будемо працювати, поки зможемо.