Камо грядеши?

неймовірно, але за рухом військової техніки можна робити прогнози. іноді всі ці вантажівки, бтри, броньовані машині їдуть по дорогах повільно, наче хрущі повзуть. вони тут вдома, їм нічого боятися, це їхня земля. поряд з бтрами їздять велосипедисти і таксисти, броньовані машини стоять в чергах на перехрестях, чорні безномерні патріоти з гидкою z на вікнах паркуються біля базару і грузять рибу. і тоді вечори будуть тихими. а іноді техніка їздить туди-сюди, вжух-вжух, швидко, панічно, нервово, наче в них під колесами земля палає і в кожному будинку снайперська засідка, і тому житловий сектор потрібно проскочити швидесенько. машини наїжачені, готові будь-що — і стріляти. і в такі вечори стається чорнобаївка.

=66= третю ніч сниться війна. намагаюся вимити її з себе гарачою водою. мені сниться, як ми тікаємо полями з високими травами, прямо з зими у весну, сниться, як дівчата співають народні пісні в темній залі, поки чекають автобуси, що заберуть нас. і я ридаю вві сні, хитаюся від того, шо серце важчає, важчає, важчає і постійно зміщує центр ваги. я починаю хмеліти, але не можу привикнути до горя і від того свідомість ніби наштрикана голками. цеї зими такі холодні вітри, тіло набирається ними за час на вулиці й повільно розтрушується в хатах. я сиджу одна в кутку і чекаю, поки з мене вийде холодне повітря.

вийшло так, що у 21 році я читала виключно для подкасту (чи підробітків), для себе залишила мангу та проблеми з концентрацією https://telegra.ph/ya-hot%D1%96la-vigadati-zhart-ale-tut-nema-pro-shcho-zhartuvati-2021-v-knizhkah-01-09

Рік минув, а підсумки тривають

відчула на дотик власну шкіру. ось так, коли торкаєшся долоні долонею і відчуваєш: це я і не я. я і не я. віддзеркалення графем. рубець на місці звука.

​​#література #культура Правда і кривда. Епізод 11: Бонус Падав сніг на поріг, правда і кривда зліпила бонусний епізод! І до всіх підсумків року у розповідях в Instagram та у тредах Твітеру додала свої та загальнонаціональні (так, такі великі слова) літературні підсумки року. У випуску дівчата обговорять читані-перечитані та навіть нагороджені книги Артема Чеха, Євгенії Кузнєцової та Андрія Любки. І радять "Пристрасть" Джанет Вінтерсон, "Гіркий край" Костанді Сотиріу, "Батьківщину" Ніни Бунєвац, "За лаштунками імперії" Віри Агеєвої та "Смак радянського" Олени Стяжкіної.

Вау, у мого улюбленого літературного підкасту вийшов бонусний епізод

Перед виступом Брітні Спірс я прорвався до закулісся і запропонував їй вдягнути мій греко-католицький мерч. «Повірте, — сказав я, — від цього виграють всі».

купити класний календар на 22й рік ТУТ: https://t.me/pivdenno/840

До речі, про Руні. Оце минулого місяця дивилася екранізацію «Нормальних людей». Така нестерпна штука, хто б знав (постєльні сцени тупо кожен кадр, та скільки можна), з терапією тєжко, картинка красіва, в принципі, але довго дивитися на людей з ментальними болячками не можна, бо і в жизні такого хватає. дякую за увагу!

Українська діяспора Лондона вітає авторку каналу. Будемо читати і пищати від Руні

вона знову захистилася!

як порозумітися зі снігом сказати що ви не здатні його зрозуміти - прийняти тишу відповіди - сказати що він невчасно ще мало було осени - прийняти тишу відповіди двічі - сказати що він надто білий на тлі всього крику й галасу навколо що ми занадто теплі цьогоріч що ми навіть не відчуваємо холоду що він надто вчасний що поступовий що правильний що це не пасує - прийняти тишу відповіді тричі - розпачливо дивитися - розпачливо дивитися - збайдужіти - почитати новини - почитати новини - почитати новини по-справжньому - стати криком і галасом зсередини - дивитися - дивитися - дивитися - капітулювати - сказати що розумієте що таке сніг що йому тільки треба потвердити вашу відповідь що сніг то про ту крихкість яку відчуваєте коли уявляєте як берете себе в долоню і стискаєте її кришетеся і танете - прийняти тишу відповіди вчетверте - чекати відповіди - чекати відповіди - торкнутися - відчути як мерзнуть руки червоніють знерухомлюються галасують від холоду - зрозуміти зима сніг

Щасливі люди здають дипломи, вакцинуються, пишуть про це треди у твіторі і гуляють сиховом!!!

життє як нагромадження паперових доказів людськости

бабуся розповідає: наснилася церква, годинник на олтарі, я іду ставити свічку, а святі стежать за мною очима, навіть не кліпають. тоді пробило дванадцять. тоді я плакала і не могла зупинитися годинами, тоді ми з твоєю мамою відчули горе ще перед тим, як воно сталося, дитино. я дурна була, але зараз стала ще дурнішою. а потім мені телефонували, я чомусь вирішила жартувати, а мені кажуть: майє, не жартуй, твій чоловік, Василь, та твій же Василь, як це хто, він помер, забери його тіло. ну ось так — взяв і помер. а я кричу в слухавку, кричу, бо не знаю, що ще робити. але я знаю, що це неправдива історія. це лише одна з версій оповідки, яку можна розповідати чужим, щоб не червоніти. їй зателефонували і розповіли, що мій дідусь довго грав на саксофоні, а потім стало тихо. потім бабуся, яка ще не була тоді моєю бабусею, бо мене ще тоді не було, мене ще тоді не було, світ існував до мене, світ існуватиме після, світе милий, чому ж я запізнююся до всіх завжди. світе широчезний, чому нема де приткнутися і притулити спину до стовбура? чому ніхто і ніколи? коли хочу — тоді й люблю, а мене — ні, мене штовхають і відштовхують так сильно, що я починаю штовхатися сама, треба вийти, мені тісно, тріщить тіло, розходяться шви, бо любов так часто росте в мені і переростає, іде кудись, а я знову сиджу і плачу в дзеркало, я сама собі старша сестра, я сама собі любов, присутність і близькість. світееее, скажи мені, ну скажи. усе було зовсім не так. я забула, як було, бо я і не знала, бо історія мого дідуся обривається смертю. мама ховає його листи у словнику, я знайшла всі і прочитала. де його історія, про яку знає лише дві жінки, як стати спадковою оповідачкою і як сказати: я можу зрозуміти. я хочу зрозуміти, але смерть за мого життя так часто стирала мене з поверхні, що довелося просочитися глибше і засісти десь між шарами ґрунту. ковтаю слова і розповідаю книжковій шафі: мені снилося багато сивих голів, які сидять переді мною, схилившись, а я їм читаю. як думаєш, я могла б йому щось прочитати? щось маленьке, що стало б тілом і змогло б його обійняти? бабуся гладить мене по голові і каже: знаєш, як важко ховати самогубців на цвитарях?