Ukrainian Military Honour

Важливо розповісти чиє ім’я носить цей канал. Роберт Олійник – льотчик-винищувач Люфтваффе, кавалер Лицарського хреста Залізного хреста, в чиїх жилах тече українська кров. Батько Роберта народився на Донбасі і на початку XX століття переїхав в Німеччину, де він знайшов не лише нову домівку, а й кохання. Там же в місті Ессен, пізніше народився майбутній ас. В 1933 році Олійник вступив в льотну школу і через 2 роки став офіцером Люфтваффе. Перші повітряні перемоги було здобуто під час Битви за Британію, а на початку кампанії на Східному фронті, молодий обер лейтенант в небі над Львовом, першим збив радянський літак «І-16», тим самим відкрив загальний рахунок. Всього за час війни Роберт здійснив 680 бойових вильотів, здобувши 42 перемоги, з них 32 на Східному фронті і 10 проти союзників, у тому числі збив три «Літаючі фортеці» B-17. 8 жовтня 1943 Роберта Олійника призначено командиром «Erprobungskommando 16» для проведення випробувань ракетного винищувача-перехоплювача «Me 163 Komet». Під час посадки, після одного з тестових вильотів, літак пілотований Робертом загорівся і вибухнув. Внаслідок катастрофи він зазнав важких травм спини й обличчя. Олійнику пощастило, зазвичай в аваріях «Комети» у пілота мало шансів уціліти. Після виписки зі шпиталю 1 серпня 1944, Олійник прийняв командування I./JG 400 і продовжив воювати до самої капітуляції Райху. Ви не знайдете жодної згадки про майора Олійника в підручниках історії, на відміну від прото-сепаратиста Кожедуба, котрий воював в Кореї інкогніто в стилі «Их там нет», як це робили росіяни в період 2014-2021 років. Роберт вписав своє ім’я в пантеон великих асів Другої Світової і талановито нищів більшовицьких загарбників, батьківщини своїх пращурів. Ми повинні пам’ятати його подвиги і продовжувати боротьбу проти одвічного ворога.

Рекомендую вам підписатися на канал нашого друга з правильним ідейними цінностями!

Безпілотний літак "De Havilland Queen Bee" (Бджоломатка) під час випробувань на аеродромі Фарнборо в 1935 році. Цей апарат за своєю сутністю є радіокерованою версією літака "De Havilland Tiger Moth" і саме завдяки йому слово "Drone" (Трутень) - стало загальним ім'ям для всіх беспілотних літальних апаратів, незалежно від їх конфігураціі та призначення.

​​IN MEMORIAM – День Соборності 22.І.1919. Ви бачите ці радісні обличчя? Відчуваєте цю радісну приємну енергетику, святкових усміхнених облич? Так на жаль... Бо важко виявляти радість на цьому формальному святі символізму, коли довкола все летить к чортовій матері. ​​ Ситуацію яка складалася вже на той час, коли було підписано Акт Злуки, важко якось усеціло навіть описати. На Лівобережжі втрачено майже всі ключові міста, зокрема Харків, Чернігів, йшли бої за Полтаву. Було втрачено Донбас та загорівся тил у Катеринославщині. А ворог наближався до Києва, столиця була вже в осадному положенні. Більшовики відкрили фронт як на Лівобережжі, так і з півночі на Поліссі. На заході бої велися з поляками за Львів, а північніше вони захопили Холм та насідали на Волинь. Румунія окупувала Бессарабію та Буковину. На півдні висадився десант Антанти, який захопив Одесу, Миколаїв, Херсон... І це в умовах повного ворожого ставлення до України в Європі, серед переможців Першої світової, що кроїли карту нової Європи. Що думав в цей час Головний отаман Петлюра? Певно мозок шукав якісь вирішення дій, задля порятунку Війська, яке деморалізоване розсипалося. Що думав Коновалець, який стоїть позаду Головного в шоломі-Адріана? Певно думав чи втримає його Осадний корпус Січових стрільців Київ. Що думав Лонгин Цегельський, що стоїть по праве плече від Петлюри, автор тексту Акту? Все це лише припущення. Проте точно знаємо, чим була забита голова у більшовицького щура Винниченка, який стоїть попереду по ліве плече Петлюри. Відповідь на це нам дає запис у щоденнику Євгена Чикаленка від 20 січня. «Винниченко жде не діждеться конгресу, щоб передати всю владу, а самому втекти за кордон, він вже й пашпорт собі виробив, бо більшовики вже під самою Полтавою… Горе, коли влада в руках людини настрою, хворої нервами, у якої все залежить від нервів.» Оця скотина яка головна в тому стані що настиг Україну тоді, гострив лижі у Відень.   Втім наша вікова мета була досягнута. Але це насправді поки що, були лише декларативні заяви які такими і лишилися. Об'єднання в один Державний організм так і не сталося. Якщо вже і вважати якийсь День за відправну точку дійсної Соборності. То це лише День початку спільного наступу Об'єднаних українських армій на Київ та Одесу. Коли влітку Галицька армія перейшла Збруч та об'єдналася з Наддніпрянською Дієвою Армією УНР, задля спільної загальної мети Визволення Києва. Саме тоді соборність дійсно окропилася братською кров'ю у спільній боротьбі. З Днем Соборності! Сьогодні ми маємо те, про що не могли навіть мріяти наші предки сто років тому. Тому давайте не просремо заради мертвих, живих і ненароджених Україну.

18 грудня 1896 р. народився Ілько Струк, отаман Вільного козацтва, командувач Першої повстанської Армії УНР. Отаман Ілько Струк : “Мій висновок: я партизан і повстанець своєї неньки України й оборонець її від грабіжників, жидів і кацапів… Не був, не буду й на думці не маю бути на боці ворогів своєї Батьківщини. Знищу всіх, хто хоч у душі на їх боці”. І нищив добре! Струк ватажок повстанських загонів Полісся в 1919-22 рр. на півночі Київщини. Вважався одним з запекліших ворогів большевиків. Червоні на нього полювали, але так і не змогли вбити. В 1923 році емігрував в Чехію де й його слід губиться. На першому фото: отаман сидить перший ліворуч з найближчим побратимами по боротьбі. Фото ймовірно зроблене в кінці 1919 року в одному з фотоательє Києва. ____________________ #UMH_УНР #Нація_воїнів

12 грудня 1880 року народився вождь українських націоналістів Андрій Мельник. Як казав Євгеній Маланюк: «Це людина із шовку та сталі». В пам’ять про Андрія Мельника, звитяжні сторінки з його біографії. Андрій Мельник мав дуже міцний звитяжний характер. В Першій світовій війні, будучи сотником УСС, разом зі стрільцями йшов в одній лінії в бій. Своєю відвагою він запалював серця стрільців в той час, коли у них з’являвся страх. Андрій Мельник мав дуже серйозні проблеми з легенями, через які міг померти ще в дитинстві. В 1916 році лікарська комісія визнала, що стан здоров’я не дозволяє йому йти на фронтову службу, але попри це Андрій Мельник все одно залишається при своїй сотні. Одного разу приїхав на фронт австрійський престолонаслідник Карло, котрий дав Андрію Мельнику стрібну медаль, але вважаючи, що цього замало, відчепив свою шаблю та віддав її Андрієві Мельнику на очах всієї сотні. В російському полоні Андрій Мельник намагався відповідати російському генералові, котрий казав про «адін русскій народ». Мельник казав, що назва «Русь» - це історична назва українського народу і його земель, а присвоїв її Петро Перший для московського князівства. Коли Андрій Мельник, Роман Сушко, Василь Кучабський та інші тікали з російського полону, щоб стати на службу до українського армії, потрапили вони до дуже сильної хуртовини, снігу насипало по коліна, дехто навіть під час втечі западався глибоко в сніг. Для Андрія Мельника ця втеча була дуже важкою, так як він мав проблеми з легенями. Зрештою всі втікачі його підтримували і майже несли. Якщо всіх учасників втечі розігрівала хода, то Мельнику, котрий був без руху, докучала студінь. Мельник, розуміючи, що може підвести всіх, казав, щоб його залишили, а самі рятувалися для України. Проте товариші були налаштовані рішуче та казали, що скоріше всі там замерзнуть, ніж залишать когось. В 1918 року в боях за Київ Андрій Мельник був комендантом першого куреня та командував бойовою акцією, згідно якої січові стрільці мали ліквідувати повстання на Подолі. В грудні 1918 року Осадний Корпус зайняв Київ, з того приводу Директорія надала рангу отамана таким людям: Василеві Тютюннику, Євгенові Коновальцю та Андрієві Мельнику. В січні 1919 року Андрій Мельник стає начальником штабу Дієвої Армії УНР. Певною мірою в штабі це сприйняли трохи скептично, так як там були вже досвідчені люди, такі як Володимир Сніклер, Микола Капустянський та інші. Проте при першій зустрічі всі сумніви щодо Андрія Мельника зникли. 23 липня 1919 року Андрій Мельник візьме участь в переможній Карабчиївській операції на південь від Проскура як помічник командира Корпусу СС. На жаль, вже в грудні Андрій Мельник захворіє на тиф.

​8 грудня 1944 біля села Обгів (тепер с.Соснівка Дубенського р-ну Рівненської обл.) загинув один із найвідоміших повстанських командирів Микола Свистун-“Ясень” – шеф штабу і заступник командира УПА-Південь, двічі відзначений найвищою нагородою УПА – Золотим Хрестом бойової заслуги І кл. Микола Свистун походив зі с. Ордів Радехівського р-ну Львівської обл., належав до ОУН від часу її заснування. Був повітовим військовим і розвідчим референтом ОУН Радехівщини (1936–1939), належав до бойової групи “Вовки”. Легально утримував в Радехові магазин блаватних матеріалів (тканин), який служив прикриттям для підпільної роботи. Кілька разів ув’язнений польською поліцією. В перестрілці з польською поліцією в рідному селі 20 березня 1939 важко поранений, невдало намагався відібрати собі життя. Його друг Володимир Лобай згадував: “Обидві його руки були прострелені. У безвихідному положенні Микола зі «шістки» стрілив собі в рот. Його забрали до шпиталю, а потім до тюрми в Золочеві. Він увесь час вдавав німого, нібито йому спаралізувало ціле піднебіння; також не міг володіти однією рукою. Кулю, що застрягла йому в піднебінні, витягнули. Його потім судили в Золочеві, і дали вирок довічної тюрми. В тюрмі він ніколи ні з ким не розмовляв, тільки на самоті, наприклад, у клозеті, відзивався сам до себе, «щоб не забути язика в роті». Щойно по вибуху війни, коли всі в’язні виходили на волю, Микола вперше по довгих місяцях голосно затягнув пісню. Всі його друзі аж закричали з великої і радісної несподіванки.” У 1940–1941 перебував у протибільшовицькому підпіллі, керував Сокальською округою ОУН під псевдонімом “Ворон”. В березні–квітні 1941 – учасник ІІ Великого збору ОУН в Кракові як один з шістнадцяти представників краю. Згодом під псевдонімом “Ярбей” був окружним провідником ОУН Берестейщини. Один із творців УПА, загально відомий за псевдонімом “Ясень” (“Ясен”): курінний на південній Волині (1943), відтак у 1944 – командир з’єднання “Холодний Яр”, один із командирів найбільшого бою УПА під Гурбами в кінці квітня 1944, з наступного місяця – заступник командира та шеф штабу УПА-Південь. Після загибелі двічі відзначений Золотим Хрестом бойової заслуги І кл. (1945, 1952), підвищений до ступеня майора УПА (при цьому ще за життя його неформально часто титулували “генерал-хорунжим”)

Пам’ятаємо! 1921 - 1923 1932 - 1933 1946 - 1947

Настало пекло. Це вже не був бій маневрової війни. Це була різня. Пощади не було. Повстанці, опинившись у цьому колі смерті, билися по-геройськи… Поранений лейтенант Білінський, колишній міністр морських справ України, з воза розстрілявши з браунінга кількох червоноармійців, останню кулю пускає собі. (С)— Сотник артилерії Григорій Рогозний У бою під Малими Миньками 17 листопада 1921 року, під час Листопадового рейду Армії УНР, загинув 38-річний контр-адмірал Михайло Білинський, міністр Морських та внутрішніх справ УНР і творець української морської піхоти. Будучи пораненим, застрелився, щоб не дістатися до лап окупантів. Його поховали селяни Малих Миньків і тепер місце його поховання невідоме. На фото морський міністр Михайло Білинський (сидить) і його заступник Святослав Шрамченко. Героям слава! ___________________________________ #UMH_УНР #Другий_Зимовий_похід #Нація_воїнів