Архив

Я просто прошу шматочок льоду, — Трамп.

Я помирив багато країн, і не прошу багато про що. Мені США просто потрібна Гренландія, вона вже була нашою, але ми її чомусь віддали, — Трамп

«Абер-байджан», — Його Величність Король Сполучених Штатів Західної Гемісфери Дональд Джуніор Трамп.

«Ми великодушно віддали Гренландію Данії та були дурнями. Німеччина захопила Данію за 6 годин у Другій світовій війні, а ми їх урятували. Вони дуже невдячні», — Трамп, якого очевидно покусав путін

Якщо ви не за столом, тоді ви в меню, — прем'єр Канади на форумі в Давосі Стало відомо, що Канада вже розробила план партизанської війни проти можливого вторгнення США

Бо на ньому не може бути, це switch blade, і він постачається в тубусах начебто

Чому на бпла немає системи анти-микола?

Топ речей на які треба звернути увагу, щоб ти і поранений не косплеїли Джека Торренса з Сяйва. Першочергово - ноги. Май декілька пар шкарпеток, бажано - спеціальні трекінгові зимові шкарпетки. Взуття має бути сухим, ноги - чистими. Якщо проігнорувати цей пункт, нічого іншого уже не допоможе. Мокрий одяг не допоможе зігрітися. Це той випадок, де "що небудь" буде гірше, ніж "нічого". Зніми мокрий одяг і просуши (окопні свічки, електричні грілки від павербанку, газова горілка в допомогу). Зріж з пораненого весь мокрий одяг. При огляді ріж сухий одяг не хаотично, в по швах - як закінчиш - зможеш заклеїти назад скотчем і частково зберегти функціонал. Якщо є можливість - перевдягни пораненого в сухе. Зігріваємось зсередини і зовні. Грітися найкраще теплою водою, а не кавою, чаєм і енергетиками, бо вони мають сечогінні властивості. Грітись алкоголем - найгірша ідея. Зовнішній обігрів - грілки, пляшки з гарячою водою, електроковдри, термоковдри - використовуй все, що є. Грілки на голу шкіру можуть призвести до опіків і дискомфорту, тому тільки на тонкий шар одягу. Найкраще будуть працювати не в кишені чи рюкзаку, а в вузлових ділянках - підпахви і пах. Не сиди на холодному! Обов'язково створи ізоляцію між тобою/пораненим і підлогою. Каремат (краще два), піддони, ковдри - будь креативним і не мерзни.

Рівно рік, як з нами немає Стадії Розпаду. Він був бравим воїном, гарним волонтером та найкращим адміном марципана. Я не дуже добре був з ним знайомий, але часто спілкувався. Він допомагав мені закривати більшість зборів для ЗСУ, і не тільки мені. Він був чудовим волонтером та військовим. "Розпад" - в строю! 🫡 Пост матері Олександра "Розпада":

Сегодня год, как я живу без моего сына. Год, в котором боль не становится меньше - она просто становится частью меня. Год назад он погиб, защищая Украину. Он был по-настоящему уникальным человеком. С детства - с ясным, глубоким мышлением, с внутренней потребностью понимать мир, с чувством справедливости. В четыре года научился читать. В пять - уже решал сложные математические задачи. В школе участвовал и побеждал в олимпиадах по математике, физике, химии, биологии. В какой-то момент его выдвинули сразу на олимпиады по всем этим предметам, и мне пришлось идти в школу и просить выбрать хотя бы две - потому что невозможно было подготовиться. В девятом классе он принял участие в международном Турнире городов по математике и занял первое место, решив задачу, с которой не справился ни один участник. У него было будущее, большое. Он мог выбрать любую дорогу. Но когда началась война в Украине, он не смог остаться в стороне. Он не мог сделать вид, что ничего не происходит. Прежде чем пойти воевать, он с друзьями сделал очень много полезных и важных инициатив, которые помогли многим: военным, простым украинцам, котикам-песикам. Он почти ничего об этом не рассказывал. И только после его гибели мне стали приходить подяки из разных украинских подразделений - не только оттуда, где он воевал. Командиры писали слова благодарности моему сыну. И каждый раз я читала эти сообщения и понимала: я знала своего сына не до конца. Он сделал гораздо больше, чем говорил. Он был глубже и сильнее, чем я могла представить. После его гибели в украинских пабликах появилось много публикаций. Я читала тысячи комментариев. Люди благодарили белорусский народ за такого сына. Эти слова навсегда остались со мной. Я долго думала о его выборе. И поняла: подвиг - это не только бой. Подвиг - это решение. Решение не отвернуться. Не промолчать. Не спрятаться. Решение встать на сторону справедливости, даже если цена - собственная жизнь. Он сделал свой выбор сознательно. Честно. По совести. Я хочу, чтобы его помнили. Я хочу, чтобы помнили всех, кто отдал свою жизнь за Украину. Эти люди уже вписали наш народ в историю - не громкими заявлениями, а собственной жизнью. Придёт время, когда их именами будут названы улицы и парки. Потому что за их спинами стоят честь, достоинство и сила воли - те ценности, на которых держится будущее. И будет парк имени Александра Новика, и улица имени Эдуарда Лобова, и проспект имени Ивана Марчука, и бульвар имени Евгения Логинова, и сквер имени Марии Зайцевой и всех тех, имена которых мы сейчас почему-то редко вспоминаем. И сегодня наша борьба - это борьба помощью Украине. Борьба неравнодушием. Борьба осознанием. Борьба памятью. Пока мы помним - они живы. Пока мы помогаем Украине - их жертва не напрасна.

МАЛЕНЬКИЙ ГВИНТИК ТА ПОЛКОВНИК Звичайний день. Рутину перервала новина - до нас їде керівництво корпуса, до якого ми були прикомандировані. Інформацію я звісно пропустив мимо себе. Що маленькому гвинтику високі чини? - Увага на командному пункті. Перервало денну рутину. В приміщення зайшли високі погони. Зам комбата повів бесіду, а до мене підійшов пан вирвавши з мого маленького світу. - Кхе-кхе я нр корпусу ХY, позивний @&£&£. Ні чого не зрозумівши з його бормотіння, почулось як Нахуй-захуй добрий вечір. - Чув про мене? Не мигнувши оком гаркнув. - Так, звісно. - Розкажіть про обстановку по противнику. - Вам краще показати на Дельті чи Кропиві? Поважний пан пропустив моі слова крізь вуха та почав діловито розгортать карту. В військовій справі, я не повний профан. Тож сказав: - По олдскулу? Безпроблем. Мої очі забігали по карті вишукуючи наше бро. В цей момент я вразився маштабом мапи. Місто на яке націлювався ворог виглядало як мале село, а місцевість за яку ми боролись і зазвичай в мене розгорталась на системах ситуативної обізнаності затесалась в самий краєчок мапи. - Противник використовуючи термоковдри по одинці пересувається тут, тут, тут. Знищується при виявлені засобами УБпАк. Почав діловито навалювати я. Тицяючи в мапу олівцем в квадратик в пару сантиметрів. Звісно ж, як сппавжній полковник він мене перервав, та перепитав: - Противник, як рухається? Трійками, четвірками? - Поодинці пане рухаються.Знов повторив я. Полковник упрямо гнув своє: - Так що як рухається двійками трійками? - Та ні поодинці під термоковдрами повторив я. Може не почув, подумав я в своєму невіглавстві. - Так що двійками трійками знову повторив він? Тут вже думаю, може кажу не так як хоче чути? - Якщо кажете двійками трійками, хай буде двійками трійками. - Так ходять то як? Кажіть як є. Пробасив полковник. Вже в котрий раз ледь не поскладам повторюю: - переміщуються по одному, користуються термоковдрами. - А що найбільше турбує? - Ворожі засоби убпак. Працюють ось з цих девятин. Наявними засобами нажаль вирішити не можем. Ось хіба що авіацією… Спробував закинути ідею. Яку одразу ж перервали. - Чому не складете артилерією? - Так пане ж ворожі фпв покривають на оперативну глибину. Артилерія стоїть далеко та і в цілому не багато зараз снарядів можуть кинути. Нажаль цього не достатньо, щоб виконати задачу. - А ось ми в 22ом. Затягнув полковник поринувши в спогади свого безумовно героїчного минулого. - А що, як людей хватає? - Та як усюди… звісно ж ні. Кхм кхм да і похуй виглядав його вираз обличчя. Тож далі він попросив контактний номер. На цьому моменті я вирішив по свої дурості уточнити: - Вам же не мій номер треба? - Звісно не ваш. Гримнув полковник, розкриваючи бумажний записничок.І далі дивно зашарівшись, додав: - Кхе кхе, я взагалі то по дівчинкам. Чоловіки мене не дуже цікавлять. Ага. Тему розвивать я не став. Хоча для себе висновки зробив. Надав потрібну йому інформацію, він відчалив. Залиш мене в роздумах про справжній стан справ у армії та перспективи оборони корпусу XY.

🫡20 січня - День памʼяті захисників Донецького аеропорту. Ось хто справжні герої: Вони вистояли, бетон не вистояв

Ці люди зупинили наступ ворога героїчно обороняючи Донецький аеропорт протягом з 26 травня 2014 року до 20-23 січня 2015-го. Ця операція увійшла навіки до історії України. Українські захисники утримували територію аеропорт під постійними артилерійськими обстрілами, відбивали численні штурмові атаки, та ротації, евакуації поранених та забезпечення проводили під вогнем ворога. Через нелюдську витривалість і здатність триматися в умовах, які здавалися неможливими, противник почав називати оборонців ДАП-у «кіборгами».

20 січня 2015 року підорські війська та підконтрольні їм бойовики підірвали перекриття Нового терміналу. Окремі бої тривали ще до 23 січня, але саме трагічні події 20 січня стали переломним моментом - «кіборги вистояли, не вистояв бетон». Ми шануємо та пам'ятаємо.

Дайте мне ударные крылья, уебни. Я покажу как работать надо.

Эй, рубикон. Знаешь что я сделал этим бортом только что? Правильно) фпв-дауны, приготовиться, утро у вас будет бомбезным🙂

Bingo Молитесь за борт

нормальні люди юзають піплнет