kinotron

Готуюсь до поповнення своєї колекції часописів КІНО-КОЛО (На першому плані - моя остання робота в цьому журналі: у 2007 я редагував його спеціальний номер, присвячений Кірі Муратовій)

Прямо зараз на фасад Будинку кіно намагаються повісити якусь хуйню. Ну, не просто на фасад, а на серію монументальних рельєфів, які зображають історію українського кіно. Є *підозра*, що все це відбувається без узгодження, а керівництво Спілки кінематографістів взагалі не в курсі, що відбувається. Якщо хтось там є поряд - скажіть цим добродіям зупинитися по-хорошому

У це складно повірити, але 28-го червня в Києві таки відбудеться презентація нового друкованого випуску часопису КІНО-КОЛО. Останній номер цього журналу вийшов у 2008-му році, і за цей час чимало людей могли забути, наскільки це було фундаментальне явище для українського кіно Зараз часто задають питання, чому кінокритика та кінознавство в Україні опинилися в такій плачевній ситуації, як зараз. У мене є чітка відповідь на це питання: це сталося перш за все тому, що в 2008-му році перестав виходити журнал КІНО-КОЛО. Чому це сталося - окрема історія, і вона мала б зайняти місце в історії українського кіно на рівні з, наприклад, ліквідацією ВУФКУ Я, звісно, кажу це як небайдужа та упереджена особа, бо саме цей журнал був моєю першою роботою, пов'язаною з кіно. Та на історію КІНО-КОЛА можна подивитись і з іншого боку: в зв'язку з тим, що зникла можливість писати і публікувати тексти про кіно, чимало людей (і я серед них) почали робити свої власні фільми

Завтра ще два покази фільму "Зсув" в пам'ять про Артура Сніткуса - в Одеському художньому музеї та у Львівському муніципальному мистецькому центрі. Будуть покази і в інших містах. З одного боку, мабуть, непогано, що є фільм, яким можна згадати Артура, а з іншого - мені тепер здається, що Артура в цьому фільмі надзвичайно мало. Втім, його, як виявилось, було надзвичайно мало і в реальному житті

⬆️ Я вже писав, що фестиваль Sheffield Doc Fest у цьому році зашкварився прем'єрою рекламного фільму про Кличка, який показали на його відкритті. Учасниця групи Кінотрон, продюсерка Люба Кнорозок їздила до Шеффілда представляти наш новий фільм "Там, де закінчується Росія", і не полінувалася не тільки сходити на цей фільм-маніфест київських мародерів, але й написати з цього приводу цей крик душі

Великі кінофестивалі не перестають дивувати своїми рішеннями. Участь фільму про Віталю та Володю в головному конкурсі Шефілду, ще й як фільм-відкриття – став для мене апогеєм абсурда. З різних причин. Здавалося б, тема України – добре! Але чи справді хочеться, щоб про Україну говорили ці люди і таким тоном? Що саме так захопило Кевіна Макдоналда в браттях Кличках – так і залишилось незрозумілим. Що класного, важливого і потрібного аудиторії він хотів показати, крім вміння героїв встояти на ногах під час прямого й не одноразового удару в обличчя. Кілька людей сказали мені в різних формах, Люба, ну може не варто публічно казати, що фільм поганий, може не треба знову бути українкою, якій все і всі не подобаються. Проте вибачайте, питання навіть не в темі. Мені не хочеться дивитись фільми лише про хороших персонажів. Навпаки. Просто фільм реально поганий та хаотичний. Також я б не називала це фільмом. Це промо-ролік кампанії Кличка. Єдине питання, яке я таки поставила режисерам наприкінці показу – коли саме в них виникло бажання робити рекламний ролік замість фільму – до початку зйомок чи вже на етапі монтажу і чому? Я чула, що Кевін Макдоналд на відкритті казав – так, я зняв пропаганду, але про хороші речі її не соромно робити. Мені ж на другому показі його співрежисер Едгар Дубровський розказав, що вони вирішили не додавати негативу, бо глядачі розумні і самі все побачать. Що саме, так і залишається незрозумілим як видно з фільму і самим режисерам. Крім того, обидва автори наголошували і пишались, що багато часу провели в Києві і навіть найняли відомих професійних журналістів-розслідувачів, яким так і не вдалося знайти хоч щось погане, компрометуюче мера. А вони за всю свою роботу не помітили жодного невдоволення. Мені правда цікаво, колеги продюсери, фіксери, філммейкери, у нас і справді настільки розвинулась самоцензура, що ми тепер відключаємо критичний погляд і розказуємо замовникам тільки рожеві сиропи? З кимось вони ж тут працювали. Учасники єдиної протестної сцени у фільмі, мешканці будинку, у дворі якого хочуть звести багаторівневий паркінг - однозначно названі проксі-активістами, а на доповнення і як доказ – ноу-нейм зустріч Віталі з двома тіпами, яким «не заплатили за участь». На цьому все. Більше жодних критичних висловлювань. І я вже була подумала, що режисери явно перебувають в ейфорії і це такий реально світлий ідеалізований портрет ідеального суспільства. Але ж ні. У фільмі достатньо місця знайшлося неодноразовій критиці президента саме як противника і суперника Кличка. Ніби це єдина людина, який мер недогодив і я яка хоче його усунути. Ця лінія проходить через весь фільм, що кличка і його роботу люблять і шанують всі крім вищої влади, яка не дозволяє йому розвернутись. І на цьому моменті в мене виникло вже багато питань до авторів. Кароч, фільм поганий. Веселий для публіки, що вперше знайомиться з мером, але не більше. Поганий і як фільм, і як промо-ролік. Режисери з гордістю заявляють, що закінчили монтаж за тиждень до фестивалю. І от мені страшно подумати, що саме і з яких причин обирали, затверджували й промотували програмери?

⚡️ ЦЕЙ ДЕНЬ НАСТАВ ⚡️ ‼️ СКУ запрошує до вступу в організацію українських кінокритиків, кіножурналістів та кінознавців, чиї рецензії, аналітичні та критичні матеріали виходять у друкованій пресі, онлайн-медіа, на радіо, телебаченні, інших мас-медіа та нью медіа. Досвід роботи має бути не меншим за один рік. • Спілка кінокритиківУкраїни (СКУ) - українська неприбуткова громадська організація (ГО), створена у 2018 році задля консолідації українських кінокритиків, заохочення та розвитку кінокультури в Україні. СКУ була заснована кінокритиками Дарією Бадьйор, Володимиром Войтенком та Олександром Гусєвим і діє на основ і Статуту. Членство в СКУ засноване на принципі добровільності та є індивідуальним. Членами СКУ можуть бути дієздатні фізичні особи, як на момент вступу досягли 18 років (громадяни України; іноземці, як перебувають на території України на законних підставах). ⭐️ Члени СКУ автоматично входять до Комітету Національної премії кінокритиків «Кіноколо» ✏️ Якщо Ви бажаєте вступити в СКУ, Вам слід подати: - заяву на ім’я Голови Правління СКУ Оксани Волошенюк; - мотиваційний лист, де зазначити дані двох дійсних членів СКУ, які зможуть надати Вам рекомендації у разі потреби; - добірку покликань на не менш аніж на3 матеріали, створені з 1 серпня 2023 року. ⁉️ Рішення про членство приймається Правлінням СКУ впродовж 10 робочих днів. Голова (Оксана Волошенюк) та члени Правління (Олександр Гусєв та Лєна Чиченіна) утримуються від надання рекомендацій. 📅 Реченець подання заявок: 29 червня 2024 📩 Матеріали надсилаються на електрону адресу: [email protected] 👤 Контактна особа: Голова СКУ - Оксана Волошенюк, тел. 067 5049802 👥 Члени СКУ для запиту рекомендацій: Андрій Алферов, Олег Батурин, Станіслав Битюцький, Володимир Войтенко, Ірина Гордійчук, Ігор Грабович, Анна Дацюк, Дмитро Десятерик, Надія Заварова, Ірина Зубавіна, Юлія Коваленко, Сергій Ксаверов, Юлія Кузнєцова, Аксінья Куріна, Наталія Мусієнко, Оксана Мусієнко, Людмила Новікова, Ярослав Підгора-Гвяздовський, Альона Пензій, Олексій Першко, Тетяна Римаренко, Олексій Росовецький-Гіндіч, Олена Рубашевська, Наталія Серебрякова, Ольга Скоморощенко, Катерина Сліпченко, Сергій Тримбач, Антон Філатов, Алік Шпилюк, Лілія Апостолова, Лук'ян Галкін, Катерина Городнича, Дмитро Сидоренко, Ольга Сидорушкіна, Антон Фролов, Анастасія Лях, Валерій Мирний, Денис Буданов, Алекс Малишенко, Юрій Самусенко, Людмила Чиркова, Кирило Пищиков, Роман Губа, Софія Вселюбська, Інна Гордєєва, Олександра Калініченко, Олена Коркодим, Ігор Кромф, Ярослава Наумова, Єлизавета Сушко, Альона Шилова, Олег Чорний. 📎 Статут СКУ 📎 Facebook 📎 Telegram 📎 Letterboxd 🏆 Про Національну кінонагороду кінокритиків "Кіноколо" можна дізнатися на сайті Київського Тижня Критики у розділі "Премія"

В цю п'ятницю пройдуть два покази "Нескінченності за Флоріаном" у двох важливих для мене місцях: 📽️ В Харківській школі архітектури (Львів, вул. Кубійовича 35а, укриття ЛНАМ, 18:00) 📽️ В Музеї-майстерні Ади Рибачук та Володимира Мельниченка (Київ, вул. Малопідвальна 10б, 19:00). Цей показ особливий з багатьох причин: Рибачук і Мельниченко багато років дружили з Флоріаном Юр'євим; Мельниченко має камео у фільмі "Нескінченність за Флоріаном"; а постать оповідачки у фільмі "Там, де закінчується Росія" частково заснована на постаті Ади Рибачук

Ще забув написати, що серед фільмів, які мені найбільше сподобались на Docudays - "22 квітня 2023 року з 13:05 до 13:11 в Ірпені нічого не відбувалось" Ані На. Це прямо ідеальне кіно про війну без війни в кадрі. Я думаю, цей фільм заслуговує на велике фестивальне (і не тільки) життя

До речі, ще трохи про 90-ті. Зовсім забув написати, що я цього року таки передивився майже всі українські картини на Docudays, і серед інших (в основному сумних) спостережень маю сказати таке. Ледь не кожен другий документальний у нас зараз так чи інакше про дев'яності - або напряму ("Під знаком якоря", "Фрагменти льоду"), або опосередковано ("Трішки чужа", "Фото на пам'ять"). В останніх двох фільмах, де на першому плані повномасштабне вторгнення, дев'яності все одно врешті решт займають центральне місце. Бо, повторюсь, зараз іде війна, якої не сталося в дев'яності. І документальне кіно це зараз аналізує значно цікавіше, ніж ігрове (воно у нас іще з минулого року теж сплошняком про дев'яності, але, за винятком "Ла Палісіади", чіткої спадковості між "тоді" і "тепер" поки що не показав ніхто)